Провадження окремих слідчих дій для отримання інформації з особистісних джерел

Аналіз вивчення кримінальних справ щодо шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, дозволяє дійти висновку, що у досудових стадіях українського судочинства найбільш поширеною слідчою дією є допит, що проводиться у 100% випадків розслідування злочинів даної категорії, а його результати (показання свідків, потерпілих, підозрюваних та обвинувачених) мають важливе значення і є основним джерелом доказів.

З огляду на це, важко не погодитися з думкою авторів, які вважають, що проблема ефективності проведення допиту та використання його результатів є однією з центральних в діяльності слідчого, оскільки на проведення зазначеної слідчої дії припадає більш 80 процентів робочого часу слідчого .

У криміналістичній літературі вчення про тактику та психологію допиту розроблено достатньо, про що свідчать роботи: В.П. Бахіна, В.Е. Богинського, В.К. Весельського, В.С. Кузьмічова, Є.Д. Лук’янчикова, В.Г. Лукашевича,

і оо

В.С. Комаркова, В.О. Коновалової, Н.І. Порубова, В.Ю. Шепітька та інші. Проте слід сказати, що провадження допиту у справах щодо шахрайства у сфері [183] [184] приватного житла, має свої особливості, що зумовлює потребу в окремому розгляді та поглибленому вивченні зазначених питань.

Отримання достовірних відомостей, які мають значення для справи, залежить від правильної тактики проведення допиту, що потребує попередньої підготовки. Допит складається, як правило, з таких дій:

• вивчення матеріалів справи, визначення кола питань, що підлягають з’ясуванню;

• збирання відомостей про особу допитуваного;

• визначення системи тактичних прийомів;

• визначення черговості та способу виклику на допит осіб;

• вивчення спеціальних питань з приводу предмета допиту отриманням консультацій у спеціаліста, відпрацюванням літературних джерел;

• встановлення часу, місця допиту;

• підготовки необхідних технічних засобів фіксації показань;

• визначення кола учасників допиту;

• складення плану допиту (із зазначенням: обставин, які підлягають встановленню, наявних у справі матеріалів, запитань допитуваному та тактичних прийомів) тощо .

Вказаний перелік дій не є вичерпним і залежить від способу вчинення шахрайства, мети допиту, особистісної характеристики допитуваного та слідчої ситуації взагалі.

Вивчення особистості допитуваного є найважливішою тактичною вимогою підготовки до будь-якого допиту, оскільки від повноти та всебічності вивчення особистості допитуваного та особливостей його психіки залежить і успіх та результативність допиту. З цього питання М.В. Салтевський наголошує, що без знань про особистість взагалі недоцільно розпочинати допит[185] [186].

Зі слів А.А. Закатова, головним у вивченні особистості є виявлення психічного статусу, інтелектуальних особливостей людини, її образу життя, переконань, здібностей, знань тощо[187]. З’ясування вказаних чинників допоможе прогнозувати поведінку та позицію допитуваного. «Прогнозування майбутнього спілкування у стадії підготовки, - зазначає М.В. Салтевський, - спрямоване на створення моделі поведінки допитуваного. Тому на кожну умисну негативну відповідь допитуваного необхідно підготувати відповідні докази, власне програвання ситуацій, що можуть виникнути при реалізації питань, передбачених планом допиту»[188].

З метою виявлення певних протиріч у свідченнях та використання їх під час подальшого допиту, слідчий повинен проаналізувати пояснення осіб, отримані у ході дослідчої перевірки, результати проведення інших слідчих дій, які містять докази щодо розслідуваної події. При цьому доцільно вивчити додаткову інформацію, що допоможе деталізувати, уточнити показання допитуваного, виявити невідповідність певних фактів. Водночас, важливим елементом підготовки до допиту є з’ясування особистісної зацікавленості допитуваної особи у певних результатах справи. Необхідним є й встановлення характеру взаємин за схемою: свідок-підозрюваний, потерпілий-підозрюваний, потерпілий-свідок, підозрюваний-інший співучасник злочину. З’ясованими обставинами визначається подальша тактика допиту.

Специфікою підготовки до допиту у справах щодо шахрайства у сфері приватного житла є те, що у слідчого виникає необхідність ознайомлення з низкою документів, використаних під час вчинення злочину даної категорії та відбору серед них тих, що можуть застосовуватися під час провадження допиту. З метою з’ясування картини злочину в цілому слідчий повинен вивчити матеріали кримінальної справи та уважно проаналізувати зміст документів, які відображають факт укладення угоди щодо відчуження житла. У зв’язку з цим, слідчому необхідно звернутися до процедури укладення угоди щодо відчуження житла та її правової регламентації. На підставі вивчення матеріалів кримінальної справи та документів, що містяться в ній, слідчий повинен встановити: які дії, що вчинювалися під час укладення угоди, є незаконними, в чому вони полягають; які особи їх вчинили, коли і в якому місці; які нормативні акти, що регулюють порядок здійснення правочинів щодо житла, порушувалися тощо.

Для вирішення вказаних питань вже на стадії підготовки до допиту щодо злочинів вказаної категорії необхідно залучити спеціалістів у сфері обігу житла. Вони можуть допомогти правильно оцінити докази, роз’яснити факти, що мають значення для справи, скласти приблизний перелік питань, які необхідно з’ясувати у ході допиту. Як зазначає О.В. Шаров, використання знань спеціалістів у сфері обігу житла є вкрай необхідним у разі розслідування кримінальної справи щодо шахрайства у сфері житла слідчим, який не має достатнього досвіду . Дійсно такий слідчий не завжди може без певної допомоги об’єктивно оцінити всі обставини події, вирішити питання щодо правової кваліфікації тощо. На жаль, анкетування слідчих та працівників органів дізнання показало, що вказану категорію справ у 18% випадків ведуть особи зі стажем практичної роботи в ОВС від 1 до 3 років, у 19% випадків - від 3 до 5 років. При цьому лише 42% таких осіб звертається за допомогою до спеціалістів у сфері обігу житла з приводу визначення, які саме питання необхідно з’ясувати під час допиту. На нашу думку, це є однією з причин того, що лише 35% кримінальних справ направляється в суд з обвинувальним висновком.

У ході підготовки до допиту слідчий також повинен вирішити питання щодо забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві згідно із однойменним законом України від 23 грудня 1993 р.[189]. Це питання постає у разі погроз з боку злочинців на адресу потерпілих та свідків. За таких обставин, згідно зі ст. 52-1, 52-2, 52-3 КПК України, слідчим [190] виноситься вмотивована постанова про участь особи у кримінальній справі під псевдонімом, а справжні дані про взятих під захист розголошувати заборонено.

Введення даної норми у кримінально-процесуальний закон є своєчасним, оскільки не дивлячись на відсутність насильницьких дій під час вчинення шахрайства, на стадії розслідування потерпілі та свідки також можуть піддаватися впливу з боку злочинців, що зумовлює виникнення установки на давання неправдивих свідчень або взагалі - відмову від спілкування. Вжиттям заходів безпеки слідчий сприяє подоланню протидії розслідуванню.

Після ретельної підготовки, з урахуванням усіх позитивних та негативних моментів та можливих непередбачених обставин, слідчий приступає до безпосереднього проведення допиту. Важливу цінність має допит потерпілого, який найдетальніше знає обставини вчинення шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, може надати пояснення щодо способу його вчинення, злочинців тощо. Крім того, важливу роль для розслідування злочинів вказаної категорії відіграє й отримання інформації від свідків. З огляду на це пропонується зупинитися на особливостях провадження допиту вказаних осіб.

На початку допиту слідчий повинен пояснити допитуваним, у зв’язку з чим вони викликані на допит та які обставини події цікавлять слідство. Крім того, пояснюються права та обов’язки допитуваних осіб, потерпілий та свідок попереджаються про кримінальну відповідальність за давання завідомо неправдивих показань, а свідок ще й за відмову від давання показань. А.І. Алгазін, Н.Ф. Галагуза та В.Д. Ларичев зазначають, що у разі допиту несумлінного потерпілого або свідка така обов’язкова вимога кримінально- процесуального закону носить роль тактичного прийому: в останнього може виникнути напруга і, як наслідок, він може проговоритися та допустити помилки у ході допиту[191]. На нашу думку, цей етап є важливим, особливо у ході допиту у справах щодо шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла. Адже під час розслідування злочинів вказаної категорії трапляються 194 ситуації, коли в ОВС звертається особа з проханням визнати її потерпілою, а у ході досудового розслідування з’ясовується, що вона має причетність до вчинення цього злочину (підроблює підпис від імені співвласника, приховує факт заниження вартості житла тощо). Тому, найважливішим завданням слідчого на цій стадії є створення сприятливої психологічної «атмосфери» допиту та ситуації, в якій допитуваний бажав би спілкуватися195 [192] [193] [194]. Оскільки, як каже В.Д. Берназ, без належного психологічного супроводження, подальше дослідження процесів

• · 197

прийняття та реалізації тактичних рішень слідчого не перспективне .

Після з’ясування загальних даних та встановлення психологічного контакту наступає етап вільної розповіді, у ході якої слідчий з’ясовує відношення допитуваного до події злочину, сприйняття ним певних фактів, загальні риси механізму вчинення шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла. Зі слів А.А. Закатова, як до, так і після викладення допитуваним всіх обставин справи слідчий повинен запевнити останнього у своїй об’єктивності, серйозності. Неприпустимими є прояви грубості, неуважності, квапливості, підкресленої недовіри стосовно допитуваного . Це твердження є справедливим, оскільки за вказаних обставин може порушитися встановлений психологічний контакт.

Допит потерпілого доцільно почати з пропозиції розповісти про факт укладення ним угоди щодо відчуження житла, обставини, які передували цьому і за яких відбулися розрахунки між сторонами тощо. Слід пам’ятати, що заслуховування вільної розповіді до кінця доцільно не тільки в етичному розумінні, але й для досягнення тактичних та психологічних цілей. Вказане дозволяє слідчому з’ясувати: освітній та інтелектуальний рівень допитуваного; знання останнім процедури здійснення правочинів щодо відчуження житла; невідповідність показань останнього встановленим фактам тощо. Таким чином, у слідчого з’являється можливість застосовувати на стадії запитань та відповідей найбільш прийнятну термінологію та обирати правильну лінію поведінки.

Загалом, тактика допиту потерпілого визначається, залежно від слідчої ситуації. Остання може бути як конфліктною, так і безконфліктною. У більшості випадків показання потерпілих мають правдивий та достовірний характер, але тут не можна не враховувати можливість певного не навмисного викривлення інформації. Так, негативно впливає на повноту та правильність свідчень стресовий стан. Вченими-психологами доведено, що почуття гніву та образи можуть зумовити невірне сприйняття обставин події, звужуючи його обсяг та призводячи до неправильної оцінки багатьох фактів, ознак, деталей[195]. Тому одним із факторів, від якого нерідко залежить вибір тактики, є встановлення психологічного контакту[196].

Між тим, у випадках, коли після вчинення злочину минув тривалий час, особа не завжди може запам’ятати та відтворити певні явища, особливо ті, що стосуються обставин, які передували угоді щодо відчуження житла. У такому разі доцільно використовувати прийоми, що сприяють нагадуванню забутих фактів. Зокрема, можна запропонувати потерпілому розповісти про шахрайство спочатку у хронологічному порядку, а потім у зворотному. Сприятливим є використання під час допиту асоціативних зв’язків, пред’явлення речових доказів для повторного сприйняття, допит за обмеженим колом обставин та інші прийоми, спрямовані на пригадування обстановки вчинення злочину та зовнішності злочинців. Також під час допиту слідчому можна застосувати такий прийом, як пред’явлення документа (наприклад, договору купівлі- продажу, доручення), який був засобом вчинення шахрайства, що може допомогти допитуваній особі пригадати певні факти розслідуваної події.

Інколи бувають випадки, коли потерпілий з різних причин намагається дати слідчому хибні свідчення. За таких обставин необхідно визначити мотиви обраної позиції (користь, страх, помста тощо) і застосувати тактичні прийоми психологічного впливу: переконання, постановка контрольних запитань, попередження. Особливо критично слід ставитися до свідчень потерпілого у разі встановлення його ролі у вчиненому злочині, його справжніх намірів щодо укладення угоди, оскільки нерідко потерпілі заздалегідь мають установку на утаювання та викривлення інформації у зв’язку із бажанням приховати свою неправомірну поведінку. Як ілюстрацію наведемо приклад. На допиті Ч. повідомила, що її чоловік, скориставшись її відрядженням, без її відома продав житло, що належало обом на праві сумісної власності. У свою чергу, Ч. приховала від органів слідства той факт, що зайняла у В. гроші, які обіцяла йому повернути протягом року (про що було зазначено у розписці). У разі неповернення грошей Ч. обіцяла продати свою квартиру. Не повернувши борг у зазначений термін, Ч. зникла з міста. Коли В. дійшов висновку, що стосовно нього відбувся обман, він звернувся до чоловіка Ч. з вимогою повернути борг і пред’явив розписку, складену його дружиною. Після чого В. і чоловік Ч. підробили ряд документів від імені Ч. і квартиру було продано. Отримані від продажу гроші Ч. повернув В .

Аналізуючи дану ситуацію, можна сказати, що Ч., безсумнівно, є потерпілою, оскільки квартиру незаконно було продано без її відома. Поряд з цим, Ч. вчинила шахрайство щодо В., коли взяла у борг гроші, заздалегідь не маючи намір їх повертати. Щоб приховати свої злочинні дії, Ч. утаювала та спотворювала інформацію на допиті, через що слідство зіткнулося з великими труднощами при встановленні об’єктивної істини та визначенні процесуального статусу вищевказаних осіб.

Виходячи з цього, особа, яка проводить розслідування, повинна вміти подолати установку потерпілого на утаювання та приховування інформації. Як зазначає ряд науковців, зокрема В.Г. Лукашевич, Н.І. Порубов та ін., для уникнення можливої протидії розслідуванню з боку потерпілого слідчому [197] необхідно зібрати про допитуваного таку інформацію, що може бути використана для вибору найбільш ефективних у кожному конкретному випадку тактичних прийомів допиту, найбільш ефективних способів впливу на допитуваного з метою отримання від нього повних і достовірних показань[198].

Специфіку допиту потерпілого визначає предмет даної слідчої дії, що залежить не тільки від процесуального становища допитуваного та інформації, якою він володіє, а й від способу вчинення шахрайства і характеру слідчої ситуації. Наприклад, у разі вчинення шахрайства, що полягає у продажі житла за адресою, що не існує, необхідно з’ясувати питання, які стосуються даного способу і дозволяють висвітлити такі обставини:

- по-перше, коли і з якого джерела потерпілий дізнався про об’єкт продажу. Якщо інформацію було отримано із засобів масової інформації, встановлюється, з яких саме. Разом з тим, необхідно з’ясувати, яким чином потерпілий і відчужувач житла домовились про зустріч (якщо за телефоном - який номер, якщо через посередника - які його прикмети); де відбулась зустріч (з’ясувати адресу); який був предмет розмови і які оговорювалися умови;

- по-друге, необхідно з’ясувати, коли, де і хто демонстрував потерпілому передбачуваний об’єкт продажу, чи був хтось присутній при цьому. Потерпілому пропонується докладно описати місцевість, у якій розташовано будинок і саме житло. Крім цього слідчий встановлює, чи звертав потерпілий увагу на таблички з адресними даними (назву вулиці, номери будинку та квартири); чи не відволікала увагу потерпілого особа, яка демонструвала житло; чи витребував він у продавця будівельну документацію, в якій вказаний землевідвід під забудову; чи порівнював він дані про забудову з містобудівним кадастром. Якщо продавець не надав такої документації, у потерпілого необхідно з’ясувати, з яких причин;

- по-третє, слідчий з’ясовує, які саме документи, що посвідчують право власності на житло та особу, надавалися продавцем (якщо не надавалися, з яких причин); чи перевіряв потерпілий відповідність анкетних даних власника житла згідно з правовстановлюючими документами з даними паспорту, що пред’явив продавець, якщо ні, то з яких причин;

- по-четверте, встановлюється, чи був упевнений потерпілий під час укладання угоди, що стане власником житла, яке йому демонструвалося, і як була сформована внутрішня воля набувача; коли здійснився розрахунок за житло, у якій формі і якою була сума;

- по-п’яте, необхідно з’ясувати, коли потерпілий дізнався, що став власником іншого житла, а не того, що йому демонструвалося; чи відвідував квартиру, яка йому демонструвалась; чи було на момент відвідування змінено таблички з адресними даними; чи зустрічався після того, як дізнався про обман, з особою, яка продала йому житло, і які були результати спілкування.

Разом з тим, визначення предмета допиту залежить і від того, до якої групи учасників цивільно-правових відносин належить потерпілий. Проведений нами аналіз показав, що існують дві основні групи: покупці житла (набувачі) та продавці (відчужувачі).

Відповідно до цього пропонуємо наступний перелік питань, які мають бути з’ясовані у ході допиту потерпілого, який виступав набувачем житла:

• джерело інформації про продаж квартири (оголошення у ЗМІ, звернення до агентства з нерухомості, пропозиція від знайомих тощо);

• де, коли і за яких обставин відбулась зустріч з відчужувачем житла, який він мав вигляд, які координати залишив про себе (візитні картки, власноручні записи телефонів, адрес); чи не пред’являв документи, що посвідчують особу, правовстановлюючі документи на житло, які саме;

• чи не демонструвалося заздалегідь житло, що продавалося відчужувачем, як і у який час;

• якщо житло відчужувалося за дорученням, чи були спроби з боку потерпілого зв’язатися з його власником, довідатися про його місцезнаходження;

• чи звертався потерпілий в ЖЕУ для перевірки зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання колишнього власника;

• коли і за яких обставин потерпілий передав гроші за продаж житла і яку суму, і чи складалася розписка про отримання (передачу) грошей сторонами;

• де й у якій нотаріальній конторі було посвідчено угоду щодо відчуження, і чи пред’являв нотаріус документи, що посвідчують його законну діяльність, який вигляд він мав, і чи не було сумнівів у потерпілого щодо особи нотаріуса та продавця;

• яким чином здійснювалося укладання угоди, які документи підписував потерпілий; чи давав нотаріус можливість докладно вивчити зміст документів, чи не квапив покупця тощо. Якщо квартира продавалася за допомогою ріелтерської фірми, ці питання з’ясовуються у ріелтера, який займався продажем квартири.

Зазначимо, що інформація, отримана від покупця, має значення не тільки для розшуку злочинців, але й для визнання його сумлінним або несумлінним набувачем під час розгляду позову у кримінальній справі.

У свою чергу, якщо потерпілим є відчужувач житла, у ході допиту слідчому необхідно з’ясувати такі питання:

> хто був ініціатором угоди (потерпілий сам мав намір продати житло чи ініціатива належала іншій стороні); хто наполягав на продажу житла, які прикмети цих осіб, які умови висували, чи не тиснули на потерпілого, чи не схиляли до вживання спиртних напоїв та наркотичних засобів;

> хто, крім потерпілого, є співвласником житла і які стосунки з цими особами; чи не могли інші співвласники вступити у злочинну змову з шахраями;

> які документи потерпілий підписував, коли, у якому стані; чи не було тиску з боку якихось осіб (дана обставина важлива для кваліфікації злочину, оскільки за наявністю погроз має місце факт вимагання, а не шахрайства);

> чи були раніше знайомі потерпілий та покупець, які в них взаємини;

> як виглядають особи, в яких потерпілий підписував певні документи (цілком можливо, що документи щодо відчуження житла оформлювалися несправжніми службовими особами);

> чи писав потерпілий заяву до БТІ про видачу довідки на продаж житла, заяву у відділ приватизації, в ЖЕУ про зняття з реєстраційного обліку, в органи опіки та піклування тощо. Взагалі, під час допиту потерпілому можна запропонувати ознайомитися з вилученими документами для того, щоб встановити, які з них він підписував, які ні. Наприклад, у нотаріуса вилучається виписка із домової книги або довідка про склад родини, згідно яких громадянин значиться як знятий з реєстраційного обліку за місцем проживання, у той час, коли потерпілий заперечує цей факт. Якщо ж заперечує факт написання та підписання ним документів щодо правочину, які пред’явленні слідчим, то висувається версія про зв’язок злочинців зі службовими особами вищевказаних органів;

> яким чином відбувалося оформлення документів;

> чи були виконані зобов’язання сторін згідно до угоди, чи отримав потерпілий гроші від продажу житла, якщо ні, то з яких причин.

Наведений нами перелік обставин, що підлягають з’ясуванню та мають значення для встановлення істини у справі щодо шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, не є остаточним. Коло питань може змінюватися. Водночас, слід пам’ятати, що вказані обставини повинні викладатися в логічній послідовності, і залежно від процесуального становища допитуваного.

Таким чином, специфіка допиту потерпілого зумовлена його предметом, що залежить не тільки від процесуального становища названої особи, її ролі у розслідуваній події та зацікавленості у поверненні матеріальних збитків, але й від способу вчинення злочину та слідчої ситуації, що може бути як конфліктною, так і безконфліктною. Тому, тільки вивчивши особу потерпілого та матеріали кримінальної справи, слідчий може чітко уявити, яку інформацію і за допомогою яких прийомів та засобів він має отримати від допитуваного.

Тактичні особливості допиту свідків у цілому схожі з допитом потерпілого, однак є деякі особливості, що полягають у визначенні кола обставин, які підлягають встановленню. Крім того, специфіка визначається відношенням свідків до розслідуваної події, їх залежністю від тих чи інших осіб.

З огляду на це пропонуємо диференціювати свідків на кілька груп, залежно від їх відношення до факту укладення угоди щодо відчуження приватного житла. На нашу думку, такий розподіл є доцільним у тактичних цілях, оскільки врахування у ході допиту особливостей кожної групи сприяє вибору правильної лінії поведінки слідчого та визначенню кола обставин, які підлягають встановленню.

До першої групи ми відносимо осіб, які були пов’язані з видачею документів, необхідних для укладення угоди. Ними можуть бути:

1) працівники ВГІРФО, які прийняли документи про зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання. Предметом допиту цих осіб є з’ясування обставин щодо зняття з реєстраційного обліку, зокрема: коли потерпілий звертався у вищевказані органи, чи був при цьому ще хтось присутній; як потерпілий пояснив причину зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання й у якому психічному стані він перебував. У випадку написання заяви щодо зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання не потерпілим, а іншою особою, перевіряється причетність до цього працівників ВГІРФО, яких треба докладно допитати та відібрати у них зразки почерку для проведення експертного дослідження;

2) працівники ЖЕУ, які є джерелом інформації про власників житла та членів їх родини, зареєстрованих у ньому. Під час допиту працівників вказаних установ слідчий повинен з’ясувати, чи не намагався хтось одержати інформацію про жильців, як виглядали ці особи і що при цьому пропонували, яку інформацію їм було надано. Також зазначені особи допитуються за обставинами видачі довідки про склад сім’ї, яка є необхідною для укладення угоди щодо житла. Якщо квартира була приватизована, а потім продана шахраями, необхідно з’ясувати, чи писав потерпілий заяву на приватизацію, у якому стані перебував (схвильованому, збудженому) і хто був присутнім при цьому;

3) працівники районних та місцевих адміністрацій допитуються з приводу видачі оригіналів або дублікатів приватизаційних документів;

4) працівники органів опіки та піклування, що визначаються державною адміністрацією районів, виконавчими комітетами міських чи районних у містах, селищних, сільських рад. Угоду щодо відчуження батьками майна їхніх неповнолітніх дітей може бути укладено лише за наявності згоди на це органу опіки та піклування (ст. 190 Сімейного кодексу України) . З огляду на це, якщо співвласником житла є неповнолітня особа, метою шахраїв є отримання цієї згоди будь-яким способом, навіть незаконним. Працівників органів опіки та піклування за таких обставин необхідно докладно допитати з приводу видачі дозволу на відчуження житла.

Слід зауважити, що зазначена група свідків нерідко замовчує деякі факти, пов’язані з їх неправомірною поведінкою при вчиненні шахрайства. У свою чергу, ретельна підготовка до допиту та застосування тактичних прийомів може викрити допитувану особу.

До другої групи можна віднести осіб, які посвідчували та реєстрували угоду, зокрема державних та приватних нотаріусів.

Під час допиту вказаних осіб слід пам’ятати, що до їх обов’язків входить посвідчення договору та здійснення правової експертизи останнього [80, с. 383].

Насамперед, нотаріуса, який посвідчував угоду, необхідно докладно допитати за обставинами її укладення. Слід з’ясувати: чи звертався хто за дублікатом правовстановлюючого документа як власник, який втратив оригінал; чи перевірив нотаріус паспортні дані цієї особи і який вигляд мала ця [199]

особа; хто звертався за довідкою про відсутність заборони на відчуження житла, які документи при цьому були надані. Як тактичний прийом можна застосувати пред’явлення нотаріусу договору щодо відчуження житла та з’ясування, за яких обставин на вказаному документі з’явилися певні записи, відтиски печаток та штампів. Застосування такого прийому є особливо ефективним у випадках, коли шахрайство у сфері приватного житла вчинене за допомогою створення фіктивної нотаріальної контори (з використанням даних справжньої установи).

Разом з тим, слідчому необхідно з’ясувати, чи було дотримано всіх норм Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 р. під час укладення угоди, зокрема, чи були роз’яснені учасникам угоди їх права та обов’язки, зміст договору; чи ідентифікував нотаріус осіб, які укладали угоди, з їхніми анкетними даними; чи пояснював наслідки укладення угоди; в якому стані були продавець і покупець; чи був присутній ще хтось при укладенні угоди, хто саме і які прикмети цієї особи; чи не виникло у нотаріуса сумнівів щодо фіктивності документів та злочинних намірів осіб, які укладали угоду; кому і які документи видавалися; чи надав нотаріус можливість вивчити зміст договору. Встановлення цієї обставини є дуже важливим, оскільки нерідко трапляються випадки, коли потерпілі не ознайомлюються зі змістом договору, в результаті чого підписують інший договір.

Наведемо приклад. Так, потерпіла Ч. на допиті пояснила, що у неї з Л. була домовленість про довічну матеріальну допомогу. Коли у нотаріальній конторі настала стадія підписання угоди, Ч. пояснила, що не може бачити без окулярів, на що нотаріус К. її заспокоїла, вклала в руку Ч. ручку і, утримуючи ручку таким чином, підписала документ, пояснюючи, що це договір довічного утримання. Вважаючи, що підписує дійсно вказаний договір, Ч. нотаріусу не заперечувала. Копію договору нотаріус К. замість Ч. надала Л., який також був присутній при укладенні угоди Але пізніше було встановлено, що замість договору довічного утримання потерпіла Ч. підписала договір дарування[200].

Розглянутий випадок свідчить про протиправні дії з боку нотаріуса. За таких обставин можливою є версія про перебування останнього у злочинній змові з шахраями. Нерідко дані особи відпрацьовують певну тактику поведінки на допиті, що заважає успішності його проведення. На жаль, викрити нотаріуса у причетності до вчинення злочину дуже важко, оскільки нерідко слідство має лише непрямі докази, що не є достатніми для притягнення останнього до кримінальної відповідальності. Тому знання слідчим правової регламентації житлових правовідносин, порядку укладення угод, функцій різноманітних службових осіб, тактичних прийомів та психології допоможе викрити вказаних осіб.

До третьої групи належатъ особи, які реєстрували право власності на житло, зокрема працівники комунальних підприємств бюро технічної інвентаризації (БТІ). Ці особи можуть складати і першу групу, оскільки їх функції, крім реєстрації, полягають ще й у видачі документів, необхідних для укладення угоди, наприклад довідки-характеристики на житло. Як правило, поведінка вказаних осіб та обрана ними позиція на допиті залежить від того, чи були порушені ними певні правила під час виконання службових обов’язків. Щодо обставин видачі різноманітних документів, необхідних для укладення угоди, слідчий повинен встановити працівника, який видавав довідку- характеристику про приналежність житла, і з’ясувати, хто писав заяву на отримання довідки-характеристики, як виглядала ця особа і які документи при цьому надавалися.

Разом з тим, завдання слідчого полягає у встановленні реєстратора, який приймав рішення щодо реєстрації прав власності на житло, і з’ясуванні у нього таких питань: хто подав заяву щодо реєстрації прав власності на житло; чи перевірив реєстратор документи, надані цією особою, чи не виявив ознак підчищення, закреслення та дописки слів тощо; чи було договір нотаріально посвідчено; чи було зареєстровано заяву у Реєстрі заяв та запитів; чи було встановлено відсутність підстав для відмови у реєстрації прав; чи вніс реєстратор запис до Реєстру прав, який саме; чи видавав витяг із Реєстру прав, кому і на якій підставі.

Інформація, отримана під час допиту працівників БТІ, може бути корисною для слідчого для з’ясування процесу державної реєстрації, переліку документів, які необхідно вилучити для подальшого призначення криміналістичної експертизи тощо.

Четверта група - посередники. Нерідко власники житла видають таким особам нотаріально засвідчені доручення, які й використовуються потім їм на шкоду[201]. З огляду на це під час допиту у посередника з’ясовуються такі обставини: з якого часу він здійснює правочини з нерухомістю; чи є в нього ліцензія на право заняття посередницькими послугами у сфері нерухомості; хто, коли і за якою юридичною допомогою звертався до нього; на підставі чого діяв посередник, укладаючи угоду (доручення, договору про надання послуг).

Вирішення вказаних обставин має важливе тактичне значення. Між тим, аналіз слідчої та судової практики свідчить, що зазначена категорія свідків є поширеною у вчиненні незаконних угод щодо житла, оскільки покупець і продавець цілком покладаються на посередника і свідомо передають останньому право на житло. Втім, поведінка посередників на досудовому слідстві може бути зумовлена їх зацікавленістю у не встановленні окремих фактів.

Аналіз вивчених кримінальних справ щодо шахрайств у сфері приватного житла, показав, що нерідко просліджуються факти сприяння вчиненню таких злочинів з боку посередників. Між тим, випадки винесення слідчими подання у порядку ст. 23-1 КПК України у відповідні органи не зустрічалися. У випадках позбавлення покупця або продавця прав власності на житло через незаконні дії посередників, останні рідко несуть пряму і повну відповідальність за наслідки.

Отже, під час допиту вищевказаних категорій свідків виникає необхідність у з’ясуванні складних, специфічних питань, які слідчій не завжди може правильно вирішити. Тому до участі у даній слідчій дії доцільно залучити спеціаліста зі сфери обігу житла.

П’ята група - інші категорії свідків, якими можуть бути: правоохоронні органи; працівники рекламних агентств; службовці органів державної влади, які реєстрували юридичну особу, видавали ліцензію (якщо шахрайство вчинялось за допомогою фіктивних фірм); службовці банківських установ (якщо шахрайство вчинено при розрахунках через банківську установу); фотографи (у разі підробки паспорту потерпілого); сусіди, члени родини потерпілого, підозрюваного (обвинуваченого); особи, які спостерігали подію; особи, які придбали житло у шахраїв та ін.

Таким чином, поведінка непрямих учасників злочинних дій: нотаріусів, працівників ЖЕУ, БТІ, ОВС, посередників та ін. становить особливий інтерес для розслідуваної події. З цього приводу слушною є думка В.В. Альошина, який пропонує перейняти досвід реєстрації кримінальних справ у США, де у комп’ютерний архів вносяться дані не тільки про злочинців та потерпілих, але й про свідків[202]. Зазначимо, що вивчаючи кримінальні справи щодо шахрайства у сфері приватного житла ми також помітили присутність одних і тих же свідків у різних справах. Введення відповідних обліків щодо свідків, без сумніву, могло б бути корисним для оперативно-розшукових підрозділів та органів досудового слідства. Проблема у тому, що навіть у випадках, коли згідно з обліком у різних справах фігуруватимуть одні й ті ж особи, це буде лише непрямим доказом їх участі у вчиненні злочину. Крім того, на сучасному етапі становлення системи кримінально-процесуального судочинства запропонована система навряд чи буде застосована правоохоронними органами. Хоча пропозиція науковця є дуже слушною.

Щодо особливостей допиту підозрюваного (обвинуваченого), слід зазначити, що особа, яка вчинила злочин, є носієм значно більшого обсягу та змісту інформації порівняно з іншими суб’єктами кримінального судочинства. Однак через своє процесуальне становище та перспективи кримінальної відповідальності за вчинене, злочинець, як правило, не зацікавлений у встановленні об’єктивної істини, внаслідок чого частіше схильний до утаювання та викривлення достовірної інформації. Дані обставини зумовлюють специфіку тактичного впливу слідчого щодо зазначених суб’єктів кримінального судочинства під час провадження допиту.

Втім, для обрання правильних тактичних прийомів допиту велике значення має і знання слідчим особистісних якостей підозрюваного (обвинуваченого). Як підкреслює І.О. Антонов, особисті якості шахраїв визначають і тактику провадження їх допитів . Допит підозрюваних (обвинувачених) є комплексною дією, тому вимагає від слідчого не лише знань закону, але й судової практики, психології, методів впливу на допитуваного, враховуючи його індивідуальні якості.

Під час допиту підозрюваного (обвинуваченого) може створитися дві ситуації - безконфліктна та конфліктна. Як показало вивчення кримінальних справ щодо шахрайства у сфері приватного житла, лише у 3,75% випадків підозрювані (обвинувачені) цілком визнали свою вину та сприяли встановленню об’єктивної істини, тоді як у 31,25% випадків дані особи взагалі не визнали своєї вини, у 7,5% випадків - відмовлялися давати показання.

Звичайно, безконфліктна ситуація не викликає труднощів, оскільки допитуваний надає правдиві показання. За таких обставин основна увага слідчого спрямовується на отримання деталізованих показань про всі обставини вчиненого злочину. При цьому особливу цінність мають відомості щодо укладення угоди стосовно відчуження житла та обставини, що цьому передували. Важливим є й встановлення фактів, які підтверджують правильність показань допитуваного.

Особливістю допиту підозрюваного (обвинуваченого) у справах щодо шахрайства у сфері приватного житла є те, що допитуваний, навіть визнаючи себе винним, нерідко свідомо намагається применшити свою роль у розслідуваній події. Наприклад, отримавши обманом у потерпілого доручення [203] на продаж житла і не виконавши договірних зобов’язань, шахраї під час допиту нерідко пояснюють, що мали намір повернути борг та виконати зобов’язання, але не встигли через обставини, що від них не залежали. Для спростування подібних свідчень необхідно використовувати протиріччя між наданими показаннями та реальними діями на момент вчинення злочину.

Можливим є також прагнення з боку допитуваного приховати або применшити участь інших осіб у злочині. Втім, як вважають В.К. Лисиченко та

І.І. Когутич, явища, що не узгоджуються зі встановленими фактичними даними про конкретну подію, називаються негативними обставинами . Вони зумовлюють зміну безконфліктної ситуації на конфліктну, що викликає найбільші труднощі під час допиту підозрюваних (обвинувачених). Основним завданням слідчого за таких обставин є вибір сприятливого моменту проведення допиту та застосування системи відповідних тактичних прийомів.

У разі відмови допитуваного від давання показань слідчому доцільно роз’яснити негативні наслідки обраної позиції та переконати у її неправильності; звернути увагу на позитивні якості особи допитуваного; використати антипатію допитуваного до співучасників. На думку В.К. Весельського, доцільним за таких обставин є також демонстрація намірів і можливостей слідства зі збирання, дослідження та використання доказової інформації, шляхом демонстрації певних предметів та документів, можливостей судових експертиз тощо[204] [205].

Як правило, для викриття неправдивих показань застосовуються загальновідомі тактичні прийоми, а саме: проведення повторного допиту, що дозволяє виявити розбіжності; допущення легенди; початок допиту з обставин, найбільш відомих слідчому і підкріплених доказами; дотримання певного темпу постановки питань допитуваному; деталізація показань допитуваного;

логічний аналіз протиріч; оголошення висновку експерта, результатів слідчих дій тощо[206].

Водночас, на думку ряду науковців, зокрема В.П. Бахіна, В.К. Весельського, Т.С. Малікова, тактичними прийомами допиту, що полягають у створенні ситуації, розрахованої на неправильну її оцінку допитуваним та його викриття, можуть бути: створення у допитуваного перебільшеного уявлення про поінформованість слідчого щодо обставин злочину або приховування від допитуваного поінформованості слідчого про деякі обставини справи; з’ясування другорядних, з точки зору допитуваного, питань, якими фактично маскується головне питання про причетність його до злочину[207] [208] [209]. У свою чергу, під час допиту шахраїв досягненню успішних результатів сприяє використання слідчим фактору раптовості, який полягає у

непередбачуваності змісту і характеру його дій по відношенню до сторони, яка

212

протидіє .

Слід погодитися з авторами, які вважають, що особливу увагу необхідно приділити перевірці доказів, за допомогою яких передбачається викрити злочинця, не допустити, щоб вони були суперечливими та непереконливими . Тактика пред’явлення доказів безпосередньо на допиті, вимагає використовувати їх по черзі, у порядку зростання доказової сили та у логічній послідовності. Слід пам’ятати, що у разі пред’явлення речових доказів їх необхідно попередньо оглянути, а якщо це необхідно, пред’явити для впізнання потерпілому або свідкам. Ефективним є пред’явлення підозрюваному (обвинуваченому) різноманітних документів, заяв, що надавалися ним у відповідні установи, де потім були вилучені. Спочатку слід запитати, чи є на пред’явлених документах рукописні записи, підписи, виконані від його імені. Якщо висновки експертного дослідження свідчать про це, але шахрай такий факт заперечує, необхідно зачитати висновок експерта. На жаль, за результатами вивчених нами кримінальних справ, демонстрація доказів (як тактичний прийом) відбувалася лише у 18,75% випадків.

В цілому тактика допиту підозрюваного та обвинуваченого у справах щодо шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, є схожою. Однак існують і відмінності. Так, особливості допиту підозрюваного полягають у тому, що:

- по-перше, на момент допиту підозрюваного ще не налагоджено психологічний контакт між ним та слідчим. Навіть якщо у слідчого є певний план допиту, його реалізація, у багатьох випадках, неможлива через непередбачені обставини, наприклад через відмову підозрюваного давати показання;

- по-друге, підозрюваний не має часу на відпрацювання чіткої системи захисту, що є позитивним моментом для слідства;

- по-третє, слідчий, на цей час як правило, володіє лише незначною доказовою базою.

З огляду на це, як зазначає В.Ю. Шепітько, допит підозрюваного необхідно проводити негайно, використовуючи фактор раптовості. Не дивлячись на те, що слідчий ще не має достатньої сукупності доказів для повного викриття злочинних дій підозрюваного, перший допит має розвідувальний характер, спрямований на з’ясування позиції допитуваного, його аргументів, отримання інформації про подію, що знадобиться для визначення подальшої тактики допиту обвинуваченого[210].

У свою чергу, особливостями допиту обвинуваченого є:

- по-перше, слідчий отримує показання в особи, в якої вже сформована певна система протидії слідству і яка мала чимало часу для відпрацювання лінії поведінки і системи захисту, можливості обміну інформацією зі співучасниками. З цього приводу П. Єкман зазначає: «...злочинцю надається можливість підготуватися та попередньо продумати зміст своїх відповідей до того, як судді оцінюватимуть його правдивість, а це підвищує його впевненість у собі та зменшує страх викриття...чекаючи початку суду, злочинець встигає так багато разів повторити свою неправдиву історію, що й сам може в неї повірити.»[211];

- по-друге, пред’являючи обвинувачення слідчий вже має сукупність допустимих та достовірних доказів, що згідно з кримінально-процесуальним законодавством дозволяє дійти однозначного висновку про вчинення злочину особою, яка притягається до кримінальної відповідальності, та виключає будь- які сумніви щодо її провини[212];

- по-третє, слідчий, володіючи певною інформацією про подію та склад співучасників, може поставити контрольні запитання, оголосити показання свідків, пред’явити інші докази, і тим самим протистояти позиції, яку обрав обвинувачений.

Між тим, наявність у кримінальній справі не одного, а кількох підозрюваних (обвинувачених) ще більше ускладнює розслідування, оскільки в таких справах існують труднощі щодо збирання доказів і притягнення до кримінальної відповідальності всіх членів групи. Цей факт вимагає від слідчого ретельної підготовки та вміння визначити правильну послідовність і тактику допиту кожного члена злочинної групи. У зв’язку зі сказаним, з самого початку необхідно правильно визначити черговість допитів. Цьому може допомогти вивчення матеріалів кримінальної справи, зокрема первинних пояснень затриманих, показань свідків, потерпілих, отримання інформації у ДІТ щодо наявності судимості, в УВП щодо поведінки та психологічних особливостей раніше засудженого тощо. Правильний вибір у подальшому впливатиме на весь хід розслідування, його строки, ефективність.

У першу чергу доцільно допитати особу, щодо якої є найбільша кількість доказів. Співучасник, який брав найменшу участь у злочині, вчинив злочин уперше, також більш схильний до надання правдивих показань. Крім того, важливе значення у виборі першого допитуваного мають взаємини між співучасниками. Розуміння взаємовідносин, які склалися у злочинній групі, і особливо протиріч, конфліктів, як зазначає В.Д. Берназ, дозволяє прогнозувати їх протиправну діяльність та вживати дійових заходів щодо попередження, розкриття та розслідування злочинів. Працівники ОВС, вдало використовуючи конфлікти, які виникли в угрупованнях, одержують ефективний засіб боротьби з організованою злочинністю . Наприклад, наявність суперечностей між інтересами співучасників та конфліктів між ними, що викликані позбавленням когось з них у частині долі від продажу житла, можна використати шляхом

л і о

допиту в першу чергу “незадовільної сторони” .

С.А. Яні, розкриваючи питання щодо методики розслідування шахрайства, вчиненого групою осіб, зазначає, що попередня бесіда слідчого з кожним із підозрюваних (обвинувачених) допоможе з’ясувати позицію зазначених осіб і визначити черговість допиту . Між тим, необхідною умовою є попередження спілкування співучасників та можливої змови між ними, а тому необхідно вжити заходів щодо їх строгої ізоляції одного від іншого[213] [214] [215] [216]. Вважаємо, що вищевказані тактичні прийоми цілком можуть

використовуватися і під час допиту осіб, які вчинили шахрайство, пов’язане з відчуженням приватного житла. При цьому необхідно враховувати специфіку злочину даної категорії, а також пам’ятати, що всі досягнення криміналістики можуть застосовуватися тільки у межах кримінально-процесуального законодавства, з дотриманням процесуальної форми. Згідно з чинним законодавством (ст. 22 КПК України), забороняється домагатися показань застосуванням насильства, погроз, брехні, шантажу тощо. Між тим, проведення допиту майже неможливе без взаємного впливу його учасників одного на іншого. Сутність проблеми психологічного впливу, як зазначають В.К. Весельський, В.С. Кузьмічов, В.С. Мацишин та А.В. Старушкевич, полягає в тому, щоб інформація, яка використовується в рамках тактичного прийому, не містила брехні, а результатом не було б позбавлення особи можливості на право вибору своїх рішень .

Н.С. Карпов аналізуючи тактику допиту наголошує, що тактика - це і є, певною мірою, елементарний обман, адже це уміння «переграти» свого опонента, що виявляється, насамперед, у хитрості; це означає сховати (приховати) свої плани і наміри і за рахунок цього досягти необхідного (бажаного) результату. У своїй монографії, присвяченій злочинній діяльності, науковець наводить приклади, які свідчать, що тактика без обману неможлива, але при цьому наполягає, що є обман як засіб вирішення завдань розкриття та розслідування злочинів і є, як неприпустимі дії, що порушують права учасників кримінального судочинства, а тому аморальні за своєю суттю і дискредитують саму систему правоохоронних органів . Ця думка є досить слушною, оскільки на досудовому слідстві принцип законності не завжди дотримується, через що кримінальні справи суд направляє на додаткове провадження, або виносить виправдовувальний вирок.

Далі, Н.С. Карпов наголошує, що багато авторів шукали і намагалися обґрунтувати розходження між обманом і хитрістю, але переконалися в безглуздості і марності цього і цілком погодилися з Р.С. Бєлкіним, який зазначав, що реальний обман використовувався і буде використовуватися в рамках тактичних аспектів діяльності слідчого, а тому потрібно лише [217] [218] відокремити та заборонити той обман, що суперечить принципам і цілям такої діяльності, загрожує порушенням прав і інтересів особи .

Погоджуючись із наведеним, зазначимо, що треба використовувати лише ті прийоми, методи та засоби, що відповідають моральним основам кримінального судочинства та засновані на законності. Ні в якому разі не можна допустити, щоб дії слідчого під час допиту переросли у прямий обман, коли він, наприклад, заявляє допитуваному, що його співучасник зізнався, свідки прямо вказали на нього, як на особу, яка вчинила злочин, потерпілий впізнав його по фотокартці тощо. Такі тактичні прийоми незаконні і стають на перешкоді встановлення істини у справі, оскільки, згідно з кримінально- процесуальним законом, здобуті фактичні дані можуть бути використані у судовому засіданні тільки якщо вони відповідають встановленим процесуальним законом правилам допустимості доказів[219] [220] [221]. «Якщо слідчий має сумнів у тому, що певний прийом забезпечує вільне волевиявлення особи, вільний вибір лінії поведінки, - зазначають Є.І. Макаренко та В.М. Тертишник, -

~ 225

від застосування такого прийому слід відмовитися» .

Визначаючи предмет допиту особи, яка вчинила шахрайство, пов’язане з відчуженням приватного житла, слідчий повинен чітко уявити, яку інформацію йому необхідно отримати від підозрюваного (обвинуваченого) і за допомогою яких прийомів та засобів. Як зазначають О.Р. Ратінов та Н.І. Єфімов, важливим є з’ясування всіх обставин події до дрібниць[222] [223]. Особливо це важливо при проведенні допиту осіб, які вчинили злочин у складі групи .

Загальний перелік питань підозрюваному (обвинуваченому) під час допиту у справах щодо шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, можна запропонувати у такому вигляді:

1) хто був організатором;

2) хто відповідав за оформлення документів, необхідних для відчуження квартир громадян та підробляв документи;

3) хто відповідав за подальшу легалізацію квартир, отриманих шляхом шахрайства, та підшукував квартири і схиляв їх власників до продажу;

4) хто підшукував покупця на квартиру та досягав домовленості про умови продажу квартири;

5) хто безпосередньо укладав угоду у нотаріуса, у ролі кого (продавця, покупця); хто відповідав за приховування злочину;

6) хто виступав у ролі посередника, яким чином оформлювалося доручення (письмово, усно чи було підроблено);

7) чи сприяли вчиненню злочину посадові особи, хто саме і яким чином;

8) яка кількість епізодів злочинної діяльності і яка роль кожного у цих злодіяннях тощо.

З’ясування вказаних обставин є визначальним моментом у розслідуванні злочину вказаної категорії, адже від того, наскільки докладно слідчий зможе дізнатися про конкретну роль, рівень антисоціальної спрямованості кожного з членів групи, протиріччя та конфлікти, що існують у групі, а також їх поведінку, залежить подальший напрям роботи слідчого і можливі шляхи подолання протидії з боку злочинців, які не визнають співробітництво з правоохоронними органами.

У будь-якому випадку слідчий повинен враховувати зміну обстановки на допиті, дотримуватися обережності при формуванні питань, які не повинні бути навідними і підказувати відповідь. Тому можна погодитися з думкою К.О. Чаплинського, який вважає, що майстерність та професіоналізм слідчого полягає у тому, щоб, використовуючи всі прийоми і засоби, правильно спланувати їх, уміти варіювати ними під час допитів, відмовляючись від одних і переходячи до інших, виходячи зі слідчої ситуації, що склалася[224].

Отже, допит у справах щодо шахрайства, пов’язаного з відчуженням приватного житла, має специфіку, обумовлену колом питань, які необхідно встановити, відношенням тієї чи іншої особи до розслідуваної події та ін. Крім того, тактично правильно спланований та проведений допит дозволяє не лише отримати докази про вчинений злочин, але й встановити такі факти, як вчинення злочину організованою групою та роль кожного співучасника у вчиненні злочину. Тому, важливість допиту у встановленні об’єктивної істини важко переоцінити.

Волгоград: ВСШ МВД СССР, - К.: НВТ «Правник», 1997. -

214

3.3.

<< | >>
Источник: Павлова Н.В.. Розслідування шахрайства при укладанні цивільно-правових угод щодо відчуження житла: Монограф. - Д.: Дніпр. Ун-т внутр. справ,2007. - 216 с.. 2007

Еще по теме Провадження окремих слідчих дій для отримання інформації з особистісних джерел:

  1. Аналітично-пошукові функції сучасних інформаційних систем. Можливості використання результатів аналізу [717] в розкритті та розслідуванні злочинів
  2. Провадження окремих слідчих дій для отримання інформації з особистісних джерел
  3. ЗМІСТ
  4. 3.1. Кількісні показники злочинності
  5. 1.2 Стан і тенденції насильницької злочинності осіб жіночої статі в сучасних умовах в Україні
  6. 3.4. Достовірність і достатність як важливіші якісні характеристики доказів
  7. 6.2. Службовий обов’язок як елементпрофесійної правосвідомості юриста
  8. Структура та різновиди конфліктів у злочинних групах
  9. 2.3. Завдання, функції та повноваження Служби безпеки України щодо забезпечення національної безпеки від внутрішніх загроз
  10. Правовідносини між персоналом та засудженими при забезпеченні вимог режиму й безпеки в установах виконання покарань
  11. 1.1 Поняття злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них
  12. 2.2 Об’єктивні ознаки злочинів проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них
  13. Предмет розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування
  14. 3.2. Кримінологічні заходи протидії злочинам, що вчиняються особами в складі натовпу
  15. 2.1. Використання оцінних понять для правової регламентації окремих запобіжних заходів та обґрунтування підстав їх застосування
- Авторское право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -