ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ РЕЄСТРАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Трансформаційні процеси, що відбуваються у всіх сферах суспільного життя нашої держави упродовж останніх тридця­ти років, нерозривно пов'язані зі створенням необхідних умов реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що зумовлює стрімкий розвиток правових інститутів, які потребують системного нормативно-правового регулювання та чітко визначеної реалізації через регламенто­вану діяльність суб'єктів публічного адміністрування.

У масиві національного законодавства виокремлюєть­ся адміністративний блок, що являє собою потужний інстру­мент, сфера дії якого поширюється на всі складники суспіль­ного життя. До найважливіших із них можна віднести сфе­ру державної реєстрації, складність і багатоаспектність якої вимагає застосування потужного правового інструменту для забезпечення належного її існування^[147].

У довідковій літературі термін «реєстрація» (з лат. Kegestum та пол. rejestr) тлумачиться як: внесення до списку, до книги; складання переліку, опису; запис фактів чи явищ з метою облі­ку, надання факту законності; вносити кого-, що-небудь у спи­сок, книгу для запису справ, документів, майна, земельних во­лодінь із метою обліку або надання йому законної сили; фік­сувати, переважно за допомогою приладів, яке-небудь яви­ще, спостереження, якийсь факт тощо^[148]. Зокрема, у Великій українській юридичній енциклопедії «реєстрація» визначена як офіційне визнання та засвідчення державою певного факту шляхом внесення відомостей або їх зміни до відповідних дер­жавних реєстрів уповноваженими суб’єктами публічного адмі­ністрування в порядку, передбаченому законодавством^[149].

З позиції теорії адміністративного права реєстраційне провадження як вид адміністративного провадження - це діяльність органів виконавчої влади щодо розгляду і вирі­шення індивідуальних адміністративних справ, змістом яких є державна реєстрація різних об’єктів.

Державна реєстрація (з пізньолат. registratio - внесення до списку, переліку) - письмовий запис або фіксація іншим чи­ном фактів, явищ, відомостей чи певних матеріальних об’єктів з метою їх державного обліку та контролю, засвідчення дій­сності і надання їм законного (легітимного) статусу, а та­кож вчинення інших реєстраційних дій. Державна реєстрація є доказом обставин, що тягнуть за собою певні юридичні наслідки (наприклад, набуття з моменту реєстрації цивіль­ної правоздатності та дієздатності суб’єктами підприємниць­кої діяльності). Державна реєстрація здійснюється у встанов­леному законодавством порядку уповноваженими державою органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, на які покладено також обов’язки щодо ведення та належного функціонування відповідного реєстру^[150].

Змістом реєстраційного провадження є вчинення пев­них дій щодо фіксації у реєстрі відповідного факту чи явища та видачі про це документа встановленого зразка. Реєстрацій­ний орган (посадова особа) здійснює: перевірку комплектнос­ті та повноти відомостей поданих документів; перевірку пода­них документів на відсутність підстав для відмови у проведен­ні реєстрації; внесення відомостей до відповідного реєстру; оформлення і видачу офіційного документа, що підтверджує факт реєстрації, та витягу з відповідного реєстру.

Реєстраційне провадження має специфічні мету і завдан­ня. Взагалі мета будь-якого адміністративного проваджен­ня - це заздалегідь заплановані результати, досягнення яких можливе за допомогою відповідних засобів та способів. Своєю чергою, завдання цього провадження відображають необхід­ність для суб'єкта здійснити певні дії, спрямовані на досягнен­ня мети провадження. Таким чином, мета провадження визна­чає наявність комплексу відповідних завдань, вирішення яких і дає змогу досягти поставленої мети.

Слід наголосити, що завдання реєстраційного проваджен­ня законодавчо не визначені. До них відносять:

1) забезпечення реалізації та захисту прав, свобод і закон­них інтересів громадян і юридичних осіб;

2) своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування об­ставин кожної реєстраційної справи, вирішення її відповідно до закону.

- перевірку документів, які подаються для проведення державної реєстрації, на: комплектність; повноту відомостей, що в них вказані; відсутність підстав для відмови в проведен­ні державної реєстрації;

- проведення державної реєстрації відповідно до вста­новлених процедур;

- оформлення і видачу реєстраційних документів;

3) попередження порушень закону з боку фізичних і юри­дичних осіб, які подають документи на проведення державної реєстрації.

Отже, основною метою реєстраційного провадження є проведення державної реєстрації, в процесі чого реалізують­ся права та обов'язки, з одного боку, юридичних і фізичних осіб, з іншого - органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Принципи, згідно з якими здійснюється реєстраційне про­вадження, закріплені в численних правових нормах і безпосе­редньо випливають зі завдань діяльності владних суб'єктів, яка має позитивний, неюрисдикційний характер. Найважливі­шими з них є:

1) законність;

2) строковість;

3) платність;

4) територіальність;

5) підконтрольність реєстраційного органу суспільству;

6) концентрація дій;

7) оперативність;

8) правова рівність;

9) самостійність у прийнятті рішення;

10) достовірність.

Принципи провадження пов'язані між собою, вони здій­снюються в нерозривній єдності. Тільки послідовна реалізація всіх принципів відповідає демократичній природі проваджен­ня і допомагає щонайкраще досягти його мети^[151].

У процесі проведення державної реєстрації між суб'єктами провадження виникають певні організаційні зв'язки, вони вступають один з одним у відповідні відносини. Відносини, що виникають між суб'єктами реєстраційного провадження у сфері державної реєстрації і ґрунтуються на адміністративно- процесуальних нормах, набувають характеру правових і мо­жуть бути охарактеризовані як реєстраційні відносини.

Реєстраційне провадження охоплює широке коло суспіль­них відносин, учасниками яких, з одного боку, є органи вико­навчої влади та їхні посадові особи, а з іншого - громадяни, громадські організації, юридичні особи і т.

Реєстраційні провадження мають свої характерні ознаки.

По-перше, реєстраційне провадження - це в будь-якому разі послідовні дії публічних органів управління з прийняття юридичного рішення і в більшості випадків - видача підтвер- джувального документа, що засвідчує здійснення реєстрацій­ної процедури.

По-друге, особливістю цього виду адміністративного про­вадження є множинність суб'єктів, правомочних здійснювати цю діяльність.

Реєстраційні органи мають такі повноваження:

- проведення реєстраційних дій;

- видача свідоцтва про здійснені реєстраційні дії;

- анулювання реєстрації у випадках, передбачених законом;

- ведення єдиних реєстрів;

- здійснення контрольних функцій за дотриманням вимог та умов щодо проведення реєстраційних дій.

По-третє, сторонами реєстраційного провадження є:

1) особа, зацікавлена в реалізації своїх прав і законних інтересів (громадяни та їхні організації);

2) орган публічної адміністрації (посадова особа цього ор­гану), який компетентний у здійсненні процедури реєстрації, що дає змогу реалізовувати ці права.

Зацікавленою стороною у реєстраційному провадженні може одночасно бути не один, а двоє і більше громадян або ор­ганізацій. Приміром, у разі подання заяви для реєстрації шлю­бу в орган РАЦС зацікавленими є обидві сторони майбутньо­го подружжя.

По-четверте, порядок здійснення державної реєстрації врегульовується нормами адміністративно-процесуального права, яке одночасно виконує функцію реалізації відповідних матеріально-правових норм різної галузевої належності: кон­ституційного (державного) права (наприклад, що встановлю­ють статус громадських об'єднань), цивільного права (скажі­мо, що встановлюють статус нерухомості), адміністративного права (як-от ті, що встановлюють обов'язок органів публічної адміністрації реєструвати певні види своїх нормативних пра­вових актів у Міністерстві юстиції України).

По-п'яте, реєстраційне провадження має логічно визначе­ний порядок проведення встановлених процесуальними нор­мами дій.

По-шосте, суб'єкт, який отримав відмову у реєстрації, може оскаржити її в строк, передбачений чинним законодавством^[152].

До речі, деякі науковці пропонують визначення понят­тя реєстраційного провадження. Так, О. В. Кузьменко вважає, що реєстраційне провадження - це регламентована адмі­ністративно-процесуальними нормами діяльність уповно­важених органів публічної адміністрації, в ході якої вирі­шуються питання: про офіційне визнання законності пра­вових актів; про законність дій юридичних та фізичних осіб; про наділення суб'єктів права відповідними правами або обов'язками; про облік та фіксацію юридичних фактів шляхом закріплення їх у реєстраційних документах^[153].

В. В. Нікітін трактує реєстраційне провадження як су­купність офіційних, юридично значущих дій, які здійсню­ються уповноваженими органами державної влади і поляга­ють в офіційному визнанні, зміні та припиненні певних прав або правочинів через затвердження таких процесуальних дій у спеціально створених інформаційних базах - реєстрах^[154].

Реєстраційне провадження як різновид адміністративно­го провадження - це діяльність уповноважених органів (по­садових осіб) щодо розгляду та вирішення індивідуальних справ, які мають безспірний характер. Такі індивідуальні спра­ви розглядаються у позасудовому порядку, на особистому при­йомі посадової особи уповноваженого органу в сфері реєстра­ції. В цьому випадку йдеться про надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, тобто про задоволення суб'єктивного права особи^[155].

Крім того, реєстраційні провадження - це в основному «за- явні» адміністративні неюрисдикційні провадження, тобто такі, що здійснюються на підставі заяв громадян, юридичних осіб і пов'язані з наданням їм суб'єктивних прав чи правово­го статусу^[156]. Тому для логічного продовження послідовності операцій у реєстраційному провадженні обов’язкова заява суб'єкта, який реєструється.

Навіть у випадках обов'язкової реєстрації необхідна воля суб'єкта, що реєструється. Наприклад, згідно зі ст.ст. 180, 183 ПК України, будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстра­ції як платник податку на додану вартість, подає до контро­люючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем про­живання) реєстраційну заяву^[157]. Тобто реєстрація цієї особи є обов'язковою, але вона може бути здійснена лише за реє­страційною заявою вказаної особи до контролюючого органу, інакше реєстраційне провадження не розпочинається.

У деяких випадках для ініціювання реєстраційного прова­дження вдаються як до подання заяв, так і до інших юридич­них фактів. Зокрема, за ст. 17 Закону України «Про Державний реєстр виборців»^[158], підставою для видання наказу про вне­сення запису до бази даних Державного реєстру виборців є по­дані в установленому порядку до відповідного органу веден­ня цього Реєстру документи, які підтверджують набуття осо­бою права голосу у зв'язку з досягненням нею віку 18 років, у зв'язку з набуттям особою громадянства України, у зв'язку з поновленням дієздатності особи, не включеної до Реєстру, та в інших випадках. При цьому документи можуть бути пода­ні до відповідного органу ведення Реєстру як у порядку осо­бистого звернення особи за власною ініціативою (подання заяви), так і в порядку періодичного поновлення та уточнення персональних даних Реєстру.

Отже, реєстраційне провадження - це послідовна діяль­ність публічної адміністрації, яка в межах покладеної на неї компетенції здійснює реєстрацію відповідних об'єктів та вно­сить інформацію у відповідний реєстр.

Реєстраційні провадження характеризуються значним спектром різновидів, вичерпний перелік яких навести майже неможливо та і недоречно. Однак доцільно навести приклади проваджень щодо:

1) державної реєстрації (перереєстрації) виробів медич­ного призначення;

2) державної реєстрації нормативно-правових актів мініс­терств та інших органів виконавчої влади;

3) реєстрації прав власності на нерухоме майно;

4) державної реєстрації іноземних інвестицій;

5) реєстрації тварин;

6) реєстрації об'єднань громадян;

7) державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців;

8) державної реєстрації (обліку) зовнішньоекономічних договорів (контрактів) на здійснення експортних операцій із брухтом чорних металів;

9) реєстрації та обліку фізичних осіб за місцем проживан- ня/перебування;

10) державної реєстрації друкованих засобів масової інформації;

11) державної реєстрації банків, відкриття їхніх філій, представництв, відділень;

12) реєстрації актів цивільного стану;

13) реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) тощо.

Очевидним видається те, що нормативно-правова база державної реєстрації є доволі широкою та розпорошеною; предметами державної реєстрації виступають різноманітні об'єкти матеріального світу, юридичні факти, суб'єкти, доку­менти та їхні реквізити тощо; державну реєстрацію здійсню­ють різні органи публічної влади.

Своєю чергою, основними об'єктами реєстраційних про­цедур вважаються: події; речові права на нерухоме майно; цивільні стани; місце проживання чи перебування; інозем­ці та особи без громадянства; об'єкти, пов'язані зі здійснен­ням економічної діяльності; нормативно-правові акти та їхні проекти тощо^[159]. Наведена позиція дещо звужує інститут державної реєстрації, репрезентуючи лише окремі його складники.

Найбільш вдалою вбачається думка, відповідно до якої виділяють такі групи об'єктів державної реєстрації:

1) події (народження, смерть тощо);

2) цивільні стани (укладення та розірвання шлюбу, зміна прізвища, імені та по батькові);

3) фізичні та юридичні особи як носії юридичних прав та обов'язків;

4) учасники виборчих процесів (кандидати на виборну по­саду та їхні представники, члени виборчих комісій);

5) об'єкти, пов'язані зі здійсненням економічної діяльнос­ті (правочини, ліцензії, нотаріальна діяльність, фінансові опе­рації, брокерська діяльність, договори, іпотека, випуск цінних паперів та сертифікатів, банківські рахунки, засоби масової інформації тощо);

6) нерухомість (споруди, земельні ділянки тощо);

7) матеріальні об'єкти (цінні папери, транспортні засоби, зброя та боєприпаси, поліграфія, медичні препарати та облад­нання, результати науково-дослідної та творчої діяльності, реєстратори розрахункових операцій, товари і послуги, симво­ліка, логотипи, товарні знаки тощо);

8) документи, їхні проекти та реквізити (нормативно- правові акти та їхні проекти, індивідуальні акти державно­го управління, статути, регламенти, державні акти на право власності, довідки, свідоцтва, посвідчення, довіреності, запо­віти, технічні умови на продукцію тощо);

9) проекти та програми (інвестиційні, інноваційні проек­ти, науково-технічні програми тощо);

10) географічні об'єкти (маршрути, лінії закордонного плавання, кваліфіковані зазначення проходження товару)^[160].

Таким чином, під реєстрацією розуміють велику кількість проваджень, які мають місце у найрізноманітніших сферах суспільного життя і встановлені у законодавчому порядку офі­ційного визнання законності відповідних дій чи нормативно- правових актів.

Суб'єктів реєстраційних правовідносин можна розділити на дві групи:

1) суб'єкти, які виконують функції щодо ведення прова­дження, - це наділені владними повноваженнями посадо­ві особи реєстраційного органу, участь яких у провадженні є обов'язковою, оскільки без них проведення державної реє­страції неможливе. Це пов'язано насамперед з тим, що оста­точне рішення у будь-якій реєстраційній справі, яка розгля­дається та вирішується у межах провадження, приймається в односторонньому порядку саме цими суб'єктами;

2) суб'єкти, що беруть участь у провадженні з метою ре­алізації своїх прав і законних інтересів, - це юридичні і фі­зичні особи, які виступають ініціаторами реєстраційного провадження.

Основними рисами реєстраційного органу як суб'єкта реєстраційних правовідносин є такі:

- це орган, який виступає обов'язковим суб'єктом реєс­траційних правовідносин. Ніякий інший учасник цих відносин не може його замінити чи виступити від його імені та прийня­ти рішення по реєстраційній справі;

- це провідний суб'єкт реєстраційних правовідносин, повноваження якого прописані правовими нормами, що регу­люють реєстраційне провадження^[161].

Основним завданням реєстраційного органу є юридичне підтвердження факту виникнення, обмеження, припинення чи переходу певного права. Реєстраційні органи приймають від заявника правовстановлюючі документи, розглядають їх та виносять у реєстраційній справі відповідне рішення.

Іншим обов'язковим учасником реєстраційного прова­дження є фізична (громадянин України, іноземець, особа без громадянства) або юридична особа, яких у західному праві часто називають «приватна особа». Тимчасом особа публічно­го права також може бути учасником реєстраційного прова­дження, наприклад, територіальна громада.

Наступним суб'єктом публічного права, який може зверта­тися зі заявою в реєстраційному провадженні, - це об'єднання громадян, що має статус юридичної особи (або її відокремле­ний підрозділ, наділений таким статусом).

Заявник займає особливе місце в колі суб'єктів реєстра­ційного провадження. Він ініціює реєстраційний процес, а в окремих випадках бере участь в інших стадіях реєстраційного провадження. Фактично статус «заявника» прямо пов'язаний з видом реєстраційного провадження.

Особливу увагу варто звернути на розуміння особливос­тей статусу таких категорій учасників реєстраційного про­вадження, як адресат адміністративного акта і заінтересова­на особа (цю другу категорію осіб у зарубіжному законодав­стві ще називають «причетні особи», «пов'язані особи», «тре­ті особи» тощо). І такий підхід видається цілком практичним, адже для них наслідки вирішення справи мають неоднако­ве значення, а тому вони мусять мати і різний статус у рам­ках реєстраційного провадження. Зокрема, адресат реєстра­ційного акта автоматично стає учасником провадження, нато­мість заінтересована особа може стати учасником лише у разі, якщо виявить таке бажання.

Щоби брати участь у реєстраційному провадженні, особа має бути дієздатною. Зазвичай дієздатними в адміністратив­них відносинах є фізичні особи, які є дієздатними згідно з ци­вільним правом, тобто з вісімнадцяти років. Але не повинно існувати жодних перешкод для участі в реєстраційних про­вадженнях неповнолітніх осіб, які мають суб'єктивні права або обов'язки відповідно до норм матеріального адміністра­тивного права^[162].

Таким чином, завдяки розгляду суб'єктів реєстраційних правовідносин доходимо до висновку, що головна ознака учасника реєстраційного провадження полягає в його право- суб'єктності. Виходячи з цього, кожна особа, нормативно наділена реєстраційними правами і обов'язками, може і повин­на розглядатися як суб'єкт реєстраційного провадження.

Підсумовуючи наведене, можна стверджувати, що реєстра­ційне провадження - це передбачена нормами адміністратив­ного процесуального права діяльність спеціально уповнова­жених органів публічної адміністрації, у процесі якої визнача­ються питання про: 1) офіційне визнання законності правових актів; 2) офіційне визнання законності дій юридичних і фізич­них осіб; 3) надання суб'єктам права певних прав та обов'язків; 4) закріплення юридичних фактів у реєстраційних докумен­тах для їх обліку та фіксації.

2.