Податково-правові норми, їх структура, види та класифікація

Податкове право складається з податково-правових норм, які є первинним елементом податкових правовідносин.

Правова норма - правило поведінки, яку держава бажає бачити в тій чи іншій галузі права.

Правові норми закріплюються в письмовій формі, встановлюються державою в певному порядку і носять імперативний характер (тобто держава завжди забезпечує їх застосування). Державний припис, що міститься в юридичній нормі, визначає умови дії правовідносин, права й обов’язки суб’єктів, заходи, що гарантують виконання вимог правової норми.

Як будь-яка норма права, податково-правова норма представляє собою загальнообов’язкове формально-визначене правило поведінки учасників суспільних відносин, виражене в їх юридичних правах та обов’язках, яке встановлюється та охороняється державою.

Податково-правова норма обумовлена державною волею. Вона виступає у формі державного веління, яке носить категоричний характер; встановлюється та санкціонується владним органом, який виражає державну волю; виражає загальнообов’язкову вимогу, виконання якої забезпечується заходами державного примусу.

Особливості податково-правової норми обумовлені тим, що вона регулює відносини, які виникають в процесі встановлення, введення, скасування податків і зборів, їх справляння, та застосування відповідальності до порушників податкового законодавства.

Це виражається через специфіку:

1) змісту податково-правових норм. Змістом податково-правових норм є діяльність держави та органів місцевого самоврядування щодо регулювання податкових відносин шляхом офіційного їх закріплення у формі прав та обов’язків суб’єктів цих відносин.

2) характеру визначених в них приписів - носять обов’язковий, імперативний характер. Імперативність цих норм, полягає в категоричній формі, яка не дозволяє суб’єктам податкових правовідносин не дотримуватись приписів;

3) меж відповідальності за порушення передбачених правил. За порушення норм податкового законодавства до порушників застосовується увесь спектр юридичної відповідальності. Згідно Податкового кодексу України, за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова, адміністративна, кримінальна;

4) порядку захисту прав учасників податкових відносин. Як вже зазначалось, платники податків та інші суб’єкти мають право оскаржувати рішення та діяльність контролюючих органів в адміністративному чи судовому порядку.

Усі податково-правові норми носять імперативний характер.

Імперативність податково-правової норми полягає в тому, що:

- в податково-правових нормах містяться категоричні приписи (зобов’язання, дозволи, заборони) щодо виконання певних дій у сфері податків, що обумовлено методом правового регулювання податкових відносин;

- відсутня можливість зміни положень норм за домовленістю сторін;

- категоричність норм поширено на обидві сторони податкових правовідносин. Норми поширюють свою імперативність не тільки на підвладну сторону, а й на суб’єктів, які видають такі приписи;

- слід обов’язково дотримуватися моделі поведінки, закріпленої нормою, незалежно від наявності згоди учасників цих відносин.

Загальнообов’язковість приписів правової норми безпосередньо пов’язана з її уповноважуючи-зобов’язуючим характером.

Категоричність податково-правової норми виявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб’єктів податково-правових відносин, що регулюються цією нормою (активна чи пасивна) в зобов’язуючих, забороняючих і уповноважуючих.

Види податково-правових норм:

1) За способом впливу на учасників податкових відносин, податкові норми можна класифікувати як:

Зобов’язуючі податково-правові норми приписують здійснити певні дії, скеровані на виконання податкового обов’язку. Зокрема, ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Забороняючі податково-правові норми приписують не чинити дії, яка порушує або підриває фінансову дисципліну. Відповідно до п. 31.3 ст. 31 ПК України, зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених ПК України.

Зобов’язуючі і забороняючі норми схожі між собою визначеністю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.

В уповноважуючих податково-правових нормах держава надає учасникам податкових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Суб’єкти податкових правовідносин у межах своєї компетенції можуть конкретизувати вимоги держави. У випадках застосування уповноважуючих норм їх імперативний характер сполучається з певними правомочностями, встановленими у суворих межах.

2) За змістом податково-правові норми поділяються на матеріальні та процесуальні:

Матеріальні податково-правові норми - закріплюють види загальнодержавних та місцевих податків і зборів, права та обов’язки суб’єктів податкових правовідносин; види податкових пільг, види податкових перевірок тощо.

Процесуальні податково-правові норми - визначають порядок діяльності у сфері справляння податків та здійснення контролю за дотриманням законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи (податкові та митні).

3) За об'ємом регулювання суспільних відносин податково-правові норми поділяються на загальні та спеціальні:

Загальні податково-правові норми права - норми права, які регулюють певний вид суспільних відносин. Загальні норми, зокрема, увійшли до Розділу І «Загальні положення» та Розділу ІІ «Адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)» ПК України.

Спеціальні податково-правові норми - норми права, які регулюють відповідний, тобто більш вужчий у порівняні із загальними нормами, вид суспільних відносин. Так, наступні розділи ПК України присвячені справлянню окремих податків та зборів, які входять до податкової системи нашої держави.

Податково-правова норма - загальнообов’язкові приписи компетентних державних органів та органів місцевого самоврядування з приводу встановлення, введення, скасування податків і зборів, їх справляння, та застосування відповідальності до порушників податкового законодавства, які виражені в категоричній формі, та забезпечені силою державного примусу.

До ознак податково-правових норм слід віднести:

- податково-правова норма являє собою правило поведінки у формі владного припису, веління, яке виходить від держави;

- податково-правова норма охороняється та забезпечується державним примусом. При цьому примусовий характер податково-правової норми не слід пов’язувати виключно із санкціями. Примус може носити і більш широкий характер, бути виражено і в диспозитивній нормі. Добровільне виконання вимог правової норми не позбавляє її примусового характеру, оскільки норма права від цього не втрачає ознак державної обов’язковості. Добровільність виконання є методом реалізації норми, а не її характерною рисою;

- податково-правова норма виступає як загальнообов’язкове правило поведінки, яке розповсюджується на усіх учасників конкретних відносин, що регулюються правом, незалежно від їх суб’єктивного ставлення до них;

- податково-правова норма виступає як формально визначене правило поведінки;

- податково-правова норма закріплює не тільки коло учасників податкових відносин, а і надає їм відповідні суб’єктивні права, та наділяє їх суб’єктивними юридичними обов’язками;

- податково-правова норма характеризується системністю.

Структуру правової норми становлять гіпотеза, диспозиція та санкція.

Гіпотеза податково-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у учасників податкових відносин передбачені нормою юридичні права і обов’язки у сфері податків. Як правило, гіпотеза податково-правової норми має складну форму і містить ряд чітко визначених умов, за наявності яких вимагається чи надається право вчинити певні діяння у сфері справляння податків, їх встановлення, введення та скасування.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін податкових відносин при певних фактичних обставинах, які визначені гіпотезою норми.

Санкція податково-правової норми - містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки за невиконання або неналежне виконання приписів норми, визначає вид і міру юридичної відповідальності порушників.

Податкові санкції мають такі особливості:

а) примусовий вплив на правопорушника реалізується через вплив на його кошти (у деяких випадках передбачається погашення заборгованості перед бюджетом за податками шляхом примусової реалізації майна платника);

б) кошти платника, що справляються з нього у вигляді податкових санкцій, надходять до бюджетів чи цільових фондів в першочерговому і безперечному порядку;

в) на відміну від адміністративної, податкова санкція передбачає вплив як на фізичних, так і на юридичних осіб;

г) як і фінансові санкції в цілому, податкові передбачають поєднання правовідновлюючих і штрафних елементів. Пеня, штрафи, що стягуються з платників, як реалізація механізму покарання порушника податкової норми, поповнюють власність держави (бюджетні доходи) або відшкодовують втрачену вигоду від їхнього недоодержання;

д) податкові санкції передбачають іноді застосування покарання незалежно від характеру провини платника. Пеню нараховують автоматично при затримці податкових платежів, штрафи накладають за несвоєчасне звітування та інші.