Джерела права

Через входження Польщі з другої половини XVIII ст. до складу Австрії, Прусії та Росії з відновленням після Першої світової війни польської державності там деякий час діяли іноземні правові системи (австрійська, німецька і російська).

Для ліквідації таких розбіжностей (партикуляризму) в польській системі права спочатку була проведена робота по уніфікації права, а відтак його кодифікації. Так, на території Галичини продовжував діяти з деякими змінами австрійський цивільний кодекс, затверджений 1 червня 1811 р. і введений в дію 1 січня 1812 р. Але в 1933 р. був затверджений обширний за своїм обсягом польський кодекс зобов’язань, який припинив дію значної частини норм австрійського кодексу 1811 року, проте окремі його положення застосовувалися у Польщі аж до 1946 року.

На Волині до затвердження польського кодексу зобов’язань 1933 р. діяв Х том Зводу законів Російської імперії 1832 року з наступними змінами та доповненнями. Австрійський кримінальний кодекс 1852 р. застосовувався у Галичині аж до запровадження там польського кримінального кодексу 1932 року. Тоді ж на Волині перестало діяти Уложення про покарання кримінальні і виправні в редакції 1885 року.

Аналогічно було з процесуальним законодавством на території Західної України. З 1 січня 1929 р. там введено в дію польський кримінально-процесуальний кодекс 1928 р., який припинив дію австрійського кримінально-процесуального кодексу 1873 р. на території Галичини і Статуту кримінального судочинства 1864 р. - на території Волині. З 1 січня 1933 р. почав діяти польський цивільно-процесуальний кодекс, який замінив аналогічний австрійський кодекс 1895 р. в Галичині і Статут цивільного судочинства 1864 р. на Волині.

Отже, увесь державний апарат Польщі був апаратом колоніального гноблення українського населення. На слухняне знаряддя влади у механізмі національного та політичного гноблення національних меншин у Галичині та на Волині були перетворені органи правосуддя Польщі. Антидемократичний характер політичного режиму міжвоєнної Польської держави яскраво проявлявся у недопущенні українців до роботи в державному апараті та в органах правосуддя. Деякий доступ українського населення до участі в органах місцевого самоврядування не змінював його колоніального становища і фактичного безправ’я. Жорстка антиукраїнська політика Польської держави, зокрема впродовж 1920-х - середини 1930-х рр., фактично йшла в розріз з нормами конституційного законодавства.