Поняття та сутність апеляційного провадження. Суди апеляційної інстанції

Апеляція (від лат. Hppellatio - звернення, скарга) є основним способом оскарження судових рішень, що не набрали законної сили, у суді вищої інстанції (апеляційному суді).

Характерними ознаками апеляції можуть виступати такі:

- апеляція подається на рішення (ухвалу) суду першої інстанції, що не набрали законної сили;

- справа у зв'язку з поданою апеляційною скаргою направляється на розгляд до суду вищої інстанції (апеляційного суду);

- подача апеляційної скарги зумовлена неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права чи порушенням процесуальних норм, ухваленням необґрунтованого рішення;

- суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує як питання факту, так і питання права, тобто як юридичну, так і фактичну сторони справи, у тому ж обсязі, що й суд першої інстанції, а також можуть бути надані нові докази (хоча з певним виключенням);

- розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснюється при встановленні певних меж судового розгляду.

Комітетом Міністрів Ради Європи 7 лютого 1995 року було ухвалено Рекомендації № R (95) 5 державам-членам

щодо запровадження та покращення функціонування систем і процедур оскарження по цивільних і господарських справах. Визнаючи право на оскарження рішення суду першої інстанції до вищої інстанції, тим не менш рекомендовано удосконалити процедуру апеляційного оскарження таким чином, щоб вона не використовувалася в цілях затягування процесу. Зокрема в ст. 2 документу зазначено, що у принципі питання судового спору мають визначатися на рівні суду першої інстанції. Всі можливі претензії, факти і докази мають представлятися суду першої інстанції. Державам слід розглянути доцільність прийняття законодавства або інших заходів задля досягнення цієї мети.

Щоб сторони були в змозі оцінити, чи їм слід скористатися своїм правом на оскарження, та могли, коли це можливо, обмежити оскарження, закон має зобов'язати

суди першої інстанції чітко і повно обґрунтовувати свої рішення з використанням легко зрозумілих формулювань.

Для забезпечення того, щоб суд другої інстанції розглядав лише належні питання, державам слід розглянути доцільність вжиття деяких чи усіх з наступних заходів:

a) виключити ряд категорій справ, наприклад позовних вимог на невеликі суми;

b) запровадити вимогу щодо одержання дозволу суду на подання апеляції;

c) установити конкретні граничні строки щодо

здійснення права на оскарження;

d) відстрочувати здійснення права на оскарження по ряду попередніх питань до подання основної апеляції по суті справи.

Відповідно до ст. 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено законом.

Судом апеляційної інстанції у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави є Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 26 ЦПК України.

Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

21.2.