Доктринальне розуміння адміністративного розсуду публічної адміністрації

Серед науковців відсутньою є загальноприйнята думка щодо ро­зуміння адміністративного розсуду. Поняття «розсуд» означає «вста­новити, виявити, визнати», що у правовій науці відображає певну свободу вибору, якої обмежено правом.

використовувалося, а йшлося, переважно, про підзаконну діяльність органів управління і посадових осіб та укріплення законності. Станом на теперішній час органи публічної влади наділено широкими дискре­ційними повноваженнями. Зміст, який вкладається у поняття «адмі­ністративний розсуд» на різних етапах розвитку суспільних відносин різниться та є, інколи, абсолютно протилежним, напр., адміністратив­ний розсуд визначається і як прояв абсолютної влади, що є можливим за наявності громадянського суспільства, і як прояв свавілля публіч­ної влади, що обґрунтовує свої дії потребами громадян.

Можливість і необхідність застосування адміністративного роз­суду пов’язано з визначеним рівнем розвитку права. У цьому кон­тексті слушною видається думка щодо того, що у понятті «розсуд» слід звернути увагу на два важливі моменти. По-перше, розсуд виз­нає нормативність права, а по-друге, на те, що в законі може бути конкретизований не «будь-який довільно взятий зміст, а лише ви­значений за своєю суттю вміст (тобто свобода)».

На основі аналізу різних доктринальних тлумачень поняття «адмі­ністративний розсуд», запропонованих вітчизняними та зарубіжними вченими, можна виокремити такі підходи щодо його визначення:

1) адміністративний розсуд є мірою свободи, правомочністю по­садової особи держави, якої виражено в реалізації повноважень у конкретній справі з метою ухвалення оптимального її вирішення (до прихильників такої концепції належать: К. Девіс ¹, В. О. Омелян^{[681] [682]);}

2) адміністративний розсуд є специфічним видом діяльності, суть якої полягає у можливості самостійно вирішувати спірне пра­вове питання на основі аналітичної, творчої, інтелектуальної праці відповідно до норм права, виходячи із цілей, яких ставить законо­давець у рамках конкретних обставин справи, а також засад розум­ності, сумлінності, справедливості та основ моралі (до прихильни­ків цієї концепції належать: О.

3) адміністративний розсуд є вибором, який здійснюється у про­цесі творчої діяльності для ухвалення правомірних рішень і здійс­нення дій повноважним суб’єктом у рамках його компетенції для виконання поставлених завдань (до прихильників цієї концепції на­лежить: А. Барак^[685]).

Кожен із названих підходів до визначення поняття «адміні­стративний розсуд» є вірним, при цьому, відмінність між ними полягає у виборі ознаки, яка є основною при окресленні сутності поняття. Доцільним є використання комплексного підходу до виз­начення адміністративного розсуду, який поєднає усі вищезазна­чені ознаки.

Окремим вектором досліджень застосування адміністративного розсуду в діяльності суб’єктів публічної адміністрації є виокрем­лення його видів. У залежності від обраного критерію, адміністра­тивний розсуд можна класифікувати таким чином у залежності від:

а) зліісту формулювання адлііністративно-правової норліи, якою передбачено можливість застосування адміністративного роз­суду, можна виокремити:

а) адміністративний розсуд першого виду, якого виражено у на­данні суб’єктові публічної адміністрації права на розсуд оцінюва­ти юридичний факт та приймати правозастосовний акт на підставі вільного вибору;

б) адміністративний розсуд другого виду, якого виражено у на­данні суб’єктові публічної адміністрації права діяти на власний роз­суд під час реалізації наданих повноважень;

в) адміністративний розсуд третього виду, якого виражено у наданні суб’єктові публічної адміністрації права на власний роз­суд тлумачити правові норми, що містять гнучкі неконкретні (оці­ночні) поняття (наприклад, «доцільність», «потреба», «з важливих підстав» тощо), якими визначено його повноваження, та наданні суб’єктивного права;

б) суб’єкта публічної адлііністрації, якилі застосовано адліі- ністративний розсуд:

а) адміністративний розсуд, якого застосовано органами держав­ної влади;

б) адміністративний розсуд, якого застосовано державними орга­нами, які не належать до жодної з гілок державної влади;

в) адміністративний розсуд, якого застосовано суб’єктами місце­вого самоврядування;

г) адміністративний розсуд, якого застосовано суб’єктами, яким делеговано окремі повноваження публічного адміністрування;

в) інструментів публічного адміністрування, яких засто­совано внаслідок реалізації суб’єктам публічної адлііністрації адміністративного розсуду.

а) адміністративний розсуд, наслідком якого є прийняття норма­тивно-правового акта;

б) адміністративний розсуд, наслідком якого є прийняття адмі­ністративного акта;

в) адміністративний розсуд, наслідком якого є укладення адміністративного договору;

г) адміністративний розсуд, наслідком якого є застосування плану;

ґ) адміністративний розсуд, наслідком якого є здійснення фак­тичної дії.

Межі адміністративного розсуду формуються на основі об’єктивних та суб’єктивних факторів. Об’єктивними є фактори, яких встановлено на підставі нормативних актів, та які є єдиними для усіх суб’єктів публічного адміністрування. При застосуванні адміністративного розсуду суб’єкти діють у межах, установлених законодавством, тому прийняття власного розсуду є можливими лише у тому разі, якщо таке право передбачено законодавством, тобто в законодавчих межах. В інших випадках застосування ад­міністративного розсуду буде мати характер безконтрольності, що є порушенням принципів права. Відсутність законодавчих норм, якими регламентовано використання адміністративного розсуду, може призвести до довільного та неналежного використання по­вноважень суб’єктами публічної адміністрації. Суб’єктивними є фактори, яких встановлено на підставі індивідуального та творчо­го підходу особи, яка застосовує адміністративний розсуд, та які є відмінними у кожному конкретному випадку.

17.4.