Право на судовий захист. Поняття і сутність позовного провадження. Поняття позову та його елементи. Види позовів

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Реалізація права на судовий захист передбачає три основні складові частини::

1) право на звернення до суду;

2) право на пред’явлення позову;

3) право на судове рішення (задоволення позову).

Щодо права на звернення до суду, то згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за ч. 1 і 2 ст. 15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших

правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ віднесено до компетенції адміністративних чи

господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Правом на пред'явлення позову наділені всі

заінтересовані особи, в тому числі іноземні фізичні та юридичні особи та держави. Усі вони можуть звернутися до суду з позовом про захист суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу. В окремих визначених законом випадках до суду можуть звертатися органи та особи в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересів. Слід також зазначити, що право на звернення до суду за судовим захистом мають не тільки фізичні та юридичні особи, а й інші суб'єкти, які наділені цивільною процесуальною правосуб'єктністю.

Право на пред'явлення позову — це інститут цивільного процесуального права, який регулює підстави та порядок порушення судової діяльності із захисту прав та охоронюваних законом інтересів. Процесуальними

наслідками реалізації права на пред'явлення позову є виникнення судової діяльності із здійснення правосуддя у цивільній справі та ухвалення рішення суду як результат цієї діяльності.

Право на задоволення позову стосується кінцевого результату діяльності суду із розгляду та вирішення справи. Тобто, в особи це право виникає ще в момент порушення права, однак підтвердити його, а в подальшому реалізувати, можна тільки після ухвалення рішення суду про задоволення позову. Підстави для підтвердження та реалізації цього права визначаються, як правило, нормами матеріального права.

Реалізація права на судовий захист цивільних, житлових, трудових, земельних, сімейних прав відбувається в порядку, передбаченому ЦПК України. Засобом реалізації права на судовий захист в цивільному судочинстві виступає позов.

Позов - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд.

При цьому вимога, яка спрямована до суду, характеризує процесуальну сторону позову, оскільки позов є засобом порушення процесу, процесуальним засобом захисту права, а вимога, яка спрямована до відповідача, є матеріально-правовою стороною позову, оскільки вимога позивача до відповідача випливає з матеріального суб'єктивного права позивача, наявність якого і буде доводити позивач у процесі, порушеному цим позовом^[32].

Розгляд судом позову відбувається в позовному провадженні. Елементом позовного провадження є судовий розгляд цивільних справ.

Для позовної форми захисту права характерні такі ознаки:

1) наявність матеріально-правової вимоги, яка випливає із порушеного або оспорюваного права сторони і яка підлягає розгляду в певному порядку, встановленому законом;

2) наявність спору про суб'єктивне право;

3) наявність двох сторін із протилежними інтересами, які наділені законом певними правомочностями щодо захисту своїх прав і охоронюваних інтересів у суді.

Позов є фундаментальною категорією цивільного судочинства і позовного провадження, оскільки він є одним із центральних інститутів цивільного процесуального права.

Виділяють декілька елементів позову: предмет позову, підстава позову, зміст позову.

Предмет позову — це елемент позову, який представляє собою матеріально-правову вимогу позивача до відповідача.

Підстава позову — це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і докази, що підтверджують позов.

Зміст позову — це елемент позову, який відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов'язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі (ч. 3 ст.49

ЦПК України). У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених ЦПК України.

Зміна підстав позову можлива шляхом заміни одних фактів, на які позивач посилається на обґрунтування своїх вимог, іншими, або доповненням кола фактів підстав позову додатковими чи виключенням певних фактів із підстав позову. Зміна підстав позову шляхом заміни одних фактів іншими можлива у тому випадку, коли норми матеріального права передбачають можливість захисту права на підставі декількох юридичних фактів, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення права чи інтересу, які підлягають захисту. Так, наприклад, відповідно до ст. 825 ЦК договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі: 1) невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договором не встановлений більш тривалий строк, а при

короткостроковому наймі — понад два рази; 2) руйнування

або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає; 3) використання житла не за призначенням або систематичне порушення прав та інтересів сусідів після попередження наймодавця про необхідність усунення цих порушень.

В п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12 червня 2009 року № 5 зазначено, що оскільки підставою позову є фактичні обставини, наведені в позовній заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом необхідно керуватись під час вирішення спору. А отже зміна посилань позивача на певні норми матеріального права не є заміною підстави позову.

Елементи позову визначають тотожність позовів. Відповідно до ст. 186 ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Тобто якщо в суді знаходиться справа, то відкрити нове провадження за тотожним позовом неможливо. Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно

збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду

заінтересованих осіб за вирішенням спору.

13.2.