СТАДІЇ РЕЄСТРАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Будь-яке провадження, зокрема реєстраційне, складаєть­ся з дій (процедур), які логічно та послідовно змінюють одна одну. Їх називають стадіями адміністративного провадження.

Процесуальна стадія є самостійною, тривалою й логічно пов'язаною сукупністю процесуальних дій, спрямованих на досягнення визначених цілей і виконання відповідних зав­дань, функціонально узгоджених з ними, з визначеним колом суб'єктів і закріпленням у відповідних процесуальних актах.

Стадії існують у будь-якому адміністративному прова­дженні. Кожному виду адміністративних проваджень прита­манні свої стадії. Саме тому стадії та їх аналіз є основою харак­теристики адміністративних проваджень.

Найпростішою складовою провадження є етап проце­суальної діяльності. Це фрагмент процесуальної стадії, який складається з низки самостійних процесуальних дій, а іно­ді збігається з окремою процесуальною дією. Основні ознаки, за якими можна відрізнити стадію від етапу, - це мета й особли­вості зв'язку між ними. Досягнення мети однієї стадії дає до­статні підстави для переходу до наступної, однак між етапами в рамках стадії такого тісного зв'язку немає. Реалізація будь- якого з етапів має слугувати досягненню мети стадії. Інак­ше кажучи, стадії в рамках провадження поєднані послідов­но, етапи ж у рамках стадії можуть бути поєднані і послідовно, і паралельно, одні з них необхідні, а інші ні.

Варто також зазначити, що органам публічної адміністра­ції, які здійснюють реєстраційне провадження, надаються пев­ні повноваження щодо вибору окремих етапів і визначення їх послідовності, а щодо стадій це недопустимо.

Також слід враховувати, що кожна стадія реєстраційного провадження мусить мати свій результат, без якого не мож­на переходити до іншої стадії. Так, Д. В. Мовчан під цим про­понує розуміти правовий результат, якому властиві певні сут­тєві ознаки: а) настання такого результату передбачено від­повідною нормою закону; б) вчинення дій, що спрямовані на настання кінцевого результату, належить в обов’язковому порядку до компетенції відповідного державного органу, уповноваженого на вчинення тих чи інших реєстраційних дій; в) настання такого результату в обов’язковому поряд­ку створює певні суб’єктивно-правові наслідки для особи, яка звернулася до державного органу, уповноваженого на вчи­нення реєстраційних дій; г) без наявності такого результату неможливе настання наступної правової стадії реєстраційного провадження^[163].

Отже, розглянути або розкрити зміст того чи іншого адмі­ністративного провадження чимало здебільшого означає про­аналізувати кожну з його стадій.

Існує багато точок зору щодо кількості стадій в окремих провадженнях, але це не має принципового значення. Стадії можна продовжувати, можна виділяти певні етапи, назива­ти основними або допоміжними, давати їм різні назви тощо. Принципово важливим є те, що у підсумку стадії повинні повно і щонайточніше відображати цілісну картину прова­дження як сукупність окремих дій або процедур, що здійсню­ються у процесі реалізації адміністративно-правових норм.

Таким чином, стадії реєстраційного провадження можна визначити як строкові, логічні та послідовні операції, кожна з яких має свої якісні особливості (доцільність, ефективність), а в сукупності всі вони створюють зв’язну структуру вказа­ного провадження, яке приносить юридичний фіксований результат.

Кількість і порядок стадій реєстраційного провадження дослідники адміністративного процесу визначають по-різному.

Приміром, Л. П. Котяш, досліджуючи адміністративно- правове регулювання державної реєстрації юридичних осіб в Україні, виділяє такі стадії: 1) подання документів заявни­ком для державної реєстрації; 2) заповнення форми заяви про державну реєстрацію; 3) здійснення прийому та опису пода­них документів уповноваженим суб'єктом у разі подання до­кументів у паперовій формі та виготовлення копій докумен­тів в електронній формі; 4) внесення копій документів в елек­тронній формі до Єдиного державного реєстру; 5) перевір­ка документів на наявність підстав для зупинення розгляду документів або для відмови в державній реєстрації; 6) при­йняття рішення про проведення реєстраційної дії та її про­ведення (зокрема з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови в державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; 7) формування та оприлюднен­ня на порталі електронних сервісів виписки, результатів на­дання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації та установчих документів; 8) видання за бажанням заявника виписки з Єдиного державного реєстру в паперовій формі за результатами проведеної реєстраційної дії (у разі подання за­яви про державну реєстрацію у паперовій формі) з простав­ленням підпису та печатки державного реєстратора^[164].

Я. О. Пономарьова вважає, що реєстрація прав проводить­ся в такому порядку: приймання й перевірка документів, по­даних для реєстрації прав; установлення відсутності підстав для відмови в реєстрації прав; прийняття рішення про реє­страцію прав або про відмову в реєстрації прав; унесення за­писів до Реєстру прав; учинення написів на правовстанов- лювальних документах; видача витягів із Реєстру прав про реєстрацію прав^[165].

Назагал реєстраційне провадження має таку структуру:

1) стадія порушення справи та аналізу наданих документів:

- подання відповідних документів, які необхідні для реєс­трації об'єкта;

- розгляд та перевірка поданих документів;

- проведення додаткових спеціалізованих перевірок (експертиза, випробування) - факультативний етап;

2) стадія прийняття рішення щодо реєстрації або відмова у реєстрації об'єкта державної реєстрації:

- підготовка висновку щодо задоволення звернення про реєстрацію або вмотивована відмова щодо реєстрації;

- надсилання копій щодо методів контролю за зареєстро­ваним об'єктом відповідному органу публічної адміністрації (якщо таке встановлено законодавцем);

3) стадія оскарження рішення у справі (факультативна стадія):

- оскарження рішення;

- перевірка законності рішення;

- проведення незалежної експертизи;

- винесення рішення щодо оскарження;

4) стадія виконання винесеного рішення:

- видача свідоцтва (посвідчення) про державну реєстрацію;

- внесення даних до реєстру;

- надання даних про реєстрацію в органи публічної ад­міністрації, якщо таке передбачено законодавцем (факульта­тивний етап)^[166].

Охарактеризуємо кожну стадію реєстраційних прова­джень окремо.

Стадія порушення справи та аналізу наданих документів починається з подання заяви і документів (перелік яких за­тверджений чинними нормативно-правовими актами) заці­кавленою фізичною або юридичною особою до компетентно­го органу публічної адміністрації.

Так, державна реєстрація транспортних засобів здійс­нюється територіальними органами з надання сервісних послуг МВС України^[167].

Наприклад, документи для державної реєстрації фізичної особи підприємцем можуть подаватися як безпосередньо дер­жавному реєстратору (чи уповноваженій особі фронт-офісу), так і в електронній формі.

В першому випадку безпосередньо особа, яка має намір стати підприємцем, чи її представник, який діє на підставі до­ручення чи іншого документа, що підтверджує його повнова­ження, пред’являє державному реєстратору документ, що по­свідчує особу, та подає у паперовій формі такі документи: 1) за­яву про державну реєстрацію фізичної особи підприємцем, у якій може зазначатися прохання про реєстрацію такої особи платником податку на додану вартість та/або обрання спро­щеної системи оподаткування та яка повинна бути підписана заявником особисто; 2) нотаріально засвідчену письмову зго­ду батьків (усиновлювачів) або піклувальника чи органу опіки та піклування - для фізичної особи, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю, але не має повної цивільної дієздатності, про що складається відповідний опис^[168]. При цьому документи повинні відповіда­ти таким вимогам: 1) мають бути викладені державною мо­вою та додатково, за бажанням заявника, - іншою мовою (крім заяви про державну реєстрацію); 2) текст документів має бути написаний розбірливо (машинодруком або від руки друкова­ними літерами); 3) не повинні містити підчищення або до­писки, закреслені слова та інші виправлення, не обумовлені в них, орфографічні та арифметичні помилки, заповнювати­ся олівцем, а також містити пошкодження, які не дають змоги однозначно тлумачити їхній зміст; 4) документи, видані відпо­відно до законодавства іноземної держави, повинні бути лега­лізовані (консульська легалізація чи проставлення апостиля) в установленому законодавством порядку, якщо інше не вста­новлено міжнародними договорами.

Електронна реєстрація фізичної особи-підприємця здій­снюється за допомогою кваліфікованого цифрового підпи­су^[169]. За умови наявності діючого кваліфікованого електрон­ного підпису фізичній особі, яка бажає зареєструватися як під­приємець, необхідно подати заяву про державну реєстрацію в електронній формі через кабінет громадянина на порталі Дія (diia.gov.ua).

Деякі об'єкти вимагають обов'язкової реєстрації в межах певних термінів. Наприклад, власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи або їхні представники - зобов'язані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання або митного оформлення чи тимчасового ввезення на територію України, або після виникнення обставин, що є підставою для внесен­ня змін до реєстраційних документів. Термін реєстрації може бути продовжено у разі неможливості власника транспортно­го засобу (внаслідок хвороби, відрядження, з інших поважних причин) вчасно її здійснити.

Після отримання відповідних документів компетентний орган державної реєстрації здійснює:

- перевірку комплектності документів та повноти відо­мостей, що вказані в реєстраційній картці або представлених документах;

- перевірку документів, які подаються до компетентного органу публічної адміністрації, щодо відсутності підстав для відмови у внесенні до державного реєстру.

Наступною є стадія прийняття рішення щодо реєстрації або відмови у реєстрації об'єкта державної реєстрації.

В ході реалізації цієї стадії компетентна посадова особа заносить відомості про реєстрацію до Державного реєстру, а та­кож формує реєстраційну справу. Реєстраційна справа має ре­єстраційний номер, який присвоюється під час внесення запи­су про проведення державної реєстрації до Державного реєстру.

Державний реєстр будь-яких об'єктів державної реєстрації здійснюється з метою забезпечення органів державної влади достовірною інформацією про стан існування об'єктів у систе­мі публічного управління.

Державний реєстр ведеться на електронних носіях від­повідно до державних стандартів, які забезпечують його су­місність і взаємодію з іншими інформаційними системами та мережами, що становлять інформаційний ресурс держави. До державного реєстру не вносяться відомості, що становлять державну таємницю.

Державний реєстр створюється і ведеться спеціально упо­вноваженим органом з питань державної реєстрації, який є його розпорядником та адміністратором. Державний реєстр має чітко визначені нормативно-правовими актами відомості про об'єкт реєстрації, однак для кожного об'єкта є їх відповід­ний перелік.

Підстави для відмови у державній реєстрації можуть бути різними.

Наприклад, для відмови у державній реєстрації фізичної особи-підприємця законодавець визначив таке:

1) документи подано особою, яка не має на це повно­важень;

2) у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення щодо заборони у проведенні реєстраційної дії;

3) не усунуто підстави для зупинення розгляду докумен­тів протягом встановленого строку;

4) наявні обмеження на зайняття підприємницькою діяль­ністю, встановлені законом;

5) наявність в Єдиному державному реєстрі запису, що фі­зична особа вже зареєстрована як фізична особа-підприємець^[171].

Повідомлення про відмову у проведенні державної ре­єстрації повинно містити посилання на конкретну норму (пункт, статтю) законодавства із зазначенням, що саме пору­шено під час оформлення та подання документів, а також му­сить бути зазначено, який саме пункт чи стаття поданого за­явником документа (статуту, протоколу тощо) не відповідає нормам законодавства.

Відмова у державній реєстрації здійснюється протягом 24 годин після надходження документів, поданих для держав­ної реєстрації, крім вихідних та святкових днів. Повідомлення про відмову у державній реєстрації із зазначенням виключно­го переліку підстав для відмови та рішення суб'єкта держав­ної реєстрації про відмову у державній реєстрації розміщують­ся на порталі електронних сервісів у день відмови у державній реєстрації.

Після усунення причин, які були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації відповідного об'єкта, заці­кавлені особи або уповноважена ними особа можуть повторно подати документи для проведення державної реєстрації.

Наступна стадія - оскарження рішення у справі.

На підставі норм ст. 55 Конституції України^[172] кожна особа має право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності ор­ганів державної влади, органів місцевого самоврядування, по­садових і службових осіб. Тобто кожен має право звертатися до судових органів з метою захисту прав, свобод, власних інтере­сів (це також стосується висновків чи процедури проведення реєстрації). Запровадження в системі публічного управління європейських стандартів в умовах реалізації адміністративної та судової реформ зумовило створення в системі судочинства спеціальних адміністративних судів.

Адміністративні суди, відповідно до ст. 2 Кодексу адмініс­тративного судочинства України, захищають права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку орга­нів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів під час здійснення ними владних управлінських функцій на підставі законодав­ства, в тому числі на виконання делегованих повноважень^[173].

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь- які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повнова­жень, крім випадків, якщо для таких рішень, дій чи бездіяль­ності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Отже, відмову в проведенні державної реєстрації може бути оскаржено в суді.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного ре­єстратора, суб'єкта державної реєстрації або територіально­го органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має місти­ти: 1) найменування (ім'я) скаржника, його місце проживан­ня чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходжен­ня (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) пред­ставника скаржника, якщо скарга подається представником; 2) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та нор­ми законодавства, порушені на думку скаржника; 3) викла­дення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 4) відомості про наявність чи відсутність судового спору з по­рушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасу­вання оскаржуваного рішення, повідомлення або реєстрацій­ної дії державного реєстратора та/або внесення відомостей до Єдиного державного реєстру; 5) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складення скарги^[174].

Порушення строків видачі зацікавленій особі свідоцтва про державну реєстрацію, повідомлення про відмову у прове­денні державної реєстрації або повідомлення про залишення документів без розгляду вважається відмовою у проведенні державної реєстрації і також може бути оскаржено в суді.

Спори щодо рішення реєстраційних органів та процедур, відповідно до ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України, розглядаються місцевими або окружними адмініс­тративними судами^[175].

На стадії виконання винесеного рішення у разі прийнят­тя компетентним органом зі здійснення державної реєстра­ції позитивного рішення щодо внесення до Державного реє­стру компетентний орган видає свідоцтво або посвідчення встановленого зразка і вносить інформацію до Державного реєстру.

Залежно від видів об'єктів державної реєстрації норма­тивно-правовими актами України передбачено виконан­ня певних умов, які є обов'язковими у випадках здійснення державної реєстрації. Наприклад, одержуючи реєстраційне посвідчення, особа, якій уперше надається право займатися нотаріальною діяльністю, в органі юстиції в урочистій обста­новці складає присягу^[176].

Визначаючи стадії реєстраційного провадження, потріб­но звернути увагу на строк (термін, період) стадії. Єдині стро­ки для повного циклу реєстраційних проваджень у законодав­стві не визначені. Також не встановлено єдині строки для кож­ної зі стадій цих проваджень. Мабуть, цього і не варто робити, оскільки, зважаючи на різну складність окремих реєстрацій­них процедур, для них повинні бути встановлені різні строки і їх не слід уніфікувати.

Проте у всіх і у кожному з реєстраційних проваджень за­для уникнення затягування вирішення реєстраційної спра­ви необхідно встановлювати граничний строк. Наприклад, заява про зміну імені, подана у встановленому порядку до від­ділу державної реєстрації актів цивільного стану, розглядаєть­ся у тримісячний строк з дня її подання. За наявності поваж­ної причини цей строк може бути продовжено, але не більш як на три місяці^[177].

Причому граничний строк може конкретизуватися підза- конними актами. Так, згідно з Порядком розгляду заяв про змі­ну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної осо­би, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 915^[178], за наявності поважних причин строк розгляду заяв про зміну імені може бути продовжений не більш як на три місяці з письмового дозволу керівника від­ділу державної реєстрації актів цивільного стану управлінь державної реєстрації міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України.

О. О. Колотілов, досліджуючи напрями вдосконалення адміністративних процедур державної реєстрації в Україні, слушно зазначає, що підґрунтям для подальшого розроблення належної наукової та нормативної бази процедур державної реєстрації є: 1) розвиток адміністративно-процедурних засад діяльності суб'єктів державної реєстрації, зокрема в частині подальшої гармонізації законодавства України зі законодав­ством Європейського Союзу; 2)урегулювання адміністративно- правового статусу всіх суб'єктів державної реєстрації в Украї­ні з акцентом на їхній відповідальності; 3) розвиток системи електронної реєстрації; 4) забезпечення відкритості держав­них реєстрів за умови належного захисту персональних да­них; 5) залучення громадськості та професійних самоврядних організацій до розроблення проектів нормативно-правових актів із питань легітимації суб'єктів господарювання; роз­роблення та прийняття відповідної законодавчої бази;

6) професійне навчання, підвищення кваліфікації державних реєстраторів; 7) оптимізація організаційно-штатної структу­ри органів державної реєстрації тощо^[179].

З огляду на викладене можна констатувати, що реєстра­ційне провадження має визначене коло суб'єктів та свою структуру, що утворена сукупністю стадій, які характеризу­ються специфічною функціональною спрямованістю, віднос­ною самостійністю й логічною завершеністю, при цьому таке провадження завершується прийняттям певного рішення, не властивого іншим видам адміністративних проваджень. Усі прийняті рішення на будь-якій стадії реєстраційного про­вадження повинні відповідати вимогам законності, що забез­печується системою юридичних гарантій.

3.