ПЕРЕДМОВА

Одним із основних шляхів забезпечення реалізації Конвенції в Україні має стати інтенсифікація застосування цього акту, а та­кож практики Суду. Слід відзначити, що на початку 2000-х років окремими суддями в Україні (такими, як В.П.

За період 2006-2012 років посилання на різні статті Конвенції містилися у майже 200 актах Верховного Суду України, при цьому переважаюча частка таких посилань (більше 100) припадає на ч. 1 ст. 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд); значна частина актів Верховного Суду України прийнята у зв'язку із пе­реглядом судових рішень з мотивів виявлення фактів порушення Україною зобов’язань за Конвенцією. А от посилання на правопо- ложення, сформульовані у рішеннях Суду, залишаються у прак­тиці Верховного Суду України все ще досить рідким явищем. Так, за вказаний період нами виявлено лише 16 таких посилань. (При­чому більша частина з них - на рішення у справах "Лінгенс проти Австрії’ та "Українська прес-група проти України" стосовно сво­боди вираження у діяльності журналістів.)[*]

У практиці ж Конституційного Суду України станом на кінець 2012 року нараховується загалом 34 рішень і висновків, у яких містяться посилання на Конвенцію, та 29 — що містять посилан­ня на рішення Суду.[†]

Що ж до вітчизняної юридичної науки, то проблематика, пов’язана саме із застосуванням в Україні Конвенції і практики Суду фрагментарно досліджувалась фахівцями із загальної теорії права (С.

Метою дослідження є виявлення загальних проблем застосу­вання в Україні Конвенції й практики Суду та можливостей їх розв'язання.

Реалізація цієї мети вимагала вирішення таких завдань:

— охарактеризувати застосування в Україні Конвенції як складової її національного законодавства, розкрити особливості й проблемні моменти такого застосування;

— визначити актуальне і перспективне значення Конвенції для конституційного судочинства України в аспекті правозастосування;

- уточнити обсяг практики Суду, яка в Україні може слугува­ти джерелом права;

- виокремити та схарактеризувати основні нормативно-юри­дичні й юридико-технічні умови застосування в Україні практики Суду;

- розкрити (зокрема на прикладі актів Верховного Суду Ук­раїни у справах про дифамацію) реальний стан і з’ясувати можли­вості вдосконалення державно-юридичного забезпечення засто­сування в Україні практики Суду.

Об'єктом дослідження є комплекс умов і відносин, пов'язаних із застосуванням в Україні Конвенції та практики Суду.

Предметом дослідження є закономірності, які зумовлюють можливості розв'язання проблем застосування в Україні Конвен­ції та практики Суду.

Філософсько-методологічним підґрунтям дослідження пос­лугували насамперед такі концептуальні підходи, як діалектич­ний, соціально-детерміністський, погребовий. Для з’ясування ок­ремих питань застосовувалися такі загальнонаукові й спеціальні методи дослідження, як системно-структурний, формально-юри­дичний, порівняльно-правовий, а також зіставний аналіз юри­дичної практики.

Соціально-детерміністський та погребовий дослідницькі підходи покладені в основу підтримуваного в роботі положення про відносну релятивність змісту і меж прав людини. Діалектич­ний підхід застосовано у дослідженні змінних, динамічних ас­пектів тлумачення і застосування Конвенції.

Системно-структурний дослідницький метод використано для визначення статусу Конвенції у системі національного зако­нодавства України та співвідношення Конвенції з іншими скла­довими цієї системи. Формально-юридичний метод застосову­вався для виявлення умов, що дозволяють правоположенням практики Суду бути застосованими в Україні. Порівняльно-пра­вовий метод залучався при виокремленні подібних і відмінних рис, притаманних національно-юридичному статусу міжнарод­них договорів і, зокрема, Конвенції у різних державах. Зіставний аналіз юридичної практики став у пригоді в процесі визначення перспектив застосування в Україні Конвенції при здійсненні конституційного судочинства, інтерпретації поняття практики Суду як джерела права та визначенні особливостей застосування правоположень, що містяться в ній.

Пропонована праця продовжує монографічні загальнотеоре­тичні дослідження проблем застосування в Україні Конвенції і практики Суду та можливих шляхів їх розв’язання. Елементи йо­го наукової новизни вбачаються, зокрема, у таких положеннях та висновках:

- виявлено особливості застосування в Україні Конвенції, зу­мовлені закономірностями її специфічного статусу як складової національного законодавства. Першою з них є те, що набуття Конвенцією чинності в Україні визначається від дати її оприлюд­нення у тому ж джерелі, в якому оприлюднюються законодавчі акти про права людини, а не від дня депонування Україною її ра­тифікаційної грамоти (що є днем набуття чинності Конвенцією для України як суб'єкта міжнародного права).

- визначено обсяг практики Суду, яка може розглядатися як джерело права. По-перше, до неї належать в цілому лише ті пра- воположення, що наведені у мотиваційних частинах принаймні двох рішень Суду в аналогічних справах. По-друге, практику Су­ду як джерело права відображають не всі правоположення, сфор­мульовані ним при мотивації його рішень, а лише ті, що конкре­тизують певні абстрактні приписи Конвенції або заповнюють прогалини у правовому регулюванні, яке здійснюється цими при­писами;

- схарактеризовано нормативно-юридичні й юридико- технічні умови застосування в Україні правоположень практики Суду. Нормативно-юридичною умовою для цього є фіксація однієї з нетипових ситуацій правозастосування, коли приписи за­конів України, якими згідно п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України повинні визначатися певні права людини, відсутні взагалі або є застарілими; внаслідок цього виникає необхідність реалізації принципу верховенства права самим суб'єктом правозастосуван­ня через обрання і застосування іншого джерела права, зокрема практики Суду. А до юридико-технічних умов належать, по-пер­ше, наявність в Україні офіційного перекладу державною мовою й опублікування практики Суду (умова чинності) і, по-друге, за­безпеченість юридичної обов’язковості правоположень практики Суду уможливленням захисту осіб від протиправних, з огляду на цю практику, рішень носіїв державно-владних повноважень в Ук­раїні (умова санкції);

- оцінено ефективність ст.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення і висновки дослідження, навіть якщо вони лиша­ються дискусійними, стимулюватимуть подальші наукові загаль­нотеоретичні дослідження змісту і функцій Конвенції та практи­ки Суду в Україні.

Значення дослідження для правотворчої діяльності вбачаєть­ся у тому, що його висновки можуть бути використані для удоско­налення державно-юридичного забезпечення нормативного регу­лювання процесу застосування в Україні приписів Конвенції та

правоположень практики Суду в судовій та іншій правозастосу- вальній діяльності.

У навчальному процесі матеріали дослідження можуть вико­ристовуватися при викладанні курсів "Загальна теорія права і держави", "Конституційне право України", "Адміністративно - процесуальне право", "Судовий устрій і судочинство", а також при підготовці відповідних посібників і підручників.