СТРУКТУРА ПРЯМОГО ДОПИТУ

Прямий допит відзначається тим, що він є постановочним. Для ньо­го характерна проста, чітка, логічна структура. Допит слід поділити на прості розділи, в яких розповідається про те, де ми були, де ми є і в якому напрямку йдемо.

Він повинен бути ефективним, адже концентрації уваги судді вистачає приблизно на 20 хв. прослуховування, і в тому числі — прямого допиту. Існує два основних способи побудови прямого допиту: хронологічний і прицільний, тобто з опорою на основну подію справи.

ХРОНОЛОГІЧНИЙ СПОСІБ

Здебільшого розповідь складається в хронологічному порядку. Саме так все відбувається в житті, і саме в такому руслі ми звикли чути роз­повідь. Суд має справу з подіями у їх послідовності, тож виклад подій в тому порядку, в якому вони відбувалися, має сенс. Саме цього очікують судді. Прямий допит, побудований на хронології, зазвичай ділить допит на декілька простих для сприйняття пунктів:

• Вступ

• Загальні відомості

• Місце

• Подія

• Допоміжні речові докази

• Наслідки

• Закінчення

У всякому разі прямий допит повинен містити щонайменше чотири частини, — зазначає проф. Джуді Поттер.

1) В першій частині потрібно акредитувати (представити) свідка. В цій частині адвокат ставить запитання, спрямовані на те, щоб у судді склалося певне враження про свідка як про особистість. Якщо адвокат ставить такі запитання, то він одержує можливість підвищити до цього свідка рівень довіри. Тому свідку потрібно задати певну кількість питань особистого характеру. Ці питання потрібно поставити на самому початку прямого допиту для того, щоб суддя склав для себе враження про те, що являє собою ця людина.

Це запитання про місце проживання, освіту, трудову діяльність, сі­мейний стан. Частину з цих запитань задає і сам суддя, встановлюючи особу свідка. Якщо свідка допитують як експерта, то саме в цій частині потрібно виявити його професійну кваліфікацію.

2) Безпосередньо після акредитації свідка (представлення) необхідно визначити місце дії подій, щодо яких дають показання. На цьому етапі захисник встановлює зв'язки між подіями і самим свідком. Це досягають за допомогою запитань до свідка стосовно часу, місця і ходу подій. Ад­вокат при цьому застосовує такий прийом: посилання на тему (предмет і питання про дату і час). В основі цього прийому покладено доказ про обізнаність або компетентність свідка в питаннях, про які він дає пока­зання суду. В такий спосіб вибудовується база (основа) показань свідків.

На цьому етапі з'ясовується те, що бачив свідок своїми очима. Отже, тут доцільні запитання про місце події, освітлення, погоду тощо. В такий спосіб перевіряються також спостережливість свідка та його увага. Саме на цьому етапі допиту потрібно доказувати, наскільки добре свідок обізнаний про події, які цікавлять суд. При цьому перевіряється також достовірність діаграм, схем та інших наглядних матеріалів, якщо ви ними користуєтесь.

3) Якщо показання даються не в хронологічному порядку, то в третій частині допиту встановлюється послідовність подій. Хронологічний по­рядок зручний для судді, оскільки він легше сприймається. Однак ідучи за хронологією, можна втратити гостроту подій, — вважає проф. Джуді Поттер. Показання, упорядковані з точки зору важливості подій, більш переконливі. Крім того, прямий допит ґрунтується на теорії «першого і останнього факту». Тому найбільш драматичні і важливі факти слід згадувати в першу і останню чергу в кожному із показань свідків.

Вважається ефективним прийом, коли свідок описує важливу подію, про яку дає показання. Тим самим він додає деталі, які згодом затьма­рюють саму подію як таку. В такий спосіб заволодівають увагою судді з самого початку, і він буде зацікавлений в тому, щоб вислухати деталі. При використанні такого способу (який ще називають прицільним) свідку задають запитання, які спонукають його описувати критичну (головну) подію. Отже, певні факти згодом відтворюються адвокатом в деталях.

Такий підхід вважається ефективним тоді, коли судове досліджен­ня розвертається навколо однієї драматичної події (автокатастрофи, вбивства тощо). Але адвокат повинен бути дуже обережним, ставлячи запитання, які спонукають свідка до опису. Причина тут проста. У відпо­відь на занадто загальні (відкриті) запитання свідки нерідко пускаються в заплутані і непослідовні оповіді. Отже, загальний характер повинні мати запитання тільки про максимально обмежений предмет. Інакше ви втрачаєте контроль над свідком, що недопустимо (за принципом: «І тут Остапа понесло» — як писали Ільф і Петров).

4) Закінчення (фінал) допиту повинен складатись з трьох-чотирьох запитань, які складають підсумок показанням свідка. Визначається суть допиту, а їх правдивість і переконливість залишається на розсуд суду. Адвокат повинен планувати ці запитання так, щоб відповіді досягали бажаного впливу.

Іноді складно розпочинати прямий допит і переходити від одного пункту до іншого. Саме тут приходять на допомогу вступні й перехідні запитання. Вони виконують задачу відповідно до своєї назви: ними запроваджується новий пункт, і вони переносять нас від одного пункту до іншого.

ПРИКЛАД:

3. : Пане Василюк, розпочнімо з Вашого імені та прізвища, місця проживання — прошу назвати.

3.: Пане Гнатюк, ми розпочнемо з Вас — розкажіть про себе, по­тім переходьте до місця зіткнення, а потім розкажете, як сталося зіткнення.

3.: А зараз перейдемо до наступної зустрічі, яка відбулася між Вами і обвинуваченим.

Вступні й перехідні запитання допомагають судді орієнтуватися — вони розділяють прямий допит на добре зрозумілі етапи в такий спосіб, що суддя завжди знає, що один етап завершено, і тепер ми переходимо до наступного.

ВСТУП

Перша хвилина будь-якого прямого допиту повинна справити вра­ження. Як тільки свідок заходить до зали суду, приводиться до присяги, стає за трибуну, присяжні і судді переймаються трьома запитаннями: хто він? для чого прийшов? чи маю я йому вірити?

Перша хвилина має дати відповідь на ці запитання.

В Апеляційному суді слухалась справа про наркотики. Підсудна — молода жінка в суді першої інстанції була засуджена до реальної міри покарання, але до розгляду справи суд першої інстанції залишив її на свободі. Справу в апеляції слухали три жінки «бальзаківського» віку. Підсудна (це було влітку) з’явилась до суду в короткій майці, яка не доходила до пупка. Одна з суддів не витримала і запитала, як це жінка з’явилася до суду в такому вигляді. Це була недоробка адвоката, який не попередив свою клієнтку про те, як потрібно з’являтись в суд. В другому випадку адвокат з’явився до суду в шортах. Суддя вигнала його із зали засідань...

До речі, заслуговує на увагу використання адвокатами мантії, а про­курорами — відповідної форми. Принаймні у важливих, резонансних справах.

Після закінчення першої невербальної хвилини розпочинається пря­мий допит. Традиційний спосіб початку прямого допиту не відповідає потребам присяжних: запитання такого роду як «просимо назвати своє ім’я та прізвище для протоколу, місце проживання, місце роботи» — формальні і незграбні. На сьогоднішній день у прямому допиті адвокати одразу беруться до справи і орієнтуються на потреби присяжних.

ПРИКЛАД (ІЗ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ):

3.: Просимо назвати своє ім’я та прізвище і місце проживання.

В.: Мене звати Василь Павлишин, місце проживання: вул. В’язів, № 3 у цьому місті.

3.: Це поруч з магазином «Під липою» у центрі міста?

В.: Мій будинок знаходиться на відстані одного кварталу від магазину.

3.: Де Ви знаходилися 1 червня 2005 року близько 9-ї вечора?

В.: Я йшов від свого будинку, і саме в той момент, коли порівнявся з рогом магазину «Під липою», сталося пограбування.

3.: А Ви бачили саме пограбування?

В.: Так, бачив крізь вітринне скло.

Такого роду вступ одразу повідомляє суддям про роль даного свідка у справі, що розглядається. Саме в цьому вони хочуть розібратися че­рез декілька хвилин. Чи з кожним свідком потрібно саме таким чином організувати вступну частину? Звісно, що ні.

Коли викликаються позивач і відповідач, судді вже знають про ті ролі, які вони відіграють у справі. А тому такий вступ може бути непо­трібним. Коли в цивільній чи кримінальній справі до суду викликають поліцейського, судді, як правило, можуть здогадатися, навіщо офіцера поліції викликають у якості свідка. А от для більшості звичайних свідків такого роду вступ себе виправдовує.

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Третє запитання, яке ставлять перед собою судді і присяжні, коли свідок сів на місце — а чи можу я йому вірити? Найбільшу довіру ви­кликають виховані, обізнані, неупереджені свідки.

Довіра ґрунтується на загальних відомостях про свідка, на тому, як він поводиться під час надання показань, його розповіді — наскільки вона має сенс у світлі інших доказів і життєвого досвіду присяжних і суддів. Більшу довіру викликають свідки, які ведуть відповідальний і стабільний спосіб життя, беруть участь у житті громади, мешкають в цьому районі тривалий час, служать на благо своєї громади чи кра­їни. До таких свідків присяжні ставляться доброзичливо, адже вони «такі, як і ми». До відомостей загального характеру можна віднести дані про місце проживання, сім'ю, освіту, роботу, військову чи дер­жавну службу.

ПРИКЛАД (ОБВИНУВАЧЕНИЙ У КРИМІНАЛЬНІЙ СПРАВІ — З АМЕРИКАНСЬКОГО ДОСВІДУ):

3.: Боббі, розкажи нам про свою сім’ю.

В.: Моя сім’я — це мама, я та дві мої сестри.

3.: Де ти мешкаєш?

В.: В квартирі у багатоквартирному комплексі Келлера — це житлово-комунальний комплекс на вулиці Тейлор.

3.: Ким працює твоя мати?

В.: Вона — технічний працівник в готелі поблизу аеропорту.

3.: Протягом якого часу вона там працює?

В.: Декілька років. Скільки пам’ятаю — вона там працює.

3.: Розкажи нам про сестер.

В.: їх звати Карен — їй 16 років і Катерина — 12 років. Обидві ходять до загальноосвітньої школи.

3.: А як вони вчаться у школі?

В.: Добре. А Карен вчиться майже на «відмінно».

3.: Боббі, а як у тебе зі школою?

В.: Я закінчив середню школу минулого року і отримав атестат.

3.: А як ти вчився?

В. Я вважаю, нормально. Був посереднім учнем.

3.: А ходив на спортивні заняття чи в гуртки?

В.: Я дуже люблю спорт. Я ходив на баскетбол і легку атлетику.

3.: А в баскетбольній команді ким був?

В.: Був у захисті. Протягом останніх двох років.

3.: А в легкій атлетиці?

В.: На 200-метровці і в естафеті.

3.: А працював, коли ходив до школи?

В.: Авжеж. Ми всі працювали. Я був технічним працівником у Гранд Юніоні, працював після школи і в суботу.

3.: А влітку?

В.: Так само. Я працював у Гранд Юніоні влітку протягом трьох років.

3.: Боббі, які були в тебе плани після закінчення школи?

В.: Я планував іти служити в морську піхоту.

3.: І що сталося з цими планами?

В.: Мене заарештували, тепер треба чекати, коли це скінчиться.

Звісно, що не вся ця інформація безпосередньо впливає на довіру до свідка, але судді, як правило, поблажливо ставляться до її надання (якщо лише не затягувати такі розповіді), оскільки розуміють, що при­сяжні хочуть знати такі відомості про ключових осіб у справі.

Наведений приклад з американського досвіду наочно показує різницю між українським і зарубіжним судом. В Україні у судді часто не виста­чає терпіння вислухати такі характеризуючі обставини, про які ставив запитання американський адвокат. Але саме в такий спосіб відбувається олюднення судового процесу. Суду демонструють обвинуваченого як звичайну людину, яка, може, і оступилася, але в цілому є частиною суспільства, яка мала свої життєві пріоритети і мрії.

Тому елементи такого допиту доречно використовувати і адвокатам в українському суді, користуючись правом на захист, передбаченим ст. 20, 22 КПК.

МІСЦЕ ПОДІЇ

Під час прямого допиту в хронологічному порядку після коротенького вступу і належних загальних відомостей про свідка окреслюється місце події. Судді зрозуміють, що сталося, лише тоді, коли будуть мати чітке уявлення про місце даної події. Це як на виставі — перш ніж розпочнеться дійство, оформляється сцена. При переході від загальних відомостей про свідка до місця події слід вдатися до перехідних запитань. Суддям слід дати зрозуміти, що ви покінчили з одним пунктом і переходите до наступного.

ПРИКЛАД (З АМЕРИКАНСЬКОГО ДОСВІДУ):

3.: А зараз давайте перейдемо до місця події, де сталося зіткнен­ня — перехрестя Головної вулиці і вулиці В’язів.

3.: Дозвольте мені перенести Вас у 1 червня 2005 року у підсобне приміщення бару «Чотири тузи».

3.: Давайте перенесемося до зали засідань Ради директорів компанії «Побутова хімія» 1 червня 2005 року.

Такі перехідні запитання будуть ефективними, оскільки судді зможуть переключитися з попереднього пункту (загальні відомості про свідка) на наступний пункт (місце події). Ці запитання більш ефективні, ніж традиційний спосіб (напр., «Дозвольте привернути Вашу увагу до пере­хрестя Головної вулиці і вулиці В'язів — Вам воно знайоме?» або «Вам знайомий ріг Головної вулиці і вулиці В'язів?»).

Хоча в цих запитаннях немає нічого негожого, і вони спрямовані на те, що свідок знає безпосередньо, вони звучать надто формально і не сприя­ють процесові формування картини того, що сталося. Вам потрібно, щоб свідок обов’язково продемонстрував, що безпосередньо знає, що сталося на місці події у відповідний день і час, якщо це має важливе значення. Якщо маєте сумніви, демонструйте таке знання у всій конкретиці.

ПРИКЛАД:

3.: Ви знаходилися 1 червня 2005 року у залі засідань компанії «По­бутова хімія» під час засідання Ради директорів?

3.: Ви знаходилися 1 червня 2005 року об 11-й вечора у підсобному приміщенні бару «Чотири тузи»?

Як вам діяти — дати можливість свідкові розповісти про місце події чи пред’явити речовий доказ: фотографію чи схематичне зображення місця події?

Кожен з цих пунктів має свої «за» і «проти», а тому слід продумати всі плюси та мінуси кожного з цих підходів. Найбільша перевага речового доказу полягає в тому, що судді швидко і чітко побачать місце події. Крім того, без речових доказів свідкові часом важко розповідати про деякі ситуації, а суддям часом важче розуміти таку розповідь.

Але існують і важливі міркування проти використання речових доказів. По-перше, вони притягують увагу до себе і відтягують її від свідка — а це не є добре, якщо перед нами виступає важливий свідок. Як тільки у залі судового засідання з’являється речовий доказ, увага суддів буде прикута до нього, а не до свідка.

Коли свої показання дає ваш головний свідок, вам потрібно, щоб увага була прикута до нього, а не до речового доказу.

По-друге, речовий доказ також відволікає увагу свідка. Як тільки у залі з’являється речовий доказ, свідок буде дивитися і звертатися у своїй розповіді на нього, а не до адвоката чи судді.

По-третє, чимало адвокатів пов’язують надання свідком показань з речовим доказом, і навіть просять свідка стояти поруч з речовим дока­зом. Як правило, це відволікає увагу від самого пояснення. Здебільшого свідки — а вже недосвідчені так напевно — і почуваються, і виглядають незграбно поруч з таким речовим доказом, і точно надали б перевагу наданню пояснень з місця для свідка.

По-четверте, речові докази мають тенденцію відволікати увагу від хви­люючої розповіді. Судді краще слухати розповідь свідка — тоді він може переживати ті події, крізь які пройшов свідок, але для цього йому треба зосередити свою увагу на свідкові, а не відволікатися на наочні матеріали.

І зрештою, більшість адвокатів вважають, що розповідь про місце по­дії — це можливість заспокоїти свідка і викликати до нього довіру перед тим, як переходити до більш серйозного моменту — з’ясування обставин того, що сталося. Зрештою, якщо свідкові вдається чітко змалювати місце події, це викличе довіру до нього і до всього, про що він розповідатиме далі.

З цих причин адвокати не вдаються до пред’явлення речових дока­зів з самого початку, коли показання свідка мають важливе значення, а його розповідь сповнена драматизму. Вони пред’являть речові докази після сповненої драматизму розповіді свідка, оскільки речові докази в той момент справді висвітлюють, нагадують і створюють візуальне зображення ключових обставин події.

Наприклад, позивач у серйозній ДТП із зіткненням, потерпілий у на­паді за обтяжливих обставин можуть давати показання про зіткнення чи напад без речових доказів, а от одразу після їх розповіді речові до­кази можуть підкреслити і нагадати про головні моменти їх пояснення.

Наступні свідки, головне завдання яких полягатиме в тому, щоб підтвердити розповідь попереднього свідка, можуть надавати показання з використанням речових доказів. Наприклад, офіцери поліції у цивіль­них і кримінальних справах нерідко дають показання з використанням речових доказів.

Судді уже знають про саму подію, офіцери поліції, як правило — досвідчені і звичні свідки і не почуваються незграбно через одночасне пояснення і пред’явлення фотографій чи схематичних зображень. Якщо ви вирішите, що свідок буде давати показання без речових доказів, свідок (якщо його викликали першим) повинен розповісти про місце події, де все відбувалося. Перед дійством потрібно оформити сцену.

Як ви будете це робити? Подумайте про розповідь про місце події як про об’єктив камери: спочатку він охоплює широкий план і показує за­гальну картину, а потім камера наводиться на головні деталі і збільшує їх до такого масштабу, коли глядачі можуть чітко їх розгледіти. Так само у людей в уяві формується картинка.

Спочатку створюється загальна картина, а пізніше висвітлюються окремі зображення головних моментів на місці події, які мають важливе значення. Вони дають зображення, достатнє для того, щоб «побачити» місце, де все відбувалося. Подивімося, як з’являються сцени на екрані кінотеатру або телевізора.

Починається все зі зйомки загального плану, який покаже глядачам, де загалом буде відбуватися подальше дійство. Далі наводиться ближній фокус на головні місця та об’єкти, які мають важливе значення для сю­жету. Досвідчені захисники в суді роблять те саме, коли їх свідки дають пояснення. Вони переходять від загального до крупного плану, від зо­браження з відстані до зображення зблизька. Зосереджуються лише на важливих моментах — і роблять це ефективно.

В українських судах адвокати, як правило, не керуються установками такого плану. Не звикли до цього і судді, оскільки продовжують діяти в рамках традицій інквізиційного процесу. Тому зачароване коло цих традицій слід розривати за допомогою зарубіжного досвіду. Автор на­вмисно використовує приклади з американського досвіду, щоб показати узвичаєну практику роботи в американських судах. КПК 2012 року тим і є новаторський, що запозичив чимало норм з кримінального процесу зарубіжних країн.

ПРИКЛАД (У КРИМІНАЛЬНІЙ СПРАВІ):

3.: Пане Вільямс, в якій частині міста знаходиться Ваша таверна «Лакі Страйк»?

В.: На Четвертій вулиці ближче до проспекту Портера.

3.: А що це за район?

В.: Це старий квартал: повно маленьких крамничок на вулицях, а будинки дво- та триповерхові.

3.: Якщо стояти на Четвертій вулиці навпроти таверни «Лакі страйк» і дивитися на Вашу таверну, що там можна побачити?

В.: Моя таверна — типовий одноповерховий цегляний будинок, з вулиці — вітрина. Ліворуч — «Ремонт взуття», а праворуч — ма­газин секонд-хенду. По всьому кварталу такі крамнички, а таверна розташована десь посередині кварталу.

3.: Коли зайти до таверни через центральний вхід, що ми побачимо?

В.: Двері саме знаходяться по центру, тож коли Ви заходите, ліворуч знаходиться барна стійка і приблизно вісім стільців. Вздовж правої стіни — чотири столи, взагалі-то це як окремі кабінки.

3.: І це єдина зала в таверні?

В.: Ні. Наприкінці проходу між баром і кабінками знаходиться арка, яка веде ще до однієї зали на декілька столів в глибині, а також там є комора праворуч і туалет ліворуч.

3.: Яке освітлення в центральній залі таверни?

В.: Як у всіх барах. У кожній кабінці своя лампа, лампи над бар­ною стійкою, лампи на пляшках на стіні. На стелі на протилежній від входу стіні висить телевізор.

3.: Пане Вільямс, якщо Ви стоїте за стійкою у центральній залі і заходить Ваш постійний відвідувач, Ви можете його впізнати?

В.: Аякже. Світла достатньо. Досить, щоб упізнати людину.

3.: А в день пограбування освітлення було як завжди?

В.: Так.

(Тут і далі приклади взято із посібника «Мистецтво виступів в суді», підготовленого на базі робіт американських авторів для проведення семінарів за підтримки посольства США для прокурорів України).

За одну-дві хвилини свідок може розповісти про місце події, і судді отри­мують достатньо інформації, щоб скласти у своїй уяві картину і далі просте­жувати те, що сталося. Якщо для даної події важливе значення мають погодні умови, освітлення чи щось конкретне, розповідайте про це, але коротко.

Викладайте перед суддями лише ті обставини, які допоможуть їм зрозумі­ти, де сталася подія, і візуально уявити це місце. Також відзначте для себе, що розповідь про місце події формує довіру до свідка. Якщо свідок чітко змальовує місце події і пам’ятає подробиці, резонно складається враження, що він згадає і подробиці того, що сталося.

Аналогічно і в Україні можна проводити допити такого порядку, демон­струючи певну картину за допомогою свідків на прямому допиті. Однак така картина може бути змальована тільки в результаті значної підготовчої роботи зі свідками та клієнтами.

ПОДІЯ

Досвідчений адвокат дасть свідкові можливість показати, а не розпо­вісти те, що сталося. їхній свідок відтворює подію, і судді переживають її такою, якою вона була в реальності і якою її побачив свідок.

Розповідь свідка — ілюстративна і реалістична, викликає емоційну реакцію і змушує суддю проникнутися нею.

ПРИКЛАД:

3.: Ви бачили, як сталося зіткнення на перехресті Головної вулиці та вулиці В’язів 1 червня 2005 року близько 3-ї години дня?

3.: Де знаходилися Ви на момент перестрілки в центральній залі таверни «Лакі страйк?»

Переконливі свідки відтворюють подію в залі суду. Але як це від­бувається? Адвокати мають для цього декілька інструментів:

• Думка свідка

• Теперішній час

• Темп

• Мова відчуттів

• Демонстрація свідком

• Вибіркове повторення

• Запитання до свого свідка

ДУМКА СВІДКА

Розповідь можна вести в такому ключі, як саму подію побачив сві­док — схоже на те, як камера знімає подію з позиції особи, яка знімає фільм. Це можна зробити, якщо чітко висвітлити перед суддями ту пер­спективу, що постала перед свідком. Якщо судді побачать подію очима свідка в такий спосіб, то вони, скоріше за все, повірять свідку.

ПРИКЛАД:

3.: Пане Едгертон, розкажіть, що Ви бачили через вітрове скло свого автомобіля, коли їхали Бродвеем того дня.

3.: Пані Хендерсон, коли Ви стояли біля банківського терміналу і подивилися в напрямку вестибюля банку, що Ви побачили?

В результаті подія оживе перед очима суддів і викличе емоційний відгук. Українських і радянських суддів вчили не піддаватись емоціям. Науковці з острахом писали, що не можна вводити суд присяжних, бо такий суд керується емоціями. Насправді ж внутрішнє переконання не може сформуватись без участі емоцій. Стверджувати, що суд вирішує питання без участі емоцій, це все одно, що говорити: «у нас секса нет».

ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС

Розповідь можна вести в теперішньому часі. Теперішній час робить розповідь живою і дозволяє суддям переживати подію в реальному часі. Теперішній час дозволяє суддям переживати те, що відбувається, ви­кликає емоційний зв'язок з подією і з тим, що пережив свідок.

В українських судах не прийнято давати показання в теперішньому часі. Однак це не означає, що адвокати не вправі використовувати цей прийом. Суддів потрібно вчити новим підходам у кримінальному про­цесі. І основними вчителями тут повинні бути адвокати.

ПРИКЛАД (КРИМІНАЛЬНА СПРАВА):

3.: Чи бачите Ви інших відвідувачів зі свого місця в барі?

В.: Звісно, бо мій стілець крутиться.

3.: Якими були перші незвичні звуки, що Ви чуєте?

В.: Я чую, як хтось гучним голосом кричить «Агов, ти, хлопче!»

3.: І яка Ваша реакція?

В.: Я повертаюся на стільці кругом, щоб подивитися, що там відбувається.

3.: І що Ви бачите?

В.: Бачу двох молодиків, що стоять один перед одним на відстані кількох футів від мене.

3.: І що вони роблять?

Теперішній час у запитаннях адвоката і відповідях свідка дозволяє сприймати і відчувати подію так, ніби вона відбувається безпосередньо зараз. Як правило, це діє набагато ефективніше, ніж традиційний підхід, коли запитання ставляться в минулому часі (напр., «що ти побачив?», «що ти почув?»), і свідок також відповідає в минулому часі (напр. «я побачив...», «я почув...»).

Для України такий підхід є незвичним, нетрадиційним, а тому буде наштовхуватись на спротив. Однак адвокати повинні наважуватись на такий підхід і добиватись свого.

ТЕМП

У прямому допиті також можна тримати під контролем його темп. Темп — це важливий аспект відтворення того, що сталося. Інколи вам потрібно показати, що все відбувалося швидко. В такому випадку вам потрібно у своїх запитаннях і відповідях свідка віддзеркалити таку раптовість. Тут ви можете показати подію в одному-двох запитаннях і пояснити, як швидко й раптово все сталося. Наприклад, у справі про зіткнення на перехресті позивач, як правило, хоче показати, як швидко все відбулося, і в нього просто не було часу на уникнення зіткнення.

Інколи вам потрібно змалювати подію в повільному темпі. Наприклад, у справі про пограбування прокурор прагнутиме показати, що пограбу­вання тривало достатньо часу для того, щоб потерпілий добре розгледів нападника.

ПРИКЛАД:

3.: Коли цей чоловік каже «Віддавай гаманця!», на якій відстані від Вас він знаходиться?

В.: Не більше трьох-чотирьох футів.

3.: І що Ви в ньому помічаєте?

В.: Він десь мого зросту і ваги. Білий. Волосся коротке, пряме, темне — темно-каштанове чи чорне.

3.: А борода чи вуса?

В.: Ні.

3.: Має сережки чи прикраси?

В. На обличчі — ні.

3.: А татуювання?

В.: На обличчі чи шиї я не побачив татуювання.

3.: А в чому він одягнений?

В.: На ньому біла футболка, чорні штани.

3.: Після того, як він каже «Віддавай гаманця!», що Ви робите?

В.: Витріщаюся на нього й кажу «Що?»

3.: Що далі каже чи робить чоловік?

В.: Він каже «Кажу тобі — давай гаманець!», суне руку в кишеню і дістає ніж.

3.: 3 якої кишені?

В.: Правої кишені спереду.

3.: А яким тоном він це каже?

В.: Низьким, і промовляє дуже неквапливо.

3.: Щось є незвичне в його голосі?

В.: Ні, немає акценту чи чогось незвичного.

3.: А що відбувається далі?

В.: Я виймаю гаманця із задньої кишені.

3.: А що в цей час робить чоловік?

В.: Стоїть переді мною, дивиться на мене, тримаючи ніж у руці.

Тут пограбування замальовується крок за кроком, щоб показати, що свідок мав достатньо часу на те, щоб розгледіти і скласти враження про чоловіка, який його пограбував. А також — вселити віру в те, що він правильно встановить особу грабіжника. (При перехресному допиті захист буде намагатися показати, що пограбування відбулося швидко, при поганому освітленні, і що за таких обставин важко упізнати особу).

ПРИКЛАД (КРИМІНАЛЬНА СПРАВА):

3.: Пане Вілсоне, коли обвинувачений кидається на Вас з монту­ванням у руці, розкажіть, як це відбувається.

В.: Він тримає монтажну шину в правій руці, піднімає руку над головою і замахується просто на мене.

3.: Що Ви робите?

В.: Я виставляю перед собою руки, намагаюся визначити напрямок удару, щоб захиститися.

3.: І виходить?

В.: Не зовсім. Удар монтажною шиною припадає на мою ліву руку, на мізинця, і той хрускає ніби гілка. Перш ніж я встигаю відреагувати, монтажна шина б’є мене по голові.

3.: І що Ви відчуваєте?

В.: Мене пронизає біль, дуже різкий, як удар струмом. Я відчуваю, як кров тече по обличчю. Тоді мої ноги згинаються і я падаю. Це — останнє, що я пам’ятаю.

Запитання щодо відчуттів — про те, що свідок бачив, чув, запах, смак, відчуття — природно викликають реакцію органів чуття. Вони мають набагато ефективнішу дію, ніж не спрямовані запитання загально­го характеру (напр., «що сталося?», «а що сталося далі?»), які перед­бачають просту голослівну відповідь (напр., «мій автомобіль врізався в його машину» чи «мене поранило»).

Такі подробиці нехарактерні для українського процесу. Іноді судді намагаються перехопити ініціативу на себе і самі починають уточнювати ті чи інші обставини, по суті обмежуючи право на прямий допит. За певних обставин адвокат може в цьому випадку подати в порядку ст. 42 ч. 10 КПК свої заперечення проти такого порядку проведення процесуальної дії (тобто проти дій головуючого).

ДЕМОНСТРАЦІЯ СВІДКОМ

Крім розповіді, свідок може фізично показати чи продемонструвати важливі речі. Позивачів у цивільних справах часом просять підійти до суддів і показати шрами чи обмежену рухливість у суглобах. По­терпілих у кримінальних справах часом просять показати, як під час нападу на них спрямували зброю, або як змусили лягти на підлогу під час пограбування. Така демонстрація вочевидь справляє більше вражен­ня, ніж просто розповідь.

ПРИКЛАД:

3.: Ваша честь, прошу дозволити панові Джексону підійти до судді, а я ставитиму свої запитання.

Суддя: Дозволяю. (Свідок стає перед суддею).

3.: Ви щойно розповіли про шрами на обличчі — можете показати їх судді?

В.: Звісно. Один шрам проходить від лівого вуха (показує), за­ходить під щелепу і на шию (показує). Ще один шрам — на маківці голови: звідсіля і до сюди (показує). Зараз важко побачити, бо волосся відросло, але не в тому місці, де шрам.

3.: Дякую, пане Джексон. Прошу Вас пройти до свого місця. (Свідок повертається до свого місця).

ПРИКЛАД:

3.: Ваша честь, прошу дозволити панові Джефферсону вийти вперед.

Суддя: Дозволяю.

3.: Пане Джефферсон, прошу Вас підійти до судді. [Свідок стає перед суддею]. Прошу показати судді, як Ви можете зігнутися вперед.

В.: Я можу зігнутися (демонструє) лише так, що ледь торкаюся пальцями колін.

3.: А якщо Ви намагаєтеся зігнутися більше?

В.: Мене пронизає різкий біль у попереку. Я через цей біль ніколи так не згинаюся.

Така демонстрація має ефективну дію, оскільки свідки показують, а не просто розповідають про те, що сталося, і ці враження закарбуються в пам’яті судді. Вам слід потренуватися заздалегідь, щоб під час такої демонстрації показати саме те, що Ви задумали. При цьому демонстра­ція не повинна бентежити ні свідка, ні суддю, а її результат має бути зафіксований.

ПРИКЛАД:

АДВОКАТ: Ваша честь, я прошу зафіксувати це в протоколі: пан Джексон показав червоний шрам, що починається на шиї біля мочки лівого вуха і закінчується на шиї під вухом. Довжина шраму становить приблизно шість дюймів.

СУДДЯ: Чи є заперечення у протилежної сторони?

ПРОТИЛЕЖНА СТОРОНА: Немає, Ваша честь.

Подібні демонстрації нехарактерні для українського процесу, але положення, передбачені ст. 20, 22 КПК, дають право захисту на такі дії. Суду можна також нагадати ст. 321 КПК, яка передбачає, що су­довий розгляд спрямовується на забезпечення з’ясування всіх обставин кримінального провадження.

ВИБІРКОВЕ ПОВТОРЕННЯ

Повторення — це ефективний інструмент, якщо ним не зловживати. Наприклад, повторення ключового моменту в частині низки споріднених запитань може переконати в тому, що саме в даному твердженні полягає суть питання.

ПРИКЛАД:

3.: Коли Ви вперше побачили відповідача, у що він був одягнений? В.: На ньому були мішкуваті штани й спортивна футболка.

3.: Коли Ви вперше побачили відповідача, що він робив?

В.: Він кричав на іншого чоловіка.

3.: Коли Ви вперше побачили відповідача, що він казав?

В.: Він сказав: «Я до тебе доберуся, коли це все скінчиться».

У цьому прикладі застосування таких паралельних запитань робить наголос на тому факті, що свідок бачив відповідача. Інколи ви можете підводити свідка до повторення однієї тієї ж відповіді на низку різних, але споріднених між собою запитань.

ПРИКЛАД:

3.: Офіцере, коли Ви побачили пана Майлза на 20-му кілометрі, як він їхав?

В.: Він їхав зі швидкістю понад 80, а це була зона максимальної швидкості 55 миль за годину.

3.: А на 21-му кілометрі як він їхав?

В.: Він і там їхав зі швидкістю понад 80.

3.: А коли Ви йому дали сигнал зупинитися на 22-му кілометрі, як він їхав?

В.: Він і там їхав зі швидкістю понад 80.

Таке повернення до попереднього — це теж ще один метод повтору. Коли ви отримуєте влучну відповідь, можете формувати наступне за­питання на основі цієї відповіді.

ПРИКЛАД:

3.: А що чоловік зробив далі?

В.: Він дістав пістолет і тицьнув ним мені в обличчя.

3.: Коли він тицьнув пістолетом Вам в обличчя, що він сказав?

В. Він сказав «Давай гроші».

Повторення і повернення — це корисні методи, але ними слід корис­туватися обережно і вдаватися до них лише для висвітлення ключової інформації. По суті це один із варіантів принципу петлі. Якщо вдаватися до цих методів частіше, вони починають набридати і навіть докучати.

Запитання до свідка на уточнення доцільні, коли свідок починає говорити про те, що суперечить здоровому глузду або здається неправ- доподібним, і через це у судді можуть виникати сумніви. Скористайтеся цим моментом для зміцнення довіри до вас і до свідка. Ставте своєму свідкові запитання, які б поставили і самі судді.

ПРИКЛАД:

3.: Пане Вільямсе, коли пролунав постріл, що Ви зробили?

В.: Просто стояв.

3.: А чому не втікали?

В.: Я заціпенів.

3.: Ви викликали поліцію?

В.: Ні.

3.: Чому?

В.: На той момент я просто закляк на місці.

ПРИКЛАД:

3.: Пане Адамс, коли автомобіль почав виконувати поворот перед Вами, чому Ви не натиснули на гальма?

В.: 3абракло часу. На момент, коли я зміг би відреагувати, він уже врізався в мій автомобіль.