Сучасні напрями вдосконалення аграрної реформи

На сучасному етапі розвитку українського суспільства відбу­ваються складні процеси та створюються ефективні механізми ринкових відносин, що потребують докорінних змін державної соціально-економічної політики.

Головним напрямом сучасної аграрної та земельної реформи мають стати перетворення виробничих відносин у землеробстві шляхом приватизації землі, засобів виробництва, виробленого продукту та одержаних доходів. Аграрна реформа стане дієвою лише за умови, якщо в ній будуть визначені не тільки завдання, а й всебічно відпрацьовані всі без винятку аспекти перетворень: економічні, політичні, соціальні, правові, кадрові, екологічні, зовнішньоекономічні тощо.

Уявлення про шляхи розвитку сучасних аграрних відносин виходять з того, що найважливішими складовими сучасної аграрної реформи є: вдосконалення структури аграрного ви­робництва та створення нових форм господарювання на селі; реформування ціноутворення з метою досягнення паритету цін на сільськогосподарську продукцію, промислові засоби вироб­ництва та виробничі послуги; розв’язання соціальних проблем на селі шляхом забезпечення соціальної спрямованості аграрних перетворень; створення надійної правової бази для здійснення аграрної реформи тощо.

Нині у чинних актах аграрного законодавства передбачені пе­редумови для істотного прискорення ринкових перетворень на селі шляхом реформування відносин власності на землю, май- но та інші засоби виробництва в аграрному секторі економіки, розширення і поглиблення ринкових відносин між усіма су­б’єктами господарювання, створення нових організаційно-пра­вових структур господарювання, нового механізму регулюван­ня аграрних відносин^[61].

Важливою умовою проведення аграрної реформи є істот­не вдосконалення правового забезпечення з боку законодавчих органів. Наразі правове регулювання аграрних відносин в кра­їні забезпечують законодавчі акти про приватизацію, про пере­творення земельних та майнових відносин, про безперешкодну діяльність сільськогосподарських підприємств та аграрних то­варовиробників, про власницькі засади їх діяльності, про прі­оритетність соціального розвитку села тощо.

Проте наукові обґрунтування продовження аграрних пере­творень мають базуватися на об’єктивних економічних законо­мірностях, чільне місце серед яких займають: закон підвищення продуктивності праці, закон безперервно зростаючих потреб, за­кон суспільного поділу праці, закон вартості та власності, закон грошового обігу тощо. Без врахування зазначених об’єктивних факторів у перетвореннях, що здійснюються в агропромисло­вому комплексі, важко розраховувати на швидкі просування та позитивні результати.

Поряд з удосконаленням законодавства важливим є забезпе­чення паритетності у розвитку аграрного і промислового сек­торів економіки, усунення перекосів у ціноутворенні на їхню продукцію, що негативно впливає на розвиток сільськогоспо­дарського виробництва. Україні потрібна така аграрна реформа, яка б не руйнувала побудоване, а створювала рівні економічні та правові умови для всіх сільськогосподарських товаровироб­ників незалежно від форми власності. В умовах побудови пра­вової держави проблема охорони прав та інтересів усіх суб’єктів аграрних відносин заслуговує на увагу законодавців, урядовців та науковців.

Сучасним земельним законодавством позитивно вирішені питання безоплатної передачі земельних ділянок громадянам у межах визначених норм, передачі земельних ділянок в орен­ду, забезпечення цільового використання земель та зберігання родючості ґрунтів, визначення та закріплення прав і обов’яз­ків землекористувачів, юридичного захисту селянина як влас­ника землі тощо.

Слід зауважити, що земельні перетворення не відбулися без необгрунтованих заходів, прорахунків, поспішності та інших не­доліків. До них можна віднести наступне: початковий етап про­ведення земельної реформи був покладений на обласні, районні, міські, селищні та сільські ради, які не мали ані відповідних по­вноважень, ані певних засобів для її проведення; тривалий час земельна реформа носила не економічний, а суто адміністратив­ний характер, заснований на спонтанних рішеннях центральних органів влади; мали місце прояви ігнорування «консервативно­го» характеру земельних відносин, які не підані швидкому ре­формуванню; земельна реформа була розпочата без достатньої підготовки до її проведення, зокрема, без підготовки кадрово­го забезпечення тощо. Прорахунками юридичного характеру у здійсненні земельної реформи слід визнати нестабільність та су­перечливість земельного законодавства.

Забезпечення належного і поступового розвитку земельних та аграрних відносин мають забезпечити стабільний і поступовий розвиток суспільства і держави.