§ 1. Поняття, предмет та метод сімейного права

Сімейне право - сукупність правових норм, що регулюють майно­ві та особисті немайнові сімейні відносини.

Згідно зі ст. 2 Сімейного кодексу (далі — СК) такими відноси­нами є:

• Особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, матір’ю і батьком дитини стосовно її виховання, розвитку та утримання

• Відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками; між рідними братами та сестрами, вітчимом, мачу­хою та пасинком, падчеркою

• Немайнові та майнові відносини між іншими особами, визна­ченими в Сімейному кодексі

• Залежно від змісту та суб’єктного складу відносини, що скла­дають предмет сімейного права можна поділити на 4 основних групи:

• Шлюбні відносини - відносини, пов’язані з укладенням, припи­ненням шлюбу, визнанням його недійсним; відносини, що вини­кають між подружжям стосовно їх особистих прав та обов’язків, спільного та роздільного майна, взаємного утримання.

• Особисті немайнові та майнові відносини між батьками і ді­тьми - відносини з приводу виховання, утримання, управління батьками майном дитини

• Особисті немайнові та майнові відносини між іншими члена­ми сім'ї та родичами - відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та їх онуками, правнуками (стосовно спілкування та захисту прав онуків, взаємного утримання); відносини між братами та сестрами (щодо спілкування, виховання, захисту та утримання неповнолітніх братів та сестер); відносини між ві­тчимом, мачухою та пасинком, падчеркою (щодо виховання, за­хисту та утримання); відносини між іншими членами сім’ї.

• Відносини, які виникають у зв’язку з влаштуванням дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування - відносини з приводу усиновлення, опіки та піклування, патронатного вихо­вання дітей

Для усіх цих відносин характерними є наступні ознаки:

• Вони виникають зі шлюбу, кровного споріднення, усиновлен­ня, взяття дітей на виховання, опіки та піклування та з інших підстав, що не заборонені законом і таких, що не суперечать мо­ральним засадам суспільства

• Особисті немайнові відносини є визначальними.

• Специфічні за своїм суб’єктним складом. Їх учасниками мо­жуть бути лише члени сім’ї або колишні члени сім’ї (наприклад, у відносинах з надання утримання одному з подружжя після розірвання шлюбу)

• Мають особисто-довірчий характер. Сімейні права та обов’язки не передаються і не відчужуються ні за одностороннім волевияв­ленням, ні за домовленістю сторін.( ч. 1 ст. 14 і ч. 1 ст. 15 СК). Пра- вонаступництво сімейних прав та обов’язків не допускається.

• Зазначені відносини є без еквівалентними і безоплатними^[1]

Метод сімейного права — це сукупність правових засобів та при­йомів впливу на поведінку суб’єктів сімейних відносин. Складовими методу кожної галузі права традиційно є: 1) характер взаємозв'язків суб'єктів (відносини рівності чи підлеглості); 2) способи правового ре­гулювання (заборона, дозвіл, зобов'язання, заохочення, стимулюван­ня); 3) юридичні наслідки (винагорода, юридична відповідальність). Кожній галузі права властивий певний метод правового регулювання, характеристика якого зумовлена природою суспільних відносин, що є предметом регулювання тієї чи іншої галузі права. Метод сімейного права є змішаним - імперативно-диспозитивним. Одним з елементів методу сімейно-правового регулювання є юридична рівність сторін. Жоден з учасників сімейних правовідносин не може примусити ін­шого учасника до певної поведінки за формою і суттю. Незважаючи на різницю у віці та обсязі дієздатності, відносини між батьками та дітьми (усиновлювачами і усиновленими; опікунами та підопічними) не будуються на засадах влади і підпорядкування. З урахуванням того, що дитина потребує підвищеного захисту, батьки зобов’язані діяти в її інтересах. У разі порушення інтересів дитини з боку батьків, зловжи­вання ними своїми батьківськими правами, застосовуються механіз­ми державного захисту прав дитини. Зміст методу виражається також у способах правового регулювання, до яких належать:

• Дозволи - визначають можливість сторін діяти на власний роз­суд (подружжя має право укласти між собою шлюбний договір; дружина, чоловік, мають право розпорядитися своєю часткою у спільному майні; дитина, яка досягла 14 років має право само­стійно визначати своє місце проживання, якщо батьки прожи­вають окремо; усиновлювач має право на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини)

• Заборони - полягають у категоричному приписі учасникам сі­мейних відносин утриматись від певних дій (заборона певним категоріям осіб вступати між собою у шлюб, бути усиновлюва- чами, опікунами та піклувальниками; заборона експлуатації та фізичних покарань батьками своїх дітей тощо)

• Позитивні зобов 'язування - мають характер спонукання осіб до певних дій (обов’язок повнолітніх доньки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків; обов’язок батьків зареєструвати народження дитини в державному органі РАЦСу; обов’язки па- тронатного вихователя захищати дитину, її права та інтереси)

Потрібно зазначити, що незважаючи на значну кількість диспо­зитивних норм, в сімейному праві все ж переважають імперативні приписи, що пов’язано з необхідністю підвищеного захисту та забез­печення прав і законних інтересів таких учасників сімейних відносин як діти та непрацездатні особи.

І нарешті, ще одною складовою методу сімейного права є юридич­на відповідальність, що настає для суб’єктів сімейних правовідносин, які не виконують своїх обов’язків, порушують права та законні інтер­еси інших суб’єктів і полягає у застосуванні до порушника санкцій, переважно, майнового характеру. Однак, сімейне законодавство пе­редбачає й інші заходи відповідальності такі, наприклад, як позбав­лення батьківських прав.