Катан та інші проти Молдови та Росії (Catan and Others v. Moldova and Russia), No43370/04, 18454/06, 8252/05 [ВП], 19 жовтня 2012 р.[136]

Факти. Заявниками є діти та батьки молдовської громади в Придністров'ї, які скаржаться на наслідки мовної політики сепаратистської влади для освіти та сімейного життя їх та їхніх дітей.

Суть їхньої скарги стосується дій влади «ПМР» у 2002 і 2004 роках, спрямованих на реалізацію ухвалених за декілька років до того рішень, які забороняють використання латиниці в школах і вимагають від усіх шкіл зареєструватися й почати використовувати затверджені «ПМР» навчальні плани та кирилицю. Влітку 2004 року школи були закриті, а їхні приміщення взяла в облогу, а потім штурмом поліція «ПМР». Вчителі були арештовані та затримані, а матеріали на латиниці були вилучені та знищені. Деякі батьки втратили роботу через своє рішення навчати дітей у молдовських школах. (З самого рішення.)

Витяг з рішення

Право на освіту. «136. При тлумаченні та застосуванні статті 2 Протоколу No 1 Суд повинен зважати на те, що її контекстом є договір, спрямований на ефективний захист індивідуальних прав людини, і що Конвенцію слід розглядати як єдине ціле і тлумачити таким чином, щоб сприяти внутрішній узгодженості та гармонії між її різними положеннями. Тому два речення статті 2 Протоколу No1 слід розглядати не лише у світлі одне одного, але й, зокрема, у світлі статей 8, 9 та 10 Конвенції, які проголошують право кожного, у тому числі батьків та дітей, на "повагу до свого приватного і сімейного життя”, на “свободу думки, совісті і релігії” і на "свободу...одержувати і передавати інформацію та ідеї”. При тлумаченні та застосуванні цього положення слід також враховувати відповідні правила і принципи міжнародного права, які застосовуються у відносинах між Договірними Сторонами, а Конвенцію слід, наскільки це можливо, тлумачити у гармонії з іншими правилами міжнародного права, складовою якого вона є. Тому положення стосовно права на освіту, викладені в Загальній декларації прав людини, Конвенції проти дискримінації в галузі освіти, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародній конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації та Конвенції про права дитини, є доречними.

Нарешті, Суд наголошує, що призначення і мета Конвенції як інструмента захисту окремих людей вимагають, щоб її положення тлумачилися та застосовувалися таким чином, щоб зробити її гарантії захисту практичними та дієвими.

137. Узявши зобов'язання, у першому реченні статті 2 Протоколу Nol, не "відмовляти в праві на освіту", Договірні Сторони гарантують кожному в їхній юрисдикції право доступу до навчальних закладів, які існують у відповідний момент. Це право доступу становить лише частину права на освіту, викладеного в першому реченні. Для того щоб це право було дієвим, необхідно також, серед іншого, щоб особа, яка користується цим правом (його бенефіціар), мала можливість отримувати користь від здобутої освіти, тобто право отримати, згідно з правилами, які діють у кожній країні, у тій чи іншій формі, офіційне визнання навчання, яке вона завершила (див. цитовану вищу Справу "стосовно деяких аспектів законів про використання мов в освіті в Бельгії", параграф 4). Більше того, хоча текст статті2 Протоколу Nol не визначає мову, якою повинно здійснюватися навчання, право на освіту було б безглуздим, якби воно не передбачало для своїх бенефіціарів право отримувати освіту державною мовою або однією з державних мов, залежно від ситуації (див. цитовану вищу Справу "стосовно деяких аспектів законів про використання мов в освіті в Бельгії", параграф 3).

138. Право, викладене в другому реченні цієї статті, доповнює основоположне право на освіту, передбачене в першому реченні. Саме батьки відповідають в першу чергу за освіту та навчання своїх дітей і тому вони можуть вимагати від держави поважати їхні релігійні або світоглядні переконання (див. цитовану вищу Справу "стосовно деяких аспектів законів про використання мов в освіті в Бельгії", параграфи 3-5, та справу "Kjeldsen, Busk Madsen and Pedersen v. Denmark", рішення від 7 грудня 1976 р., Series A no. 23, параграф 52). Друге речення спрямовано на гарантування можливості плюралізму в освіті, яка є вкрай важливою для збереження "демократичного суспільства", як воно розуміється в Конвенції.

Воно передбачає, що держава, здійснюючи взяті на себе функції стосовно освіти та навчання, повинна піклуватися про те, щоб інформація або знання, які включені в програму, доносилися в об'єктивний, критичний та плюралістичний спосіб. Державі заборонено переслідувати мету ідеологічного виховання, яке може вважатися таким, що не поважає релігійні та світоглядні переконання батьків (див. цитовані вище рішення у справах: "Kjeldsen, Busk Madsen and Pedersen”, параграфи 50 та 53; Folgero, параграф 84; Lautsi, параграф 62).

139. Права, викладені в статті 2 Протоколу No1, застосовуються щодо як держави, так і приватних інституцій (див. цитоване вище рішення у справі "Kjeldsen, Busk Madsen and Pedersen”, параграф 50). Крім того, Суд постановляв, що це положення застосовується до початкового, середнього та вищого рівнів освіти (див. рішення у справі Leyla §ahin v. Turkey [GC], заява No 44774/98, параграфи 134 та 136, ECHR 2005- XI).

140. Суд, проте, визнає, що, попри свою важливість, право на освіту не є абсолютним і може підлягати обмеженням. За умови, що не завдається шкода самій суті цього права, ці обмеження дозволяються непрямо, оскільки право на доступ "за самою своєю природою вимагає регулювання з боку держави” (див. цитовану вищу Справу "стосовно деяких аспектів законів про використання мов в освіті в Бельгії”, параграф 3). Для забезпечення того, щоб застосовані обмеження не підривали відповідне право такою мірою, що завдає шкоди самій його суті і позбавляє його своєї дієвості, Суд повинен переконатися, що ці обмеження є передбачуваними для тих, кого вони стосуються, і що вони переслідують правомірну мету. Проте, на відміну від статей 8-11 Конвенції, при цьому Суд не обмежений вичерпним переліком "правомірних цілей” за статтею 2 Протоколу No1 (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Podkolzina v. Latvia”, заява No 46726/99, параграф 36, ECHR 2002-II). Крім того, обмеження відповідатиме статті 2 Протоколу No1, лише якщо існує розумний зв'язок пропорційності між використаними засобами та метою, на досягнення якої вони були спрямовані (див.

цитоване вище рішення у справі "Leyla §ahin”, параграф 154). Хоча остаточне рішення щодо додержання Конвенції залишається за Судом, Договірні Сторони мають певну міру розсуду в цій сфері. Ця міра розсуду зростає з рівнем освіти, обернено пропорційно до важливості цієї освіти для відповідних осіб та для суспільства загалом (див. рішення у справі "Ponomaryovi v. Bulgaria”, заява No 5335/05, параграф 56, ECHR 2011)».

«3. Відповідальність держав-відповідачів

(a) Республіка Молдова

145. Далі Суд повинен визначити, чи виконала Республіка Молдова свій обов'язок вжити належних та достатніх заходів для гарантування прав заявників за статтею 2 Протоколу No1 (див. параграф 110 вище). У рішенні у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії” (цитовано вище, параграфи 339-340) Суд постановив, що позитивні обов'язки Молдови стосувалися як заходів, потрібних для відновлення її контролю над територією Придністров'я як вираження її юрисдикції, так і заходів для забезпечення додержання індивідуальних прав заявників. Обов'язок відновити контроль над Придністров'ям вимагав від Молдови, по-перше, утримуватися від підтримки сепаратистського режиму та, по-друге, діяти, уживаючи всі політичні, правові та інші доступні їй заходи, для відновлення контролю над цією територією.

146. Стосовно виконання цих позитивних обов'язків, Суд у рішенні у справі Ila⅞cu також постановив, що від початку конфлікту в 19911992 роках до дати цього рішення у липні 2004 року Молдова вживала всіх заходів у її владі для відновлення контролю над територією Придністров'я (цитоване вище рішення, параграфи 341-345). У Суду відсутні докази, які б вимагали від нього схвалення іншого висновку в цій справі.

147. У рішенні у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії” Суд визнав, що Молдова не виконала повністю свій позитивний обов'язок тією мірою, якою вона не вжила усіх доступних їй заходів у ході переговорів з владою "ПМР” та Росії з метою припинення порушення прав заявників (цитоване вище рішення, параграфи 348-352).

У справі, яка розглядається, навпаки, Суд вважає, що Уряд Молдови доклав значних зусиль для надання підтримки заявникам. Зокрема, після реквізиції колишніх будівель шкіл владою "ПМР”, молдовський уряд оплатив оренду та ремонт нових приміщень, а також оплатив усе обладнання, заробітну плату персоналу та транспортні витрати, тим самим зробивши можливим подальшу роботу шкіл та подальше навчання дітей молдовською мовою, хоча й у далеких від ідеальних умовах (див. параграфи 49-53, 56 та 61-63 вище).

148. У світлі зазначеного вище, Суд вважає, що Республіка Молдова виконала свої позитивні обов'язки по відношенню до заявників. Тому Суд не визнає, що мало місце порушення статті 2 Протоколу No1 з боку Республіки Молдова.

(b) Російська Федерація

149. Суд відзначає, що відсутні докази будь-якої безпосередньої участі представників російської держави у заходах, ужитих проти заявників. Так само відсутні докази російської участі або схвалення мовної політики "ПМР" у цілому. Дійсно, завдяки зусиллям російських посередників, які діяли разом з посередниками з України та ОБСЄ, влада "ПМР" дозволила школам знову відкритися в якості "іноземних закладів приватної освіти" (див. параграфи 49, 56 та 66 вище).

150. Водночас Суд установив, що Росія здійснювала ефективний контроль над "ПМР" у період, який розглядається. У світлі цього висновку та відповідно до практики Суду, немає необхідності визначати, чи здійснювала Росія детальний контроль за політикою та діями підпорядкованої місцевої адміністрації (див. параграф 106 вище). Унаслідок своєї продовжуваної військової, економічної та політичної підтримки "ПМР", яка не могла б зберегти своє існування без неї, на Росію покладається відповідальність за Конвенцією за порушення прав заявників на освіту. Отже, Суд вирішує, що мало місце порушення статті 2 Протоколу Nol до Конвенції з боку Російської Федерації».

<< | >>

↑

Источник: Ганна Христова, Юлія Трало, Катерина Буряковськ. 2019

Еще по теме Катан та інші проти Молдови та Росії (Catan and Others v. Moldova and Russia), No43370/04, 18454/06, 8252/05 [ВП], 19 жовтня 2012 р.[136]:

- Права людини в Україні - Права человека в России -