Українці на українських етнічних землях у складі Румунії
Вдало скориставшись політичним хаосом, який постав унаслідок розпаду Австро-Угорської і Російської імперій, Румунія захопила більшу територію, ніж ту, яку вона мала до вступу в світову війну.
Характерною рисою цієї анексії стало зростання території Румунського королівства в т.ч. за рахунок великого масиву етнічних українських земель.Українці в Румунії посідали третє місце за чисельністю після українського населення СРСР і Польщі. Офіційні румунські джерела міжвоєнного періоду обчислювали загальну кількість українців цифрою понад 580 тис. чоловік. Натомість українські демографи того часу (В.Кубійович та ін.) вважали, що кількість їхніх співвітчизників у Румунії наближалася до мільйона. Сучасні дослідники (С.Кульчицький) схильні більше довіряти останнім. Усіх, хто не виявляв наполегливості, під час переписів населення в Румунії записували румунами, а не українцями.
У Румунії проживали три українські громади, які різнилися історичною долею й не були пов\'язані одна з одною. Найбільша з них жила на Буковині. Ця історична область з центром у Чернівцях мала змішане, здебільшого українське і румунське населення. Населення Буковини за 19001930 рр. зросло з 730 тис. чоловік до 853 тис. Питома вага українців за цей час зменшилася з 41 до 33%, а румунів — збільшилася з 31 до 41%. Перепис 1930 р. зафіксував наявність тут 280 тис. українців. У північній частині Буковини з давніх-давен мешкали українці, хоча було й немало румунських сіл. У південній частині румунське населення переважало, однак і тут у попередні століття з\'явилися українські села.
Другу за чисельністю громаду становили українці анексованої у Росії в 1918 р. Бессарабської губернії. Північна Бессарабія (Хотинщина) в попередні століття становила одне ціле з Буковиною. Тут переважало автохтонне українське населення — 74% за переписом 1930 р. Частка молдаванів не перевищувала 12%, євреїв — 10%. Шість центральних повітів Бессарабії становили етнічну територію молдаванів. Тут українці жили розсіяно, головно, в містах. А Південна Бессарабія (Придунайський край) складалася з двох повітів — Аккерманського та Ізмаїльського. За національним складом населення вона була надзвичайно строкатою. Перепис 1930 р. зареєстрував 630 тис. жителів. Українці були найчисельнішою національною групою (37%), хоча й не становили більшості. Питома вага другої за чисельністю національної групи (молдавани та румуни) дорівнювала 19%, третьої (болгари) — 17%, четвертої (росіяни-старовіри) — 13%, п\'ятої (німці) - 9 %.
Третю, найменшу в Румунії громаду, становили українці Мараморощини (Мараморош; від назви річки Мара). Сюди, де проходив кордон із Закарпатською Україною, вклинювалася смуга етнічного розселення українців. Наприкінці 20-х рр. у Мараморощині проживало 26 тис. чоловік, з них 17 тис. українців (65%), 6тис. євреїв (23%), близько 1 тис. угорців.