§ 1. Поняття господарського права, його предмет і МЕТОДИ

Розвиток приватного права в сучасних західних держа­вах тісно пов'язаний з укоріненням приватної власності і ринкових відносин, основаних на економічній свободі, кон­куренції і рівноправності їх учасників.

Варто зауважити про існування в наш час неузгодже­ності наукових поглядів стосовно правової природи еконо­мічних відносин як об'єкта правового регулювання. Відпо­відно до цього у правовій доктрині існують різні погляди на те, яким має бути механізм правового регулювання від­повідних відносин. Так, стосовно визначення господарсь­кого права існує декілька підходів. Його розглядають як галузь права^[8], галузь законодавства^[9], комплексну галузь права^[10], підгалузь цивільного права^[11] та, навіть, конгломерат окремих підгалузей права^[12].

Основна причина розходжень у поглядах представників двох наукових концепцій - цивілістичної (концепції єдиного цивільного права) та господарсько-правової, на думку В. С. Мілаш^[13], корениться у різному розумінні способів пошу­ку правильних правових рішень: якщо перші намагаються їх віднайти у самому праві та його догмах, то другі - насампе­ред у природі речей, у реальних потребах економічного роз­витку. Цілком очевидно, продовжує вчений, що традицій­ний набір цивільно-правових засобів, заснований на принципах цивільно-правового регулювання, не здатний повною мірою забезпечити реалізацію всього спектра інте­ресів (зокрема публічних), які виникають у сфері господа­рювання^[14].

Проте перш ніж приєднатися до однієї з наведених точок зору або висловити власну доцільно з'ясувати загальні підхо­ди загальної теорії права щодо розрізнення категорій «галузь права», «галузь законодавства» та «комплексна галузь права».

Враховуючи загальні теоретичні підходи до розмежу­вання галузі права та галузі законодавства, в юридичній літературі зазначається, що головне розмежування між ни­ми полягає в тому, що кожна галузь права має один предмет і метод регулювання, тому норми галузі права вирізняються високим ступенем однорідності, натомість галузі законодав­ства, регулюючи окремі сфери життя, вирізняються лише за предметом регулювання і не мають єдиного методу^[18]. Крім того, предмет галузі законодавства не є таким однорідним, як у галузі права. Він може містити досить різні відносини. Саме за вказаними ознаками галузь законодавства не є та­кою однорідною, як галузь права.

Під галуззю права (точніше - галуззю норм права) найчас­тіше розуміють сукупність правових норм, які специфічним чином регулюють якісно однорідну групу суспільних відно­син^[19]. Такі норми, як правило, текстуально виражені в крупних законодавчих актах (кодексах, основах законодавства тощо) і виділяються в рамках державно-організованого права.

Посилання вчених-юристів у теорії права на розрізнення галузей права та галузей законодавства за предметом і мето­дом правового регулювання спонукає нас на визначення осо­бливостей таких категорій у господарському праві. Загалом суспільні відносини, які підпадають під коло правового регу­лювання, називаються предметом правового регулювання. Кожна галузь права має власний предмет правового регулю- вання^[20]. Окрім предмета правового регулювання, до основних критеріїв поділу норм права на галузі відносять також метод правового регулювання^[21]. Існує два типових методи правового регулювання - імперативний і диспозитивний. Однак у рам­ках кожної галузі права вони видозмінюються, отримуючи свою специфіку залежно від предмета правового регулювання, і характеризуються поняттям правового режиму^[22].

У свою чергу, законодавство є системою об'єктивно ви­ражених текстуальних правил, які в процесі їх інтерпретації і легітимації виступають джерелами правових норм. На цьому і будується принципова відмінність між поняттями «система законодавства» і «система норм права». Законодав­ство є знаковою системою, яка виражена переважно в письмовій формі і служить підставою та обґрунтуванням існування правових норм. Зауважено, що систему законо­давства можна порівняти з нотами, читаючи які оркестр створює «живу» мелодію права^[23]. Фактично галузі законодав­ства і галузі права являють собою різні способи організації правових текстів.

Структура галузі права носить «чистий» характер, оскі­льки «ідеально» конструюється в залежності від об'єктивних факторів: предмета правового регулювання і режиму пра­вового регулювання, формуючись шляхом когнітивного об'єднання текстуальних правил різних нормативно- правових актів. Її елементами є текстуальна «норма» права, галузь, підгалузь, інститут і підінститут^[24]. Структура законо­давства зовсім інша. Вона «матеріальна», оскільки склада­ється з текстуально канонізованих письмових нормативно- правових актів, які об'єднуються в галузі законодавства (в цілому відповідаючи галузям права), але також містять правові акти і цілі галузі законодавства, які не відповідають визнаним галузям права.

Юридичні ознаки галузей права є лише підставою для виділення об'єктивно існуючих підрозділів у правовій сис­темі. У кожен такий момент наявність особливого юридич­ного режиму регулювання і його найбільш яскравих для ос­новних галузей рис - специфічного методу і механізму регулювання (що мають прояв перш за все в особливостях правового статусу суб'єктів) є безпосереднім і притому практично важливим, безпомилковим показником того, що перед нами реально існуючий підрозділ у правовій системі, самостійна галузь права^[25].

У той же час, безсумнівно, самі юридичні ознаки потре­бують пояснення; всі вони є похідними, залежать у кінцево­му рахунку від матеріальних умов життя суспільства. Щоби встановити первинні основи поділу права на галузі, необ­хідно кожного разу звертатися до системоутворювальних факторів, що обумовлюють структуру права, і перш за все до того, що визначальне значення під час формування під­розділів правової системи має предмет правового регулю­вання. Галузевий режим регулювання завжди існує стосов­но того чи іншого виду суспільних відносин, економічний, соціально-політичний зміст якого визначає і сам факт його формування, і його юридичну специфіку^[26].

У навчальній літературі зазначено, що останнім часом набувають розвитку комплексні галузі законодавства, які мі­стять норми різних галузей права (наприклад митне законо­давство й інші). В той же час у системі галузей законодавства є так звані комплексні галузі, які виникли внаслідок сполу­чення норм адміністративного, цивільного та деяких інших галузей права^[27]. Дійсно, у правовій системі поруч з основними підрозділами, що виділяються за юридичними режимами, які мають вираження в особливих методах і механізмах регулю­вання, є утворення комплексного характеру, такі, як морське право, банківське право, господарське право, страхове право, природоохоронне право. Ці утворення є комплексними у тому розумінні, що норми, які входять до них, не пов'язані єдиним методом і механізмом регулювання, майже всі вони мають прописку в основних галузях^[28] (у нашому випадку - в цивіль­ному праві, адміністративному праві і т.

Хоча норми комплексної галузі або інституту можна і необхідно розподілити за основними галузями, але замкнути їх лише у рамках основних галузей неможливо. Як комплек­сні розглядаються лише такі поєднання правових норм, які реально об'єктивувалися у правовій системі і які, не пору­шуючи основної структури права, існують у вигляді вторин­них правових утворень^[29]. На думку Г. Л. Знаменського^[30], пред­мет господарського права має моністичний вигляд, оскільки його матеріальна основа - господарювання, господарська ді­яльність - здавна виокремилася, викристалізувалася як особ­ливий різновид людської діяльності. Отже, у складі предмета господарського права можна виділити три групи відносин: відносини, що складаються під час здійснення підприємни­цької діяльності; відносини, які тісно пов'язані з підприєм­ницькими, у тому числі й некомерційні, що виникають у процесі господарської діяльності; відносини, що пов'язані з державним регулюванням економіки^[31].

Виникає питання: які відносини входять у предмет гос­подарського права^[32]. За ст. 3 ГК України сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно- господарські та внутрішньогосподарські відносини. Госпо­дарсько-виробничими визнано майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання під час без­посереднього здійснення господарської діяльності. Під орга­нізаційно-господарськими відносинами слід розуміти відно­сини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у про­цесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогоспо­дарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Така позиція аргументована комплексністю господар­ських відносин, які поєднують організаційні та майнові елементи, і комплексністю методів правового регулювання. Метод правового регулювання органічно пов'язаний із тим, на реалізацію яких інтересів спрямоване правове регулю­вання - приватних чи публічних.

1) метод автономних рішень (право власної ініціативи) дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення, й обов'язок усіх інших суб'єктів - не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень. Метод автономії надає змогу са­мим учасникам відносин, що регулюються, визначати свої права і обов'язки в межах, установлених нормами права. При цьому сторони виступають як рівні суб'єкти, які добро­вільно і за взаємною згодою приймають обов'язки один від­носно одного. Порушення встановлених правових обов'язків тягне настання негативних наслідків (санкцій) не з самого факту порушення, а лише на вимогу зацікавленої сторони, в позовному порядку;

2) метод владних приписів, що передбачає право прийнят­тя юридично значущих рішень органом державного керівни­цтва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах);

3) метод координації забезпечує прийняття юридично вагомих рішень за згодою сторін, кожна з яких не має пра­ва нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення прийма­ється шляхом компромісу (укладення договору);

4) метод рекомендацій передбачає видання компетент­ними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажаної для суспі­льства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері госпо­дарювання (наприклад типові форми договорів)^[33].

Крім наведеного, в юридичній літературі знайшла своє місце позиція, за якою для узгодження всього комплексу інтересів, що виникають у сфері господарювання, та забез­печення їх гармонійної реалізації господарським правом використовується метод рівного підпорядкування^[34] суб'єктів господарського права суспільному господарському порядку, який вимагає від усіх суб'єктів господарського права тісної взаємодії і взаємовідповідальності^[35].

Для норм публічного права характерним є імперативне джерело їх виникнення, а за способом вираження припису

вони є авторитарними. Нормам публічного права як типо­вий характерний і специфічний метод правового регулю­вання, який також може бути названий імперативним. Для норм приватного права припустимим є договірне джерело, а за способом вираження правила поведінки вони часто є но­рмами диспозитивними. Для приватного права характер­ним є і тип правового регулювання, який також може бути названий диспозитивним або автономним.

Варто зауважити, що виокремлення у правовій доктрині чотирьох вказаних методів, застосовуваних до господарсь­ких правовідносин, свідчить лише про більш скрупульозне тлумачення загальних методів, характерних для цивільного права та адміністративного права, - диспозитивного та ім­перативного відповідно.

З урахуванням засад теорії права та проаналізованих доктринальних підходів у науці господарського права доці­льним було би вважати господарське право комплексним утворенням - комплексною галуззю права, що поєднує при­ватноправові та публічно-правові відносини, врегульовані характерними для них методами.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що гос­подарське право - комплексна галузь права, яка за допомо­гою законодавчих і локальних актів нормотворчості регулює відносини, що виникають між суб'єктами господарського права під час реалізації фізичними та юридичними особами права на заняття господарською діяльністю.

Господарське право (галузь законодавства) - система законодавчих актів, що комплексно регулюють відносини між суб'єктами господарювання у процесі реалізації ними права на заняття відповідним видом діяльності.

Господарське право (як навчальна дисципліна) - сукуп­ність знань і навичок правового регулювання господарської діяльності та застосування правових норм у господарській діяльності.

Господарське право (як наука) - система знань, сукуп­ність теоретичних підходів до відповідної галузі. Наука гос­подарського права вивчає витоки його зародження, етапи становлення і прогнозує, спираючись на обсяг накопиченої інформації, напрями розвитку.