Висновки

Соціально-правова держава є результатом закономір­них трансформаційних процесів людської цивілізації, більш досконалою формою політичної організації громадянського суспільства проти ранніх її історичних типів.

Соціально-правова держава — це політична організація суспіль­ства, влада якої будується за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, яка впорядковує життя суспільства на принци­пах демократії, верховенства права, справедливості і гуманізму, ви­знає, гарантує і забезпечує права і свободи людини і громадянина; забезпечує умови для досягнення високого рівня добробуту всіма його членами, усунення соціальних загроз, здійснення комплексу захисних функцій для громадян, які цього потребують.

Соціальний і правовий аспекти є показниками якості держави як особливого соціального феномену, котрі формуються у діалек­тичному взаємозв’язку з громадянським суспільством і на його вимогу. Така держава посідає провідне місце в системі соціаль­них механізмів забезпечення комплексу прав людини і громадя­нина.

Умовою й гарантією становлення соціального аспекту держав­ності є правова держава з її атрибутами: демократичним устроєм суспільного і державного ладу; поділом влади; верховенством права; взаємною відповідальністю держави та особи; утверджен­ням ідеї народного суверенітету; визнання народу єдиним джере­лом державної влади, а людини — найвищою соціальною цінніс­тю; наявністю ефективних механізмів гарантування, забезпечен­ня і захисту прав і свобод людини.

Лише в умовах сформованої правової держави можуть бути створені юридичні засади і забезпечений перехід від ліберальної до соціально орієнтованої економіки, відбутись ефективне формування інститутів громадянського суспільства: місцевого самоврядування населення, благодійних фондів, пенсійних та страхових структур приватної форми власності тощо, які в соціально-правовій державі, поряд з її органами і установами, відіграють важливу роль у розв’язанні соціальних проблем, наданні соціальних послуг, ство­ренні недержавних фондів фінансування соціальних програм.

Модернізація держави є прогресивним напрямом її трансфор­мації, складним процесом у єдності двох його компонентів: ідей­но-теоретичного (інтелектуального) та практичного.

Визнання необхідності соціалізації функцій держави розпоча­лось у концепціях правової держави Західної Європи та США XVIII ст. Правовий, і соціальний аспекти державності мали місце в першій вітчизняній системі модерн ізаційних державно- правових поглядів, що були викладені в Пактах і конституціях законів та вольностей Війська Запорозького.

Пізніше соціальний аспект класичної традиції лібералізму був збагачений у творчості західних та вітчизняних мислителів. Сфор­мована ними філософія вільного ринку, прав індивідів, соціальної безпеки і добробуту, а також політичні процеси у Франції та США стали відправними ідейними та практичними моментами для ви­знання соціальної політики особливою сферою діяльності держави.

Концептуально оформлені теорії державності соціального ха­рактеру сформувались у філософсько-правовій думці на наступ­ному історичному етапі розвитку соціуму в результаті осмислен­ня сутності соціальних процесів і відносин, з’ясування призначення, ролі та функцій їх суб’єктів у нових умовах, ви­знання необхідності вдосконалення правової держави, яка, забез­печивши становлення інституціональної системи громадянського суспільства (об’єднань та асоціацій людей, політичних партій, приватної власності, ринкових відносин, вільної конкуренції, а також відповідного правового порядку), через обмеженість її фун­кцій виявилась неспроможною розв’язувати соціальні проблеми, що постали за нових умов.

Інноваційні моделі вдосконалення держави почали втілюва­тись у практику державної розбудови у Веймарській республіці в першій чверті минулого століття способом формування юридич­них засад соціально орієнтованої економіки та надання пріоритет­ності соціальній політиці і набули офіційного визнання та закріп­лення на конституційному рівні після Другої світової війни в більшості країн Європи та Сполучених Штатах Америки.

Генератором ідей правової держави соціального характеру (де­мократичного соціалізму) в західних країнах став соціал-демокра- тичний рух, який обрав таку державу своїм політичним ідеалом і метою урядових програм у період правління соціал-демократів або входження їх до парламентських чи урядових коаліцій.

Цілеспрямовані реформи, ініційовані соціал-демократами, сприяли реалізації їхніх програм побудови демократичного соці­алізму, втілення в практику суспільного життя його змістовних аспектів — політичного, економічного та соціального демократи­зму, а також основних його цінностей і провідних принципів со­ціально-правової держави — свободи, справедливості і солідар­ності.

Ідея соціально-правової держави заступила класові моделі су­спільного переустрою, стала інтегральним компонентом програм практичних дій прогресивних політичних рухів і об’єднань гро­мадян і є одним з найбільш ефективних проектів модернізації держави, узгодження її відносин і вдосконалення характеру взає­мозв’язків з громадянським суспільством, консолідації суб’єктів політичних процесів.

У сучасних умовах постало завдання модернізації соціально- правової держави. Процеси глобалізації економіки, дальший розви­ток інформаційних технологій, науковий прогрес справляють суттє­вий вплив на економічну, політичну й соціальну сфери окремих су­спільств, багатьох регіонів і світового співтовариства в цілому. Усе це, а також висока мобільність трудових ресурсів, глобалізація ринків капіталу, товарів і послуг унеможливили проведення соці­альної політики традиційними методами, що має бути взято до уваги під час розроблення вітчизняної моделі соціально-правової держави, визначення стратегії і тактики втілення її в практику. Також мають бути враховані тенденції посилення критики соціа­льної держави з боку прибічників глобалізації, які принижують роль сучасної держави, уважають головними суб’єктами еконо­мічних відносин транснаціональні корпорації, а не національні держави, пропагують ідеї відмирання держави, свободи торгівлі й підприємництва, невтручання держави в економіку, яке, на їх­ню думку, обмежує індивідуальну свободу.

Орієнтирами модернізації сучасної соціальної держави в захід­них країнах визнаються відмова від патерналізму і дальше вті­лення принципу субсидіарності в соціальній політиці, створення засад «сприяючої держави», формування ініціативності й відпо­відальності кожного за поліпшення свого добробуту.

Теоретичні положення і практичні заходи з модернізації соці­ально-правової держави в демократичних самодостатніх країнах мають бути виважено враховані в Україні з огляду на завдання з одночасного формування як правового, так і соціального аспектів державності, а також намагань «вписатись» у процеси світової інтеграції. Такого досвіду в інших суспільствах немає.

Концепція становлення і модернізації соціально-правової держави в Україні має бути розроблена з урахуванням історич­них, національних, культурних традицій та інших особливостей. Основні положення вітчизняної теорії соціально-правової держа­ви, які охоплювали названі чинники, були запропоновані у філо­софських і політико-правових концепціях кінця XIX — початку XX ст., а також у програмах перших політичних партій соціал- демократичного напряму, які з об’єктивних причин не пройшли перевірку практикою. Раціональні положення цих концепцій пере­осмислені вітчизняними вченими в проаналізованих у монографії наукових працях з урахуванням реалій сьогодення, сучасного соці­ально-економічного становища, геополітичного положення та перс­пектив розвитку України, які можуть претендувати на визнання їх ідейно-теоретичною базою модернізації українського суспільства.

Зазначені позитивні тенденції наукового пізнання соціальної дійсності відповідають вимогам суспільства, яке прагне досягти високих соціальних стандартів життя і визнає необхідність роз­робки зрозумілого, реального й ефективного проекту реформ. Прогностичні напрацювання гуманітарної науки мають бути під­тримані й узяті до уваги владою.

Щодо інтенсифікації практичних намагань з досягнення обра­ного політичного ідеалу офіційній владі та іншим суб’єктам полі­тичного процесу слід перейти від констатації стану сучасного су­спільства та його кризових тенденцій до здійснення конкретних комплексних заходів з наповнення реальним змістом конституцій­них положень з демократичного, правового і соціального характе­ру держави, в якій людина визнається найвищою соціальною цін­ністю, а її права і свободи гарантуються і забезпечуються.

Чільникам владних органів бажано зважити на наукові пропо­зиції, а керівникам політичних рухів треба припинити маніпулю­вання суспільною свідомістю, перманентні намагання нав’язувати суспільству ідеологію своїх партій і об’єднати зусилля в площині реалізації конституційних положень з утвердження правового ас­пекта державності як умови її дальшої модернізації і створення юридичних засад формування гуманістичної соціальної політики, реформування відповідно до цього відносин держави й економіки, створення матеріальних засад становлення соціального аспекту' держави, визначення чітких її соціальних функцій і системи соці­альних послуг, які вона реально зможе надавати населенню.

Важливим компонентом модернізаційних заходів має стати реформа правової системи згідно з принципами демократизму, верховенства права і правового закону, що забезпечить розвиток і повноцінне функціонування інститутів громадянського суспільс­тва, без чого неможливо запровадити у суспільне життя засади соціальної державності: свободу, справедливість, солідарність, забезпечити конкуренцію між державою і громадянським суспі­льством у соціальній сфері. У контексті цієї реформи необхідно розробити та запровадити правові механізми з розвитку позитив­ної юридичної відповідальності громадян, стимулювання ініціа­тивності та підприємництва, запровадження в соціальну політику принципу субсидіарності, визначення межі соціального наванта­ження на державу і підвищення відповідальності кожного за свій добробут.

Крім цього, повноцінна зміна змісту, характеру і соціального призначення держави може відбутися за умови здійснення рефор­ми її механізму, системи державних органів, які виконують функції держави.