Поняття та сутність апеляційного провадження

Апеляційне оскарження — один із найбільш поширених у сучасному господарському судочинстві способів оскарження судових рішень, які не набрали чинності, в суді вищої інстанції (апеляційному суді).

Апеляція (від лат. арреііаііо — звернення, скарга) є основним способом оскарження судових актів місцевого господарського суду, які не набули законної сили в апеляційній інстанції, та має певні характерні ознаки.

В юридичній літературі характерними ознаками апеляції визнані такі:

— апеляція подається на рішення господарського суду, яке не вступило в законну силу;

— справа за апеляцією передається на розгляд вищого суду;

— подання апеляції зумовлюється неправильністю рішення господарського суду першої інстанції, що дістає прояв, на думку особи, яка подає апеляційну скаргу, або в неправильному встановленні фактичних обставин справи або в неправильному застосуванні закону;

— апеляційний господарський суд, переглядаючи справу, розглядає як питання факту, так і права, тобто має право перевірити як юридичний, так і фактичний аспекти справи в тому обсязі, що і суд першої інстанції;

— апеляційний господарський суд в результаті розгляду справи, за винятком вирішення питання непідсудності, не має права повернути справу до суду першої інстанції на новий розгляд і винесення рішення, а зобов'язаний винести нове рішення;

— повноваження апеляційного господарського суду під час перегляду справи обмежені доводами апеляційної скарги і предметом рішення суду першої інстанції. Нові вимоги, які не були предметом рішення суду першої інстанції, не можуть бути пред'явлені в апеляційному провадженні.

За наявності апеляційного оскарження апеляційний господарський суд зобов'язаний перевірити правильність прийнятих судом першої інстанції судових актів з погляду як фактів, так і права, за наявними у справі і додатково наданими доказами, як в оскарженій, так і в неоскарженій частині. В цьому випадку суд апеляційної інстанції не зв'язаний доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, вказані ознаки є загальною характеристикою апеляції як способу оскарження судових актів, які не вступили в законну силу, та дозволяють сформулювати таке доктринальне визначення.

Апеляційне провадження як стадія господарського процесу становлять сукупність дій господарського суду апеляційної інстанції, порушується лише за апеляційною скаргою, спрямована на повторний розгляд і вирішення справи по суті з метою перевірки правильності встановлення фактичних обставин справи, законності і обгрунтованості судових актів суду першої інстанції, які не набрали чинності, в межах доводів апеляційної скарги.

Отже, апеляційне оскарження і перевірка судових актів суду першої інстанції забезпечують їх законність і обгрунтованість, захист прав, свобод та інтересів осіб, які брали участь у справі, а також публічних інтересів, що є основним завданням апеляційного провадження.

Між тим мета апеляційного провадження полягає не тільки у перевірці законності й обгрунтованості рішень суду першої інстанції, що не вступили в силу, а й у повторному розгляді справи по суті. Необхідно зазначити, що оскарженню в апеляційній інстанції підлягають не тільки рішення, які не набрали законної сили, а й ухвали місцевого господарського суду передбачені в ГПК України. Отже, за допомогою апеляційного суду намагаються вирішити конфлікт інтересів, при цьому кожна зі сторін в апеляційній інстанції не тільки доводить законність або незаконність прийнятого судового акта, а й намагається довести законність її позиції в конфлікті.

2.