Адміністративна правосуб'єктність приватної особи

5.2.1. Адміністративна правоздатність

Основною ознакою суб'єктів є їх правосуб'єктність, що охоплює правоздатність (наявність прав і обов'язків) і дієздатність (здат­ність реалізовувати права й обов'язки).

Правоздатність - це здатність особи бути носієм прав і обов'яз­ків. Загальною умовою вступу організацій та осіб в адміністра­тивно-правові відносини є наявність у них адміністративної правоздатності.

Адміністративна правоздатність - це фактична можливість особи (громадянина) бути носієм прав і обов’язків у сфері публіч­ного адміністрування. Вона виникає з моменту народження людини й підтверджується документами про громадянство - паспортом громадянина України, а для осіб до 14 років - свідоц­твом про народження. Правоздатність не може бути обмежена або відчужена. Від неї неможливо відмовитися добровільно, оскільки така відмова не має юридичної сили. Правоздатність людини утво­рює юридичне поняття особи і громадянина^[124].

Адміністративна правоздатність органів публічного адміністру­вання виникає одночасно з їх утворенням і визначенням компе­тенції. При цьому зазвичай органи публічного адміністрування зобов’язані вступати в адміністративно-правові відносини, які відіграють роль основного засобу практичної реалізації належної їм компетенції.

Обсяг і зміст адміністративної правоздатності визначається законами й ухваленими на їх основі актами публічного управління, у яких містяться відповідні норми адміністративного права.

Конкретний обсяг прав, свобод і обов’язків громадян у сфері публічного управління визначається низкою обставин - віком, станом здоров’я, наявністю освіти тощо. Наприклад, родинні відно­сини можуть бути підставою для обмеження права на заняття посади в державному органі.

5.2.2. Адміністративна дієздатність

На відміну від адміністративної правоздатності, яка визначає потенційну здатність суб’єкта мати публічні права та юридичні обов’язки у сфері юридичного управління, адміністративна дієз­датність - це здатність особи (громадянина) своїми діями набу­вати та здійснювати права, виконувати покладені обов’язки та нести юридичну відповідальність.

Поєднання адміністративної правоздатності та дієздатності створює умови, за яких суб'єкт адміністративного права стає учас­ником (стороною) адміністративно-правових відносин.

Фізична особа - це будь-яка народжена і жива людина, що здійснює різні акти соціально значущого поводження й несе відповідальність згідно зі своїм рівнем, віком, психічним і фізич­ним здоров'ям. Правоздатність фізичних осіб виникає в момент народження і припиняється зі смертю. Дієздатність фізичних осіб пов'язана з психічними і віковими властивостями людини і залежить від них. Частковою дієздатністю володіють непо­внолітні громадяни, що не досягли 14-річного віку (малолітні громадяни) і неповнолітні у віці від 14 до 18 років. Повний обсяг дієздатності настає з моменту повноліття - 18 років, але адмі­ністративній відповідальності підлягають особи, що досягли на момент здійснення правопорушення 16-річного віку. Державою передбачається обмеження дієздатності та визнання громадя­нина недієздатним.

Юридичні особи - це органи публічної влади, будь-які інші органи публічної адміністрації, органи місцевого самовряду­вання, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації (в особі їх керівників, які очолюють органи публічного адміні­стрування цих підприємств, установ, організацій). До них також належать і структурні підрозділи органів публічної адміністра­ції, установ, організацій (наприклад, цех, факультет, відділення в лікарні тощо).

Суб'єктами адміністративно-правових відносин є також різно­манітні інші адміністративні органи - наприклад, на яких нормами адміністративного права покладено обов'язок державного конт­ролю пожежних, санітарних та інших загальнообов'язкових норм і правил.

5.2.3. Адміністративна деліктоздатність

Деліктоздатність - це здатність особи нести юридичну відпо­відальність за шкоду, заподіяну її протиправними діями. Полягає вона в здатності суб'єкта самостійно усвідомлювати свій вчинок і його шкідливі результати, відповідати за свої протиправні дії й нести за них юридичну відповідальність.

Деліктоздатність є окремою, специфічною, але все ж частиною дієздатності Вона має характерну нормативну конструкцію, яка передбачає можливість притягнення до відповідальності частково дієздатного суб'єкта права. Окрема частина дієздатності, поєдную­чись із деліктоздатністю, додає до здатності реалізовувати права та обов'язки (як правового змісту дієздатності) здатність нести юридичну відповідальність. Одночасно з набуттям дієздатності суб'єкт права набуває й іншого елементу правосуб'єктності - здат­ності вчинювати правопорушення^[125].

Адміністративна деліктоздатність у фізичних осіб, за загаль­ним правилом, настає з 16 років. Якщо абстрагуватись від уста­леного розуміння адміністративної відповідальності та, як наслідок, адміністративної деліктоздатності, можна зробити висновок, що порушення учнем (тобто дитиною шкільного віку) правил шкільного розпорядку також перебуває в площині публічних відносин і характеризується використанням адміні­стративних методів адміністрування. Тому часткова деліктоз- датність виникає з моменту зарахування дитини до навчаль­ного закладу (тобто з 6-7 років).

Питання деліктоздатності юридичної особи викликали чимало дискусій. З ухваленням КАСУ, який визнав відповідачем орган державної влади та орган місцевого самоврядування як суб'єкт владних повноважень, це питання вирішено на користь розширення можливостей притягнення до адміністративної відповідальності юридичних осіб і за інші адміністративні право­порушення (наприклад, у природоохоронній сфері, податкових відносинах тощо). У будь-якому разі деліктоздатність юридичної особи має виникати одночасно з правосуб'єктністю, оскільки саме вона зумовлює обсяг компетенції (сукупності прав та обов'язків), за реалізацію і в межах якої, власне, юридична особа й нестиме відповідальність^[126].

Отже, адміністративна деліктоздатність полягає у здатності фізичних осіб нести адміністративну відповідальність, а юридич­них осіб - відповідальність в адміністративному порядку, зокрема й матеріальну.

5.2.4. Загальний та спеціальний адміністративно-правовий статус приватної особи

Адміністративна правосуб'єктність індивідуальних суб'єктів адміністративного права включає адміністративну правоздатність і дієздатність (що у свою чергу включає деліктоздатність).

У сфері публічного управління правосуб'єктність індивідуаль­них суб'єктів має як загальні ознаки, так й ознаки, що дозволяють їх розмежовувати, таким чином виділяють загальну адміністра­тивну правосуб'єктність індивідуальних суб'єктів адміністратив­ного права та спеціальну адміністративну правосуб'єктність інди­відуальних суб'єктів адміністративного права.

Загальну ознаку прийнято називати статусом громадянина. За змістом розрізняються такі групи прав громадян: на участь у публічному управлінні, на державну участь, сприяння, допо­могу компетентних органів публічного адміністрування, право на захист, право на допомогу недержавних організацій.

Для всіх осіб, які перебувають на території України та не є її громадянами, законодавством встановлено певні особливості праводієздатності: вони не можуть бути державними службов­цями, займати окремі посади, працювати в правоохоронних орга­нах; вони не допускаються до діяльності, пов'язаної з державною таємницею; на них не поширюється військовий обов'язок; їх адмі­ністративна деліктоздатність специфічна; вони проживають і здій­снюють свою діяльність на підставі спеціальних документів (це, наприклад, довідка на проживання, закордонний паспорт тощо). Для них можуть бути встановлені обмеження в пересуванні й виборі місця проживання, коли це потрібно для дотримання націо­нальної безпеки, суспільного порядку, захисту прав і законних інте­ресів громадян тощо.

Спеціальна адміністративна правосуб'єктність індивідуальних суб'єктів адміністративного права. У реальному житті існує роз­маїтість спеціальних адміністративно-правових статусів.

- статус членів адміністративних колективів (розрізняються статуси осіб, які навчаються, мілітаризованих службовців, осіб, свобода яких обмежена в адміністративному порядку);

- статус суб'єктів адміністративної опіки (установлення державної опіки над особами, що її потребують, - безробітними, чорнобильцями, біженцями і змушеними переселенцями, інвалі­дами війни і прирівняними до них особами, дітьми-сиротами, бага­тодітними батьками тощо);

- статус жителів територій з особливим адміністративно- правовим режимом (території, що тимчасово чи постійно пере­бувають на особливому правовому положенні: райони прове­дення антитерористичної операції, режими прикордонної зони, закритих міст, заповідників, вільних економічних зон, карантини тощо). Спеціальна адміністративна правосуб'єк- тність індивідуальних суб'єктів адміністративного права таких територій містить у собі найчастіше особливі правила в'їзду в зону, виїзду, пересування, діяльності в ній, здійснення адміністративного нагляду, застосування адміністративного примусу.

- статус суб'єктів дозвільної системи («дозвільна система» - сукупність правил, що вимагають одержання дозволу на здійс­нення визначеної діяльності й регулюють контроль за нею).

5.3.