1. Децентралізація як вектор адміністративної реформи: ідейні засади

Децентралізація є доволі складним поняттям, яке можна розкривати через його вплив на: адміністративно-територіальний устрій держави, систему органів публічної адміністрації, розподіл між ними функцій, повноважень та фінансових ресурсів.

Перш ніж перейти до аналізу конкретних аспектів децентралізації, необхідно окреслити базові підходи до цього поняття та передумови їх наявності у науковій літературі. Виходячи із принципу розподілу влад, для кожної демократичної держави необхідним є розмежування компетенції органів публічного адміністрування. До того ж, суттєвим та проблемним моментом є визначення оптимального рівня концентрації владних повноважень для кожної інституційної ланки в системі публічної адміністрації – з подальшою передачею «надлишкових» повноважень максимально наближеним до населення суб’єктам, іншими словами їх децентралізацією.

Децентралізація означає такий спосіб визначення та розмежування завдань і функцій, за якого більшість із них передається з рівня центральних органів на рівень нижчий і стає власним завданням та повноваженням органів нижчого рівня.

Можна також зазначити, що питома вага адміністративної діяльності покладається на місцеві органи або інші уповноважені державою суб’єкти. Така децентралізація влади в державі сприяє розвитку демократії, адже відбувається розширення впливу територіальних громад, соціальних груп та громадськості в цілому на справи публічного значення. Демократична держава завжди прагне залучити громадськість до здійснення публічних функцій адміністрування з метою оптимального задоволення різнобічних потреб людини та народу загалом.

Адміністрування на місцевому рівні й щодо місцевих справ може здійснюватися двома способами:

1) призначуваними «згори» чиновниками державного апарату, що функціонують «на місцях» (посадовцями державних органів влади);

2) в рамках децентралізованої системи адміністрування, що передбачає діяльність органів місцевого самоврядування та інших уповноважених державою суб’єктів.

Виділяють такі основні види децентралізації за суб’єктами та сферами впливу:

1) Територіальна децентралізація – означає створення органів публічної адміністрації, які здійснюватимуть адміністрування в адміністративно-територіальних одиницях самостійно і незалежно від органів державної влади, перебуваючи поза їх ієрархічною системою та підпорядкуванням, тобто органів місцевого та регіонального самоврядування.

2) Функціональна децентралізація – визнання самостійних і незалежних спеціалізованих організацій (об’єднання, спілки) суб’єктами владних повноважень із делегуванням їм права здійснювати певний обсяг завдань публічного характеру, зокрема, щодо адміністрування та виконання відповідних функцій у визначених законодавством сферах суспільного життя та згідно із встановленим порядком.

3) Предметна децентралізація – професійне самоврядування як система управлінських взаємовідносин між усіма представниками певної професії, що реалізується визначеною законом представницькою організацією, яка перебуває під наглядом органів державної влади.

Децентралізація передбачає розмежування компетенції і конкретизацію повноважень не лише по вертикалі, але й по горизонталі:

1) Вертикальна децентралізація означає чітке визначення порядку прийняття рішень керівними органами різного рівня. Принциповими питаннями вертикальної децентралізації є: глибина ієрархічної децентралізації; обсяг та сфера повноважень нижчих владних ланок (усіх суб’єктів, що наділені правом здійснювати функції публічного значення) і організація системи нагляду та контролю за діяльністю цих органів. При цьому важливо розуміти, що йдеться не лише про органи публічної адміністрації, а й про інших суб’єктів (професійні об’єднання, підприємницькі структури та ін.)

2) Горизонтальна децентралізація – означає розподіл та визначення функцій і компетенції всіх інших елементів структури органів публічної адміністрації, крім керівного органу^[28].

Делегування повноважень є специфічною формою децентралізації і являє собою наділення тимчасовими повноваженнями конкретних суб’єктів щодо прийняття рішень із чітко визначених питань у справах, що належать до компетенції уповноважуючого органу. Прицьому делегування повноважень є конкретизованим виконанням повноважень та, відповідно, реалізації публічних функцій на чітко встановлений термін і з вказівкою на конкретного виконавця відповідного завдання. Делегування повноважень може бути застововано на різних рівнях суб’єктів публічної адміністрації, а також всередині конкретного суб’єкта (наприклад, від керівника – підлеглому). Делегування повноважень сприяє посиленню відповідальності, самостійності, підвищенню рівня кваліфікації, а також може застосовуватись адміністрацією як тимчасовий захід з експериментальною метою – перед децентралізацією певної функції на необмежений термін згідно із законодавством.