Поняття, предмет міграційного права та його завдання

Безпосередньо термін «міграція» походить від латинського «migratio», «migro» — переходжу, переселяюся. Таке саме значення міграції відображено у Великому тлумачному словнику української мови^[13].

Рада Міжурядового комітету з європейської міграції (зараз — Міжнародна організація з міграції) на 59-й сесії визначила міграцію як частину процесу розвитку держав: тих, з яких особи виїжджають, і тих, в які намагаються потрапити, а також держав, які належать до обох категорій, незалежно від причин переміщення^[14]. Це визначення можна вважати однією з перших спроб розгляду міграції як невід’ємної складо­вої процесу історичного розвитку будь-якої держави.

У 1996 році Економічний суд СНД указав на відсутність договір­но-правової регламентації терміна «мігрант» і зазначив, що в узагаль­неному трактуванні поняття «мігрант» означає особу, яка здійснює просторові переміщення, незалежно від причин переміщення, їх трива­лості та просторових меж^[15].

Як і будь-який соціальний процес, міграція містить у собі позитив­ний заряд лише у випадку її контрольованості. Суспільні відносини, що при цьому виникають, мають потребу в правовому закріпленні й ре­гулюванні. Норми, що регулюють ці правовідносини, містяться в різних галузях права — конституційному, адміністративному, кримінальному, митному.

Міграція як юридичне явище являє собою переміщення осіб, що супроводжується зміною їхнього правового статусу. Таке перемі­щення, як правило, здійснюється під час перетинання адміністративно­го або державного кордону. Предмет регулювання міграційного права становлять відносини, що виникають між державними органами влади й мігрантами з приводу реалізації їхнього правового статусу під час в’їз­ду в країну, перебування або проживання на її території та під час виїз­ду з країни.

Ця сукупність прав та обов’язків вичерпується визначеним у законо­давстві правовим статусом, що фіксує форму, характер і якість право­відносин, що виникають між мігрантом і державними органами влади. Звичайно, міграція як явище суспільного життя є значно ширшим. Але не будь-яка міграція за змістом міграційного права може бути визнана юридичним фактом.

Норми, що регулюють міграційні відносини та відповідають за­гальним юридичним закономірностям, є невід’ємною частиною право­вої системи. Як і будь-який інший вид правовідносин, міграційні пра­вовідносини виникають, припиняються або змінюються лише на основі тих норм, які породжують ці правовідносини. Слід зазначити, що відно­сини, пов’язані з міграцією, є значно ширшими. Але далеко не завжди ми можемо їх віднести до міграційних правовідносин, саме з тієї причи­ни, що далеко не всі міграційні відносини регламентуються нормами мі­граційного права. Насамперед привертає до себе увагу етнічний і куль­турний контекст, що завжди має місце в міграційному процесі. Однак етнічні й культурні відносини не є предметом міграційного права. Крім того, у широкому розумінні міграція являє собою переміщення людей, що може відбуватися й у межах однієї адміністративної території. Такі переміщення, які фактично є міграцією, також не підпадають під дію міграційних правових норм і, отже, не супроводжуються міграційними правовідносинами.

Важливо також і те, що міграційні правовідносини завжди висту­пають у формі зв’язку між їхніми суб’єктами, пов’язаними між собою правами й обов’язками. Як і будь-яка правова норма, норми міграцій­ного права мають дозвільно-зобов’язуючий характер.

Загальною ознакою міграційних правовідносин є і те, що вони ма­ють вольовий характер. Так, територіальні переміщення можливі лише за умови волевиявлення, що, як правило, виражається у формі реалі­зації інтересів. При цьому вольовий характер властивий для всіх учас­ників правовідносин, як для мігрантів, так і для держави, що регулює та проектує міграційні процеси, саме з тієї причини, що і мігранти, і дер­жава мають відповідні інтереси в цій сфері.

Останнє пояснює і той факт, що міграційні правовідносини охо­роняються державою. Проте вони завжди суворо персоніфіковані й індивідуалізовані, адже права й обов’язки, закріплені нормами мі­граційного права, не є абстрактними й співвідносяться з конкретними носіями.

Предметом правового регулювання міграційного права є, по-перше, суспільні відносини публічно-управлінського спрямування, що виникають між відповідними державними органами та мігрантами; по-друге, міграційне право регулює всі суспільні відносини, що вини­кають у зв’язку з ухваленням уповноваженими державними органами владних рішень, пов’язаних з організацією функціонування міграції; по-третє, міграційне право регулює всі суспільні відносини, що вини­кають у зв’язку з установленням і реалізацією адміністративно-право­вого статусу суб’єктів права (мігрантів); по-четверте, міграційне право регулює всі суспільні відносини, що виникають у зв’язку з порушенням мігрантами адміністративно-правових установлень.

Міграційні правовідносини, будучи різновидом правових відно­син, за своєю природою є аналогічними іншим правовідносинам і скла­даються із властивих усім їм елементів: 1) суб’єктів права — учасників суспільних відносин; 2) об’єктів права; 3) змісту правовідносин — прав та обов’язків їх учасників.

Об’єкт міграційного права — це міграційні процеси та їх типо­логія за юридично значущими підставами, а також система правових норм, що регулює ці процеси.

Об’єктами міграційних правовідносин виступають: в’їзд грома­дян, іноземних громадян та осіб без громадянства до України та їхній виїзд з України; вибір громадянами місця перебування й місця про­живання; тимчасове перебування, тимчасове й постійне проживання в Україні іноземних громадян; трудова й підприємницька діяльність іноземних громадян в Україні; облік іноземних громадян, що тимчасово перебувають і проживають в Україні; контроль за перебуванням і про­живанням іноземних громадян в Україні; повернення до України спів­вітчизників, що проживають за кордоном; надання громадянам, іно­земним громадянам та організаціям державних послуг у сфері міграції; організація міграційного регулювання тощо.

Суб’єкт міграційних відносин є специфічним: з одного боку — мі­граційний орган, а з іншого — мігрант; між ними виникають відноси­ни влади й підпорядкування, тобто присутні елементи адміністратив­но-правового методу правового регулювання.

Міграційна ситуація в Україні характеризується досить великим напливом мігрантів, серед яких певну частку становлять біженці й ви­мушені переселенці, і є досить нестабільною. Позитивним моментом є те, що міграція виступає джерелом поповнення населення й трудо­вих ресурсів України. Але при цьому існує низка серйозних проблем, таких як загроза безпеці держави, зростання міграційної злочинності, скорочення бази оподатковування, соціальне забезпечення мігрантів, їх соціально-економічна й психологічна адаптація, працевлаштування. Досить гостро постає питання доступу в країну небажаних і нелегаль­них мігрантів.

З огляду на сформовану міграційну ситуацію з її комплексом невирі- шених проблем, головною метою державної міграційної політики мож­на визначити створення системи управління міграційними процесами, здатної реалізувати інтелектуальний і трудовий потенціал мігрантів, забезпечити дотримання їхніх прав, сприяти збереженню й збільшен­ню населення України, її стійкому соціально-економічному розвитку й безпеці. До першочергових політичних завдань належить визначення доцільності проведення на території України заходів щодо легалізації окремих категорій іноземних громадян, що перебувають на території України з неоформлении правовим (імміграційним) статусом.

Ключовим моментом ефективної міграційної політики є поєд­нання послідовних профільних заходів із системним управлінням мі­граційними процесами. Для цього необхідна спеціальна інформаційна модель, що відображає актуальні дані й прогностичні варіанти, з одно­го боку, і що дозволяє здійснювати вибірковий вплив на локальні соці­альні зони — з іншого. Інакше кажучи, відомчі підходи в галузі міграції повинні одержати додаткові ресурси у вигляді прикладних наукових розробок, що відображають розмаїття як тактичних, так і стратегічних рішень.

3.