ЗАЗИВНІ УНІВЕРСАЛИ від квітня—травня 1648 року 1

Богдан Хмельницький, великий гетьман війська Запорозького і все Боже військо Запорозьке.

Доводжу до відома духовних людей — владик, архімандритів, протопопів, ігуменів, священиків та інших слуг домів Божих, а також старшин грецької віри — війтів, бурмистрів, радників та інших урядовців, що ми зазнали чимало шкоди і кривд від ляхів і різних панів, які порушили наші права і зневажали наше військо Запорозьке, через що Україна наша і слава і Божі доми мало не загинули, і святі місця і тіла святих, які до цього часу з волі Божої на певних місцях лежать, мало не втратили слави, а ми — радості; до того ж проливається кров батьків наших, матерів, братів, сестер, духовних отців і невинних діточок, над якими висіла жорстока шабля ляхів і тепер на них упала; і знову чути плачі, крики, ламання рук, рвання волосся (мати дитину, батько сина, син батька) — це ридання всієї України голосами пробиває небо, прохаючи помсти від Господа Бога,— ось чому хочу я шаблею знищити цього неприятеля, пробиваючись за ним до Вісли.

Прошу вашої ласки і Господнього милосердя, щоб ви — люди одного Бога, однієї віри та крові, коли я буду наближатися до вас з військом, приготували зброю — рушниці, шаблі, кульбаки, коней, стріли, коси, списи — для оборони стародавньої грецької віри. А де можете, будь-якими силами та способами готуйтеся зустрічати ляхів, цих ворогів наших і стародавньої віри нашої і нашого народу. Своїх панів і їхніх слуг, євреїв, вибивайте, рубайте, винищуйте для чистоти нашої землі, яку обіцяємо зробити благословенною. Запасайтесь найбільше порохом, а також оловом і грішми для справ, про які дам вам знати пізніше. А якщо довідаєтесь або почуєте від проїжджих чи перехожих про чужоземне військо, яке король зібрав проти нас, давайте нам знати і попереджайте нас. Це стосується і лядської землі, якщо є там таке військо і сила. Про все це прошу повідомити нас через нашого посильного.

За вашу доброту і прихильність обіцяю вам ласку мою і мого війська Запорозького і всім мій ласкавий поклін вдруге передаю.

Діялося у Чигирині.

Не слухайте одного пана Шемберга, не слухайте більше урядників, як невольники, ви, котрих батьки не піддавалися ніяким законам, ніяким королям, лише шанували його владу, та так жили, що вигнали татар і зайняли частину землі. Ніколи не знайдете способу на польську перемогу, як тепер не скинете цілком ярмо урядників і не здобудете свободи, тієї свободи, що наші батьки кров’ю окупили, і прийдете в недоступні місця на Дніпровому Низу.

Доволі вже, такі літа ми не дбали, що нас, обдертих з усякої признаки публічного права, покинено на самоволю королівських урядовців, що найбільше тоді терпіли, на визискування від євреїв. Нас, чутливих і живих, уважають дикими і неспокійними, відважних і добре заслужених, назвали нас бунтівниками. Це ж відомо цілому світові, що польське військо нищить козацьке і селянське добро, неславить їхніх жінок і дітей. Всім накладають невольницькі послуги, тягарі, панщинні роботи проти давнього звичаю, а як хто публічно чи приватно на стільки кривд вийде зі скаргою, зустріне тільки сміх і зневагу і — що найбільше — дістане наружні, безварті слова. Всі уважають лише, аби знищити козацький рід.

Навіть військову службу Річ Посполита призначила нам віднедавна безплідну, і ми в кордонах королівства втрачаємо козацьку відвагу, коли ж лише на Чорному морі, серед небезпек від турків, козацький народ росте, ширшає і живе.

Поляки поклали собі святою ціллю своєї політики опановувати наш лад самоуправи й вибору і наставляють над нами урядовців, як і деінде, не на те, аби вони розказували міщанам і селянам поправу, лише на те, аби силою могли затримувати міста.

На всі ті кривди немає іншого способу, як лише зламати поляків силою і погордою смерті, тих поляків, що вже відвикли від боротьби; а як доля нас покине, то покладемо перед ними мертві тіла і трупи, дамо ще стації, а душу і кров нашим начальникам; не полишимо міст і нив, лише дорогу застелимо могилами.

Дуже було б добре, якби вже раз на поляків, не відкладаючи, сполучно одним ударом козаки й селяни ударили. Мені здається, що це чесніше, ліпше й безпечніше, коли поляки почують залізо у власній середині, коли будуть мати щоденно перед очима ворогів, будуть бачити, як здобуваються і самим пострахом займаються міста — аж тоді знелюблять війну, повернуть волю козакам, аби мати спокій.

Щодо мене, то не буду жалувати ні життя, ні сили, готовий на всякі небезпеки, усе віддам, аби лише для загальної свободи і спокою, і душа моя не потішиться скоріше, доки не добуду свого плоду, що я в найвищім бажанні поклав.

Джерело: Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т.- К.: Дніпро, 2001. - Т. 3. Кн. 1. - Третя чверть XVK ст. / Упор., передмова ВШевчука.- С. 176-178.