Забезпечення прав відповідача на організацію свого захисту

Здійснення правосуддя і вирішення спору можливе тільки в умовах змагального процесу, за допомогою якого забезпечується можливість кожної зі сторін довести перед судом свою правоту.

Принцип належного повідомлення відповідача та інших учасників процесу про справу, що розглядається, реалізується за допомогою одного з найважливіших інститутів цивільного процесуального права - судові виклики і повідомлення. Виходячи з гарантованого Європейською конвенцією права на судовий розгляд своєї справи, учасники процесу повинні бути забезпечені інформацією про дату, час і місце судового розгляду справи з метою забезпечення можливості реалізації їхніх процесуальних прав та обов’язків, зокрема права відповідача організувати свій захист, про що неодноразово у своїх рішеннях вказував ЄСПЛ.

Євроінтеграційні перспективи України, а також можливість участі громадян України в загальноєвропейських процедурах з видачі судового наказу та вирішення дрібних спорів зумовлюють інтерес до європейського досвіду. Важливе значення мають порівняльно-правові дослідження єдиного порядку здійснення судових викликів та повідомлень у транскордонних справах, який сформувався в ЄС.

Забезпечення прав відповідача в цивільному процесі має надзвичайно важливе значення. Так, при підготовці Принципів ALI-UNIDROIT серед правил, що віддзеркалюють фундаментальні схожості між процесуальними системами різних країн, було визначено порядок повідомлення відповідача (procedure for notice to defendant) [379, рр.

Це не дивно, оскільки належне повідомлення відповідача забезпечує можливість здійснення справедливого змагального судочинства. Є. Сторскрабб слушно зауважує, що в регулюванні правил належного повідомлення учасників процесу потрібно збалансувати різні механізми держав - членів ЄС, оскільки в ідеалі система має бути не тільки надійною та швидкою, а й справді захищати інтереси і права відповідача [476, рр. 351-364].

У процесі європейської інтеграції цим питанням було приділено увагу на рівні конвенцій. У Брюссельській конвенції з питань юрисдиції та виконання судових рішень у цивільних і комерційних справах 1968 р. [333] було зазначено, що суд повинен зупинити провадження у справі доти, доки не буде встановлено, що відповідач мав можливість отримати документ, яким було відкрито провадження у справі, або еквівалентний йому документ, і поки не минув достатній час для того, щоб дати йому можливість організувати захист, та не буде вжито всіх необхідних для цього заходів (ст. 20).

У положеннях ст. 45 (1b) Регламенту № 1215/2012 про юрисдикцію, визнання і виконання судових рішень у цивільних і комерційних справах від 12 грудня 2012 р. (Брюссель І recast) [442] зазначено, що один з випадків, коли особі може бути відмовлено в заяві щодо визнання судового рішення, - це коли рішення було ухвалено за відсутності відповідача, якщо відповідачу не було надано документів що ініціюють відкриття провадження, або еквівалентних документів, завчасно, достатньо для ознайомлення з ними й організації захисту, за винятком, коли відповідачу не вдалося оскаржити рішення в необхідний термін.

У транскордонних справах процедуру належного повідомлення відповідача передбачено в Регламенті (EC) № 805/2004 від 21 квітня 2004 р. про Європейський виконавчий лист щодо незаперечних вимог (EEO, або Регламент № 805/2004) [440]. Вона має надзвичайно важливе значення, оскільки для рішень, ухвалених у порядку, передбаченому Регламентом № 805/2004, встановлено мінімальні стандарти оскарження.

Мінімальні стандарти для перегляду у виняткових випадках означають, що документ про порушення провадження справи або еквівалентний документ, або, де це доречно, повістка до судового засідання, що була подана одним зі способів, передбачених у ст. 14; але це не було здійснено в строк, достатній для організації захисту відповідача, без вини з його боку.

Подібний порядок визначено і в Регламенті (EC) № 1896/2006 [441], що регулює відносини з видачі Європейського судового наказу.

Аналізуючи передбачені зазначеними регламентами способи належного повідомлення відповідача, варто одразу зауважити про два режими такого повідомлення - залежно від підтвердження боржником його отримання. Так, наприклад, відповідно до ст. 13 Регламентом № 1896/2006 за умови підтвердження отримання боржником відповідного повідомлення може бути підтверджено:

1) документом, особисто підписаним боржником, із зазначенням дати ознайомлення;

2) врученням документа уповноваженим представником, що засвідчив отримання повідомлення боржником або його відмову отримати без достатніх підстав;

3) поштовим повідомленням, підписаним та повернутим боржником, із зазначенням дати отримання;

4) електронним повідомленням (факс або e-mail), підписаним і повернутим боржником із зазначенням дати отримання.

Відповідно до ст. 14 Регламенту № 1896/2006, у разі непідтвердження повідомлення боржника виклик може бути здійснений:

1) особистим повідомленням на адресу боржника або когось з осіб, які проживають або працюють разом з ним;

2) якщо боржник самозайнята або юридична особа, повідомлення може бути надіслано на його юридичну адресу і прийнято особами, які ним найняті;

3) повідомленням на поштову скриньку;

4) на пошту до запитання з обов’язковим зазначенням характеру повідомлення (судового) за умови, що таке повідомлення чітко дає зрозуміти характер судового виклику як судового документа та його силу, а також встановлює певні часові межі;

5) поштовим врученням без підтвердження, надісланим на адресу місця проживання боржника до держави - члена суду;

6) використовуючи будь-які засоби електронного зв’язку, за умови, що боржник послуговується такими.

Так забезпечуються два основні режими здійснення процедури видачі Європейського судового наказу - загальний, коли боржник є повідомленим про розпочату процедуру та забезпечений можливістю заперечувати проти неї, та заочний, у якому вимоги розглядаються, презюмуючи відсутність заперечень боржника.

Порядок і вимоги до судових викликів і повідомлень учасників процесу визначені законодавством. В Україні судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик, судові повідомлення - судовими повістками- повідомленнями. Відповідно до ч. 5-9 ст. 74 ЦПК України, судова повістка разом із розпискою, а у визначених випадках - разом з копіями відповідних документів може:

1) надсилатися поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур’єрів на адресу, зазначену стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі;

2) вручатися відповідним учасникам цивільного процесу сторонами чи її представником;

3) вручатися безпосередньо в суді, а в разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку;

4) надсилатися юридичним особам та фізичним особам - підприємцям за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їхнього місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (у разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їхньої адреси);

5) надсилатися за місцем роботи, якщо насправді особа не проживає за адресою, повідомленою суду; або

6) особа може повідомлятися або викликатися в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв’язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику; або

7) особа може викликатися в суд через оголошення у пресі, якщо місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи відповідача невідоме.

При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України, у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Таким чином, у вітчизняному законодавстві не визначено порядку, в якому підтвердження належного повідомлення здійснюється особисто особою, якій воно було адресоване, а тільки презюмується той факт, що вона є належно повідомленою.

Водночас вітчизняним законодавством передбачено повідомлення осіб, які беруть участь у справі, що здійснюється рекомендованим листом із повідомленням:

- відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦПК України, після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням;

- згідно із ч. 3 ст. 222 ЦПК України, особам, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання;

- відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦПК України, відповідачам, які не з’явилися в судове засідання, направляється рекомендованим листом із повідомленням.

Істотною вадою вітчизняного законодавства є відсутність нормативно закріпленого принципу належного повідомлення відповідача про розпочату судову процедуру для організації свого захисту. Це має надзвичайно важливе значення і дозволяє визначити правильну мету належного повідомлення відповідача про розпочатий судовий процес - організація свого захисту. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 74 ЦПК України, судову повістку про виклик має бути вручено з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судову повістку - повідомлення - завчасно. Таким чином, вітчизняним законом не встановлено основної мети завчасного повідомлення відповідача.

Логічніше було передбачити особливий порядок повідомлення відповідача про розпочате провадження у справі рекомендованим листом із повідомленням завчасно для організації його захисту. У зв’язку із цим ч. 1 ст. 127 ЦПК України варто уточнити й доповнити положенням такого змісту: після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі рекомендованим листом із повідомленням завчасно для організації захисту.

Судова практика в ЄС багата випадками тлумачення Судом ЄС положень про належний порядок повідомлення відповідача. Так, у своєму рішенні у справі АСМЛ (ASML Netherlands BV) проти «Семікондактор Індастрі Сервіс» (Semiconductor Industry Services GmbH (SEMIS)) Суд ЄС ухвалив, що ст. 34 (2) Регламенту № 44/2001 має тлумачитись як «можливість» для відповідача порушувати справи, щоб апелювати щодо заочного рішення проти нього, тільки якщо він був насправді ознайомлений з його змістом, тому що воно було надано йому в строк, достатній для того, аби дозволити йому організувати свій захист у судах тієї держави, в якій було подано позов. Для того, щоб відповідач мав можливість захищати себе, він повинен бути в змозі ознайомитися з предметом і підставою позову. Самого факту, що зацікавлена особа усвідомлює існування цього позову, недостатньо. Належне повідомлення про заочний розгляд, тобто дотримання всіх правил, що застосовуються до цих формальностей, не є необхідною умовою для того, щоб стверджувати, що відповідач мав змогу брати участь у розгляді справи. Це є врученням документа про розгляд справи завчасно, забезпечуючи достатньо часу для організації захисту [395].

Такі самі правила діють не тільки для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, але і для повідомлення про ухвалене рішення суду для забезпечення можливості його оскарження. У своєму рішенні Суд ЄС постановив, що належне вручення судового виклику про заочне рішення суду, тобто дотримання всіх правил, що застосовуються до цих формальностей, не є необхідною підставою для оскарження відповідачем ухваленого рішення. У цьому випадку логіка Регламенту № 44/2001 не вимагає, щоб вручення судового виклику про ухвалене заочне рішення суду було здійснено в особливих умовах, ніж ті, що передбачені для вручення судового виклику про відкриття провадження у справі. Обов’язковим є вручення судового виклику про відкриття провадження й ухвалення заочного рішення суду таким чином, щоб дати можливість відповідачеві організувати свій захист [307].

Що стосується строку для організації захисту відповідача, то під час його визначення потрібно взяти до уваги тільки той час, що є необхідним для вжиття всіх заходів, щоб запобігти ухваленню рішення суду, але не додаткові строки, встановлені для оскарження рішення і перегляду справи [470].

У своєму рішенні Суд ЄС у справі Ізабель Ланкре (Isabelle Lancray SA) проти «Пітерс і Стікерт» (Petersund Sickert KG) зазначив, що належне повідомлення в установлений для цього строк не має важливого значення, якщо відповідач не мав достатнього часу, щоб організувати свій захист. Вимога належного повідомлення була б абсолютно недійсна, якби єдиною проблемою було вирішення, чи мав відповідач достатньо часу, щоб скористатися повідомленням. Позивачі були б схильні проігнорувати встановлені форми для належного повідомлення і це створило б невизначеність щодо того, чи документи було насправді надано в строк. Нарешті, відповідач не міг знати з упевненістю, чи правильно була порушена проти нього справа і чи була потреба в організації захисту [407].

У висновку Суд ЄС вирішив, що ст. 27 (2) Конвенції від 27 вересня 1968 р. про юрисдикцію та виконання судових рішень у цивільних та комерційних справах слід інтерпретувати в тому сенсі, що рішення, ухвалене в разі неявки, не може бути визнане, якщо документ про відкриття провадження не було вручено відповідачу в належній формі, хоча це було зроблено завчасно, щоб він зміг організувати свій захист.

Належне повідомлення відповідача має особливо важливе значення, якщо справа розглядається за процедурою видачі Європейського судового наказу. Так, відповідно до положень Регламенту № 1896/2006, суд, визначивши, що заявником дотримано всіх встановлених вимог, повинен якнайшвидше, але не пізніше 30 днів з часу подання заяви видати Європейський судовий наказ про сплату, використовуючи стандартну форму Е, викладену в Додатку V.

Європейський судовий наказ про сплату має бути ухвалений і надісланий відповідачеві разом із копією заяви. Це означає, що відповідач, імовірно, не знає про розпочату справу та виданий судовий наказ. З огляду на це, відповідно до положень ст. 15 Регламенту № 1896/2006, у Європейському судовому наказі про сплату відповідач має бути проінформований про необхідність сплатити суму, визначену в наказі заявника або заперечити проти наказу шляхом, подавши до суду заяву про заперечення впродовж 30 днів з дня його отримання [441].

Так само він повідомляється про те, що наказ був виданий судом, ґрунтуючись виключно на інформації, наданій заявником, яка не перевірялася судом; він буде підлягати виконанню, доки заяву про заперечення не буде подана до суду; а у разі подання заяви про заперечення процедура триватиме перед компетентним судом держави - члена походження відповідно до правил звичайного цивільного процесу, якщо заявник явно не вимагав, щоб у такому разі процедуру було завершено.

При цьому суд повинен гарантувати, що наказ було надіслано відповідачу згідно з положеннями національного законодавства способом, який відповідає мінімальним стандартам, визначеним у Регламенті. Отже, належне повідомлення відповідача зумовлює його право подати заяву про заперечення проти Європейського судового наказу, використовуючи стандартну форму F, яка викладена в Додатку VI, що має бути додана до нього.

Наслідком подання такої заяви про заперечення буде продовження процедури з розгляду справи в компетентному суді держави-члена походження відповідно до правил звичайного цивільного процесу, якщо заявник явно не вимагав завершення процедури в такому випадку. Відповідно до змін, які були ухвалені у грудні 2015 р. і набудуть чинності у липні 2017 р., якщо заяву про заперечення було подано впродовж встановленого строку, процедура має продовжуватися перед компетентним судом держави-члена походження, якщо заявник явно не вимагав завершення процедури в такому випадку. Процедура може продовжуватися відповідно до Європейської процедури вирішення дрібних спорів, встановленої в Регламенті (ЕС) № 861/2007, якщо вона може бути застосована; або будь-якої відповідної процедури національного цивільного процесу.

Таким чином, зміст принципу належного повідомлення відповідача полягає в тому, що повідомлення відповідача про розгляд справи судом має на меті не просте інформування про судову діяльність і його участь у справі, а створення належних умов для того, щоб він, у разі потреби, мав змогу належно і ефективно захищатися проти висунутих вимог, скористатися всіма встановленими в законі процесуальними заходами свого захисту.

Це має надзвичайно важливе значення для ефективного здійснення правосуддя у справі. Належне повідомлення та забезпечення часу, необхідного для організації захисту, є істотними гарантіями захисту прав відповідача, який не з’явився до суду, і відсутність однієї з них є достатньою підставою для невизнання рішення іноземного суду.

Задля гармонізації цивільного процесуального законодавства України та ЄС у вітчизняному ЦПК варто передбачити процедуру повідомлення відповідача про розпочате провадження у справі не тільки завчасно для забезпечення достатнього часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але і для організації захисту відповідача.

Виходячи з принципу рівноправності сторін та потреби забезпечити змагальний процес під час визначення строку, необхідного для організації захисту відповідача, потрібно виходити з правової та фактичної складності справи, її значення для сторін процесу, а також передбачених законом процесуальних заходів свого захисту.

3.5