<<
>>

Законодавчі чинники організації охоронної системи гетьманату.

В руслі вимог німецько-австрійських союзників як замовників нової української влади прозвучали перші законодавчі акти гетьмана. Уже в його Грамоті від 29 квітня 1918 р. оголошувалось: «Права приватної власності як фундаменту культури й цивілізації відбудовуються в повній мірі, й усі розпорядження бувшого Українського уряду, а рівно Тимчасового уряду російського, відмінюються і касуються.

Відбудовується повна свобода по розробленню купчих по куплі-продажу землі. На економічнім фінансовім полі відбудовується повна свобода торгівлі й відкривається широкий простор приватного підприємства й ініціативи» 151.

Даним оголошенням Скоропадський сприяв подальшому розвитку інституту приватної власності, закладав підвалини своєї законодавчої діяльності, а для нового уряду ця теза окреслювала одну з найважливіших галузей охоронної діяльності – забезпечення відновлених прав власників і орендаторів.

Разом з тим слід зауважити, що проголошення урядового курсу на ринкову економіку означало кардинальну зміну державних ціннісних пріоритетів. За умов попередньої соціалізації, а подекуди й комунізації суспільного життя це неминуче мало спричинити опозиційний настрій до гетьманської влади в середовищі верств, які отримали найбільшу користь від революційного розподілу власності, що відбувався за принципом «грабуй награбоване». Таким чином, гетьманський уряд неминуче зіштовхувався з необхідністю вжиття непопулярних дій, зокрема адміністративного і кримінального примусу. Це відразу закладало зовнішню очевидність суперечності між його декларативними оголошеннями і засобами їхнього досягнення. А відтак, одразу робило владу гетьмана вкрай вразливою з боку опозиційних висловлювань.

16 травня 1918 р. «Державний вістник», офіційний орган уряду Української Держави, опублікував Закони про тимчасовий державний устрій України, де були оголошені загальні права й обов\'язки «козаків і громадян Української Держави».

Народу було гарантовано: захист від незаконного переслідування та арешту; неможливість суду або покарання за вчинки, не передбачені законом у час їхнього здійснення; недоторканність оселі і власності; можливість вільного вибору праці і місця мешкання, придбання і відчуження майна. Також було продекларовано свободу висловлювати свої думки, розповсюджувати їх друкованими або іншими засобами, але в межах закону; гуртуватися у спілки і громади з метою, що не суперечить законові; організовувати мирні, беззбройні збори. Серед обов\'язків громадян вказувалося на захист Батьківщини, сплату встановлених законом податків, мита і на відбуття повинностей. Чи не відповідає це сучасним конституційним деклараціям України? До речі, зараз ми теж не маємо безболісних рецептів досягнення конституційних віх.

Забезпечити виконання громадянами Української Держави вказаних обов\'язків і захистити їхні права повинен був гетьманський державний механізм, зокрема охоронний апарат як його складова частина. Новий український уряд було затверджено наказом гетьмана від 3 травня. Посаду отамана-міністра Ради Міністрів і одночасно міністра внутрішніх справ поєднував Ф. Лизогуб. Це відповідало традиційному урядовому устрою Російської імперії. Використання загальної моделі її державного управління, залишивши на території України старі осередки галузевого і місцевого апарату, Скоропадський вважав найбільш доцільним.

Міліційно-армійські експерименти 1917 – початку 1918 р. виявили неспроможність боронити напівгромадськими формуваннями ні зовнішню державну безпеку, ні внутрішній правопорядок. У той час П. Скоропадський був безпосереднім свідком, а певною мірою й учасником боротьби за громадський порядок в Україні. У рангах командира 1-го Українського корпусу, «Отамана всього козацтва», командуючого збройними силами Правобережної оборони України він керував затриманням фронтових дезертирів і покаранням мародерів улітку, роззброєнням анархо-більшовицьких частин восени 1917 р. Це дозволяло йому використати позитивний досвід правоохоронної діяльності і врахувати помилки.

Тому за умов кризового стану держави найважливішим, на думку гетьмана, було не продовження ефимерних пошуків в охоронній галузі, а зупинка руйнації загальної системи діяльності охоронного апарату, побудованої на певних практичних досягненнях і усталених традиціях. Але, враховуючи негативне ставлення більшості населення до царських жандармських і поліцейських органів, каральних військових підрозділів, дзеркально відновлювати колишні російські силові структури в Україні було б не бажаним. Тому гетьманська охоронна концепція мала кілька магістральних напрямів.

В основу міжвідомчого розподілу урядових охоронних функцій Української Держави було покладено російський «Свод законов по предупреждению и пресечению преступлений» (вид. 1890 р.). В додатках до його першої статті зазначалося, що «вище направлення дії по охороні державного порядку і громадського спокою належить Міністерству внутрішніх справ. Вимоги його, до цієї галузі належні, підлягають негайному виконанню всіма місцевими начальствами. Всі відомства повинні здійснювати повне сприяння установам і особам, яким доручена охорона державного порядку і громадського спокою». При оголошенні у місцевості військового стану владні керівні повноваження переходили від МВС до головнокомандуючого чи командуючих арміями. Тобто гетьман намагався насамперед чітко відокремити функції армії і внутрішніх охоронних органів на підставі нормативного визначення їхніх дій у мирний і військовий час.

При цьому розбудову державної охоронної системи передбачалося здійснювати у взаємодії з союзниками і з оглядом на можливість безпосереднього залучення до боротьби з антивладними виступами німецько-австрійського військового контингенту. Дотримання вимог законності в ході діяльності всіх охоронних структур держави і застосування покарань згідно з існуючими законами повинні були забезпечити органи юстиції, суду і виконання покарань, система яких переважно залишалася протягом 1917–1918 рр. в Україні незмінною.

Отже, серед нормативно-правових актів, що мали впровадити в життя гетьманську охоронну концепцію, слід відокремити такі, що закладали організаційні основи і окреслювали функціональні повноваження охоронних органів і підрозділів; такі, що визначали підстави притягання порушників до юридичної відповідальності і регламентували процесуальні дії гетьманських охоронців; такі, що розподіляли компетенцію української і союзної влади в охоронній галузі.

<< | >>
Источник: Тимощук О.В.. Охоронний апарат Української Держави (квітень – грудень 1918 р.): Монографія. – Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ,2000. – 462 с.. 2000

Еще по теме Законодавчі чинники організації охоронної системи гетьманату.:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -