1.1. Суть і функції банків у ринковій економіці
Особливості організації ринкової системи економічних відносин зумовлюють об’єктивну необхідність функціонування ряду посередницьких структур, що забезпечують нормальну життєдіяльність господарського механізму країни.
Сукупність інформаційних, фінансових, торговельних та інших підприємств і установ такого роду створює оптимальні умови для належного рівня взаємодії усіх суб’єктів господарської діяльності в процесі кожного економічного циклу, формуючи необхідну інфраструктуру ринку. Провідне місце у системі зазначених підприємств і організацій належить інститутам фінансового ринку, оскільки саме вони забезпечують практично весь рух грошових потоків в економіці, створюючи базові передумови для виробництва, розподілу, обміну й споживання, тобто усіх стадій процесу суспільного відтворення. Інакше кажучи, фінансові інституції є необхідним елементом взаємодії між суб’єктами господарювання у сфері грошових відносин. При цьому в самій системі установ інфраструктури фінансового ринку головна роль належить банкам як інститутам, через які відбувається рух основної частини грошових ресурсів у виробничій і невиробничій сферах національної економіки.Банки об’єктивно перебувають у центрі багатьох суперечливих, кризових та складно прогнозованих явищ, характерних ринкової економіки. Водночас саме стрімкий розвиток українських банків став основою для формування повноцінних ринкових відносин та сукупності базових елементів, пов’язаних з рухом фінансових ресурсів, без яких функціонування ринкового господарства у нашій країні було би неможливим взагалі. Тому визначення суті банків та їхньої ролі у ринковій економіці є необхідною умовою розуміння змісту та особливостей організації банківської діяльності загалом. Адже коли йдеться про банк як один з основних інститутів ринкової економіки, важливість ґрунтовної теоретичної бази починає відігравати ключову роль у пошуку оптимальних шляхів підвищення ефективності
функціонування усієї банківської системи країни.
10
Хоча незаперечним є те, що банки формують інституційну основу ринкової економіки, створюючи необхідні умови для забезпечення неперервності виробництва, розподілу, обміну і споживання, тобто слугують однією з найважливіших основ підтримання життєдіяльності всього суспільства, але у багатьох вітчизняних та зарубіжних економічних дослідженнях наведені різні підходи до визначення суті банків та їхньої ролі і місця в економіці.
Відсутність єдності поглядів на поняття банку зумовлена деякими важливими факторами.
По-перше, простежується розмаїття як самих видів банків, так і здійснюваних ними в процесі фінансового обслуговування клієнтів операцій, яких, за різними оцінками, може налічуватись до 300.
По-друге, наявністю відмінності у законодавчо закріплених переліках операцій, які можуть здійснюватися банками у різних країнах, що пов’язано з особливостями історичного розвитку банківської системи у кожній з них.
По-третє, виявляється світова тенденція до фінансової глобалізації, яка супроводжується значним розширенням традиційних сфер діяльності банків, що призводить до фактичного «розмивання» раніше чітких меж між функціонуванням банківських і небанківських інститутів фінансового ринку.
По-четверте, банк – складне системне утворення з різноманітними характеристиками, кожна з яких хоч і відображає окремі суттєві сторони його діяльності, але вона не може бути повною.
Ця проблема не є породженням сучасної економічної думки, а має глибокі історичні корені.
Так, у праці німецького економіста Вільгельма Лексіса, вперше опублікованій ще на початку ХХ ст., зазначено:«Банками називаємо всякі установи для здійснення банківських операцій, незалежно від того, чи існують вони у формі приватних підприємств… товариств чи в якій-небудь іншій юридичній формі»1. Інший німецький вчений Бруно Бухвальд, праця якого належить до цього ж періоду, стверджує: «Банк розуміють як підприємство, яке займається грошовими, кредитними і подібними до цього операціями»2.
1 Лексис В. Кредит и банки / Пер. с нем. – М.: Перспектива, 1994. – С. 32.
2 Бухвальд Б. Техника банковского дела. Справочная книга и руководство к изучению банковских и биржевых операций / Пер. с нем. – М.: АО «ДИС», 1993. – С. 6.
11
Отже, суть банку розглядається з точки зору на нього як на підприємство чи організацію, що здійснює певний набір операцій, які, на думку авторів аналізу, слід вважати банківськими. При цьому до складу таких операцій належали насамперед прийом вкладів і видача кредитів. Хоча насправді не зовсім правильно було би вважати, що операції свідчать про функціонування банку, адже процес вивільнення і нагромадження власних і чужих грошових коштів та їхнє надання у тимчасове користування характерний для будь-якого кредиту, в тому числі й особистого кредиту, що виник нарівні зі становленням функції грошей як засобу платежу, тобто задовго до перетворення однієї зі сторін кредитних відносин на власне банк.
Що ж до формування банків у сучасному розумінні як кредитно- фінансових інститутів, то воно відповідає тому періоду розвитку товарного господарства, в якому склалися такі основні передумови:
? виникла необхідність у мережі спеціальних установ, що
регулювали би заплутаний грошовий обіг;
? з’явилась потреба в здійсненні у ширших масштабах кредитних операцій;
? кредит через своє функціональне призначення перестає задовольняти суто споживчі потреби позичальників, а надається також на проведення господарських операцій;
? початок здійснення банками одночасно з видачею позик за дорученням своїх клієнтів розрахункових та інших операцій, пов`язаних з рухом грошових коштів.
Банки, поза сумнівом, належать до числа найважливіших інститутів ринкової економіки.
Власне поняття інституту (від лат. institutum –«установа») може бути вживаним як у широкому, так і вузькому розумінні слова. Широке розуміння передбачає розгляд інституту як певної форми суспільного устрою, сукупності норм в якій-небудь сфері суспільних відносин або форми людських взаємин, що мають сталий характер. В економічних системах, функціонування яких ґрунтується на ринкових засадах, такими інститутами є, зокрема, приватна власність, конкуренція, вільне ціноутворення, економічна самостійність господарювання суб’єктів та ін. Проте щодо банків переважає вузьке розуміння поняття інституту, що зводить його до певної установи, організації, тобто власне
юридичної особи. У такому значенні банки ще часто розглядаються як
12
депозитні інститути, що приймають вклади у підприємств і населення, або ж кредитні інститути, які здійснюють операції з кредитними ресурсами.
Більш точним, однак, було би зарахування банків до складу інститутів ринкової інфраструктури економіки й насамперед інститутів фінансового ринку. Саме вони забезпечують практично весь рух грошових потоків в економіці, створюючи базові передумови для виробництва, розподілу, обміну й споживання, тобто усіх стадій процесу суспільного відтворення. Інакше кажучи, ці інститути є необхідним елементом взаємодії у сфері грошових відносин між суб’єктами господарювання, що здійснюють відтворювальний процес на макро- і мікрорівнях. При цьому в самій системі установ інфраструктури фінансового ринку головна роль належить банкам як інститутам, через які відбувається рух основної частини грошових ресурсів у виробничій і невиробничій сферах економіки країни. Банки як інститути, що забезпечують практично весь кругооборот грошових потоків в економіці, відіграють ключову роль у цьому процесі.
Суть банку як ринкового інституту найбільш повно може бути розкрита через здійснювані ним операції. Проте, як вже зазначалось, підходи до визначення складу цих операцій в економічній літературі доволі різноманітні.
Здебільшого формування переліку операцій, здійснюваних банками, ґрунтується на юридичному тлумаченні суті банку як суб`єкта правових відносин, якому з точки зору законодавців тієї чи іншої країни дозволено займатися банківською діяльністю.Однак юридичне тлумачення суті банку, що базується на переліку дозволених законодавством банківських операцій, не дає чіткої відповіді на запитання, що ж таке банк, через невизначеність іншого важливого питання, чи всі без винятку, чи якась частина передбачених законом операцій формує зміст дефініції «банк». Тому вирішення цієї проблеми має ґрунтуватися на формулюванні системи пріоритетів у всьому широкому спектрі здійснюваних банками операцій, що визначає, які з них мають вирішальний вплив на формування суті банку, тобто дають змогу назвати фінансову установу банком у повному розумінні цього слова.
Такими основними операціями є три: депозитні, кредитні і розрахункові. Тривалий історичний процес розвитку банківської справи –
від банкірів Стародавньої Греції і Риму до банкірських домів
13
середньовічної Європи та до сучасних банківських установ – сформував зазначені операції як базові для банків, визначаючи їхнє місце та роль в усій системі економічних відносин суспільства.