Поняття індивідуальності.

Кожна юридична особа може бути своєрідною, володіти індивідуальністю, яка вирізняє дане утворення серед інших суб’єктів цивільних правовідносин. Під індивідуальністю (від лат. individuitas - неподільне), традиційно, розуміють неповторну своєрідність якого- небудь явища, окремої істоти, людини¹, що включає в себе особливості характеру й психічного складу, що відрізняють одну людину від іншої^{[931] [932], рівень розвитку особистості[933], основну властивість індивіда в особі[934], оскільки особа є носієм індивідуальних властивостей, певних характерних ознак[935].}

У самому ж загальному плані індивідуальність є особливістю, що характеризує особистість в її якісних відмінностях, протиставляється типовому як загальному, властивому всім суб’єктам даного класу або значної їх частини. Традиційно індивідуальне завжди протиставляється груповому. Стосовно юридичної особи, індивідуальні риси кожної організації фактично протистоять загальним ознаками юридичної особи як абстрактної юридичної конструкції, що об’єднує зазначений різновид суб’єктів цивільного права.

Звичайно, сам по собі термін «індивідуальність» більше застосовується до фізичних осіб. Насамперед, це стосується наявності у конкретної фізичної особи вроджених природних, психічних, фізіологічних властивостей і якостей. Такі якості притаманні індивіду від природи. Набагато складніше вирішується питання про індивідуалізацію юридичної особи. Заперечення існування певних індивідуальних, особливих рис у кожної конкретної організації неприпустимо, оскільки конкретна юридична особа відмінна від подібних організацій, що говорить про її особливості. Володіння індивідуальними рисами є необхідною і обов’язковою умовою повноцінної, реальної участі конкретної організації в цивільному обороті. Тільки будучи належним чином індивідуалізованою, тобто виділеною з маси інших юридичних осіб, організація об’єктивно може вступати в суспільні відносини.

Участь юридичної особи в суспільних відносинах не може бути знеособленим, так як це суперечить як здоровому глузду, так і загальним засадам цивільно-правового регулювання суспільних відносин. Будь-яке правовідношення передбачає якусь визначеність, персоніфікованість в його суб’єктному складі, хоча ступінь визначеності, звичайно ж, може бути різною. Так, в абсолютних правовідносинах конкретно визначена, відома лише одна особа - носій суб’єктивного права, всі інші є зобов’язаними особами. У відносних правовідносинах точно визначені, персоніфіковані всі його учасники¹.

Індивідуалізація юридичної особи в цілому ряді випадків переслідує не тільки цивільно-правові цілі, а тому має не лише цивільно-правове значення. Зокрема, вона може бути спрямована на рішення адміністративно-правових, податкових, бюджетних, процесуальних і навіть не правових завдань (наприклад, обліково- контрольних, статистичних). Індивідуалізація юридичної особи необхідна не тільки в сфері суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права, а й в інших сферах відносин, що включаються в цілому в сферу правового регулювання^{[936] [937].}

Для індивідуалізації юридичної особи інколи значення має така властивість як національність, і в цьому сенсі під національністю юридичної особи розуміють особливу якість, властиву колективному утворенню, яке виступає самостійним учасником цивільного обороту, що виражає державну приналежність даного утворення або його підпорядкованість національному правопорядку. Визнання цієї якості обумовлюється тим, що юридична особа є продуктом національної системи права, що умови його створення, організації і діяльності неминуче прив’язані до того чи іншого національного правопорядку¹.

Індивідуалізація юридичної особи має місце в різних сферах суспільного життя, здійснюється за допомогою цілого набору правових інструментів, що використовуються в залежності від характеру правовідносин, у які вступає організація.

Цивільно-правову індивідуалізацію юридичної особи, в першу чергу, слід розглядати як процес самовирізнення, самоідентифікації організації серед інших учасників цивільних правовідносин. Індивідуалізація юридичної особи є комплексом цілком визначених і закріплених чинним законодавством та звичаями ділового обороту дій, тобто діяльність, спрямована на досягнення конкретної мети - виділитися, виокремитися серед інших юридичних осіб. Таким чином, основна мета цивільно-правової індивідуалізації відокремлення юридичної особи серед суб’єктів цивільних правовідносин^{[938] [939] [940].}

Юридична особа повинна відрізнятися серед інших, мати виключне право на здатність відрізнятися. Її засоби, специфічні ознаки повинні мати правовий режим. Вона однозначно повинна сприйматися в законодавстві, на практиці, бути політимічною, бо чим більше ознак, тим більше вона має відмінну здатність мати свою систематику та правову охорону. Характерні індивідуалізуючі ознаки вибираються засновниками юридичної особи, набуваються в процесі її легалізації та діяльності¹.

Потреба в індивідуалізації виникла з моменту появи найперших утворень, що відповідають ознакам юридичної особи. В умовах же розвитку товарно-грошових відносин та збільшення кількості суб’єктів господарської діяльності цивільно-правова індивідуалізація юридичних осіб та результатів їх діяльності набуває все більшого значення. В першу чергу, це пояснюється необхідністю захисту інтересів самих організацій як учасників цивільного обороту.

Захист права на індивідуалізацію юридичних осіб виходить з наступних положень:

- вони є особистими немайновими правами організації, спрямованими на їх індивідуалізацію, відокремленими від інших суб’єктів цивільних правовідносин;

- дані суб’єктивні права, як правило, є за своєю правовою природою винятковими, що належать тільки їх носію - юридичній особі;

- порушення особистих немайнових прав призводить до заподіяння реальних збитків та упущеної вигоди, які підлягають відшкодуванню в повному обсязі^{[941] [942].}

Таким чином, кожна юридична особа має право на індивідуальність. Індивідуальністю є своєрідність тої чи іншої особи, яка становить її особливість, що складається з якісних відмінностей цієї особи. Завдяки індивідуальності та чи інша юридична особа протиставляється розумінню юридичної особи в цілому, чи окремого її виду, організаційно-правової форми. Індивідуальні риси кожної організації фактично протистоять загальним ознакам юридичної особи як абстрактної юридичної конструкції, що об’єднує зазначений різновид суб’єктів цивільного права. Юридична особа має властивості, якими вона відрізняється від інших. До них також входять ті, які називаються засобами індивідуалізації.