Зберігання особистих даних та доступ до особистих даних: конвенційні стандарти
Зберігання та обнародування інформації, пов’язаної з приватним життям особи, а також рішення про доступ до такої інформації мають вплив на приватне життя особи[55].
У справі "Ротару проти Румунії"[56] йдеться про те, що заявник звернувся у 1948 році за дозволом на публікацію листівки, у якій він піддавав критиці уряд.
Коли у дозволі було відмовлено, він написав 2 листи протесту. Внаслідок своїх дій він був засуджений до одного року ув’язнення. Після падіння комуністичного режиму він зажадав, щоб час, проведений ним у в’язниці, був врахований у розрахунку його пенсійного стажу. У ході цих процедур був отриманий лист від Румунської служби розвідки, де повідомлялося, що заявник належав до молодіжного руху "легіонерів" і насправді не провів за ґратами ані дня. Згодом з’ясувалося, що закиди, які містилися у листі Румунської служби розвідки, не відповідали дійсності. Запит заявника був задоволений. Заявник подав скаргу до Суду на те, що йому було невідомо про справу, яку вела щодо нього Румунська служба розвідки, що він не мав доступу до цієї справи, а також на те, що у цій справі містилася вочевидь хибна інформація про нього.Суд постановив, що факт зберігання інформації про заявника без надання йому доступу до неї був порушенням права на повагу до приватного життя. У ході судового провадження позиція румунського уряду полягала у тому, що інформація, яка містилася у справі, була пов’язана не з приватним, а з громадським життям заявника. Суд таку точку зору не підтримав і зазначив, що повага до приватного життя мусить також включати у себе певною мірою право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми; більш того, принципових підстав для виключення діяльності професійного або ділового характеру з поняття "приватне життя" не існує.
Встановлення та розвиток взаємовідносин з іншими може підпадати під право на приватне життя навіть тоді, коли це відбувається у публічних місцях, де людей можна побачити і спостерігати у ході їхніх стосунків з іншими людьми, і це є звичайним явищем.
А відповідь на запитання про те, чи стане порушенням права на приватне життя документування таких взаємовідносин між людьми, що мали місце в публічному місці, буде залежати від того, яким чином були використані отримані дані.За обставинами справи "Фрідл проти Австрії" заявник був учасником демонстрації, і його сфотографувала поліція. Комісія[57] дійшла висновку про те, що це не було порушенням права на приватне життя, оскільки заявник добровільно взяв участь у демонстрації, яка проводилася у публічному місці, а також оскільки фотографування проводилося виключно з метою фіксації ситуації (як-то санітарних умов, вуличного руху тощо) у день події[58].
Втім, як зазначив Суд у рішенні у справі "P.G. та J.H. проти Сполученого Королівства", якщо дані про взаємовідносини між людьми, які мали місце у публічному місці, зберігаються на постійній основі та піддаються певній обробці, оцінка таких дій буде іншою[59].
У справі "Узун проти Німеччини" Суд ще раз наголосив, що концепція приватного життя не обмежується ізольованим приватним простором, зазначивши таке: "Стаття 8 захищає, inter alia, право на власну ідентичність та на особистий розвиток, а також право на встановлення та розвиток стосунків з іншими людьми і зовнішнім світом. Відтак, навіть у публічному контексті існує зона взаємодії особи з іншими, яка може підпадати під сферу застосування концепції "приватного життя"[60]. За обставинами цієї справи німецькі органи влади встановили прилад стеження за рухом на базі GPS в автомобілі, яким користалася особа, підозрювана у терористичній діяльності, та її гаданий замовник. За позицією німецького уряду цей прилад відсте- жував тільки публічні пересування заявника, а відтак, встановлення цього приладу не було втручанням у приватне життя. Суд зайняв іншу позицію, зазначивши, окрім іншого, таке:
"Відповідь на запитання про те, чи зачіпають приватне життя особи заходи, що проводяться за межами житла або приватних приміщень такої особи, містить у собі низку дотичних елементів.
Оскільки бувають ситуації, коли люди свідомо або навмисно залучаються до заходів, які можуть фіксуватися або бути предметом оприлюднення, розумні очікування особи щодо поваги до її приватного життя можуть стати значним, але не вирішальним чинником. Людина, що йде вулицею, неминуче буде у полі зору будь-якого іншого представника загалу, який також присутній у цьому місці. Такий самий характер має спостереження за цим самим публічним місцем за допомогою технічних засобів (наприклад, коли спостереження веде охоронець за допомогою внутрішнього телевізійного контуру). Проте міркування щодо права на приватне життя можуть виникати у разі, якщо такі публічно доступні матеріали починають фіксуватися на системній або постійній основі"."45. Інші елементи, які Суд урахував у цьому відношенні, включають у себе питання про те, чи дані про конкретну особу відокремлювались та впорядковувались, чи такі особисті дані оброблялися або використовувались, або чи такі матеріали публікувалися у спосіб або мірою, які виходять за межі очікуваного.
46. Так, Суд відзначив, що систематичне збирання та зберігання даних щодо конкретних осіб органами безпеки, навіть без використання методів таємного спостереження, є порушенням права осіб на приватне життя".
На основі цих міркувань Суд дійшов висновку про те, що систематичне спостереження за допомогою приладу GPS у поєднанні із системним зберіганням одержаних даних становило собою порушення права на приватне життя. Разом з тим, за оцінкою Суду, юридичні підстави для такого порушення, а також спосіб, у який такі заходи були вжиті, відповідали критеріям, визначеним у практиці Суду, а відтак, порушення не мало місця.
На таких самих підставах Суд у справі "Mapnep проти Сполученого Королівства"[61] зробив висновок про те, що зберігання профілів ДНК та зразків клітин порушує право на приватне життя. Суд зазначив, що зразки клітин містять великий обсяг відомостей про особу, зокрема дані щодо здоров’я особи та її сімейних стосунків.
На додаток до цього Суд привернув увагу до швидкого розвитку біології та генетики, через що особа, клітинний матеріал якої знаходився на збереженні, мала розумні підстави непокоїтися тим, яким чином цей матеріал буде використаний. Що стосується профілів ДНК, Суд визнав, що вони містять менше відомостей про особу, аніж зразки клітинного матеріалу. Разом з тим він заявив, що ДНК може розкривати важливу інформацію, таку як етнічна належність господаря ДНК або стан його здоров’я. Відтак, Суд дійшов висновку, що зберігання ДНК є проявом втручання у приватне життя і повинне бути обґрунтованим відповідно до вимог другого абзацу статті 8 ЄКПЛ.У цьому самому рішенні Суд розглянув питання про те, чи суперечить статті 8 зберігання відбитків пальців. Суд визнав, що відбитки пальців містять менше відомостей, аніж ДНК або зразки клітин. Разом з тим у руслі міркувань, висунутих у справі "P.G. та J.H. проти Сполученого Королівства" (див. вище), він вирішив, що зберігання відбитків пальців становить порушення статті 8.
Захист, що забезпечується статтею 8, поширюється і на зображення особи. У справі "Реклос та Давурліс проти Греції" Суд висловився з цього приводу наступним чином:
"Зображення особи є одним з головних атрибутів її особистості, оскільки воно відображає її унікальні характеристики та відрізняє її від таких самих осіб. Право на захист зображення людини, таким чином, стає одним із суттєвих компонентів особистого розвитку та передбачає право на контроль використання цього зображення. І хоча у більшості випадків право на контроль такого використання пов’язане з правом особи забороняти публікацію свого зображення, воно охоплює також і право особи заперечувати проти фіксації, зберігання та відтворення її зображення іншою особою"[62].
За обставинами цієї справи фотограф зробив фотографію новонародженої дитини у лікарні з метою її продажу батькам дитини. Він тримав у себе негатив фотографії. Суд визначив, що фотографування особи та збереження негативів є порушенням права на повагу до приватного життя.
У справі "Тома проти Румунії" Суд постановив, що фотографування заявника під час його перебування на досудовому ув’язненні та передача цих фотографій, а також фотографій з його кримінальної справи до преси було порушенням статті 8 Конвенції[63].
Захист, що забезпечується статтею 8, також охоплює право на доступ до персональних даних[64]. Відповідно до рішення Суду у справі "Гаскін проти Сполученого Королівства"[65] в силу цього держава має зобов’язання забезпечувати доступ до інформації, що стосується осіб, які перебувають під її юрисдикцією, цим особам (див. далі розгляд питання про позитивні зобов’язання).
Стаття 8 Конвенції також передбачає захист від зберігання та використання неправдивої інформації. За обставинами справи "Семалеттін проти Туреччини" заявнику були висунені кримінальні обвинувачення. У ході провадження поліція передала до суду повідомлення, де зазначалося, що заявник до того вже мав 2 судимості за участь у терористичних організаціях. Насправді ж заявник двічі був під судом за участь у терористичних організаціях, але в обох випадках він був виправданий. Заявник стверджував, що зберігання та поширення неправдивої інформації про його кримінальне минуле становило порушення його прав за статтею 8 ЄКПЛ. Суд постановив, що інформація, яку мала поліція, була пов’язана з його приватним життям, оскільки вона систематично зберігалася та використовувалася, окрім того, вона стосувалася вже досить давніх подій з життя заявника. Суд зробив висновок про неправомірність такого втручання, оскільки поліція не виконала свого обов’язку щодо поновлення таких відомостей та внесення даних про те, що заявник був судом виправданий, хоча юридичні підстави для тримання його справи в кримінальних архівах існували[66].
3.3.4.