СТАДІЇ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Провадження у справах про адміністративні право­порушення здійснюється в певній послідовності як низка пов'язаних між собою процесуальних дій, спрямованих на реа­лізацію норм матеріального права щодо адміністративної від­повідальності за вчинені правопорушення.

Послідовність розгляду справ про адміністративні право­порушення в юридичній літературі прийнято називати ста­діями, які характеризуються порівняно самостійними час­тинами провадження, але органічно пов'язані між собою. На кожній стадії здійснюється кілька взаємопов'язаних про­цесуальних дій, спрямованих на розв'язання завдання прова­дження. Кожна стадія різниться кількістю учасників, завдан­ням, характером процесуальних дій та оформляється відпо­відним процесуальним документом (протоколом, постановою, рішенням за скаргою, виконанням постанови).

Аналіз КУпАП свідчить, що на сьогодні в ньому зафіксо­вано назви чотирьох стадій досліджуваного провадження: Глава 22 «Розгляд справи про адміністративні правопорушен­ня» (ст. ст. 276-282), Глава 23 «Постанова по справі про адмі­ністративні правопорушення» (ст. ст. 283-285), Глава 24-24-1 «Оскарження постанови по справі про адміністративні пра­вопорушення», «Перегляд постанови по справі про адмініс­тративне правопорушення у разі встановлення міжнарод­ною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішен­ні справи судом» (ст. ст. 287-297-10), Розділ 5 «Виконання по­станов про накладення адміністративних стягнень» (глави 25-33, ст. ст. 298-330).

Таким чином, беручи за основу позицію законодавця, на підставі вище викладеного, вважаємо за доцільне виокре­мити такі стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення:

1) порушення та адміністративне розслідування по справі;

2) розгляд та винесення постанови по справі;

3) перегляд постанови по справі;

4) виконання постанови по справі.

Стадія порушення та адміністративного розслідування справи про адміністративне правопорушення.

Стадія порушення та адміністративного розслідування у справі про адміністративне правопорушення є початковою; це комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлен­ня обставин проступку, їх фіксування і кваліфікацію. На цій стадії створюються передумови для об'єктивного і швидкого розгляду справи.

Підставою для порушення провадження про адміністра­тивне правопорушення є достатні дані, які з переконливою ймовірністю свідчать про наявність ознак правопорушення. Отже, порушенню справи передує одержання інформації про діяння, що має ознаки правопорушення.

Тобто з’ясування обставин справи розпочинається після отримання інформації про діяння, яке має ознаки правопору­шення, - а саме приводу, оскільки латентне порушення норми не зумовлює адміністративно-процесуальних відносин. Пра­вове значення приводу до порушення і розслідування спра­ви полягає в тому, що він обумовлює публічну, адміністратив­но юрисдикційну діяльність уповноважених державних орга­нів, посадових осіб при отриманні відомостей про вчинений проступок.

Приводами до порушення справ можуть бути: звернен­ня громадян (письмові усні); повідомлення посадових осіб ор­ганів державної влади та місцевого самоврядування, підпри­ємств, установ, організацій; повідомлення засобів масової ін­формації; повідомлення об’єднань громадян; безпосереднє ви­явлення проступку уповноваженою особою^[91].

З-поміж перелічених приводів безпосереднє виявлення проступку уповноваженою особою вирізняється насамперед тим, що питання про порушення справи вирішується за іні­ціативою осіб, які здійснюють адміністративно-юрисдикційну діяльність. Тут немає зовнішнього спонукального початку, поштовху до того, щоби ці особи зайнялися вирішенням питання.

Виділяють певні характерні особливості безпосереднього виявлення як приводу порушення справи, а саме: а) безпосе­редній розсуд ніде не фіксується, а тому не завжди піддаєть­ся контролю; б) припущення щодо проступку виникає лише у свідомості уповноваженої особи, і в разі непідтвердження та­кого припущення немає потреби офіційно спростовувати його прийняттям будь-якого спеціального документа; в) безпосе­реднє виявлення уповноваженою особою адміністративного правопорушення не є перешкодою для подальшого його роз­слідування цим суб'єктом^[92].

Законодавець до актів порушення адміністративної справи відносить також постанови органу дізнання, слід­чого, прокурора, судді чи ухвали суду про відмову у пору­шенні кримінальної справи за відсутності підстав для цього і наявності у діях особи складу адміністративного проступку (ч. 4 ст. 38 КУпАП).

Нарівні з іншими до актів порушення провадження про ад­міністративні проступки слід віднести і вказівку компетент­ної особи (резолюція на заяві, повідомленні чи іншому до­кументі) про порушення адміністративного провадження^[93]. Такий привід можливий у разі організаційної підпорядкова­ності, підконтрольності органів, посадових осіб, уповнова­жених складати протокол про адміністративний проступок, органам, посадовим особам, яким підвідомчі справи про адмі­ністративні проступки.

Також приводом до порушення провадження у справі про адміністративний проступок є висновок експерта при визна­чені технічних характеристик зброї, вартості викраденого, матеріальної шкоди, кількості вилучених наркотичних засо­бів, відповідності нормам і стандартам, висновок за результа­тами огляду у закладах охорони здоров'я тощо.

Окремим моментом порушення провадження слід вважа­ти і відсторонення водія від керування транспортним засобом (ст. 266 КУпАП).

Також приводом для порушення справи про адміністра­тивний проступок є виявлення адміністративного право­порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тих, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі тех­нічними приладами і засобами, які використовуються при на­гляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху (ст. 251 КУпАП)^[94].

Стосовно визначення моменту порушення справи про ад­міністративний проступок актуальним залишається питан­ня щодо співвідношення понять «порушення провадження у справах про адміністративні правопорушення» і «порушення (відкриття) справи про адміністративний проступок».

Порушення провадження у справі про адміністративне правопорушення - це момент реалізації органом, посадовою особою адміністративно-юрисдикційної компетенції, перед­баченої законом, а саме - вчинення дій, спрямованих на пере­вірку інформації, збір доказів і з’ясування відомостей, необ­хідних для встановлення факту та кваліфікації адміністра­тивного проступку. Саме початковим моментом порушення провадження можна вважати час, коли інформація (привід) про проступок надійшла до органу, стала відома посадовій особі (отримання заяви, реєстрація повідомлення, особисте виявлення тощо), тобто коли реалізовано привід.

Порушення (відкриття) справи про адміністративний проступок - це момент, коли на підставі отриманої інформа­ції про проступок (реалізований привід) орган, наділений адміністративно-юрисдикційними повноваженими, складає протокол про адміністративний проступок або протокол про застосування заходів забезпечення провадження у справі про адміністративний проступок (перший протокол).

Отже, керуючись наведеним, під етапом попереднього ад­міністративного розслідування пропонуємо розуміти систему процесуальних дій, які проводить орган публічної адміністрації, наділений адміністративно-юрисдикційними повноваженнями для перевірки та встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про наявність чи відсут­ність факту адміністративного проступку, достатніх підстав для порушення справи про адміністративний проступок.

Цей етап слід характеризувати як факультативний. За умо­ви відсутності сумнівів у факті адміністративного проступку справа про адміністративний проступок порушується негай­но. За результатами процесуальних дій на цьому етапі при­ймається рішення про порушення справи про адміністратив­ний проступок або вмотивовано відмовляється в її порушені.

До речі, чинний КУпАП не передбачає строку проведення попереднього адміністративного розслідування.

Наступним етапом є розслідування у справі про адмініс­тративний проступок. Його суть полягає у порушенні спра­ви про адміністративний проступок (складанні протоколу), виконанні дій, спрямованих на фіксацію та збір доказів, які підтверджують або спростовують винність у вчиненні ад­міністративного проступку, збиранні пояснень у суб'єктів про­вадження, призначенні експертизи, уточненні кваліфікації проступку, а саме - наявності складу проступку, передбаче­ного КУпАП, встановленні фактичних обставин справи.

Першим кроком у розслідуванні має бути порушення справи про адміністративний проступок. В адміністративно- деліктній теорії протокол про адміністративний проступок прийнято розглядати як процесуальне оформлення факту порушення справи про адміністративний проступок.

Так, з моменту порушення справи особа, підозрювана у вчиненні адміністративного проступку, набуває визначено­го у ст. 268 КУпАП процесуального статусу, як і, відповідно, ви­значеного процесуальною частиною КУпАП статусу й інших суб'єктів провадження.

Водночас можна припустити, що до складання протоко­лу про адміністративне правопорушення складається про­токол про застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні проступки (ст. 261, ч. 5 ст. 264, ч. 2 ст. 265 КУпАП тощо). Отож моментом порушення справи про адміністративний проступок є момент складення першо­го протоколу у справі.

На етапі адміністративного розслідування процес вста­новлення фактичних обставин справи та їхньої процесуальної фіксації розвиваються паралельно, взаємодоповнюючи одне одного.

Традиційно фактичні обставини вчиненого проступку по­діляють на дві групи: а) обставини, що мають безпосереднє значення для вирішення питання про наявність або відсут­ність складу адміністративного проступку; б) обставини, що знаходяться за межами складу правопорушення, але мають значення для індивідуалізації відповідальності.

Зазначені групи обставин можуть бути встановлені різни­ми способами: опитуванням осіб, які володіють інформацією, що має значення для справи (підозрюваного, потерпілих, свід­ків, експертів); проведенням експертизи; висновком за резуль­татами огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння; вилученням, наприклад, документів; знахо­дженням речових доказів на місці вчинення правопорушення; шляхом огляду тощо.

Досліджувати фактичні обставини можна також і за допо­могою матеріальних носіїв інформації, речових доказів і до­кументів, які одержують в результаті затримання підозрюва­ного, особистого огляду і огляду речей, вилучення предметів, що є знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміні­стративного правопорушення, пояснення свідків, потерпіло­го, підозрюваного, належно процесуально зафіксованих інших даних.

Основним документом, де фіксуються фактичні обстави­ни справи, є протокол про адміністративне правопорушення. Відомості, що викладаються у протоколі про адміністративне правопорушення, враховуючи зміст ст. 256 КУпАП, традиційно поділяють на три групи.

До першої групи належать відомості, які характеризують адміністративний поступок, а саме - у протоколі зазначають місце, час і суть вчиненого проступку. Важливим є те, що у про­цесі фіксації першої групи обставин у протоколі про адмініс­тративний проступок здійснюється кваліфікація адміністра­тивного проступку.

До другої групи відомостей, які повинні міститися в про­токолі, відносять обставини, що характеризують особу підоз­рюваного: прізвище, ім'я, по батькові, вік, майновий стан, міс­це проживання та роботи, документ, що посвідчує особу.

До третьої групи належать відомості, що стосуються фор­ми протоколу. В ньому зазначаються дата і місце складення, посада, прізвище, ім'я і по батькові уповноваженої посадової особи, прізвища та адреси свідків і потерпілих, якщо вони є. Відсутність відомостей про особу, яка склала протокол, ро­бить його недійсним, тому що невідомо, чи мала вона необхід­ні повноваження для виконання таких дій. Протокол засвідчу­ється декількома підписами. Насамперед його має підписати уповноважена посадова особа, а також особа, яку підозрюють у вчиненні правопорушення. За наявності свідків і потерпілих протокол підписують також вони.

Якщо в результаті вчинення адміністративного правопо­рушення воно заподіяно майнову шкоду, то в протоколі слід зазначати відомості про потерпілого, описати розмір запо­діяної правопорушенням матеріальної шкоди. Конкретний розмір шкоди слід підтверджувати документально (рахунок за виконання роботи, балансова вартість майна юридичної особи, квитанції, висновок експерта, акт обстеження тощо).

Складання протоколу завершують врученням під розпис­ку його копії особі, яку притягують до адміністративної відпо­відальності (ч. 2 ст. 254 КУпАП).

Ст. 254 КУпАП вимагає складання протоколу про кожне ад­міністративне правопорушення, але у випадках, передбачених у ст. 258 КУпАП, протокол не складають, а виносять постанову у справі.

У протоколі підбиваються підсумки етапу попереднього адміністративного розслідування, за результатами якого упо­вноважена особа дійшла висновку про наявність достатніх да­них про факт адміністративного правопорушення та необхід­ність вирішення питання про адміністративну відповідаль­ність підозрюваного.

У правозастосовній практиці нерідко виникає проблема, як діяти, коли справа про адміністративний проступок по­рушена за ініціативою прокурора (ст. 250 КУпАП), або у разі закриття кримінального провадження (ч. 4 ст. 38 КУпАП) та чи складається протокол про адміністративний просту­пок за наявності такої підстави. На наш погляд, за наявнос­ті для порушення справи вищевказаних підстав оформлення протоколу про адміністративний проступок є обов'язковим та покладається на уповноважену складати протокол про адміністративний проступок посадову особу.

Для з’ясування обставин правопорушення здійснюється процес доказування, який передбачає діяльність посадових осіб, органів і учасників провадження щодо збору, перевірки та оцінки доказів.

У ст. 251 КУпАП розкрито поняття доказів, а також дже­рел їх одержання. У ст. 252 КУпАП закріплено обов’язки орга­ну або посадової особи оцінювати докази за своїм внутріш­нім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукуп­ності, керуючись законом і правосвідомістю. Отже, для забез­печення зазначених принципів оцінки доказів проступку не­обхідно зібрати докази, вивчити їх, об’єктивно дослідити для виявлення ознак проступку, встановити ступінь винності осіб, які їх вчинили, з метою вирішення питання передачі справи на розгляд чи її закриття.

Встановлення фактичних обставин справи шляхом дока­зування не обов’язково означає прийняття найкращого рі­шення, а тільки створює необхідні передумови для цього. Доказування є першою стадією правозастосування, і від того, наскільки правильно визначені фактичні обставини, зале­жить вибір правової норми, що підлягає реалізації в даному конкретному випадку^[95].

Суттєвим кроком з боку законодавця є врахування в пе­реліку доказів, показів технічних приладів і технічних засо­бів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, не лише при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що сто­суються забезпечення безпеки дорожнього руху. Такий підхід законодавчо обумовлює отримання та використання таких доказів прикордонною службою під час забезпечення режиму державного кордону охоронними структурами тощо.

В рамках етапу розслідування важливо визначити межі дослідження обставин справи. Тут нема потреби використову­вати всі можливості для збору доказів. Головне, щоби висно­вок про наявність чи відсутність досліджуваних фактів спи­рався на таку сукупність доказів, що не залишала би сумнівів у вірогідності цього висновку, відповідності його об’єктивній дійсності. Тому рішення про залучення доказів до справи при­ймає посадова особа, у провадженні якої перебуває справа.

До речі, треба розмежовувати зміст понять «збір доказів» і «доказування». Доказування найбільше актуалізується на стадії розгляду і винесення рішення у справі та є не лише фак­том пред’явлення і вивчення матеріальних носіїв інформа­ції. Доказування є певним видом процесуальної діяльності або взаємодії суб’єктів провадження на етапі розгляду справи, перегляду справи на стадії оскарження опротестування поста­нови у справі з метою встановлення об’єктивної істини.

Останнім етапом на цій стадії вважається передача справи за підвідомчістю для розгляду, що містить дії щодо формуван­ня матеріалів справи та виконання вимог діловодства з доку­ментообігу в органах публічної влади.

Залежно від правового статусу лідируючого суб’єкта, яко­му підвідомча справа, на нашу думку, можна виділити такі осо­бливості завершення цього етапу: перше - це перехід органу, якому підвідомча справа, від її розслідування до її розгляду; друге - передача справи в межах одного органу від посадової особи, що проводила розслідування, посадовій особі, уповно­важеній її розглядати та приймати рішення у справі; третій ва­ріант - передача справи на розгляд від одного органу (поса­дової особи) до органу (посадової особи), що не знаходяться в прямому підпорядкуванні; четвертий варіант - передача справи на розгляд до суду (судді).

Цей етап є факультативним у межах провадження у спра­вах про адміністративні правопорушення у випадках, коли ор­ган (посадова особа) вправі самостійно накласти на правопо­рушника адміністративне стягнення, виступаючи одночасно суб’єктом адміністративного розслідування, розглянути спра­ву про адміністративне правопорушення і виконати постано­ву у справі.

Якщо розгляд справи про правопорушення не входить до компетенції орану (посадової особи), що розслідував справу, він повинен визначити орган, якому підвідомча справа, та на­діслати зібрані матеріали справи у щонайкоротший строк.

Матеріали справи, у якій проведено розслідування, на­правляються: органові або посадовій особі, уповноваженим розглядати справу про адміністративний проступок; до ор­гану досудового розслідування, якщо були виявлені озна­ки злочину; на розгляд громадської організації чи трудово­го колективу. За загальним правилом, справу надсилає керів­ник органу, посадові особи якого провели адміністративне розслідування.

Направляючи справу про адміністративне правопорушен­ня за підвідомчістю на розгляд, керівник перевіряє обґрунто­ваність притягнення особи до адміністративної відповідаль­ності, достатність зібраних доказів, правильність оформлення справи. У разі виявлення порушень керівник вправі повернути матеріали справи із вмотивованим висновком особі, яка роз­слідувала її, для усунення недоліків.

У матеріалах справи про адміністративний просту­пок наявність протоколу про адміністративний проступок є обов’язковою. До нього можуть бути долучені: протоко­ли про застосування заходів забезпечення провадження; рі­шення прокурора про порушення провадження в справі про адміністративне правопорушення; постанови органу досудо- вого розслідування, судді чи ухвали суду про відмову у пору­шенні кримінальної справи за відсутності підстав для цього і наявності у діях особи складу адміністративного проступ­ку; зафіксовані у відповідному процесуальному порядку до­кази; висновок експерта тощо. Наприклад, до справи можуть бути долучені: рапорти посадових осіб, що виявили просту­пок, заяви потерпілих, пояснення підозрюваного, потерпілих, свідків правопорушення, протоколи вилучення, знищення ре­чей, акти перевірки, обстеження, зафіксовані у встановлено­му законом порядку матеріальні докази, фото-, відео-, аудіома- теріали, документи, що характеризують особу підозрюваного, схема дорожньо-транспортної пригоди тощо. Кожен документ має свої реквізити (дату, адресу, назву, підпис, штампи, печат­ки тощо) і повинен відповідати своєму призначенню, містити достовірну інформацію, відповідати вимогам законодавства. Усі матеріали справи фіксуються в описі справи у хронологіч­ному порядку, прошиваються та нумеруються.

Варто додати, що, згідно з чинним КУпАП, обов’язково ра­зом із протоколом про вчинення корупційного адміністратив­ного правопорушення одночасно потрібно надіслати повідом­лення про складання цього протоколу за місцем праці особи, щодо якої він складений, із зазначенням характеру вчиненого правопорушення та норми закону, яку порушено, що встанов­лено ч. 4 ст. 257 КУпАП.

У процесуальній частині КУпАП встановлено конкретний строк надсилання протоколу та матеріалів лише щодо справ про вчинення корупційного адміністративного правопору­шення - три дні, після завершення яких усі необхідні докумен­ти надсилають у місцевий загальний суд (ч. 2 ст. 257 КУпАП). Що стосується інших категорій справ, то питання встанов­лення строку, протягом якого справа надсилається на роз­гляд, на теперішній час нормативно не встановлено. Отож такі матеріали мають бути надіслані у щонайкоротший строк у межах строку давності притягнення до адміністративної відповідальності.

Підсумовуючи викладене вище, зауважимо, що зміст пер­шої стадії - порушення та адміністративного розслідування справи про адміністративне правопорушення - може уточ­нюватися залежно від конкретної категорії адміністратив­них проступків. Водночас саме на цій стадії має бути закла­дено необхідну базу для подальшого об’єктивного вирішення справи.

Стадія розгляду та винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Наступна стадія провадження у справі про адміністратив­не правопорушення носить чітко виражений процесуальний характер. Стадія розгляду і винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення - це комплекс процесуаль­них дій, спрямованих на вивчення й оцінку матеріалів спра­ви, встановлення об’єктивної істини та винесення постанови по суті справи. Зміст зазначеної стадії полягає в тому, що ком­петентний орган (посадова особа) проводить остаточне роз­слідування по справі і дає правову оцінку діям особи, яку позначено в протоколі як правопорушника^[96].

Зміст стадії розгляду та винесення постанови по справі нормативно регламентовано законодавцем у ст. ст. 276-285 КУпАП. Завдяки аналізу чинного законодавства і позицій учених-адміністративістів можна стверджувати, що ця стадія складається з таких трьох основних етапів, як:

- прийняття та підготовка справи до розгляду: вирішення питання про належність до компетенції, вивчення змісту до­кументів справи, витребування необхідних додаткових мате­ріалів, сповіщення осіб, які беруть участь у справі про час і міс­це розгляду, чи підлягають задоволенню заявлені суб’єктами провадження, клопотання;

- розгляд справи: відкриття розгляду справи; оголошен­ня протоколу про адміністративне правопорушення, заслу­ховування осіб, які беруть участь у справі; дослідження дока­зів та вирішення клопотань (заслуховування висновків про­курора), внесення пропозицій щодо ліквідації причин та умов правопорушення;

- винесення рішення по справі: винесення однієї з по­станов, передбачених КУпАП; доведення постанови до відома суб’єктів провадження; повідомлення адміністрації, громад­ської організації за місцем роботи, навчання чи проживання правопорушника.

Перший етап цієї стадії передбачає вивчення посадовою особою, органом отриманих матеріалів, що містяться у справі про адміністративне правопорушення. Цей етап має важливе значення, оскільки відбувається перевірка результатів проце­суальної діяльності на попередній стадії, формуються перед­умови для об’єктивного і швидкого розв’язання справи по суті.

При вирішенні питання про належність справи до юрис­дикції органу, посадової особи виникають певні проблемні пи­тання. По-перше, немає вказівки на порядок дій за умови, коли справа не належить до компетенції органу, посадової особи, що отримали справу. Доцільно за таких обставин справу над­силати за підвідомчістю, а не до органу, що направив справу на розгляд.

По-друге, якщо законом передбачена альтернативна під­судність, треба зіставити як конкретну, так і територіальну підсудність. Вирішуючи це питання, потрібно звернути ува­гу на те, що за наявності альтернативної підсудності рішення, до якого суду надсилати протокол, приймає відповідний орган внутрішніх справ (Національної поліції), тобто орган, уповно­важений складати протокол у справі.

Для забезпечення реалізації принципу рівності громадян перед законом (ст. 248 КУпАП) варто надавати перевагу не місцю проживання одного з підозрюваних чи місцю реєстрації одного з транспортних засобів, а місцю вчинення адміністра­тивного правопорушення.

По-третє, слід законодавчо встановити обов'язок при­йняття справи до розгляду у випадку, якщо вона належить до компетенції органу, котрий її отримав, і немає інших обста­вин, що перешкоджають прийняттю її до розгляду. Оскільки за умови подвійної підвідомчості справу можна пересилати від органу, до органу безпідставно затягуючи її вирішення по суті.

По-четверте, вчені-адміністративісти наголошують на відсутності механізму відводів та самовідводів і чіткого кола обставин, що виключають можливість розгляду справи.

Що стосується питання, чи правильно складено прото­кол і матеріали справи, то чинне законодавство не містить норм щодо процедури усунення недоліків, які допущені на по­передній стадії та перешкоджають або роблять неможливим об'єктивний розгляд справи. З огляду на це виникає потреба звернути увагу на низку проблемних аспектів.

По-перше, якщо встановлено неповноту матеріалів, пода­них до розгляду, мають бути затребувані додаткові відомос­ті та матеріали або справу слід повернути за місцем складен­ня протоколу чи інших матеріалів для усунення недоліків^[97]. Головною метою повернення справи є підвищення відпові­дальності осіб, які складають протокол, за якість матеріалів справи. Актуалізується також питання нормативного закріп­лення порядку направлення матеріалів справи на додатко­ву перевірку. У цьому випадку направлення справи про адмі­ністративний проступок на дорозслідування потрібно оформ­ляти відповідною вмотивованою постановою про відкладен­ня розгляду справи та направлення її на додаткову перевірку.

Тимчасом науковці справедливо ставлять питання ви­значення підстав для повернення справи на додаткову пере­вірку. Верховний Суд України роз'яснює, що за відсутності да­них, передбачених у ч. 1 ст. 256 КУпАП, і неможливості їх до­повнити суддя повертає матеріали органові внутрішніх справ (Національної поліції) для додаткового оформлення^[98]. У цьому випадку, направляючи справу на дорозслідування, орган, який отримав справу до розгляду, в обов'язковому порядку вказує норму матеріального чи процесуального права, що порушена або не дотримана.

По-друге, потрібно встановити обов'язок відповідних суб'єктів щодо усунення виявлених недоліків. Такий обов'язок, на нашу думку, випливає з адміністративно-юрисдикційної компетенції відповідного органу публічної адміністрації.

По-третє, доцільно узаконити можливість відкладення розгляду справи на певний строк з прийняттям відповідного рішення. На наш погляд, у такому разі законодавчо слід закрі­пити переривання перебігу строку розгляду справи у зв'язку з направленням справи на дорозслідування. При цьому треба обумовити можливість поновлювати обчислення строку роз­гляду справи при отриманні уповноваженим органом допра­цьованої справи, направленої на розгляд повторно.

По-четверте, слід перевірити достатність наявних у спра­ві матеріалів, необхідних для розгляду та вирішення її по суті, а саме - наявність достатніх для вирішення питання про ад­міністративну відповідальність зафіксованих, тобто таких, що мають значення юридичних фактів, обставин.

Згідно з п. 2 ст. 278 КУпАП, обов'язковою вважається на­явність у матеріалах справи протоколу про адміністративний проступок. У правозастосовній практиці нерідко виникає про­блема, як діяти, коли справа про адміністративний проступок порушена за постановою прокурора (ст. 250 КУпАП) або ор­ганів досудового розслідування (ч. 3 ст. 38 КУпАП), адже чин­ний КУпАП не дає відповіді на питання, в який момент і хто зобов'язаний скласти протокол. Варто також передбачити, що постанова прокурора чи органу досудового розслідування надсилається органові, уповноваженому складати протокол про адміністративний проступок (а відповідно, і проводити адміністративне розслідування у справі). Отже, справа про ад­міністративний проступок, що була порушена на підставі ви- щенаведених підстав, приймається до розгляду виключно за наявності у матеріалах справи протоколу про адміністратив­ний проступок.

Стосовно вирішення питання, чи сповіщено осіб, які бе­руть участь у розгляді справи, про час і місце розгляду, - логіко-семантична побудова цього питання потребує уточнен­ня: тобто як вирішувати питання про те, чи сповіщені відпо­відні суб'єкти, якщо справа тільки готується до розгляду, і час та місце її розгляду ще не визначені. Логічніше, щоби суб'єкт, вирішивши прийняти справу до розгляду, визначив час і місце (конкретну адресу) її розгляду, а вже потім перевіряв, чи спові­щено про це осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притяга­ється до адміністративної відповідальності, вручається не піз­ніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, і в ній зазна­чаються дата і місце розгляду справи. Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопо­рушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк. Однак нормами КУпАП не передбачено способу й поряд­ку виконання такої процесуальної дії. З огляду на вище вка­зане, слід доповнити зазначену статтю положенням такого змісту: «вручається особисто чи за допомогою засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику» тощо.

З приводу вирішення питання, чи підлягають задоволен­ню клопотання, доречно окремо зупинитися на його особли­востях. Так, зокрема, законодавець не визначає форми та фік­сації клопотання. Розгляд клопотання повинен супроводжу­ватися складанням окремого процесуального документа. При цьому клопотання має фіксуватись у письмовій формі з по­дальшим ознайомленням із його змістом інших учасників справи.

Водночас, за логікою заданого питання, потрібно з'ясу­вати, чи підлягає задоволенню клопотання. Заразом треба з'ясувати, як співвідноситься це питання з положеннями ч. 2 ст. 279 КУпАП, яка передбачає, що під час розгляду справи на засіданні вирішуються клопотання. Правозастосовна прак­тика має бути зорієнтована на задоволення клопотання вже на етапі підготовки справи до розгляду. При цьому слід за­безпечити можливість висловлення свого ставлення до зміс­ту клопотання протилежної сторони. Рішення про задоволен­ня клопотання треба документально фіксувати у матеріалах справи (наприклад, постанова про призначення експертизи за клопотанням постраждалої сторони, рішення про перене­сення розгляду справи, виклик свідків, понятих, затребування документів, визначення розміру матеріальної шкоди тощо).

Процесуальна частина КУпАП не обмежує подачу клопо­тань на конкретному етапі провадження. Клопотання можуть подавати протягом усього періоду розгляду справи по суті до моменту винесення постанови у справі. Про задоволення кло­потання на етапі підготовки справи до розгляду орган, уповно­важений розглядати справу, має винести відповідне рішення, що є обов’язковим до виконання усіма адресатами.

На цьому етапі приймаються рішення, які мають по­передньо-підготовчий, переважно процедурний характер і створюють передумову для об’єктивного вирішення справи по суті.

Важливим положенням, визначеним законодавцем, є те, що з дня одержання органом (посадовою особою) справи про адміністративний проступок обчислюється строк, відведе­ний для розгляду справи (ст. 277 КУпАП). Законодавець не ре­гламентує процесуальних строків на етапі підготовки справи до розгляду.

Справу до розгляду можуть готувати суб’єкти, які допома­гають наділеному адміністративно юрисдикційними повно­важеннями органові, посадовій особі вирішити справу по суті (секретар адміністративної комісії). Звідси логічно випли­ває, що в такому випадку рішення за результатами підготовки справи до розгляду приймає виключно суб’єкт, у провадженні якого перебуває справа.

Водночас справедливо може постати питання, як же бути, якщо справу до розгляду готує не безпосередньо суб’єкт, упо­вноважений розглядати справу (наприклад, коли справу до роз­гляду готує секретар адміністративної комісії)? Колегіальний орган для розгляду справ збирається на засідання періодич­но, а не діє постійно. На нашу думку, за результатами підго­товки секретарем комісії справи до розгляду правом прийма­ти запропоновані вище рішення слід наділити голову адміні­стративної комісії, аналогічно й у разі залучення до підготов­ки справи помічника чи секретаря судді.

Наступним етапом є розгляд справи про адміністративні правопорушення по суті. Цим завершується процес пізнання як самого факту адміністративного проступку, так і всіх обста­вин справи, вносяться пропозиції з усунення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративного проступку. Конкрет­ні процесуальні дії, що здійснюються на цьому етапі, закріпле­ні у ст.ст. 279-282 КУпАП.

Для етапу розгляду справи про адміністративні правопо­рушення характерною є наявність певних обов’язкових пра­вил, і в науковій літературі не мають однозначного визначен­ня. До них відносять строки розгляду справи, місце розгляду та порядок розгляду справи. Коротко охарактеризуємо їх.

Спершу мусимо наголосити на суттєвому впливі визначен­ня строків розгляду справ про адміністративні правопорушен­ня на реалізацію таких загальних засад провадження, як еко­номічність та оперативність. На сьогодні у ст. 277 КУпАП ви­значено як загальний, так і скорочені строки розгляду справ.

За загальним правилом, справа про адміністративне пра­вопорушення розглядається в п’ятнадцятиденний строк із дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне право­порушення та інших матеріалів справи. Справи про адмініс­тративні правопорушення, передбачені ст. 42-2, ч. 1 ст. 44, ст. ст. 44-1, 106-1, 106-2, 162, 172-10-172-20, 173, 173-1, 173-2, 178, 185, ч. 1 ст. 185-3, ст. ст. 185-7, 185-10, 188-22, 203 - 206-1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 185-1, 212-7-212-20 - у триденний строк, статтями 46-1, 51, 166-9, 176 і 188-34 - у п’ятиденний строк, ст. 101-103 КУпАП - у семи­денний строк. Справи про адміністративні правопорушення, передбачені чч. 1, 3 та 7 ст. 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), чч. 1, 2 та 8 ст. 152-1 КУпАП, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), розглядаються уповнова­женою особою невідкладно після виявлення правопорушення та отримання відомостей про суб’єкта цього правопорушення.

Вчені-адміністративісти критикують встановлення різ­них за тривалістю строків для розгляду справ про різні адмі­ністративні проступки та висловлюють пропозиції про необ­хідність їх уніфікації залежно від суб'єктів, яким підвідомчі справи. Зокрема, висловлюються пропозиції для справ про ад­міністративні проступки передбачити єдиний строк розгляду - 15 діб з моменту одержання протоколу та інших матеріалів справи відповідним органом чи посадовою особою. Єдиний виняток мають становити справи про правопорушення, за які передбачено можливість застосування таких заходів забез­печення провадження, як адміністративне затримання особи до розгляду справи суддею^[99].

Необхідно зазначити, що суд може призупинити строк роз­гляду справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з корупцією, за певних обставин, а саме: 1) умисного ухилен­ня особи, на яку складено протокол про корупційне діяння, від явки до суду; 2) відсутності можливості в такої особи з поваж­них причин з'явитися до суду (хвороба, перебування у відря­дженні чи лікуванні, у відпустці тощо) (ст. 277 КУпАП). Щодо решти категорій справ призупинення строку розгляду справи про адміністративні правопорушення не передбачено.

На нашу думку, положення щодо призупинення розгля­ду справи мають стосуватися й інших категорій справ про ад­міністративні проступки. При цьому слід встановити, що від­кладення розгляду справи не може виходити за межі строків, передбачених у ст. 38 КУпАП. Відкладення розгляду справи не може застосовуватись також у разі застосування до особи за­ходу забезпечення провадження адміністративного затриман­ня та якщо санкцією статті передбачено застосувати такий вид стягнення, як адміністративний арешт.

Щодо питання конкретного місця розгляду справи, то його вирішують на етапі її підготовки справи. Натомість досі акту­альним залишається питання безпосереднього місця розгля­ду справи про адміністративне правопорушення, що пов'язано з проблематикою практичної реалізації принципу відкритого розгляду справи про адміністративні правопорушення (ст. 249 КУпАП).

Порядок розгляду справи доволі чітко регламентований процесуальними нормами КУпАП. Зокрема, заслуховування справи починається з оголошення складу колегіального орга­ну і представлення посадової особи, яка її розглядає. Головую­чий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядають справу, оголошують, яка справа підлягає розгля­дові, кого притягують до адміністративної відповідальності, а також роз’яснюють особам, які беруть участь у розгляді спра­ви, їхні права та обов’язки. Після цього оголошують протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслухо­вують осіб, котрі беруть участь у розгляді справи, досліджують докази і дозволяють клопотання. У разі участі у розгляді справи прокурора заслуховують його висновок (ст. 279 КУпАП).

У процесі заслуховування орган (посадова особа) зобо­в’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне право­порушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно май­нову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адмініс­тративне правопорушення на розгляд громадської організа­ції, трудового колективу; а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Протокол засідання колегіального органу підписують го­ловуючий на засіданні і секретар цього органу (ст. 281 КУпАП).

Вирішенню завдань боротьби з адміністративними пра­вопорушеннями, їх попередженню сприяє виявлення причин та умов учинення цих правопорушень. Саме тому під час роз­гляду справи цьому питанню має бути приділено значну ува­гу. Отже, при розгляді справи орган (посадова особа) повинен з’ясувати причини та умови вчинення проступку. Встановив­ши такі обставини, у відповідний державний орган, громад­ську організацію чи посадовій особі вносять пропозиції про вжиття заходів щодо усунення зазначених причин та умов. Гарантією дієвості таких пропозицій є закріплення обов’язку повідомлення протягом місяця органу (посадовій особі), який вніс пропозиції, про вжиті заходи (ст. 282 КУпАП). Про­позиції, що вносяться, мають відповідати певним вимогам, а саме: законності, тобто не можуть посягати на права, сво­боди і законні інтереси громадян; обґрунтованості, тобто ві­дображати ситуацію, що спричинила вчинення проступку; реальності, тобто відповідати фінансовим, людським та ін­шим ресурсам для їх виконання.

Порядок розгляду справи про адміністративне правопору­шення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафік­соване в автоматичному режимі, особливості його розгляду, якщо воно вчинено на транспортному засобі, зареєстрованому за межами України, звільнення власника транспортного засо­бу від адміністративної відповідальності та порядок інформу­вання власників транспортних засобів про правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, вчинене на належних їм транспортних засобах, законодавець встановив у ст.ст. 279-1-279-4 КУпАП.

Завершальним етапом стадії розгляду справи про адмініс­тративне правопорушення є винесення рішення у справі.

Цей етап складається з: винесення однієї з постанов, передбачених КУпАП (виконкоми селищних та сільських рад приймають їх у формі рішення); доведення постанови до ві­дома суб'єктів провадження; повідомлення адміністрації, гро­мадської організації за місцем роботи, навчання чи проживан­ня правопорушника тощо.

Постанову органу (посадової особи) по справі про адмі­ністративне правопорушення слід розуміти як юридично- владний акт, що тягне за собою певні юридичні наслідки і є обов'язковим до виконання як правопорушником, так і для ор­гану (посадової особи), на який покладено її виконання. У пос­танові оцінюється поведінка особи, яку притягують до відпо­відальності, встановлюється її винність або, навпаки, невину­ватість, визначається захід адміністративного впливу.

До змісту постанови (рішення) у ст. 283 КУпАП висувають­ся певні вимоги. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопору­шення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім перелічених даних, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; тран­спортний засіб, який зафіксовано в момент учинення право­порушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис; розмір штрафу і порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративно­го стягнення та порядок його оскарження; відривну квитан­цію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Постанова по справі про адміністративне правопорушен­ня у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксова­не в автоматичному режимі, або про порушення правил зупин­ки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім означених даних, по­винна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтер- нет, на якому особа може ознайомитися зі зображенням чи ві- деозаписом транспортного засобу в момент учинення адміні­стративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністра­тивної відповідальності.

Якщо при вирішенні питання про накладення стягнен­ня за адміністративне правопорушення органами (посадови­ми особами), переліченими у пунктах 1-4 статті 213 КУпАП, одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові по справі зазначаються роз­мір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшко­дування.

Постанова по справі має містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.

Постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.

Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні.

Постанова по справі про адміністративне правопорушен­ня підписується посадовою особою, яка розглянула справу, а постанова колегіального органу - головуючим на засіданні і секретарем цього органу.

У випадках, передбачених законодавством України, про захід стягнення робиться відповідний запис на протоколі про адміністративне правопорушення або постанова оформ­ляється іншим установленим способом.

Спираючись на узагальнення адміністративно-деліктної практики, поділяємо постанову по справі про адміністративне правопорушення на декілька складових: це вступна частина - відомості про час і місце розгляду та суб'єкта, у провадженні якого перебуває справа, а також відомості про особу, щодо якої розглядається справа; описова частина («Встановив») - викла­дає обставини, суть вчиненого правопорушення; регулятивна частина («Постановив») - у якій вказують прийняте у спра­ві рішення; резолютивна - якщо одночасно вирішується пи­тання про відшкодування винним майнової шкоди. У такому випадку в постанові у справі зазначають розмір шкоди, що під­лягає стягненню, порядок і строк її відшкодування.

Крім цього, постанова по справі повинна містити вирішен­ня питання про вилучені речі й документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.

Головною проблемою змісту постанови по справі про ад­міністративне правопорушення визначають відсутність се­ред вимог, які до нього ставляться, вмотивованості рішення. При цьому постанова не повинна бути перевантажена інфор­мацією про хід адміністративно-юрисдикційного процесу. Отже, постанова у справі про адміністративні проступки має бути вмотивованою, а саме - містити перелік обставин, що були враховані для визначення конкретного заходу стягнен­ня, чи інший варіант вирішення справи.

Відповідно до ст. 284 КУпАП, постанова у справі може бути трьох видів: про накладення адміністративного стягнення, про застосування до неповнолітніх заходів впливу і про за­криття справи. Остання виноситься в разі оголошення усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської орга­нізації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, ор­гану досудового розслідування, а також у разі наявності обста­вин, що виключають провадження у справі про адміністратив­не правопорушення.

Новелою КУпАП є можливість винесення постанови про при­тягнення до адміністративної відповідальності у спрощеному порядку (ст. 258 КУпАП). Перший варіант - шляхом складання постанови на місці вчинення правопорушення, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається.

Другий варіант - винесення постанови без участі особи, яку притягують до адміністративної відповідальності, у ви­падку виявлення адміністративного правопорушення у сфе­рі забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відео- запису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. Копії по­станови у справі про адміністративне правопорушення та ма­теріалів, зафіксованих за допомогою працюючих в автоматич­ному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, надсилаються особі, яка притягається до адмініс­тративної відповідальності, протягом п’ятнадцяти днів з дня винесення такої постанови.

Необхідно додати, що правова регламентація особливос­тей закриття справи не є досконалою. Зокрема, потрібно пе­редбачити й інші варіанти закриття справи з передачею мате­ріалів, скажімо, закріплення можливості передачі матеріалів про правопорушення відповідним органам для вирішення пи­тання про притягнення порушника до дисциплінарної відпо­відальності^[100]. При цьому треба уточнити, що такий варіант вирішення справи можна застосовувати лише до певної ка­тегорії правопорушників. До них варто віднести посадових осіб (ст. 14 КУпАП), осіб, на яких поширюється дія дисциплі­нарних статутів або спеціальних положень про дисципліну (ст. 15 КУпАП), тощо.

Потребує вирішення також питання при винесення поста­нови по справі, а саме - в контексті змісту ч. 2 ст. 284 КУпАП щодо передачі матеріалів про адміністративні правопорушен­ня (відповідно до ст. 21 КУпАП) на розгляд громадської органі­зації або трудового колективу.

До речі, що стосується самих заходів громадського впли­ву, то зі змісту КУпАП не зрозуміло, які види цих заходів роз­різняють, адже, за ч. 2 ст. 21 КУпАП про застосовані заходи до конкретних осіб, які вчинили правопорушення, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, або громадська організація повинні не пізніше як у де­сятиденний строк з дня одержання матеріалів повідомити орган (посадову особу), який надіслав матеріали. Однак ста­тистичні дані адміністративної практики судів засвідчують, що матеріали справ на розгляд громадськості не передавали.

Позитивною видається судова практика звільнення від адміністративної відповідальності з оголошенням усного зау­важення (ст. 22 КУпАП).

Постанову (згідно зі ст. 285 КУпАП) оголошують негайно після закінчення розгляду справи. Копію постанови протягом трьох днів вручають під розписку або висилають особі, щодо якої її винесено, а також потерпілому на його прохання.

Позитивним моментом вважається встановлене законо­давцем положення про те, що постанова по справі про адмініс­тративне правопорушення складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яку притягують до адміністратив­ної відповідальності, на місці вчинення правопорушення. Од­нак незрозумілим залишається питання, як ці дії виконують­ся. Законодавець, удосконаливши конструкцію ст. 285 КУпАП, у ч. 1 цієї статті уникає встановлення обов'язку вручення ко­пії постанови правопорушнику одразу після її оголошення. Доцільно передбачити, що після оголошення копія постано­ви по справі про адміністративний проступок вручається осо­бі, щодо якої її винесено, або протягом трьох днів висилається їй. Такий підхід дасть можливість уникнути бюрократичного затягування вручення постанови на три дні з моменту її ого­лошення і дасть можливість особі, щодо якої її винесено, опе­ративно реагувати на неї шляхом виконання або оскаржуючи.

По справах про адміністративні правопорушення, перед­бачені ст.ст. 174 і 191 КУпАП, щодо особи, якій вогнепальну зброю, а також бойові припаси ввірено у зв'язку з виконанням службових обов'язків або передано в тимчасове користування підприємством, установою, організацією, суд надсилає копію постанови, крім того, відповідному підприємству, установі або організації для відома і Міністерству внутрішніх справ Украї­ни для розгляду питання про заборону цій особі користувати­ся вогнепальною зброєю.

Постанова суду про накладення адміністративного стяг­нення за адміністративне корупційне правопорушення у три­денний строк з дня набрання нею законної сили направляєть­ся відповідному органу державної влади, органові місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи орга­нізації, державному чи виборному органові, власникові юри­дичної особи або уповноваженому ним органові для вирішен­ня питання про притягнення особи до дисциплінарної відпо­відальності, усунення її, згідно зі законодавством, від вико­нання функцій держави, якщо інше не передбачено законом, а також усунення причин та умов, що сприяли вчиненню цьо­го правопорушення (ч. 7 ст. 285 КУпАП).

Постанова суду про накладення адміністративного стяг­нення за повторне вчинення порушення вимог законодавства у сфері ліцензування та з питань видачі документів дозвіль­ного характеру, передбачених ст.ст. 166-10, 166-12 КУпАП, у триденний строк з дня набрання нею законної сили направ­ляється відповідному органу державної влади, органу місцево­го самоврядування для прийняття рішення згідно зі законом (ч. 8 ст. 285 КУпАП).

Особливості вручення постанови про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, визначаються ст. 279-1 і ст. 279-2 КУпАП (ч. 9 ст. 285 КУпАП).

Постанова суду про накладення адміністративного стяг­нення за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 184 КУпАП, в одноденний строк з дня набрання нею закон­ної сили направляється органам прикордонної служби для за­стосування до особи, стосовно якої винесено постанову, тим­часового обмеження права на виїзд за межі України з дитиною.

Важливе значення має виконання дій щодо фактичного вручення (надсилання) відповідним учасникам проваджен­ня копії постанови у справі, адже від цього залежить реалі­зація права на захист. Також слід нормативно передбачити, що за умови винесення постанови про накладення адмініс­тративного стягнення одночасно з оголошенням постанови у справі правопорушникові необхідно роз’яснити його права та обов’язки, пов’язані з прийнятим рішенням, порядок вико­нання постанови та наслідки її невиконання.

Стадія перегляду постанови по справі про адміністратив­не правопорушення.

Наступна стадія пов'язана з оскарженням постанови, рі­шення по справі. Серед усіх стадій досліджуваного проваджен­ня це єдина факультативна стадія. Її факультативність озна­чає, що ця стадія не є обов'язковою, виникнення її обумов­люється лише волею окремих суб'єктів: прокурором, особою щодо якої винесена постанова по справі, потерпілим та осо­бою, на користь якої постановлено рішення міжнародної судо­вої установи, юрисдикція якої визнана Україною.

Головними цілями цієї стадії провадження є: перевірка законності, обґрунтованості, справедливості прийняття рі­шення, перевірка дотримання рішення, дотримання гаран­тованих конституційних прав і законних інтересів громадян в адміністративно-юрисдикційному процесі.

Таким чином, стадія перегляду постанови по справі про адміністративний проступок - це послідовні процесуальні дії, спрямовані на забезпечення законності дотримання прав і за­конних інтересів суб'єктів провадження, перевірки обґрунто­ваності та об'єктивності прийнятого рішення, вирішення пи­тання про недотримання матеріальних чи процесуальних норм права.

Зміст зазначеної стадії закріплений у КУпАП, а саме в гла­ві 24 «Оскарження постанови по справі про адміністративні правопорушення» та главі 24-1 «Перегляд постанови по спра­ві про адміністративне правопорушення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом».

Стадія перегляду постанови по справі складається з таких етапів:

- оскарження постанови по справі;

- перевірка законності постанови;

- винесення рішення по перегляду;

- реалізація рішення;

- перегляд постанови по справі про адміністративне пра­вопорушення у разі встановлення міжнародною судовою уста­новою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Украї­ною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Розглядувана стадія визначається як факультативна, її виникнення обумовлено правом оскарженням постанови по справі особою, щодо якої її винесено, прокурором, а також по­терпілим (ст. 287 КУпАП) та особою, на користь якої постанов­лено рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною (ст. 297-1 КУпАП). Наголосимо, що оскар­ження є правом громадянина, яке використовується ним на власний розсуд. Від імені особи, щодо якої винесено постанову, а також потерпілого скарга може бути подана законним пред­ставником, адвокатом.

Чинний КУпАП передбачає два шляхи оскарження - аль­тернативний, коли постанову може бути оскаржено у вищий орган (вищій посадовій особі) або в суд, та послідовний, при якому скарга спочатку повинна бути подана у вищий орган (вищій посадовій особі), після чого, якщо його рішення не за­довольняє скаржника, - в районний (міський) суд.

Згідно зі ст. 288 КУпАП, постанову може бути оскаржено або в адміністративному, або в судовому порядку. Відповід­но правом перегляду постанов у справах про адміністратив­ні проступки наділені: вищестоящий орган (вищестояща по­садова особа (пункти 1-3 ст. 288 КУпАП); місцевий суд у поряд­ку, визначеному КАС України, з особливостями, встановлени­ми КУпАП (пункти 1-4 ст. 288 КУпАП).

Дотепер КУпАП не встановлює зміст скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення, що подається у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі). З цього приводу варто вдатися до ст. 3 Закону України «Про звернен­ня громадян», що визначає поняття скарги та загальні вимого до скарги, які в неповній мірі враховують особливості прова­дження у справах про адміністративні правопорушення.

Постанову про одночасне накладення основного і додат­кового адміністративних стягнень може бути оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого в поряд­ку, встановленому для оскарження основного або додатково­го стягнення. Варто врахувати, що при оскарженні такої поста­нови лише в частині додаткового стягнення скарга може бути розглянута судом тільки після прийняття по ній рішення ви­щестоящим органом (посадовою особою).

Скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. Скар­га, що надійшла, протягом трьох діб надсилається разом зі справою органу (посадовій особі), правомочному відповідно до 288 КУпАП її розглядати.

Скарга на постанову по справі про адміністративне пра­вопорушення може бути подана протягом 10 днів з дня вине­сення постанови. При цьому десятиденний строк обчислюєть­ся з наступного дня за днем винесення постанови. А щодо по­станов по справі про адміністративні правопорушення у сфе­рі забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в ав­томатичному режимі, та/або про порушення правил зупин­ки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску за­значеного терміну з поважних причин за заявою особи, щодо якої винесено постанову, його може бути поновлено орга­ном (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу (ст. 289 КУпАП).

Наступним етапом стадії оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення є етап перевірки закон­ності постанови. Основний зміст цього етапу передбачає без­посередній розгляд скарги на постанову по справі про адміні­стративне правопорушення, що має бути розглянута право­мочними органами чи посадовими особами в 10-денний строк з дня її надходження, якщо інше не встановлено законодав­ством (ст. 292 КУпАП).

Орган (посадова особа) при розгляді скарги на постано­ву по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає відповідне рішення (ст. 293 КУпАП). 3 цією метою має бути з'ясовано обставини, котрі стосуються як матеріальних, так і процесуальних підстав притягнення до адміністративної від­повідальності, тобто чи було встановлено факт учинення пра­вопорушення, вину особи в його вчиненні, чи не пропущено строки накладення адміністративного стягнення та розгляду справи, чи дотримано порядок розгляду справи тощо.

На етапі винесення рішення за результатами розгляду скарги орган (посадова особа) приймає одне з таких рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених норма­тивним актом про відповідальність за адміністративне пра­вопорушення, з тим, однак, щоби стягнення не було посилено. Це положення забезпечує свободу оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, оскільки скаржник може не боятися посилення стягнення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення підлягає також скасуванню, якщо буде встановлено, що її ви­несено органом (посадовою особою), неправомочним вирішу­вати таку справу. В цьому випадку справа надсилається на роз­гляд органу (посадової особи), уповноваженого її розглядати.

Варто зауважити, що в КУпАП не встановлено переліку підстав для скасування чи зміни постанови по справі про адмі­ністративне правопорушення.

Постанова судді у справах про адміністративне право­порушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого ст. ст. 32, 32-1 КУпАП (ст. 294 КУпАП).

Законодавець чітко окреслив коло суб'єктів, наділених правом апеляційного оскарження. Зокрема, постанова суд­ді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відпо­відальності, її законним представником, захисником, потерпі­лим, його представником, а також прокурором протягом деся­ти днів з дня винесення постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього стро­ку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

До сьогодні КУпАП встановлено, що апеляційна скарга по­дається до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову. Місцевий суд протягом трьох днів над­силає апеляційну скаргу разом зі справою у відповідний апе­ляційний суд. Апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходжен­ня справи до суду.

Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляцій­ної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде вста­новлено неправильне застосування норм матеріального пра­ва або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

За наслідками розгляду апеляційної скарги, протесту про­курора суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу чи протест прокурора без задоволення, а постанову без змін;

2) скасувати постанову і закрити провадження у справі;

3) скасувати постанову та прийняти нову постанову;

4) змінити постанову.

У разі зміни постанови в частині накладення стягнення, в межах, передбачених санкцією статті КУпАП, воно не може бути посилено.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Після закінчення апеляційного провадження справа не пізніше ніж у п’ятиденний строк направляється до місцевого суду, який її розглядав.

На етапі реалізації рішення по скарзі на постанову по спра­ві про адміністративне правопорушення копія рішення по скарзі протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої її ви­несено. В той же строк копія постанови надсилається потерпі­лому на його прохання (ст. 295 КУпАП).

Скасування постанови із закриттям справи про адміні­стративне правопорушення тягне за собою повернення стяг­нених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, пов’язаних із цією постановою. У разі неможливості повернення предмета повертається його вартість.

Відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові неза­конним накладенням адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт, провадиться в порядку, встановленому законом (ст. 296 КУпАП). Це поло­ження видається недосконалим, оскільки законодавець вста­новив як вид адміністративного стягнення громадські роботи, а відшкодування шкоди за незаконне накладення такого стяг­нення не передбачив.

Важливим кроком для виконання міжнародних зобов’я­зань, узятих на себе Україною щодо можливості захисту прав та законних інтересів громадян під час здійснення адміністра­тивного судочинства у міжнародних судових інституціях та врахування практики Європейського суду з прав людини вва­жається впровадження глави 24-1 КУпАП «Перегляд поста­нови по справі про адміністративне правопорушення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдик­ція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом». Положення цієї гла­ви регламентують імплементацію рішень міжнародних судо­вих установ, юрисдикція яких визнана Україною. Таким чином, впровадження даного інституту в КУпАП має на меті забезпе­чити гарантоване ч. 4 ст. 55 Конституції України право кож­ного, після використання всіх національних засобів правового захисту, звертатися по захист своїх прав та свобод до відповід­них міжнародних судових установ чи відповідних органів між­народних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Так, у ст. 297-1 КУпАП законодавцем передбачено право на перегляд постанови по справі про адміністративне право­порушення. Заява про перегляд постанови по справі про ад­міністративне правопорушення може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародної судової уста­нови, юрисдикція якої визнана Україною. Постанова по спра­ві про адміністративне правопорушення може бути перегля­нута з підстави встановлення міжнародною судовою устано­вою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Украї­ною міжнародних зобов’язань при вирішенні судом справи про адміністративне правопорушення.

Така заява може бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення між­народної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного.

У разі пропущення строку для подання заяви з причин, визнаних поважними, він може бути поновлений за кло­потанням особи, яка подала заяву. Заява про перегляд по­станови по справі про адміністративне правопорушення повертається особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку, а також якщо у понов­ленні строку відмовлено.

Питання про поновлення строку для подання заяви про пе­регляд постанови по справі про адміністративне правопору­шення або про повернення заяви особі, яка її подала, вирішу­ється без повідомлення осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення (ст. 297-2 КУпАП).

Заява про перегляд постанови по справі про адміністра­тивне правопорушення разом із іншими копіями документів подається до Верховного Суду.

Заява про перегляд постанови по справі про адміністра­тивне правопорушення реєструється у день її надходження та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, який визначається автоматизованою системою докумен­тообігу цього суду. Суддя-доповідач протягом трьох днів здійснює перевірку відповідності заяви вимогам КУпАП. У разі встановлення, що заяву подано без додержання вимог ст.ст. 297-3, 297-4 КУпАП, особа, яка подала заяву, письмово повідомляється про недоліки заяви та строк, упродовж якого вона зобов’язана їх усунути.

У разі усунення недоліків у заяві в установлений строк така заява вважається поданою у день первинного її подання до Верховного Суду.

За відсутності підстав для повернення заяви суддя-допо- відач невідкладно ухвалює постанову про витребування такої копії рішення разом з її автентичним перекладом в органу, від­повідального за координацію виконання рішень міжнародної судової установи (ст. 297-5 КУпАП).

Питання про допуск справи до провадження вирішуєть­ся суддею-доповідачем, який зробить висновок, що подана заява є обґрунтованою та відкриває провадження у справі. У разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана зая­ва є необґрунтованою, вирішення питання про допуск справи до провадження здійснюється колегією з трьох суддів у скла­ді судді-доповідача та двох суддів, визначених Єдиною судо­вою інформаційно-телекомунікаційною системою додатково. Провадження відкривається, якщо хоча б один суддя зі складу колегії зробив висновок про необхідність його відкриття.

Постанова про відкриття провадження у справі або про відмову у допуску справи до провадження приймається протя­гом п’ятнадцяти днів із дня надходження заяви або з дня усу­нення заявником недоліків, а в разі витребування копії рішен­ня міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, - з дня надходження такої копії. Постанова ухвалю­ється без повідомлення осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення. Копія постано­ви про відкриття провадження надсилається разом із копією заяви особам, які беруть участь у провадженні у справі про ад­міністративне правопорушення, а в разі відмови у допуску - особі, яка подала заяву (ст. 297-6 КУпАП).

Підготовку до перегляду судового рішення Верховним Судом здійснює суддя-доповідач протягом п’ятнадцяти днів із дня відкриття провадження. Розгляд справи здійснюєть­ся Верховним Судом у порядку, передбаченому законодавцем у ст. 297-8 КУпАП.

За наслідками розгляду справи більшістю голосів від скла­ду Великої Палати Верховного Суду виноситься одна з таких постанов: 1) про повне або часткове задоволення заяви; 2) про відмову у задоволенні заяви.

Ця постанова мусить бути виготовлена та направлена особам, які беруть участь у справі, не пізніше п’яти днів із дня завершення розгляду справи.

Постанови Верховного Суду України, прийняті за резуль­татами розгляду заяви про перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення, підлягають опублікуванню на офіційному веб-сайті Верховного Суду України не пізніш як через десять днів із дня їх прийняття.

Невиконання постанов Верховного Суду тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Зважаючи на вище викладене, наголосимо, що можливість оскарження, опротестування постанови по справі про адміні­стративне правопорушення є важливою гарантією дотриман­ня режиму законності, законних прав та інтересів громадян. Отже, від чіткості та досконалості нормативно-процесуального порядку реалізації цієї гарантії залежить можливість швидко­го відновлення порушеного закону, справедливості та належ­ного правопорядку.

Стадія виконання постанови про накладення адміністра­тивного стягнення.

Завершальною стадією провадження в справах про адміністративні правопорушення вважається стадія виконан­ня постанови. Згідно зі ст. 245 КУпАП, одним зі завдань про­вадження в справах про адміністративні проступки є забезпе­чення виконання винесеної постанови. Отже, якщо постанова по справі винесена у повній відповідності зі законом та мате­ріалами справи, але не виконана, то вся проведена на попере­дніх стадіях робота втрачає усілякий зміст.

На підставі аналізу нормативно-правової регламентації цієї стадії, закріпленої в ст.ст. 298-330 КУпАП, доречно виокре­мити певні етапи її практичної реалізації:

а) звернення постанови до виконання: скерування поста­нови безпосередньому виконавцю, прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення до виконання, вирі­шення питань, пов’язаних з виконанням постанови;

б) безпосереднє виконання або передача матеріалів для примусового виконання: проведення виконавчих дій відпо­відно до виду накладеного адміністративного стягнення, контроль за правильним і своєчасним виконанням постанови.

Окреслені етапи є умовними і в окремих випадках можуть не розрізнятися. Отже, першим етапом стадії виконання поста­нови про адміністративне стягнення є звернення постанови до виконання. Визначальним для змісту цього етапу є момент набрання постановою такої властивості, як обов’язковість по­станови про накладення адміністративного стягнення (ст. 298 КУпАП). Обов’язковість постанови зумовлюється важливістю доведення до логічного завершення провадження у справах про адміністративні правопорушення, досягнення його мети, визначеної у ст. 245 КУпАП, однією з невід’ємних складових якої є виконання винесеної постанови.

Обов’язковість постанови у справі про адміністративний проступок - це набуття такого юридичного стану даним про­цесуальним документом, який породжує обов’язки в учасни­ків таких правовідносин щодо здійснення певних дій.

Важливо на цьому етапі визначити момент, з яко­го постанова про накладення адміністративного стягнен­ня підлягає безпосередньому зверненню до виконання. Для вирішення цього питання необхідно визначити момент набрання постановою у справі про адміністративне правопо­рушення законної сили. Такі часові проміжки слід визначити як взаємообумовлюючі.

Скажімо, постанова адміністративного органу (посадо­вої особи) у справі про адміністративне правопорушення на­бирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови (ч. 1 ст. 291 КУпАП), постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили піс­ля закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 294 КУпАП), постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не під­лягає (ч. 10 ст. 294 КУпАП). Винятки із правила - це постано­ва про застосування стягнення, передбаченого ст. 26 КУпАП, а також постанова про накладення штрафу, який стягують на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Водночас внесені зміни у процесуальну частину КУпАП законодавець не пов'язав із положеннями, які регламентують безпосередньо звернення постанови про накладання адмініс­тративного стягнення до виконання. Так, постанова про на­кладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інакше не встановлено КУпАП та іншими законами України (ст. 299 КУпАП). Оскільки поста­нова підлягає виконанню з моменту набрання нею законної сили, недоречним видається посилання на випадки оскаржен­ня постанови (ч. 2 ст. 299 КУпАП).

Зауважимо, що постанова про застосування заходу стяг­нення у вигляді попередження, а також постанова про накла­дення штрафу, який стягують на місці вчинення адміністра­тивного правопорушення, виконуються з моменту винесення. Але незрозумілим залишається питання, чому законодавець не включив положення, встановлене у ст. 326 КУпАП, щодо негайного виконання постанови судді про застосування ад­міністративного арешту до змісту ст. ст. 291, 294, 299 КУпАП. Попри це зауважимо, що негайне виконання таких видів стяг­нень не обмежує права на їх оскарження, без припинення їх виконання, або після нього.

На підставі вищевикладеного доцільно охарактеризува­ти зміст першого етапу - звернення постанови до виконання. Приміром, Е. В. Демський вважає, що зміст звернення по­станови до виконання передбачає певну діяльність орга­ну (посадової особи), який виніс постанову, та складається:

1) зі своєчасного вручення (надсилання) правопорушникові копії постанови про накладення адміністративного стягнення;

2) з роз’яснення правопорушнику порядку та умов її виконан­ня; 3) зі своєчасного надсилання постанови органу-виконавцю; 4) з контролю за виконанням постанови про накладення ад­міністративного стягнення, інших питань - відстрочки вико­нання, припинення виконання, давності виконання постано­ви тощо^[101].

Надсилання постанови мусить мати своїм продовженням дії щодо прийняття безпосереднім виконавцем постанови до виконання. Йдеться про те, що посадова особа, уповноваже­на на виконання постанови, може заявити самовідвід, або за­міни безпосереднього виконавця може вимагати орган (поса­дова особа), що винесла постанову, інші учасники проваджен­ня. Такий варіант імовірний за умови перебування виконавця та правопорушника в родинних зв’язках тощо.

Під етапом звернення постанови до виконання необ­хідно розуміти адміністративно-процесуальну діяльність адміністративно-юрисдикційного органу (посадової особи) із доведення постанови про накладення адміністративного стягнення до органу-виконавця (посадової особи) і прийнят­тя останнім даної постанови до свого провадження; у разі са­мостійного виконання органом, що виніс постанову, - її дове­дення до відома правопорушника та роз’яснення останньо­му наслідків невиконання постанови, що тягне для сторін цих адміністративно-виконавчих відносин виникнення відповід­них прав і обов’язків.

Сутність і зміст етапу безпосереднього виконання поста­нови про накладення адміністративного стягнення визнача­ються законодавцем у статтях розділу 5 КУпАП. Особливістю нормативно-правового регулювання цього етапу виконання постанови у справі про адміністративний проступок є те, що у ст.ст. 300-305 містяться положення, що вважаються основними для виконання всіх видів постанов про накладення адмініс­тративних стягнень. Глави 26-33 деталізують особливості ви­конання конкретних постанов по справах про адміністратив­ні проступки.

Визначаючи порядок виконання постанови про накладен­ня адміністративного стягнення, законодавець передбачив, що її виконують уповноважені на те органи в порядку, вста­новленому законодавством (ст. 300 КУпАП).

На нашу думку, суб'єкти, які виконують постанови про на­кладення адміністративного стягнення, можна згрупувати залежно від об'єму адміністративно-юрисдикційних повно­важень щодо здійснення безпосереднього їх виконання на: 1) органи, які зобов'язані виконувати постанови по справі, по­ряд з іншим покладеними на них державою обов'язками (НПУ органи мисливського господарства тощо); 2) посадові осо­би органів, спеціально створених для здійснення примусово­го виконання постанов; 3) органи, які сприяють виконанню постанов у справах про накладання адміністративних санкцій, шляхом здійснення певних дій на вимогу органу, на який по­кладено її виконання (реалізація конфіскованих предметів за­кладами торгівлі, дії посадових осіб фінансових органів тощо).

Доречно наголосити, що в разі винесення щодо однієї осо­би кількох постанов про накладення адміністративних стяг­нень, кожну постанову виконують окремо (ч. 3 ст. 300 КУпАП).

Із-поміж інших основних положень виконання поста­нов про накладення адміністративних стягнень законода­вець передбачив норми, які регламентують відстрочку (ст. 301 КУпАП), припинення (ст. 302 КУпАП) і давність (ст. 303 КУпАП) виконання постанов, а також вирішення питань, пов'язаних із їх виконанням (ст. 304 КУпАП) та здійсненням контролю (ст. 305 КУпАП). Пропонуємо короткий їх аналіз.

Так, відстрочка виконання постанови про накладення стягнення свідчить про подальшу гуманізацію виконавчого провадження, прагнення законодавця врахувати різні життєві ситуації, які перешкоджають здійсненню негайного виконан­ня накладеного стягнення.

Зокрема, якщо негайне виконання постанови про накла­дення адміністративного стягнення у вигляді адміністра­тивного арешту, виправних робіт або штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного пра­вопорушення) є неможливим, орган (посадова особа), який виніс постанову, може відстрочити виконання постанови на строк до одного місяця (ст. 301 КУпАП). Відстрочка виконання постанови є винятком зі загальних правил, покликана зроби­ти реальним виконання постанови та має низку особливостей.

До сьогодні законодавець таке правило поширив лише на постанови про накладення адміністративного стягнення у ви­гляді адміністративного арешту, виправних робіт (ч. 1 ст. 301 КУпАП) у встановленому законом порядку, штрафу (ч. 2 ст. 301 КУпАП).

Однак ми вважаємо, що слід вирішити питання про поши­рення правила і про відстрочку й на інші види постанов про застосування адміністративних стягнень, зокрема громадські роботи, закріплені у ст. 30-1 КУпАП, оскільки за умови хворо­би, збігу важких сімейних обставин тощо виконання цього виду стягнення може бути унеможливлено^[102].

Зауважимо, що рішення про відстрочку виконання поста­нови приймають виключно органи (посадові особи), які винес­ли постанову.

Поряд із тим у процесуальній частині КУпАП не встанов­лено переліку суб'єктів, що можуть ініціювати вирішення пи­тання про відстрочку виконання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Зі змісту цієї норми стає зрозумілим, що приводом для вирішення зазначеного питан­ня може бути: по-перше, власна ініціатива органу (посадової особи), який виніс постанову; по-друге, клопотання особи, сто­совно якої винесено постанову про притягнення до адмініс­тративної відповідальності.

Варто наголосити, що законодавець не обумовлює, на під­ставі якого документа може бути надана відстрочка. На нашу думку, така відстрочка може бути надана на підставі письмо­вого звернення. До того ж, у ньому повинні бути наведені об­ставини, що свідчать про неможливість негайного виконання постанови, та можуть додаватися документи, які підтвер­джують такі обставини (висновок лікаря, документи про те, що на утриманні особи перебуває інвалід, тощо).

Законодавець не обмежує право інших суб'єктів зверта­тися із клопотанням про відстрочку виконання постанови. До них відносять близьких родичів, трудовий колектив тощо. Такий підхід є виправданим, але слід уточнити, що вказані вище суб'єкти можуть лише підтримати клопотання про від­строчку виконання постанови, що заявляє правопорушник. Підняте науковцями питання їх прямого права ініціювати кло­потання про відстрочку виконання постанови, на наш погляд, є необгрунтованим.

Підставами для прийняття рішення про відстрочку за­конодавцем названо обставини, які ускладнюють виконання постанови про накладення адміністративного стягнення або роблять її виконання неможливим. Законодавець не конкре­тизує перелік зазначених обставин. З цього приводу В. К. Кол­паков висловлює думку, що оцінка звернень про відстрочку виконання постанови у справі про адміністративний просту­пок за формою і змістом є прерогативою органу (посадової особи), котрий виніс постанову^[103].

Також особливістю відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є встановлення чіт­ких строкових меж такої відстрочки, а саме - виконання адмі­ністративного арешту і виправних робіт може бути відстроче­но не більше ніж на один місяць.

Законодавцем встановлено виключний перелік обста­вин (ст. 302 КУпАП), за настанням яких орган (посадова осо­ба), котрий виніс постанову про накладення адміністративно­го стягнення, припиняє її виконання. Підставами прийняття такого рішення закон визнає: а) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; б) ска­сування акта, який встановлює адміністративну відповідаль­ність; в) мерть особи, щодо якої було розпочато проваджен­ня у справі (пп. 5, 6, 9 ст. 247 КУпАП). Наслідком такого при­пинення є закриття провадження у справі, про що орган (посадова особа) виносить відповідне рішення, яке долучаєть­ся до матеріалів справи.

Для характеристики етапу звернення постанови до вико­нання важливим є визначення строків виконання постано­ви про накладення адміністративного стягнення, з настан­ням яких пов'язані виникнення, зміна або припинення таких правовідносин.

Встановлення давності дисциплінує органи (посадових осіб), що уповноважені виконувати постанови, підвищує їхню відповідальність за правильну, своєчасну та повну реалізацію цього акта. Неправильне їх визначення призводить до штуч­ного скорочення або подовження строку давності, а отже, до порушення законності.

Проблемним питанням у визначенні строків давності ви­конання постанови про накладення адміністративного стяг­нення вважається співвідношення у використанні законодав­цем термінів «звернення постанови до виконання» та «вико­нання постанови».

Давність виконання постанови про накладення адміні­стративного стягнення - це визначений строк, протягом яко­го потрібно здійснити усі дії, необхідні для реалізації заключ­ної стадії провадження у справі про адміністративні право­порушення, і після закінчення якого постанова не підлягає виконанню.

Відповідно до змісту ст. 303 КУпАП, не підлягає виконан­ню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо вона не була звернута до виконання протягом трьох мі­сяців з дня винесення. Тобто йдеться про те, що мають бути виконані дії, визначені у ст. 299 КУпАП, яка передбачає саме звернення постанови до виконання.

Отже, законодавець словосполученням «звернута до вико­нання» встановлює (передбачає) вчинення певних дій щодо її доведення, направлення, органу (посадовій особі), уповнова­женому забезпечити її безпосереднє виконання. Тут мова йде не про граничний строк, коли слід припинити виконавчі дії по належно звернутій до виконання постанові.

Законодавцем також передбачено зупинення перебігу строку давності до розгляду скарги і у випадках відстрочки виконання постанови (ст. 303 КУпАП).

На підставі викладеного вище можна зробити висно­вок, що граничного строку здійснення усіх дій, спрямованих на безпосереднє виконання постанови, ст. 303 не визначено. Встановлення граничного строку давності є складним питан­ням, оскільки залежатиме від виду адміністративного стяг­нення. Так, оплатне вилучення або конфіскація предмета, що став знаряддям чи безпосереднім об'єктом адміністративно­го проступку, не може мати строку давності виконання, бо во­лодіння такими предметами з моменту винесення постанови є незаконним. Постанова про позбавлення спеціального права може виноситись на строк до трьох, а за окремі правопорушен­ня - до десяти років.

Поряд з діючими на теперішній час загальними строка­ми давності виконання постанови у справі про адміністра­тивне правопорушення законами України може бути встанов­лено й більш тривалі строки для виконання постанови (ч. 2 ст. 303 КУпАП). Наприклад, зі змісту ч. 2 ст. 25 Закону Украї­ни «Про виконавче провадження» випливає, що державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконан­ню рішення протягом шести місяців із дня винесення постано­ви про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

Стосовно питань, пов'язаних із виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, то їх вирішують ор­гани (посадові особи), які винесли постанову (ст. 304 КУпАП). На нашу думку, таке спрощене формулювання є виправданим, оскільки навіть загальний опис питань, які вирішуються під час виконання постанови, не здатен відобразити всіх право­вих та життєвих ситуацій, які можуть мати місце.

Контроль за виконанням постанови про накладення ад­міністративного стягнення також здійснюють органи (поса­дові особі), які винесли постанову, та інші органи державної влади в порядку, встановленому законом (ст. 305 КУпАП). Він здійснюється за правильним та своєчасним її виконанням. По­ряд із цим встановлено, що дотримання вимог законодавства при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопо­рушення забезпечується систематичним контролем з боку ви­щих органів та посадових осіб (ч. 4 ст. 7 КУпАП). Але форми та методи такого контролю законом не визначено.

Таким чином, безпосереднє виконання постанов у справах про адміністративні проступки полягає у діяльності спеціаль­но визначених компетентних органів (посадових осіб) щодо реалізації адміністративних стягнень, шляхом здійснення за­конних дій, які завдають покараному втрат і правообмежень у встановлених постановою межах.

Подальший розвиток даного етапу завершальної стадії провадження у справах про адміністративні проступки знахо­дить своє відображення у нормах глав 26-33 КУпАП, де регла­ментовано порядок вчинення дій щодо виконання постанов по конкретних видах стягнень.

Викладене вище свідчить, що нормативне регулювання стадії виконання постанови у справі про адміністративне пра­вопорушення потребує подальшого розвитку і вдосконален­ня, зважаючи на що потрібно пришвидшити роботу з підготов­ки та прийняття нового КУпАП, реалізувавши в ньому всі про­гресивні розробки юридичної науки, присвячені дослідженню проблем виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Охарактеризуйте поняття та зміст провадження в справах про адміністративні правопорушення.

2. Визначте принципи провадження в справах про адміністра­тивні правопорушення.

3. Перелічіть основні завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення.

4. Назвіть учасників провадження у справах про адміністра­тивні правопорушення.

5. У яких випадках особи віком від шістнадцяти до вісімнадця­ти років підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах?

6. Охарактеризуйте стадію «порушення справи» у провадженні у справах про адміністративні правопорушення (проступки).

7. Проаналізуйте етапи стадії «адміністративне розслідуван­ня» у провадженні у справах про адміністративні правопорушення (проступки).

8. Охарактеризуйте стадію «оскарження постанови» по справі про адміністративне правопорушення.