Директива Ради Європейського Союзу 2004/80/ЕС щодо відшкодування потерпілим від злочинів* від 29 квітня 2004 року

Рада Європейського Союзу,

беручи до уваги Угоду про створення Європейського Співтова­риства, а саме статтю 308,

беручи до уваги пропозицію Комісії¹,

беручи до уваги ухвалу Європейського Парламенту^{[64] [65] [66]},

зважаючи на думку Європейського економічного і соціального комітету^[67],

Оскільки:

(1) Однією із цілей діяльності Європейського Співтовариства є скасування обмежень на вільне пересування осіб та надання послуг на території держав-членів.

(2) За результатами розгляду справи Cowan^[68], Європейський Суд справедливості постановив, що свобода пересування безпо­середньо передбачає надання правом Співтовариства гарантій фізичній особі на вільне пересування в будь-яку з держав-членів, захист такої особи від завдання шкоди на території держави-члена на рівні з громадянами і особами, які проживають на території цієї держави-члена. Сприяння щодо відшкодування потерпілим від злочину повинно складати частину заходів, спрямованих на реалізацію цієї мети.

(3) На засіданні Ради ЄС, яке відбувалося 15 і 16 жовтня 1999 року у місті Тампере, було визначено, що необхідно розробити мінімальні стандарти захисту потерпілих від злочину, а саме, допуску потерпілих до правосуддя та прав на відшкодування збит­ків, у тому числі, судових витрат.

(4) На засіданні Ради ЄС в місті Брюссель 25 і 26 березня 2004

року в Декларації про боротьбу з тероризмом було встановлено, що ця Директива повинна бути прийнята до 1 травня 2004 року.

(5) 15 березня 2001 року Рада прийняла Рамкове рішення 2001/220/JHA про статус потерпілих у кримінальних проваджен­нях⁵. Це Рішення, прийняте на підставі Розділу VI Угоди про ЄС, надає потерпілим від злочину право подавати позов про відшко­дування від злочинця під час кримінальних проваджень.

(6) Потерпілі від злочину в Європейському Союзі повинні мати право на належне відшкодування за завдану шкоду, неза­лежно від того, де у Європейському Співтоваристві було вчинено злочин.

(7) Ця Директива встановлює систему співпраці для того, щоби полегшити потерпілим від злочину доступ до відшкоду­вання в транскордонній ситуації. Така система повинна працю­вати на основі схем держав-членів з відшкодування потерпілим від насильницького злочину, на території яких були вчинені від­повідні злочини. З урахуванням зазначеного, механізм відшкоду­вання повинен діяти на території всіх держав-членів.

(8) Більшість держав-членів вже встановили схеми відшкоду­вання. Багато з них прийняті на виконання зобов’язань, встанов­лених Європейською конвенцією про відшкодування потерпілим від насильницьких злочинів від 24 листопада 1983 року.

(9) Оскільки заходи, закріплені цією Директивою необхідні для досягнення цілей Співтовариства, а Угода наділяє її повнова­женнями, закріпленими статтею 308, для прийняття цієї Дирек­тиви повинна застосовуватись зазначена стаття.

(10) Часто відшкодування від злочинця буде неможливим через відсутність у нього засобів для відшкодування, встановлених судо­вим рішенням, або злочинець не встановлений або не може бути обвинувачений.

(11) Необхідно запровадити систему співпраці між органами держав-членів щодо сприяння отримання відшкодування в тих випадках, коли потерпілий не є резидентом тієї держави-члена, на території якої було вчинено злочин.

(12) Така система повинна гарантувати потерпілим від злочину можливість звертатися до органів в тій державі-члені, на території якої вони проживають, а також передбачати рішення щодо спро­щення практичних та мовних труднощів, які можуть виникати в транскордонній ситуації.

(13) Система повинна передбачати умови, які можуть забезпе­чити потерпілому від злочину доступ до інформації, необхідної для подання заяви, а також умови ефективної співпраці між залу­ченими органами.

(14) У Директиві закріплена повага до основоположних прав та дотримано принципів, встановлених, зокрема, Хартією Європей­ського Союзу щодо основоположних прав, як засадничих принци­пів права Співтовариства.

(15) Оскільки держави-члени не можуть у повному обсязі забез­печити досягнення мети щодо сприяння в отриманні відшкоду­вання потерпілим від злочинів в транскордонних ситуаціях через низку транскордонних факторів, а також з урахуванням масштабів та ефекту застосованих заходів, така мета може бути досягнута на рівні Співтовариства. Співтовариство може вжити заходів згідно з принципом субсидіарності, як зазначено в статті 5 Угоди. Згідно з принципом пропорційності, як зазначено в статті 5, ця Директива не виходить за рамки необхідного для досягнення вказаної мети.

(16) Заходи, необхідні для впровадження цієї Директиви, вжи­ваються згідно з Рішенням Ради ЄС 1999/468/ЕС від 28 червня 1999 року, яке встановлює процедуру здійснення повноважень щодо впровадження, наданих Комісії⁶,

Прийняла цю Директиву:

Розділ І. Отримання відшкодування в транскордонних ситуаціях

Стаття 1. Право на подання заяви на території держави- члена проживання заявника

Держави-члени повинні гарантувати, що у випадку вчинення насильницького злочину на території держави-члена, яка не є місцем постійного проживання заявника, він повинен мати право подати заяву до органів влади чи інших органів цієї держави- члена.

Стаття 2. Обов’язок щодо виплати відшкодування

Відшкодування повинно виплачуватись уповноваженим орга­ном держави-члена, на території якої було вчинено злочин.

Стаття 3. Відповідальні органи влади та адміністративні процедури

1. Держави-члени повинні створити або призначити один або кілька органів влади чи інших органів, які надалі йменуються «орган або органи сприяння» і відповідальні за застосування статті 1.

2. Держави-члени повинні створити або призначити один або кілька органів влади чи інших органів, відповідальних за при­йняття рішення про відшкодування, які надалі йменуються «орган або органи прийняття рішень».

3. Держави-члени повинні докласти всіх зусиль для того, щоб число необхідних для отримання відшкодування адміністратив­них формальностей звести до мінімуму.

Стаття 4. Інформація для потенційних заявників

Держави-члени повинні гарантувати потенційним заявникам доступ до основної інформації про можливі способи подання заяв про відшкодування за допомогою будь-яких засобів на розсуд дер- жав-членів.

Стаття 5. Сприяння заявнику

1. Орган сприяння повинен надати заявникові інформацію, зазначену в статті 4, а також всі необхідні форми заяв згідно з інструкцією, розробленою відповідно до статті 13(2).

2. На вимогу заявника орган сприяння повинен надати йому загальні інструкції та інформацію щодо складання заяви та пере­лік необхідних супровідних документів.

3. Орган сприяння не повинен надавати жодних оцінок поданій заяві.

Стаття 6. Передання заяви

1. Орган сприяння повинен передати заяву та всі супровідні документи на розгляд органу прийняття рішень.

2. Орган сприяння повинен передати заяву, використовуючи стандартну форму, зазначену в Статті 14.

3. Мова заяви та супровідних документів повинна встановлю­ватись згідно зі статтею 11(1).

Стаття 7. Отримання заяви

Після отримання заяви, переданої відповідно до статті 6, орган прийняття рішень повинен якомога швидше надати заявнику та органу сприяння таку інформацію:

(a) контактну особу відповідного департаменту, яка відпові­дальна за розгляд цього питання;

(b) підтвердження отримання заяви;

(c) якщо це можливо, приблизний строк прийняття рішення щодо заяви.

Стаття 8. Запити для надання додаткової інформації

У випадку необхідності, орган сприяння повинен надати заяв­нику загальні інструкції щодо надання додаткової інформації, на запит органу прийняття рішень.

На вимогу заявника, орган сприяння повинен у найкоротший строк надати таку інформацію органу прийняття рішень та додати список усіх супровідних документів, якщо це необхідно.

Стаття 9. Заслуховування заявника

1. Якщо орган прийняття рішень ухвалює рішення згідно із законом цієї держави-члена про заслуховування заявника або будь-якої іншої особи, а саме свідка або експерта, він може звер­нутися до органу сприяння для організації:

(a) заслуховування особи (осіб) безпосередньо самим органом прийняття рішень згідно із законом цієї держави-члена шляхом, зокрема, телефонного зв’язку або відеоконференцзв’язку, або

(b) заслуховування особи (осіб) органом сприяння згідно із законом цієї держави-члена з подальшим наданням звіту про слу­хання органові прийняття рішень.

2. Згідно з параграфом 1(а), пряме заслуховування може здій­снюватись лише разом з органом сприяння та на добровільних засадах, без застосування заходів примусу органом прийняття рішень.

Стаття іо. Надання рішення

Після ухвалення рішення орган прийняття рішень повинен якомога швидше направити заявнику та органу сприяння рішення щодо заяви про відшкодування, використовуючи стандартну форму, зазначену в статті 14, згідно з національним правом.

Стаття 11. Інші положення

1. Інформація, яка передається між органами влади згідно зі статтями 6 - 10, повинна бути надана:

(a) офіційними мовами або однією з офіційних мов органу держави-члена, якому надається така інформація і яка відповідає одній з мов інституцій Співтовариства, або

(b) іншими мовами інституцій Співтовариства, яка була визна­чена прийнятною цією державою-членом, за винятком:

i) повних текстів рішень, ухвалених органом прийняття рішень, мова яких повинна визначатися згідно із законом держав-членів;

ii) звітів, складених за результатами заслуховування згідно зі Статтею 9(1)(b), мова яких встановлюється органом сприяння, за умови, що така мова відповідає одній з мов інституцій Співтова­риства.

2. Послуги, які надає орган сприяння згідно зі статтями 1 - 10, не повинні бути підставою для подання заявником або органом прийняття рішення претензії щодо відшкодування збитків або витрат.

3. Форми заяв та інші документи, подані згідно зі статтями 6 - 10, не повинні проходити процедуру встановлення справжності або бути предметом інших формальних процедур.

Розділ ІІ. Національні схеми відшкодування

Стаття 12

1. Правила отримання відшкодування в транскордонних ситуаціях, визначені цією Директивою, повинні працювати на основі схем держав-членів щодо відшкодування потерпілим від умисних насильницьких злочинів, вчинених на території відпо­відних держав.

2. Національні норми всіх держав-членів повинні передбачати схеми відшкодування потерпілим від умисних насильницьких зло­чинів, вчинених та території відповідних держав, які гарантувати­муть справедливе та належне відшкодування потерпілим.

Розділ ІІІ. Положення щодо впровадження

Стаття 13. Інформація для подання в Комісію та інструкція

1. До 1 липня 2005 року держави-члени повинні надати детальну інформацію Комісії щодо:

(a) списку органів влади, створених або призначених згідно зі статтями 3(1) та 3(2), а також, якщо це необхідно, інформацію про спеціальну та територіальну юрисдикцію цих органів влади;

(b) мов(и), зазначених у статті 11(1)(а), використання яких допускається зазначеними органами влади, з метою застосування статей 6 - 10, а також інформацію про офіційну мову або мови, окрім офіційної мови цього органу влади, використання яких допускається для складання заяв, які подаються згідно зі статтею 11(1)(b);

(c) інформації, визначеної Статтею 4;

(d) форми заяв про відшкодування.

Держави-члени повинні інформувати Комісію про будь-які подальші зміни такої інформації.

2. Комісія у співпраці з державами-членами повинна створити та розмістити в Інтернеті матеріали, які міститимуть інформа­цію, надану державами-членами згідно з параграфом 1. Обов’язок щодо перекладу таких матеріалів покладено на Комісію.

Стаття 14. Стандартна форма передання заяв та рішень

Стандартні форми передання заяв та рішень, згідно з процеду­рою, передбаченою статтею 15(2), повинні бути прийняті не піз­ніше 31 жовтня 2005 року.

Стаття 15. Комітет

1. Комітет повинен сприяти Комісії.

2. У випадках, коли йде посилання на цей параграф, застосову­ються статті з та 7 Рішення 1999/468/ЕС.

3. Комітет повинен прийняти правила процедури.

Стаття 16. Основні контактні пункти

Держави-члени повинні призначити основний контактний пункт з метою:

(a) сприяння впровадженню статті 13 (2);

(b) надання допомоги щодо взаємодії та обміну інформацією між органами сприяння та прийняття рішень держав-членів, та

(c) надання допомоги та пошуку рішень, у випадку виникнення ускладнень при застосуванні статей 1 - 10.

Контактні пункти повинні взаємодіяти регулярно.

Стаття 17. Більш сприятливі положення

Ця Директива не повинна перешкоджати державам-членам за умови, що такі положення не суперечитимуть цій Директиві щодо:

(a) надання або підтримання більш сприятливих положень на користь потерпілого від злочину або інших осіб, які потерпіли від злочину;

(b) наданні та збереженні положень з метою відшкодування потерпілим від злочинів, вчинених не на території держави про­живання, або іншим особам, які потерпіли від такого злочину. Ці положення повинні відповідати вимогам держав-членів, які можуть бути встановлені для цілей такого відшкодування.

Стаття 18. Впровадження

1. Держави-члени повинні запровадити законодавчі, регуля­тивні та адміністративні положення, необхідні для виконання цієї Директиви до 1 січня 2006 року, за винятком статті 12(2), яка повинна набрати чинності до 1 липня 2005 року. Про виконання цієї вимоги одразу повідомляється Комісія.

2. Держави-члени можуть визначити, що необхідні для вико­нання умов цієї Директиви заходи застосовуються лише до заяв­ників, які постраждали від злочинів, вчинених після 30 червня 2005 року.

3. При затвердженні таких заходів держави-члени повинні посилатися на цю Директиву або зазначати посилання на цю Директиву у разі її офіційного опублікування. Способи зазначення таких посилань повинні встановлюватись державами-членами.

4. Держави-члени повинні повідомити Комісію про текст осно­вних положень національного закону, прийнятого щодо питань, які регулюються цією Директивою.

Стаття 19. Звіт

Комісія повинна надати Європейському парламенту, Раді ЄС та Європейському економічного і соціального комітету звіт про застосування цієї Директиви до 1 січня 2009 року.

Стаття 20. Набрання чинності

Ця Директива набирає чинності на двадцятий день після її публікації в «Official Journal of the European Union».

Стаття 21. Адресати

Ця Директива адресована державам-членам.

112

6.