§2. Поняття і класифікація римських позовів

Нормальний порядок речей, в якому здійснюється право, у випад­ку оскарження чи порушення з боку інших осіб, полягає у зверненні до суду. Передусім суд вирішує, чи існує суперечлива справа, і у разі необхідності вживає примусових заходів для здійснення право­суддя.

У римському праві позов (action) є нічим іншим, як правом дома­гатися через суд того, що належить особі. Тобто позов — це звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Формування позовної вимоги становило дуже суттєву частину римського судочинства в галузі приватного права. Позивач повинен був виразити свої вимоги у суворому обліку законних приписів з конкретного приводу. Від судової влади (претора) залежало, дати право на позов з пред\'явле­ного приводу чи відмовити у ньому. Була розроблена ціла система позовів. У преторських едиктах постійно публікувалися формули окремих позовів, розроблених щодо відносин, які отримали правовий захист з боку претора.

Римські юристи розробили наступні види позовів:

1) за системою римського права розрізняли: цивільні позови, які грунтувалися на приписах цивільного права ((us civile), та гонорарні позови, які були введені в систему правосуддя судовими органами;

2) позови суворого права, за яких суддя повинен був дотримувати суворого припису закону, та позови доброї совісті, за яких суддя мав широкі можливості при винесенні рішень, які базувалися на чесності і справедливості;

3) позови особисті (персональні), спрямовані проти особи, яка була зобов\'язана здійснити на користь позивача якусь дію (наприклад виплата боргу);

4) речево-правові позови (реальні), спрямовані на визначення права стосовно визначення речей, тобто на захист речових прав (позов про повернення своєї речі від особи, в якої ця річ знахо диться). Якщо об\'єктом спору є дія, має місце особистий позов, а якщо річ — речовий позов.

а) реіперсекуторні позови, за допомогою яких позивач вимагав від суду відновлення порушеного стану майнових прав і намагався отримати те, що було відібрано у нього відповідачем (позов про повернення грошей);

б) штрафні позови, спрямовані на часткове покарання відпо відача. В них позивач вимагав від суду покарати відповідача штра фом:

в) змішані позови, спрямовані і на відновлення порушеного майнового права, і на покарання у вигляді штрафу;

5) публічні (популярні) позови. Ці позови пред\'являлися для за хисту громадських інтересів (пред\'являлися тим, хто щось підвісив або поставив, хто щось вилив або викинув на вулицю);

6) фіктивні позови (позови з фікцією). Ці позови містили певну фікцію про те, що яка-небудь умова закону збережена, хоча цього не було;

7) ноксальні позови. Це позови про відшкодування збитків при деліктах, здійснених особами чужого права або рабами без відома paterfamilias;

8) позови спадкоємців. Це позови про розподіл спадкового майна;

9) позови проти осіб, які впливають на чужих рабів таким чином, щоб погіршити їх трудові і моральні якості.

Колізія і кумуляція позовів. Деякі цивільно-правові відносини були захищені кількома позовами. В цих випадках наставала колізія (розходження) позовів: позивач міг вибрати позов, який був більш зручним, але при тому використовував можливість виключення інших позовів. Як виняток допускалося, щоб позивач пред\'являв проти відпо­відача кілька позовів. У таких випадках існувала кумуляція позовів.