Зразкова справа про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі
Обставини справи
Позивач у справі є громадянкою України, пенсіонеркою за віком, внутрішньо переміщеною особою. З моменту переміщення з непід- контрольної території Позивач перебувала на обліку в Бахмутсько- му об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області та отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі електронної пенсійної справи, яка надійшла з управління Пенсійного фонду України в Київському районі міста Донецька.
З квітня 2017 року Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплату пенсії ОСОБА_6 de facto припинило. Причиною припинення виплати пенсії було вказано: «у зв'язку з проведенням верифікації за списками СБУз 01 квітня 2017року виплату пенсії за пенсійною справою призупинено до з'ясування». Також цим управлінням Пенсійного фонду України було видано розпорядження від 24 березня 2017 року «Про припинення виплати пенсії до з'ясування».
Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо припинення з 01 квітня 2017 року виплати призначеної пенсії, позивач через свого представника звернулася до суду з адміністративним позовом.
З повним текстом рішення можна ознайомитись за номером: справа № 805/402/18, провадження № Пз/9901/20/18[69].
Доцільність розгляду цієї справи як зразкової Верховний Суд мотивував тим, що станом на момент надходження подання Донецького окружного адміністративного суду про розгляд вказаної справи як зразкової, у цьому суді на розгляді перебувало 226 типових справ про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії відповідними територіальними управліннями Пенсійного фонду України.
Верховним Судом у зразковій справі було визначено ознаки типових справ, обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та обставини, які виключають типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм.
Зокрема, Верховний Суд визначив такі ознаки типових справ про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам:
1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-iV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;
2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;
3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені пунктами 1,3-5 частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV);
4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії).
У рішенні визначено також обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, зокрема, висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач:
1) є громадянином України;
2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи;
3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV;
4) поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем;
5) відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.
Також Верховним Судом визначено обставини, які виключають типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм, зокрема висновки Верховного Суду в цій зразковій справі не підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення пенсіонерів, яким призначено пенсію згідно із Законом № 1058-iV та які є внутрішньо переміщеними особами, якщо нарахування та виплату такої пенсії їм припинено за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України з підстав, які передбачені пунктами 1,3-5 частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV в редакції на день прийняття цього рішення.
Варто зазначити, що Верховним Судом у ході всебічного розгляду справи здійснено аналіз національного законодавства, міжнародного права з прав людини та практики Європейського суду з прав людини, а також міжнародні рекомендаційні акти стосовно внутрішнього переміщення.
Так, посилаючись на Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни (документ ООН E∕CN.4∕1998∕53∕Add.2 (1998)[70]), рекомендаційні положення яких значною мірою відображені у Законі України «Про права та свободи внутрішньо переміщених осіб», Верховний Суд перш за все вказує на те, що «спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи» (пункт 50), а також, що «статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації» (пункт 51).
Що не менш важливо, у рішенні Суд аналізує чинну нормативно- правову базу у сфері, що регулює питання соціального забезпечення внутрішньо переміщених осіб, яка здебільшого складається із актів Кабінету Міністрів України (постанови № 637, 509, 365) та робить висновок щодо взаємозв'язку між застосуванням таких нормативних актів та обсягом відповідних судових спорів: «Чинний механізм виплати пенсій, який поєднує право на пенсію з реєстрацією пенсіонера як внутрішньо переміщеної особи, призвів до численних звернень до суду з адміністративними позовами про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії відповідними територіальними управліннями Пенсійного фонду України» ( пункт 64).
Аналізуючи законодавство у сфері правовідносин, щодо яких виник спір, Верховний Суд наголошує на засадничих положеннях, зокрема:
1) принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV;
2) частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення;
3) ураховуючи те, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Оцінюючи дії управління Пенсійного фонду України щодо припинення виплати пенсії позивачу, Верховний Суд посилається на норми частини 1 статті 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом), а також на рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України» щодо застосованого ними підходу, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини.
Зокрема, Суд наводить позицію Конституційного Суду України: «виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами» та Європейського суду з прав людини: «право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу».
У зв'язку з цим Верховний Суд робить такий висновок: «У рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України» (пункт 70).
Задовольняючи позов, зокрема визнаючи протиправним рішення територіального управління Пенсійного фонду України про припинення пенсії та зобов'язуючи відновити виплату пенсії, Верховний Суд посилається на норми Конституції, за змістом яких Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Зокрема, згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу Суд звернув на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону, при цьому зауважуючи, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
У контексті конкретної справи Суд зазначив, що постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, зокрема, непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії. Варто нагадати, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеного без змін Київським апеляційним адміністративним судом та Верховним Судом зазначені положення постанови Кабінету Міністрів України було визнано нечинними.
Що особливо важливо, у своєму рішенні Верховний Суд застосував аналіз ситуації на відповідність практиці Європейського суду з прав людини (пункти 82-87) стосовно захисту прав людини відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини у справах «Суханов та Ільченко проти України», «Щокін проти України», Суд вказує, що «право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», а відповідно, в контексті попереднього аналізу законодавства «втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі».
Таким чином, встановлення Судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, Верховним Судом визначено достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено, «а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним».
4 вересня 2018 року Велика Палата Верховного Суду постановила апеляційну скаргу Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення, а рішення суду - без змін[71].
Еще по теме Зразкова справа про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі:
- Рішення Верховного Суду у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі
- 2.2. Розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності
- 2.9. Розгляд справ про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку
- Судова практика у справах щодо припинення виплат пенсій отримувачам, які залишились проживати на тимчасово окупованих територіях Луганської та Донецької областей
- Рішення Старобільського районного суду Луганської області у справі про визнання бездіяльності управління Пенсійного фонду України протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (щодо пенсійних виплат особі, яка не змогла переміститись на територію, підконтрольну Уряду України)
- Рішення Верховного Суду у справі про визнання бездіяльності управління Пенсійного фонду України протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (щодо пенсійних виплат особі, яка не перемістилась на територію, підконтрольну Уряду України, та має бажання отримувати пенсію за місцем свого проживання)
- Судова практика з питань доступу внутрішньо переміщених осіб до соціальних виплат
- Практика оскарження дій управлінь соціального захисту, які припиняли виплату трудових пенсій внутрішньо переміщеним особам на підставі того, що останні не проходили фізичну ідентифікацію у відділеннях «Ощадбанку»
- Рішення Верховного Суду у справі про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії (про призначення та виплату державної допомоги при народженні дитини)
- 3.3. Ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2012 р. з заявою Державного підприємства «Антрацит» про заміну сторони у зведеному виконавчому провадженні по примусовому виконанню виконавчих написів нотаріуса від 17 жовтня 2000 р.1-1612, від 12 серпня 2002 р. № 1317, від 12 серпня 2002 р. № 1318 та від 12 серпня 2002 р. № 1319 про стягнення заборгованості на користь С., що знаходиться у пров
- Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення