Поліція.

Основні сподівання у справі усталення громадського порядку в державі гетьман пов’язував з поліцейськими органами. В день оголошення урядового кабінету відразу ж за поданням отамана-міністра було призначено товаришів (заступників) міністра внутрішніх справ О.

В основу формування центральних керівних і місцевих структур було покладено російський принцип розподілу і взаємодії загальних і політичних поліцейських підрозділів. Загальні підрозділи варти створювалися відповідно до «Свода Губернских Учреждений» (ст. 633 – 849, ст. 861 – 1000, ч. 2, т. 1, Св. Зак. Рос. имп.) в губерніях і градоначальствах: Київському, Одеському, Миколаївському. Вони підлягали, як і резервні вартові дивізіони та сотні, губернським, повітовим старостам і міським отаманам. Функції політичної поліції виконували територіальні освідомчі відділи, що перебували в підвійному підпорядкуванні губернських старостів і міських отаманів, а також освідомчого відділу департаменту Державної варти.

Згідно зі «Сводом учреждений и уставов Путей Сообщения» були сформовані підрозділи залізничної варти департаментського підпорядкування (ст. 145 – 187, т. 12, Св. Зак. Рос. имп.).

1 серпня 1918 р. гетьман затвердив постанову Ради Міністрів «Про утворення Управління Київського столичного отамана» 154. Цей чинник визначив окреме підпорядкування Київської варти. 9 серпня було прийнято закон «Про статут Державної Варти», в якому зазначалося, що її карно-розшукові відділи підлягають «Міністерству внутрішніх справ тимчасово до передачі цих відділів до відомства Міністерства юстиції». 13 серпня було затверджено окремий статут «Про організацію Департаменту Державної Варти» 155. 30 серпня з’явився тимчасовий «Статут про кордонні пункти Державної Варти» 156. Отже, гетьманська охоронна концепція не просто копіювала організацію поліцейських підрозділів Російської імперії, а значно розвинула їхню систему з урахуванням національних умов і особливостей часу.