Гетьманський переворот.

Державний переворот в Україні 29 квітня 1918 р. відбувся майже безкровним шляхом. Колишніх керівників держави не було репресовано, а службовці державного апарату, крім вищої ланки, лишилися на своїх місцях.

Про ці події київські «Последние новости» надрукували: «Із зала засідання члени Центральної Ради були перепроваджені у сусідню кімнату, де німецький офіцер попрохав їх зберігати спокій і оголосив, що незабаром вони будуть звільнені. Між тим розпочався обшук у приміщенні Ради. Скриньки столів, окремі шафи були ретельно оглянуті, все, що там зберігалося – перевірялося. Через те, що ключі від деяких столів знаходились у відсутніх на випадок неділі службовців Ради, було викликано слюсаря, який зламав всі закриті скриньки» 148.

Після обшуку німці відпустили парламентарів по домівках. А тим часом прихильники П. Скоропадського взяли під контроль всі державні установи в столиці. Опір спробували чинити лише Січові Стрільці, які охороняли Раду. Під час короткочасної стрілянини загинуло троє гетьманців 149. На місцях урядовці УНР не чинили опору зовсім.

Так розповідав свідок про зміну влади на Волині: «Гетманский переворот в Житомире не сопровождался никакими насильственными действиями. Приехал толстый помещик, заказал в местной типографии грамоту и расклеил ее. Прибыл из Киева с мандатом гетмана Андро, и Волынский губерниальный комиссар Центральной Рады Куриленко спокойно сдал ему дела» 150.

Але, незважаючи на «оксамитовий» вигляд, формально нелегітимний шлях приходу до влади генерала Скоропадського спонукав його з перших днів існування проголошеної Української Держави турбуватися про швидку розбудову дійового охоронного апарату. Того ж вимагала необхідність ліквідації анархо-кримінальної ситуації в країні. Враховуючи «правоохоронний» досвід своїх попередників, гетьман розумів, що для досягнення цієї мети потрібні владні заходи як організаційного, так і законодавчого характеру.