Нормативне розуміння адміністративного розсуду публічної адміністрації

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи держав­ної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові осо­би зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У законодавстві України є відсутнім визначення поняття адміністративного розсуду. У наказі Міністерства юстиції Украї­ни «Про затвердження Методології проведення антикорупційної експертизи» від 23 червня 2016 р. було зафіксовано спробу тлума­чення поняття «дискреційні повноваження» як сукупності прав та обов’язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визна­чити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке

приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного із декількох варіантів управлінських рішень, передбачених норматив­ним актом, проектом нормативного акта. У Законі України «Про адміністративну процедуру» дискреційні повноваження визначено як повноваження, яких надано адміністративному органу законом та, які змістовно полягають у можливості вибору одного з можли­вих варіантів рішень на основі встановлення їх відповідності меті та закону.

Дискреційні повноваження можуть бути закріпленими в норма­тивних актах у такі способи, як:

1) за допомогою оціночних понять, напр.: «за наявності поваж­них причин орган вправі надати...», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого само­врядування, може дозволити...», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам...» тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються орга­ном (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на ви­конання функцій держави або місцевого самоврядування) при ви­явленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фак­тів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначного висновку щодо умов застосування норматив­ного припису або правових наслідків застосування такого припису.^[672]

Правомочність суб’єкта публічної адміністрації на застосуван­ня розсуду закріплено у нормативних актах без прямої вказів­ки на це.

Іншим прикладом може бути норма Закону «Про адміністратив­ні послуги», відповідно до ст. 7 якого суб’єкт надання адміністра­тивних послуг (ним може бути і суб’єкт публічної адміністрації) має право видавати організаційно-розпорядчі акти про встановлення власних вимог щодо якості надання адміністративних послуг (виз­начення кількості годин прийому, максимального часу очікування у черзі та інших параметрів оцінювання якості надання адміністра­тивних послуг).^{[673] [674] Реалізація цього повноваження не є обов’язковою для суб’єкта надання адміністративних послуг, а лише можливою мірою поведінки. Внаслідок застосування адміністративного розсу­ду, повноваження буде реалізованим, або ні.}

Отже, застосування адміністративного розсуду засновано на підставі сукупності усіх форм юридичного закріплення та органі­заційного забезпечення загальнообов’язкових правил поведінки у сукупності їх взаємозв’язків, через які об’єктивуються приписи, що регулюють реалізацію компетенції публічної адміністрації на під­ставі адміністративного розсуду.

До нормативних актів, які формують основу застосування адмі­ністративного розсуду, належать ті, що регулюють:

1) функціонування суб’єкта публічної адміністрації (напр., За­кони України: «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», «Про Національну поліцію»^[675], «Про Ha-

ціональний банк України»¹, «Про управління об’єктами державної власності»^{[676] [677], «Про місцеві державні адміністрації»[678] тощо);}

2) здійснення адміністративних процедур та ухвалення за їх ре­зультатами адміністративних актів у конкретних правовідносинах (напр., Закони України: «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»^[679], «Про звернення громадян» тощо);

3) правомірність застосування адміністративного розсуду (напр., Конституція України, зокрема ст.ст.

17.3.