ЗАСАДА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАННІСТЬ

Право на свободу та особисту недоторканність гаранту­ється як міжнародно-правовими актами, зокрема ст. 5 Конве­нції про захист прав та основоположних свобод людини та ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, так і ст.

Зміст засади забезпечення права на свободу та особисту недоторканність під час кримінального провадження (ст. 12 КПК України) полягає в тому, що під час кримінального прова­дження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмежуватись у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кри­мінального правопорушення інакше як на підставах та в по­рядку, передбачених КПК України.

У кримінальному процесі основними формами обмеження права на свободу є тримання особи під вартою та затримання. Так, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується лише у тому разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобі­гти негативній поведінці особи. У свою чергу, затримання є тимчасовим запобіжним заходом, строк якого без ухвали слід­чого судді або суду не може перевищувати 72 годин. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 211 КПК України затримана без ухвали слід­чого судді, суду особа не пізніше 60 годин з моменту затри­мання має бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання щодо неї запобіжного заходу. Для за­побігання незаконним затриманням положення ст. 212 КПК України передбачають призначення у підрозділі органу досу- дового розслідування однієї або декількох службових осіб, від­повідальних за перебування затриманих, до повноважень яких також належить обов'язок звільнити затриманого не­гайно після зникнення підстави для затримання або спливу строку для затримання.

Особа вважається затриманою з моменту, коли вона си­лою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначе­ному уповноваженою службовою особою (ст.

Крім цього, з метою реалізації завдань кримінального про­вадження можуть застосовуватися і інші обмеження прав на свободу та особисту недоторканність, зокрема запобіжний за­хід до підозрюваного, обвинуваченого у вигляді домашнього арешту (ст. 181 КПК України), примусове поміщення особи до лікувального закладу для проведення стаціонарної психіатри­чної експертизи (ч. 2 ст. 197, ч. 3 ст. 242, ч. 2 ст. 509 КПК Украї­ни) тощо.

Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її мі­сце перебування слід негайно повідомити її близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, пе­редбаченому КПК України.

Затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час криміналь­ного провадження, здійснене за відсутності підстав або з пору­шенням порядку, передбаченого положеннями ст. 183-213 КПК України, тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 371 КК України.

15.