1.1. Суть і функції банків у ринковій економіці

Банки об\'єктивно перебувають у центрі багатьох суперечливих, кризових та складно прогнозованих явищ, характерних ринкової економіки. Водночас саме стрімкий розвиток українських банків став основою для формування повноцінних ринкових відносин та сукупності базових елементів, пов\'язаних з рухом фінансових ресурсів, без яких функціонування ринкового господарства у нашій країні було би неможливим взагалі. Тому визначення суті банків та їхньої ролі у ринковій економіці є необхідною умовою розуміння змісту та особливостей організації банківської діяльності загалом. Адже коли йдеться про банк як один з основних інститутів ринкової економіки, важливість ґрунтовної теоретичної бази починає відігравати ключову роль у пошуку оптимальних шляхів підвищення ефективності функціонування усієї банківської системи країни.

Хоча незаперечним є те, що банки формують інституційну основу ринкової економіки, створюючи необхідні умови для забезпечення неперервності виробництва, розподілу, обміну і споживання, тобто слугують однією з найважливіших основ підтримання життєдіяльності всього суспільства, але у багатьох вітчизняних та зарубіжних економічних дослідженнях наведені різні підходи до визначення суті банків та їхньої ролі і місця в економіці.

Відсутність єдності поглядів на поняття банку зумовлена деякими важливими факторами.

По-перше, простежується розмаїття як самих видів банків, так і здійснюваних ними в процесі фінансового обслуговування клієнтів операцій, яких, за різними оцінками, може налічуватись до 300.

По-друге, наявністю відмінності у законодавчо закріплених переліках операцій, які можуть здійснюватися банками у різних країнах, що пов\'язано з особливостями історичного розвитку банківської системи у кожній з них.

По-третє, виявляється світова тенденція до фінансової глобалізації, яка супроводжується значним розширенням традиційних сфер діяльності банків, що призводить до фактичного «розмивання» раніше чітких меж між функціонуванням банківських і небанківських інститутів фінансового ринку.

По-четверте, банк - складне системне утворення з різноманітними характеристиками, кожна з яких хоч і відображає окремі суттєві сторони його діяльності, але вона не може бути повною.

Ця проблема не є породженням сучасної економічної думки, а має глибокі історичні корені.

Отже, суть банку розглядається з точки зору на нього як на підприємство чи організацію, що здійснює певний набір операцій, які, на думку авторів аналізу, слід вважати банківськими. При цьому до складу таких операцій належали насамперед прийом вкладів і видача кредитів. Хоча насправді не зовсім правильно було би вважати, що операції свідчать про функціонування банку, адже процес вивільнення і нагромадження власних і чужих грошових коштів та їхнє надання у тимчасове користування характерний для будь-якого кредиту, в тому числі й особистого кредиту, що виник нарівні зі становленням функції грошей як засобу платежу, тобто задовго до перетворення однієї зі сторін кредитних відносин на власне банк.

Що ж до формування банків у сучасному розумінні як кредитно- фінансових інститутів, то воно відповідає тому періоду розвитку товарного господарства, в якому склалися такі основні передумови:

виникла необхідність у мережі спеціальних установ, що регулювали би заплутаний грошовий обіг;

з\'явилась потреба в здійсненні у ширших масштабах кредитних операцій;

кредит через своє функціональне призначення перестає задовольняти суто споживчі потреби позичальників, а надається також на проведення господарських операцій;

початок здійснення банками одночасно з видачею позик за дорученням своїх клієнтів розрахункових та інших операцій, пов\'язаних з рухом грошових коштів.

Банки, поза сумнівом, належать до числа найважливіших інститутів ринкової економіки. Власне поняття інституту (від лат.

Більш точним, однак, було би зарахування банків до складу інститутів ринкової інфраструктури економіки й насамперед інститутів фінансового ринку. Саме вони забезпечують практично весь рух грошових потоків в економіці, створюючи базові передумови для виробництва, розподілу, обміну й споживання, тобто усіх стадій процесу суспільного відтворення. Інакше кажучи, ці інститути є необхідним елементом взаємодії у сфері грошових відносин між суб\'єктами господарювання, що здійснюють відтворювальний процес на макро- і мікрорівнях. При цьому в самій системі установ інфраструктури фінансового ринку головна роль належить банкам як інститутам, через які відбувається рух основної частини грошових ресурсів у виробничій і невиробничій сферах економіки країни. Банки як інститути, що забезпечують практично весь кругооборот грошових потоків в економіці, відіграють ключову роль у цьому процесі.

Суть банку як ринкового інституту найбільш повно може бути розкрита через здійснювані ним операції. Проте, як вже зазначалось, підходи до визначення складу цих операцій в економічній літературі доволі різноманітні. Здебільшого формування переліку операцій, здійснюваних банками, ґрунтується на юридичному тлумаченні суті банку як суб\'єкта правових відносин, якому з точки зору законодавців тієї чи іншої країни дозволено займатися банківською діяльністю.

Однак юридичне тлумачення суті банку, що базується на переліку дозволених законодавством банківських операцій, не дає чіткої відповіді на запитання, що ж таке банк, через невизначеність іншого важливого питання, чи всі без винятку, чи якась частина передбачених законом операцій формує зміст дефініції «банк».

Такими основними операціями є три: депозитні, кредитні і розрахункові. Тривалий історичний процес розвитку банківської справи - від банкірів Стародавньої Греції і Риму до банкірських домів середньовічної Європи та до сучасних банківських установ - сформував зазначені операції як базові для банків, визначаючи їхнє місце та роль в усій системі економічних відносин суспільства.

Депозитні операції банків пов\'язані із залученням грошових коштів клієнтів на вклади, що можуть використовуватись згідно з режимом відповідного рахунка і банківським законодавством.

Кредитні операції визначають передачу банками коштів клієнтам у тимчасове користування за плату у формі процента. Ці операції є наріжним каменем банківської справи, що часто зумовлює застосування до назви «банк» такого синоніма, як «кредитна установа».

Розрахункові операції здійснюються банками за дорученням клієнтів у готівковій і безготівковій формах за відвантажені товарно- матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, а також у зв\'язку з фінансовими зобов\'язаннями.

Визначальний характер вказаних операцій для розкриття суті банку як ринкового інституту пов\'язаний не лише з історично обумовленим традиціоналізмом. Важливим фактором, який визначає пріоритетну роль базових операцій, є те, що лише банки можуть здійснювати усі три їх у сукупності. Саме сукупність трьох зазначених операцій необхідно ідентифікувати як визначальну рису банку, оскільки окремі з них можуть здійснюватись і небанківськими інститутами фінансового ринку. Наприклад, страхові компанії, інвестиційні фонди, трастові компанії, позичково-ощадні асоціації, пенсійні фонди можуть акумулювати у різних формах заощадження населення та кошти підприємств.

До того ж ще один аспект має важливе значення для визначення депозитних, кредитних і розрахункових операцій як таких, що конституюють саму природу банків. Річ у тому, що їхнє проведення надає банкам можливість як збільшувати, так і зменшувати грошову масу в обігу. Жоден інший фінансовий інститут, яким різноманітним би не був спектр здійснюваних ним операцій, цього робити не може.

Таким чином, банк - це інститут ринкової економіки, що виконує у сукупності три основні операції: приймає депозити, надає кредити та здійснює розрахунки. Усі інші операції - валютні, касові, інвестиційні, трастові, консультаційні, факторингові, з цінними паперами, з дорогоцінними металами й ін. - здійснюються банком з огляду на потреби тієї клієнтури, яку він обслуговує, а також з урахуванням вимог чинного законодавства та нормативних актів регулюючих органів щодо визначення мінімальних обов\'язкових сфер банківської діяльності. Це зумовлено особливостями правового поля, в якому діє банк у кожній країні.

Чітке визначення правових засад функціонування різноманітних ринкових інститутів є однією з необхідних умов їхнього успішного розвитку, а тому формулювання суті банку через окреслене коло здійснюваних операцій (саме у сукупності) може стати важливою підвалиною для ефективного регулювання усього процесу формування вітчизняної банківської системи, особливо щодо недопущення реалізації банківських функцій установами, що не наділені відповідними правами згідно із законодавством.

Логічним продовженням здійснення сутнісної оцінки банку як ринкового інституту має стати чітке визначення його функцій, що розкривають конкретний зміст банківської діяльності. Це передбачає розгляд банку як суб\'єкта економічних відносин, основні якісні параметри діяльності якого характеризують його функції, що є безпосередніми сутнісними проявами. Сукупність основних функцій дає змогу отримати визначальні ознаки дефініції «банк» та зрозуміти відмінності його діяльності від діяльності усіх інших економічних агентів загалом. Йдеться про емпіричний підхід до вирішення проблеми, при якому функції слід розуміти не лише як розширене трактування вже визначеної сутності, а й конкретну основу для її формулювання, тобто сукупність функцій формує зміст відповідної дефініції.

Згідно з таким підходом суть банку найбільш доцільно визначити через основні його функції в економіці. До складу основних функцій, що визначають дійсну сутність банку, слід зарахувати такі:

посередництво в кредиті;

посередництво у платежах;

випуск кредитних грошей.