Передмова

Відзначимо, що для радянської доктрини був характерний підхід до цих принципів як до системи, який передбачав ретельний аналіз їхньої природи, функцій, визначальних рис, інших особливостей, місця у між­народному праві. Це ж типово для науки міжнародного права в постра­дянських державах. Натомість, представники, умовно кажучи, «західної» доктрини, при визнанні значення основних принципів (притаманно, зо­крема, А. Кассезе,⁶⁷ Г. Шварценберг єрові,^{[6] [7] [8] К. Томушатові[9]) досліджують їх переважно в контексті предмета регулювання, приділяючи увагу сутнос­ті кожного з основних принципів, саме пов’язуючи з відносинами та нор­мами, поєднаними із відповідним принципом (принципами). Наприклад, Б. Броме звертається до принципу суверенної рівності держав, досліджу­ючи ознаки держав як суб’єктів міжнародного права,[10] Дж. Регман — до принципу захисту прав людини та основних свобод як складника міжна­родного права прав людини,[11] Р. Вінсент — до принципу невтручання у внутрішні справи, аналізуючи концепцію невтручання у міжнародному праві,[12] Ю.}

Протягом останнього часу з’являються роботи, присвячені міжна­родно-правовому аналізові російсько-українського конфлікту. З-поміж вітчизняних відзначимо колективну монографію «Українська револю­ція гідності, агресія РФ і міжнародне право» 2014 р. 56 авторів, значна частина якої прямо стосується основних міжнародно-правових принци­пів у різному контексті.^[14] Представники російської доктрини зосереди­лись на обґрунтуванні правомірності дій РФ щодо Криму, з-поміж їхніх праць відзначимо роботи Г. Вельямінова,^[15] О. Хлєстова,^{[16] [17] [18] В. Томсінова,1718 В. Толстих,[19] К. Сазонової.[20] Практично всі інші іноземні науковці, що висловили свою позицію (серед них — М. Веллер, Ю. Відмар, К. Вол- тер, Р. Жорітсма, Н. Кріш, Ж.-Б. Майяр, Р. Маккоркводейл, Л. Мальксо, К. Марксен, А. Пелле, А. Петерс, Г. Фокс, Р. Караєв), розглядаючи ці по­дії переважно у контексті принципів незастосування сили чи погрози си­лою, територіальної цілісності, рівноправності і самовизначення наро­дів, добросовісного виконання міжнародних зобов’язань, дотримують­ся думки про неправомірність поведінки Російської Федерації. Показово, що дії цієї держави на сході України представники російської доктрини міжнародного права не розглядають. Про причини «мовчання» йтиметь­ся в цьому дослідженні.}

Попри наявні праці, можна стверджувати, що нема комплексних до­сліджень, присвячених аналізові правової природи, сутності, нормативно­го змісту, сучасних підходів до тлумачення всіх основних принципів між­народного права як масиву норм і як окремої системи, при акцентуван­ні уваги саме на зіставленні правових положень, передбачених кожним із них, з діями Росії стосовно Кримського півострова та на сході України, за­гальних висновків щодо цих подій з огляду на основні принципи.

Виходячи з актуальності теми і враховуючи її недостатню наукову розробленість, це монографічне дослідження — спроба комплексного до­слідження відносин, пов’язаних із російсько-українським конфліктом, з позиції основних принципів міжнародного права. Мета дослідження — визначення сутності принципів, змісту норм, що регулюють відносини держав, сучасних підходів до тлумачення цих норм, і, на основі аналізу фактичних обставин, комплексна міжнародно-правова кваліфікація агре­сивної війни Російської Федерації проти України шляхом надання харак­теристики відповідності положень основних принципів до дій Російської Федерації впродовж 2013-2015 рр.; окреслення визначальних тенденцій, притаманних поведінці РФ у контексті основних принципів; виявлення загроз, зумовлених агресивною війною, для міжнародного права та сві­тового порядку.

Завдання, зумовлені метою монографічної роботи, такі:

- розкриття правового змісту поняття «основні принципи міжна­родного права»;

- визначення правової природи та сутнісних ознак принципів, що зумовлюють їхнє місце в системі міжнародного права;

- характеристика процесів формування основних міжнародно- правових принципів та встановлення особливостей їх інституці- алізації на різних етапах становлення міжнародного права;

- визначення ролі та місця основних принципів міжнародного пра­ва у сучасній системі міжнародних відносин і світовому порядку;

- з’ясування специфіки правової регламентації відносин, що вини­кають між суб’єктами міжнародного права з приводу виконання ними зобов’язань за основними принципами;

- аналіз міжнародно-правових актів, що регламентують права та обов’язки держав з точки зору принципів, роблять внесок у тлу­мачення і розвиток системи основних принципів і кожного з них;

- розкриття змісту міжнародно-правових норм, передбачених кожним з основних принципів;

- виявлення прав та обов’язків суб’єктів міжнародного права у контексті кожного з принципів;

- з’ясування місця кожного з принципів у системі, характеру взаємозв’язку та співвідношення з іншими принципами;

- виявлення особливостей сучасного етапу розвитку системи осно­вних принципів міжнародного права;

- характеристика сучасних підходів до тлумачення змісту осно­вних принципів;

- виявлення рис, притаманних практиці реалізації кожного з осно­вних принципів міжнародного права;

- визначення міжнародно-правових зобов’язань Російської Феде­рації стосовно кожного з основних принципів перед світовою спільнотою та безпосередньо перед Україною;

- характеристика співвідношення агресивної війни Російської Федерації проти України впродовж 2014-2015 рр. із приписами норм кожного з основних принципів міжнародного права;

- характеристика подій російсько-українського конфлікту з погля­ду нормативного змісту основних принципів;

- аналіз обґрунтованості, на основі міжнародно-правових норм, оцінка дій Росії як «актів агресії», «агресивної війни», «неправомір­ної військової окупації», «анексії території іншої держави» тощо;

- визначення загальних тенденцій, притаманних діям Російської Федерації, у контексті основних принципів;

- виявлення створених війною загроз та викликів системі осно­вних міжнародного-правових принципів і міжнародного права загалом;

- встановлення впливу дій Російської Федерації проти України на сучасну систему міжнародних відносин і світовий порядок, ви­значення загроз для міжнародного миру і безпеки, міждержав­ного співробітництва, забезпечення захисту прав людини та про­цесу розв’язання актуальних проблем сучасності.

Об’єкт дослідження — міжнародні відносини, які стосуються агре­сивної війни Російської Федерації проти України. Що ж до часових ра­мок відносин, то в цій роботі вони здебільшого окреслені періодом почат­ку агресії, активна фаза якої розпочалась у лютому 2014 р. і триває досі. Зрозуміло, що україно-російські міждержавні стосунки впродовж усьо­го пострадянського періоду насичені подіями, які потребують оцінення саме в контексті дотримання принципів міжнародного права, однак го­стра актуальність предмета дослідження зумовлює звернення насампе­ред до визначеного обмеженого проміжку. Водночас увага приділена і від­носинам, що безпосередньо передували агресії: суперечливому процесові переговорів про підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євро­пейським Союзом улітку — восени 2013 р. та діям, які чинила Росія про­ти нашої держави, прагнучи не допустити результативного завершення перемовин; їх проаналізовано з огляду на приписи основних принципів міжнародного права. У контексті принципу поваги прав і основних сво­бод людини йдеться про події попередніх років у Російській Федерації, що мають ознаки порушення закріплених міжнародно-правовими акта­ми зобов’язального характеру прав української національної меншини в цій державі.

Предмет дослідження — міжнародні договори, акти міжнародних ор­ганізацій та внутрішнього законодавства, а також практика їх реалізації, судові рішення, дипломатичні документи, заяви, виступи, дебати держав­них діячів, архівні матеріали, матеріали засобів масової інформації, нау­кові доробки у сфері міжнародного, конституційного, кримінального, ци­вільного та інших галузей права.

При дослідженні звертаємось передусім до норм міжнародно-пра­вових актів, які містять зобов’язання держав (Росії та України) стосов­но дотримання у взаємних відносинах основних принципів міжнарод­ного права. Генеральна Асамблея ООН у Резолюції «Територіальна ці­лісність України» № 68/262 від 27 березня 2014 р. посилалась на Статут ООН, Декларацію про принципи міжнародного права 1970 р., Заключ­ний акт НБСЄ 1975 р., Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку із при­єднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (Бу­дапештський меморандум) 1994 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 р., Алма-Атин- ську декларацію Співдружності Незалежних Держав 1991 р. Вказівки на ці документи містяться і в інших актах, пов’язаних із російсько-українською війною. Втім очевидно, що такий перелік «базовий», мову потрібно вести про значно більший масив, звернення до тих чи інших актів залежить від конкретного принципу та подій війни.

Необхідно при тлумаченні змісту принципів звертатись і до рішень міжнародних судових органів, у зв’язку із тематикою роботи — насампе­ред до рішень Міжнародного Суду ООН та Європейського суду з прав лю­дини, до актів міжнародних організацій, держав, робіт представників док­трини міжнародного права.

Зрозуміло, що це дослідження не обвинувальний висновок прокуро­ра, тому не варто пред’являти вимоги до обґрунтування фактичних о б ста- вин, проаналізованих у ньому як до доказів у кримінальному процесі (такі закиди лунають від російської сторони у зв’язку з будь-якими заявами не на її користь, зокрема, на жаль, і в наукових дискусіях). Водночас, зазна­чимо, шо практично всі обставини, про які йтиметься, або широко відомі з багатьох джерел, в тому числі й офіційних, або їх відкрито повідомляли керівництво, представники влади Російської Федерації, особи, яких вона контролює, державні ЗМІ Росії. Тенденція до такого «самовикривання» — доволі тривожна з огляду на конкретний зміст інформації — особливо чіт­ка протягом останніх місяців.

Виходячи зі специфіки теми, розмаїття пов’язаних із нею завдань і цілей, методологічну основу цієї монографічної роботи становить комп­лекс визнаних загальнонаукових і спеціальних юридичних методів дослі­дження, серед яких — діалектичний, структурно-логічний, системний, функціональний, історико-правовий, формально-юридичний, порівняль­но-правовий.

Що стосується структури дослідження, то монографія складається з передмови; вступного розділу; десяти розділів, присвячених кожному з основних принципів міжнародного права; загальних підсумків; бібліо­графії та покажчиків.

У вступному розділі проаналізовано сутність основних принципів міжнародного права, їхні головні ознаки, функцій, місце в системі міжна­родного права, значення для міжнародних відносин і сучасного світового порядку. Окреслені підходи до цих питань вітчизняної та іноземної, зо­крема російської, доктрини міжнародного права, сучасні характеристики сутності та ролі основних принципів, надані державами, універсальними та регіональними міжнародними організаціями, увагу при цьому приді­лено висловленим упродовж агресивної війни Російської Федерації про­ти України.

Основна частина роботи присвячена дослідженню становлення, нор­мативного змісту, сучасних підходів до тлумачення кожного з міжнародно- правових принципів, аналізові міжнародних зобов’язань Російської Феде­рації, виявленню відповідності агресивної війни Росії проти України і дій, що їй безпосередньо передували та супроводжують, до основних принци­пів, і, відповідно, міжнародно-правовій кваліфікації поведінки агресора.

У розділі І досліджено принцип незастосування сили чи погрози си­лою як центральний у системі, наділений юридичною силою на рівні jus cogens. Детально розглянуто норми, які надають державам право застосо­вувати силу: йдеться про Статут О ОН — акт універсального характеру і нормативну основу сучасної системи міжнародного права, що містить два винятки із загальної заборони — заходи колективної безпеки та дії із са­мо о борони, при закріпленні центральної ролі Ради Безпеки О ОН в ухва­ленні рішень про силові дії. Крім того, проаналізовано концепції, які пе­редбачають застосування сили без санкції РБ О ОН («превентивна само­оборона», захист власних громадян за кордоном, «гуманітарна інтервен­ція») і тому, через великий потенціал небезпеки зловживань, піддаються гострій критиці. При цьому увагу зосереджено на обов’язкових жорстких умовах, лише при дотриманні яких застосування сили, навіть за підходами прихильників цих концепцій, може бути визнане правомірним.

На основі вказаних положень ретельно проаналізовано фактичні дії Росії проти України, визначено, чи відповідають вони критеріям правомір­ності застосування сили, передбаченим кожною із концепцій, що можуть бути використані у цих випадках. Зроблено загальні висновки щодо того, чи слушні, з міжнародно-правового погляду, оцінки поведінки РФ як агре­сивної війни проти нашої держави, чи підпадає вона під ознаки, що міс­тяться у положеннях Резолюції ГА ООН «Про визначення агресії» і стат­ті 8-Ьіз Статуту Міжнародного кримінального суду.

У розділі II розглянуто міжнародно-правовий принцип територіаль­ної цілісності держав. Досліджено процеси його становлення, визначено місце в сучасній системі міжнародного права, проаналізовано всі основні міжнародно-правові акти, що містять норми, які встановлюють права та обов’язки держав стосовно поваги до територіальної цілісності. Виявле­но, що нема будь-яких суперечностей між цим принципом та принципом рівноправності і самовизначення народів, на нібито наявності яких часто спекулюють, посилаючись на положення Декларації про принципи між­народного права 1970 р. та дальших актів. Окрему увагу приділено пра­вам і обов’язкам держав, не пов’язаним безпосередньо із застосуванням сили проти цілісності іншої держави, визначено, які саме дії розглядають як порушення принципу територіальної цілісності.

Розкрито сучасні підходи до тлумачення міжнародно-правових норм у цій сфері, зокрема ті, що проголошувала Російська Федерація протягом усього пострадянського періоду, і констатовано їхню різку зміну після по­дій у Криму. Водночас виявлено, що навіть вони явно суперечать заявам російського керівництва, зокрема В. Путіна, стосовно цих подій.

Проаналізовано відповідність агресивної війни Росії проти України до приписів принципу територіальної цілісності. Розглянуто міжнародно- правові підстави правомірності набуття державою території і, на основі фактичних обставин, визначено, чи відповідають події у Криму цим під­ставам. Дії РФ і стосовно Кримського півострова, і стосовно Донецької та Луганської областей досліджено в контексті всіх основних обов’язків дер­жав, передбачених принципом територіальної цілісності, міжнародно-пра­вовими зобов’язаннями Росії перед Україною. Зроблено загальні висновки щодо тлумачення дій РФ з погляду міжнародного права, визначено, чи об­ґрунтовано їх розглядати як «неправомірну військову окупацію», «анек­сію» (стосовно Криму) та «неправомірну військову окупацію» (стосовно частини Донецької і Луганської областей), зокрема, з позицій самої РФ та її доктрини, проголошуваних до початку агресивної війни проти України.

Розділ III містить аналіз процесів становлення принципу непоруш­ності кордонів, з огляду на історичні передумови його особливого значен­ня для європейського регіону, де непорушність державних кордонів утвер­дилась як імперативна норма міжнародного права. Визначено основні осо­бливості принципу, риси об’єктної сфери його застосування, нормативно­го змісту, розкрито права та обов’язки суб’єктів, характер взаємозв’язку з іншими основними принципами міжнародного права.

Проаналізовано відповідність дій Російської Федерації проти України до приписів принципу непорушності кордонів, зокрема визначених від­повідних норм права та обов’язків держав, юридичних зобов’язанб Росії, що містяться у чинних міжнародних договорах, в тому числі двосторон­ніх, з нашою державою. Розглянуто тези представників РФ та науковців, які тлумачать події 2014 р. у Криму як реалізацію принципу рівноправ­ності і самовизначення народів, заперечуючи на цій підставі невідповід­ність дій Росії принципові непорушності кордонів. Шляхом аналізу фак­тичних обставин зроблено загальні висновки про аргументованість цієї позиції з міжнародно-правового погляду. Проведено загальну юридичну кваліфікацію агресивної війни РФ проти України у контексті принципу непорушності кордонів, наголошено на потенційних загрозах для євро­пейського регіону та світової спільноти в цілому, пов’язаних із нехтуван­ням засадами цього принципу.

У розділі IV події агресивної війни Росії проти України розглянуто в контексті міжнародно-правового принципу рівноправності і самовиз­начення народів. Досліджено його історичні витоки, основні підходи до відповідних питань, що проявлялись впродовж розвитку міжнародного права, процес становлення рівноправності і самовизначення народів як основного принципу.

Розглянуто нормативні положення актів сучасного міжнародного права щодо цього принципу, зміст відповідних прав і обов’язків держав та інших суб’єктів. Проаналізовано сучасну юридичну інтерпретацію прин­ципу рівноправності та самовизначення народів, на її основі визначено ви­моги, з якими міжнародне право пов’язує правомірність самовизначення, зокрема у формі відділення від держави (сецесії), — наявність суб’єкта, що має право на самовизначення; юридичні підстави для сецесії; відсутність інших варіантів самовизначення; невтручання іноземної держави у про­цес самовизначення; визнання міжнародною спільнотою.

Питання відповідності до міжнародного права подій у Криму та До­нецькій і Луганській областях досліджено в контексті вказаних вимог. На­голос зроблено на міжнародно-правових підходах Російської Федерації, висловлюваних у зв’язку з відомими подіями минулого, особливо щодо Чечні, Косова в контексті принципу рівноправності та самовизначення народів, і їх трансформації після початку агресивної війни проти України. Окрема увага приділена означенню «виняткових обставин» правомірнос­ті сецесії та можливості втручання іноземної держави і зіставленню цих критеріїв із нинішньою ситуацією.

Положення розділу V стосуються особливостей процесу становлен­ня принципу поваги прав і свобод людини, увагу зосереджено на осно­вних міжнародно-правових актах, що вплинули на його загальне визна­ння, вказано на його значення для міжнародного права та міжнародних відносин у сучасному світі. Проаналізовано положення міждержавних до­говорів, відповідно до яких спеціальні органи проводять спостережні та юрисдикційні процедури. Особливу увагу приділено Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод людини 1950 р., до якої приєдна­лися і Україна, і РФ, та функціонуванню Європейського суду з прав лю­дини, покликаному контролювати її виконання державами шляхом вине­сення обов’язкових для них рішень.

Окреслено права та обов’язки держав, передбачені нормативним зміс­том принципу; проаналізовано підстави обмеження прав і свобод людини державами, випадки правомірності їхнього відступу від своїх зобов’язань. Визначено міжнародно-правові зобов’язання Росії в цій сфері та відпо­відність до їхніх приписів дій цієї держави у Криму та на сході Украї­ни. У цьому контексті зроблено і висновки стосовно того, чи відповідає РФ, згідно з нормами міжнародного права, за порушення прав людини на сході України, та за порушення, вчинені «самообороною Криму», «каза- ками», підрозділами «ДНР», «ЛНР», «ополченням Новоросії» та іншими подібними формуваннями. Крім того, визначено стунінь обґрунтованос­ті твердження про обов’язок РФ дотримуватись на окупованих територі­ях України норм і міжнародного права захисту прав людини, і міжнарод­ного гуманітарного права.

На основі аналізу фактичних обставин зроблено висновки стосов­но того, чи слушні тези про систематичні порушення Росією прав лю­дини і відповідного основного принципу в Криму, Донецькій та Луган­ській областях щодо української національної меншини на території РФ (упродовж останніх років); визначено, про які саме міжнародно-пра­вові зобов’язання Російської Федерації і обов’язки держави, передбачені принципом поваги прав і основних свобод, йдеться в цих випадках, і чи були в неї правові підстави для обмеження прав і свобод людини або від­ступу від своїх зобов’язань.

У розділі VI досліджено принцип, ключовий для гарантування ста­ну міжнародного миру та безпеки, — принцип мирного розв’язання спо­рів. Простежено етапи його становлення, проаналізовано сучасні механіз­ми регламентації відносин суб’єктів міжнародного права, увагу зосеред­жено на ролі органів ООН, особливостях діяльності Міжнародного Суду ООН і механізмів, що функціонують у європейському регіоні. Роз’яснено сучасне тлумачення основних правових категорій, які стосуються міжна­родних спорів, прав та обов’язків держав, передбачених принципом мир­ного розв’язання спорів.

В рамках аналізу подій агресивної війни Російської Федерації проти України в контексті цього принципу визначено, які саме спори між дво­ма державами наразі існують, розглянуто зміст норм міжнародних до­говорів, учасниці яких є Україна і РФ, і які передбачають різні механіз­ми розв’язання спорів, охарактеризовано нинішній стан реалізації від­повідних положень. Зроблено висновки щодо відповідності дій Росії до прав та обов’язків держав, передбачених приписами принципу мирного розв’язання спорів та договірними зобов’язаннями РФ.

У розділі VII досліджено питання відповідності подій агресивної ві­йни Російської Федерації проти України до принципів добросовісного виконання міжнародних зобов’язань. Визначено основні відмітні риси принципу як визначального для світового порядку, окреслено передбачені міжнародно-правовими нормами права та обов’язки держав, особливос­ті підходів до їх тлумачення, риси різних видів міжнародних зобов’язань держав; розкрито сутність інтегрального взаємозв’язку відповідного прин­ципу з іншими основними принципами міжнародного права.

Ретельно проаналізовано зміст положень договорів, сторони яких є Україна та Російська Федерація і які за своїм змістом, тією чи іншою мі­рою, стосуються агресивної війни проти нашої держави, а також інші зобов’язання РФ такого характеру. На основі фактичних обставин зро­блено висновки про конкретні зобов’язання, порушені Росією, і про на­явність в цієї держави правових підстав для відступу чи відмови від них.

Окремо розглянуто питання про те, чи Будапештський меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 р. — джерело зобов’язань Росії пе­ред нашою державою і як, з міжнародно-правового погляду, оцінювати різні заяви представників агресора стосовно меморандуму. Увагу приді­лено і проблемі ухвалення Російською Федерацією рішення про денон­сацію угод щодо базування її Чорноморського флоту на території Украї­ни 1997 і 2010 рр., визначено, чи були в агресора підстави для денонсації, які правові наслідки цього рішення і який нинішній статус цих догово­рів. На основі проведеного аналізу виявлено, чи порушила Росія обов’язки держави, передбачені принципом добросовісного виконання міжнарод­них зобов’язань як основним принципом міжнародного права, і про які саме обов’язки йдеться.

Розділ VIII містить аналіз процесу становлення принципу суверенної рівності держав на основі двох основ — поваги суверенітету та рівноправ­ності держав у міжнародних відносинах; розкрито положення щодо цьо­го принципу, передбачені статутами універсальних і регіональних міжна­родних організацій, багатосторонніми і двосторонніми міжнародними до­говорами, правовими актами міжнародних організацій. Окреслено осно­вні складники його нормативного змісту; розкрито тлумачення сутності суверенної рівності в сучасному міжнародному праві, підходи до цих пи­тань Росії як держави і що виражені в російській доктрині міжнародно­го права. Визначено, що дотримання принципу суверенної рівності дер­жав — одне з базових міжнародно-правових зобов’язань Російської Фе­дерації перед нашою державою, закріплених положеннями низки міжна­родних договорів.

На основі аналізу фактичних даних зроблено висновки щодо пору­шень агресором принципу суверенної рівності до та впродовж війни про­ти України.

Розділ IX присвячений питанням відповідності дій РФ проти України до приписів принципу невтручання у внутрішні справи держав. Наголо­шено на особливому значенні його дослідження в контексті поведінки Ро­сії не лише в рамках агресивної війни, а й ширше. Розглянуто процес ста­новлення принципу невтручання, трансформацію підходів до його тлума­чення, основні норми сучасного міжнародного права в цій сфері, прикла­ди їх застосування, зокрема Міжнародним Судом О ОН. Окреслено права та обов’язки держав, передбачені нормативним змістом принципу невтру­чання; визначено, які питання належать до внутрішньої компетенції дер­жави й, у цьому контексті, які саме дії вважають втручанням у її справи.

При характеристиці дій Російської Федерації проти нашої держа­ви безпосередньо до та впродовж війни розглянуто міжнародно-правові зобов’язання РФ не втручатись у внутрішні справи України за нормами Статуту ООН, актами щодо принципу невтручання, положеннями бага­тосторонніх і двосторонніх міжнародних договорів, укладених у постра­дянський період. Досліджено відповідність поведінки Росії в усіх основних аспектах, які стосуються внутрішніх справ України, до положень цих актів та обов’язків держав, визначених принципом невтручання.

У розділі X проведено комплексний аналіз принципу співробітни­цтва держав. Розкрито основні положення міжнародно-правових актів, що його стосуються, нормативний зміст принципу; встановлено дії, які вва­жають виконанням передбаченого міжнародним правом обов’язку держав співпрацювати; проаналізовано підходи, виражені в універсальних, регі­ональних і партикулярних договорах, зокрема тих, учасниці яких є Укра­їна та Російська Федерація. Визначений характер взаємозв’язку принци­пу співробітництва з іншими основними принципами міжнародного пра­ва. Розкрито його значення для системи міжнародних відносин і світової спільноти загалом.

При аналізі дій Росії визначено, чи передбачені принципом співро­бітництва обов’язки порушено тими чи іншими діями проти України, оха­рактеризовано загальний вплив війни на взаємодію двох держав та між­народні відносини в найважливішій сфері — підтриманні міжнародного миру та безпеки.

У загальних підсумках зроблено висновки щодо порушень Росією агресивною війною проти України та діями, що їй передували та супро­воджують, основних принципів міжнародного права. Вказано на від­мітні риси принципів, міжнародно-правові акти, якими закріплено зобов’язання Російської Федерації дотримуватись їх щодо України. Ви­значено характер відповідності агресивної війни до норм кожного з деся­ти основних принципів та системи принципів загалом; охарактеризовано головні тенденції, притаманні діям РФ у контексті принципів; проаналі­зовано оцінки світових лідерів, спільноти держав та іноземної науки між­народного права. Окреслено зумовлені війною загрози для міжнародно­го права, міжнародних відносин і сучасного світового порядку. Проведе­но міжнародно-правову кваліфікацію дій Росії та її керівництва. Проана­лізовано, під кутом відповідності міжнародному праву, основні аспекти позиції цієї держави та представників російської доктрини, що обґрунто­вує правомірність поведінки РФ.

Підкреслимо важливість при дослідженні дотримуватись неуперед­женості в оцінках, що передбачає надання характеристик певним діям лише при обґрунтуванні відповідними нормами міжнародного права, без вигадування нових, невідомих у цій галузі права конструкцій, перекручу­вання фактів для досягнення певного «результату», тобто уникнути вад, властивих, на жаль, роботам представників держави-агресора, присвяче­них російсько-українській війні.