Захист.

Захист права особи на конфіденційну інформацію може здійснюватися за допомогою законодавства про недобросовісну конкуренцію (право на захист від якої ми будемо розглядати в наступному розділі), або засобами цивільного права і способами, передбаченими цивільним законодавством України.

Позивач може використовувати наступні способи захисту, безпосередньо пов’язані з даним інтересом: визнання права; припинення лише визначеного кола дій, які порушують це право; відшкодування шкоди (як матеріальної, так і моральної), пов’язаної з порушенням. Також суд може захистити право способом, який був встановлений договором, між особою, яка фактично контролює доступ до конфіденційної інформації і особою, яка згідно з договором отримала такий доступ до неї¹.

Захист особи, яка фактично контролює конфіденційну інформацію здійснюється, в основному, в судовому порядку: шляхом пред’явлення позову до конкурентів, який базується на законодавстві про недобросовісну конкуренцію, або шляхом пред’явлення позову до неконкурентів, заснованого на загальних правилах про відповідальність^{[921] [922].}

Особи, які незаконними методами одержали інформацію, яка становить комерційну таємницю, зобов’язані відшкодувати завдані збитки. Такий же обов’язок покладається на працівників, які розголосили комерційну таємницю всупереч трудовому договору, і на контрагентів, які зробили це всупереч цивільно-правовому договору^[923].

До засобів захисту доводиться звертатись тоді, коли право на таємницю вже порушено або є реальна загроза його порушення. Найчастіше шкода внаслідок порушення конфіденційності нерозкритої інформації виступає у формах:

- невиконання договірних зобов’язань;

- розірвання ділових відносин;

- втрати можливостей укладання правочинів;

- завдання шкоди діловій репутації;

- випередження конкурентами на ринку товарів та послуг¹.

Захист права на таємницю повинен будуватись на тих самих засадах, що й інші цивільні права, однак на законодавчому рівні слід визначити відшкодування завданої шкоди, яка виникла внаслідок розповсюдження важливих відомостей^{[924] [925].}

Засобами захисту права юридичних осіб як суб’єктів господарювання на комерційну таємницю, зокрема:

- визнання права на комерційну таємницю;

- відновлення становища, що існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- визнання недійсним повністю або частково акту державного чи іншого органу, що суперечить законодавству і порушує право суб’єкта господарювання на комерційну таємницю;

- відшкодування збитків, завданих порушенням права суб’єкта господарювання на комерційну таємницю.

Особливого значення, за словами дослідників, набуває захист комерційної таємниці у відносинах економічної конкуренції, оскільки вона насамперед служить конкурентоздатності суб’єкта господарювання. Тому необхідно захищати суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції у вигляді неправомірного збирання, розголошення, примушування до розголошення та використання їх комерційної таємниці^[926]. Власник комерційної таємниці самостійно обирає конкретні способи захисту своїх прав на комерційну таємницю і має право вимагати:

- визнання прав володільця на комерційну таємницю;

- припинення дій, що порушують режим комерційної таємниці, або порушення, що створюють його загрозу;

- відшкодування збитків, завданих розголошенням або неправомірним використанням комерційної таємниці;

- вживання інших передбачених законодавством заходів, що забезпечують захист його права на комерційну таємницю¹.

На думку О. В. Кохановської, вибір таких способів захисту є більшим:

- визнання прав володільця на комерційну таємницю;

- припинення дій, які порушують режим комерційної таємниці чи та­ких, що створюють загрозу його порушення; відшкодування збитків, спричинених розголошенням чи неправомірним використанням комерційної таємниці;

- виплати компенсації;

- укладення ліцензійного договору чи договору про передання ноу- хау при наявності умов, визначених законодавством, і при фактичному використанні ноу-хау третьою особою у своїх інтересах;

- прийняття інших передбачених законодавством і таких, що забезпе­чують захист його на комерційну таємницю заходів^{[927] [928].}

Типовим способом захисту особистих немайнових прав, до яких належить і право на таємницю, є припинення дій, які порушують право чи створюють іншу загрозу його порушення, яке може застосовуватись також як запобіжний захід. До основних способів цивільно-правового захисту права на таємницю відноситься право вимагати через позов до суду від порушника наступного:

- визнання права;

- відновлення положення, яке існувало до порушення права;

- визнання його дій незаконними;

- припинення дій, які порушують право чи створюють загрозу його порушення;

- визнання недійсним акту державного органу чи органу місцевого самоврядування;

- відшкодування збитків;

- відшкодування моральної шкоди;

- опублікування відповіді юридичної особи;

- спростування судом відомостей, які порочать ділову репутацію юридичної особи (в тому числі в засобах масової інформації) тощо.

Частина перерахованих тут способів належить до загальних, частина - для спеціальних^[929].

В науковій літературі не досліджуються питання захисту права на таємницю. Дещо більше уваги приділено захисту права на комерційну таємницю, і на практиці його легше захистити, оскільки простіше вирахувати шкоду.

Розмір збитків тут залежить від переваг, які отримує юридична особа як суб’єкт господарювання при використанні інформації, що складає комерційну таємницю:

- створення ексклюзивної продукції або продукції з кращими

характеристиками (якістю, оформленням, сервісним

обслуговуванням) при однаковій ціні з її аналогами;

- зниження ціни на продукцію за тієї ж якості;

- отримання тимчасової монополії та створення власного бренду (торговельної марки).

Склад збитків та їх розмір у перших двох варіантах залежить від того, чи окупилися витрати на випуск продукції з використанням інформації, що складає комерційну таємницю. У випадку, коли витрати на випуск продукції окупилися, порушення права суб’єкта господарювання не завдає реальні збитки, оскільки продукція має попит на ринку незалежно від кількості на ньому товарів-аналогів.

Розмір відшкодування моральної шкоди визначається виходячи з тієї шкоди, яка завдана діловій репутації юридичній особі, яка є власником комерційної таємниці, характеру правопорушення (ступінь суспільної небезпеки, ступінь зниження конкурентоспроможності власника комерційної таємниці, чи втратив суб’єкт господарювання монополію на товарному ринку), вини порушника^[930].

На практиці до судів звертаються при порушенні права саме на такий вид таємниці як комерційна, яка не є «чисто особистим немайновим благом». Найбільша чисельність судових рішень про розкриття банківської таємниці, але звертаються за дозволом доступу до такої інформації. Не дивлячись на те, що в Україні надто багато порушень всіх видів таємниць, судова практика в цьому аспекті не чисельна.

***

В результаті дослідження, проведеного в даному підрозділі, бачимо, що право на інформацію, як воно розглядалося більшістю попередніх досліджень, носить недосконалий характер, оскільки вони включали в зміст даного права повноваження, які не відносяться до правомочностей по володінню, користуванню, розпорядженню інформацією, яка належить особам.

В цілому їх можна розглядати як інформативні права, які включають в себе дві групи особистих немайнових прав юридичної особи, які поділяються за критерієм поділу інформації на відкриту і таємну: право на інформацію та право на таємницю.

З огляду на це, в Цивільний кодекс України необхідно внести зміни, оскільки всі інформативні права в ньому ідентифікуються як право на інформацію. Слід розмежувати право на інформацію та право на таємницю як юридичної так і фізичної осіб.

Отже, пропонуємо викласти особисті немайнові інформативні права юридичної особи в наступній редакції статей Цивільного кодексу:

Стаття 302. Право на інформацію.

1. Фізична і юридична особа має право на заволодіння, використання та розпорядження інформацією.

Вона може використовувати та поширювати інформацію не перевіряючи на достовірність, якщо отримала її з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних реєстрів, офіційних сайтів, звіти, стенограми тощо).

2. Фізична та юридична особа поширюючи інформацію має обов’язок робити посилання на джерело, перевірити її на достовірність, якщо вона отримана не з офіційних джерел.

(Далі змістити наступні чинні статті: зміст 303 перенести в 304, а 304 статтю виключити, на місце чинної 303 статті викласти наступну.)

Стаття 303. Право на таємницю.

1. Фізична та юридична особа може встановлювати обмежений режим доступу до інформації про неї, якщо це не заборонено законом та не суперечить правам чи законним інтересам інших осіб.

2. Фізична та юридична особа має право на таємницю комунікації, особистих паперів, таємницю за родом діяльності (професійну, службову, нотаріальну, адвокатську, комерційну, банківську).

Фізична особа має право на таємницю особистого життя.

3. Фізична та юридична особа зобов’язані не втручатися до інформації про інших осіб, якщо вона носить обмежений режим доступу. Вона не має права на розголошення інформації, що становлять одну з таємниць про іншу особу.