§ 2. Поняття і види інвестицій. Об'єкти і правові форми інвестування

Для того, щоб дати визначення будь-якій економіко-пра- вовій категорії, потрібно детально дослідити ознаки та умо­ви її формування. Це повною мірою стосується й такої кате­горії, як інвестиція.

Проте слід зазначити, що одноманітного тлумачення ін­вестиції як правової категорії у законодавстві України не існує. Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних ціннос­тей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається со­ціальний ефект. Інше визначення містить підп. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14 ПК України, за яким інвестиція - господарсь­ка операція, яка передбачає придбання основних фондів і нематеріальних активів, корпоративних прав, цінних папе­рів у обмін на кошти або майно. Тобто категорія «інвестиція» у цьому Кодексі вже розглядається як дія (операція). Вихо­дячи з аналізу чинного законодавства та юридичної літера- тури^[134], необхідно зауважити, що поняття «інвестиція» за при­йнятою термінологією означає одночасно і дію, і результат цієї дії, тобто і рішення інвестувати, й інвестовані блага.

Ознаки інвестицій:

а) форма їх вираження. Необхідно зазначити, що інвес­тиції можуть мати такі форми: матеріальну або інтелектуа­льну. Дане твердження можливо обґрунтувати ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», в якій прямо вказу­ється, що до інвестицій необхідно відносити грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, що являє собою матеріальний ви­раз та майнові права, які випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності, до яких можна віднес­ти сукупність технічних, технологічних та інших знань;

б) інвестиції виражають у грошах. Однак цей факт не повинен приводити до того, що інвестиції можна вкладати лише у вигляді грошових сум. Під даним твердженням слід розуміти, що інвестиції в обов'язковому порядку повинні проходити певне оцінювання, тобто в разі зарахування їх на баланс підприємства вони повинні мати грошовий вираз;

в) інвестиції завжди направлені на відтворення.

г) вкладення інвестицій з метою отримання прибутку або досягнення іншого соціального ефекту. Ця ознака пе­редбачає кінцевий результат проведення інвестиційної дія­льності, тобто отримання результату, який планувався під час здійснення інвестицій. Однак виникає питання з при­воду доцільності застосування «соціального ефекту» як мети розміщення інвестиції. Поняття відповідної категорії у вітчи­зняному законодавстві не закріплено. У загальному розумінні соціальний ефект передбачає будь-який результативний вплив на суспільство - як позитивний, так і негативний. З цього приводу О. Р. Кібенко зауважує, що, безперечно, у п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» ма­ється на увазі позитивний соціальний ефект, що іншими словами можна означити як суспільно корисну діяльність... інвестора. Очевидним прикладом такої діяльності, продов­жує вчений, є благодійна діяльність^[135]. Проте О. Е. Сімсон за­уважує, що комерційна, прибуткова діяльність інвестора може також поєднуватися із соціально корисною і передба­чати у результаті відкриття нових робочих місць, підвищен­ня заробітної платні, соціальну допомогу працівникам^[136].

Види інвестицій як результат певного їх групування за обраними критеріями класифікації перш за все пов'язують з установленими законодавством видами матеріальних або інтелектуальних цінностей. Аналіз чинного законодавства України дає змогу виділити декілька видів інвестицій. Так, у ПК України (підп. 14.1.81 п. 14.1 ст. 14) міститься вказівка на існування поділу інвестицій на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Капітальна інвестиція - господарська операція, яка пе­редбачає придбання будинків, споруд, інших об'єктів неру­хомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амортизації відповідно до ПК України.

Фінансова інвестиція - господарська операція, яка пе­редбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Реінвестиція - господарська операція, яка передбачає здійснення капітальних або фінансових інвестицій за раху­нок доходу (прибутку), отриманого від інвестиційних операцій.

У свою чергу, фінансові інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція - господарська операція, яка перед­бачає внесення коштів або майна до статутного фонду юри­дичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані та­кою юридичною особою.

Портфельна інвестиція - господарська операція, яка пе­редбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винят­ком операцій із скуповування акцій як безпосередньо плат­ником податку, так і пов'язаними з ним особами в обсягах, що перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

За правовим режимом слід розрізняти:

- інвестиції, які вкладаються іноземними суб'єктами підприємницької діяльності;

- інвестиції, які вкладаються вітчизняними суб'єктами підприємницької діяльності;

- інвестиції, що розміщуються особами, які за правовим статусом до перших двох груп ми віднести не можемо (на­приклад державні службовці та інші). Тобто можна зробити висновок про те, що іноземні інвестиції вкладаються інозе­мними інвесторами, тобто особами (юридичними і фізични­ми), які не є в правовому зв'язку з державою - Україною. На­томість вітчизняними (національними) визнаються інвестиції суб'єктів, які мають правовий зв'язок з Україною (наприклад, громадянин України або юридична особа, яка зареєстрована на території України як суб'єкт підприємницької діяльності).

Взявши за основу такий критерій поділу, як форма вла­сності, можна встановити такі групи інвестицій:

- приватні інвестиції - кошти населення (індивідуаль­них інвесторів), комерційних структур, колективних підпри­ємств, які створені приватними інвесторами;

- державні - кошти, надані з державного бюджету, міс­цевих бюджетів, державними підприємствами;

- комунальні - інвестиції, засновані на комунальній фор­мі власності, яка отримала своє правове закріплення в КУ.

Якщо взяти до уваги порядок перетину державного ко­рдону, то за формами переміщення капіталу можна встано­вити такі види інвестицій:

- експортні інвестиції являють собою сукупність об'єк­тів, які визнаються інвестиціями і вкладаються національ­ними інвесторами в об'єкти підприємницької діяльності за кордоном;

- імпортні інвестиції можна визначити як вкладення, незалежно від форми вияву, які робляться іноземними суб'єктами в об'єкти підприємницької діяльності на терито­рії України.

Залежно від предмета, тобто виду цінності, інвестиції можна розподілити на такі групи^[137]:

- інвестиції у вигляді грошових коштів;

- інвестиції у тілесному (матеріально-речовому) вигляді (рухоме і нерухоме майно);

- інвестиції у безтілесному (нематеріальному) вигляді (різні майнові права: акції та інші цінні папери, корпорати­вні права, права інтелектуальної власності, права на корис­тування землею та ін.);

- інвестиції у вигляді робіт і послуг.

Інвестиції, залежно від отримуваних інвестором прав, розподіляють^[138] на:

- інвестиції, в результаті яких інвестор отримує право власності на рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання, підприємство як цілісний майновий комплекс);

- інвестиції, в результаті яких інвестор набуває інші майнові права: зобов'язальні права, корпоративні права, права на користування землею і природними ресурсами, права інтелектуальної власності та інші права.

Залежно від періоду інвестування виділяють^[139]:

- короткострокові інвестиції: строк вкладення не пере­вищує одного року (наприклад лізингове інвестування на умовах договору оперативного лізингу);

- середньострокові інвестиції: термін вкладення - від 1 до 5 років (наприклад, інвестиції в облігації підприємства, строк викупу яких умовами емісії визначений 4 роки; при­ватизаційне інвестування на підставі договору купівлі- продажу цілісного майнового комплексу підприємства);

- довгострокові інвестиції: період вкладення перевищує 5 років (наприклад, концесійне інвестування, термін якого (відповідно до Закону України «Про концесії»^[140]) від 10 до 50 років - залежно від умов договору концесії).

Залежно від правової форми здійснення інвестиційної ді­яльності розрізняють такі форми інвестування:

а) інвестиції у формі позикового капіталу (кредити);

б) інвестиції в формі виробничого капіталу (заснування підприємств, купівля вже існуючих, купівля акцій, засну­вання дочірніх підприємств);

в) вивіз торгового капіталу (будівництво торговельних підприємств).

Питання, які виникають з приводу визначення об'єкта тих чи інших правовідносин, у тому числі й інвестиційних, традиційно відносяться до досить складних в теоретичному плані. Однак останнім часом, за словами Р. Б. Шишки, у за­конодавстві знайшла підтримку тенденція визначення їх через конкретні матеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини^[141].

Згідно із ст. 4 Закону України «Про інвестиційну діяль­ність» об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, в тому числі й основні фонди та обігові засоби у всіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтеле­ктуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Законодавство спеціально забороняє інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимо­гам екологічних, санітарно-гігієнічних та інших норм або завдає шкоди законним правам та інтересам фізичних та юридичних осіб і державі в цілому. Зважимо, що об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізи­чних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Їх інвес­тування та фінансування може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні ПФ, які створені і діють відповідно до законодавства, а та­кож через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Виходячи з положень Закону України «Про режим іно­земного інвестування», до іноземних інвестицій необхідно відносити: іноземну валюту, за умови, якщо вона визнаєть­ся конвертованою НБ України; валюту України, у разі здій­снення реінвестування; будь-яке рухоме та нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права; акції, облігації та інші цінні папери, а також корпоративні права, за умови вира­ження в конвертованій валюті; грошові вимоги та права на вимоги договірних зобов'язань, за умови їх гарантії першо­класними банками та вартості їх у конвертованій валюті; будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджується відповідно до зако­нів країни інвестора, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні; права на здійснення господарської дія­льності, включаючи права на використання надр та приро­дних ресурсів, які надано відповідно до законодавства або встановлення договірних зобов'язань; інші цінності, які не суперечать законодавству України.

На думку О. Е. Сімсон, більш вдалим є такий перелік об'єктів інвестування: основні фонди і обігові кошти. Осно­вними фондами, продовжує вчена, необхідно визнавати до­рогі засоби виробництва, матеріальні, нематеріальні і фі­нансові активи, що переносять свою вартість на вартість виробленої продукції протягом декількох виробничих циклів більше, ніж за один рік. Обіговими визнаються засоби виро­бництва, цикл обігу яких складає менше одного року^[142].

Доцільно звернути увагу, що лише майнові відносини, які складаються між рівноправними суб'єктами у процесі здійснення ними діяльності з приводу залучення інвестицій у підприємницький обіг, і є суто інвестиційними. Причому необхідно зазначити, що було б неправильно розглядати ін­вестиційні відносини лише як відносини власності, оскільки учасниками інвестиційних відносин можуть бути не тільки власники, але й особи, які здійснюють окремі правомочності щодо користування і розпорядження майном, а об'єктами - не тільки об'єкти права власності, але й окремі майнові пра­ва (наприклад корпоративні).

Обґрунтовано точку зору, за якою об'єкт в інвестиційних правовідносинах може бути юридичним або матеріальним^[143]. Юридичним об'єктом необхідно визнавати дії суб'єктів інвес­тиційної діяльності (а саме інвесторів), які спрямовані на здійснення інвестицій у певній формі. Натомість матеріальним об'єктом необхідно визнавати безпосередньо самі інвестиції. Подвійність об'єкта інвестиційних правовідносин, що має прояв у нерозривному зв'язку матеріального і юридичного об'єктів, визначається тим, що цінність постає інвестицією лише з моменту розміщення її в об'єкт інвестування^[144].

Одним із особливих об'єктів інвестиційної діяльності ви­ступає безпосередньо саме підприємство як цілісний майно­вий комплекс, оскільки воно вже при створенні є результа­том такої діяльності його засновника (засновників), який наділяє таке підприємство необхідними для виконання ста­тутних завдань майном і майновими правами. Так, ч. 2 ст. 66 ГК України серед джерел формування майна підпри­ємства називає грошові і матеріальні внески засновників. За ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» за­значається, що внесками учасників товариства може бути майно, майнові права, у тому числі права інтелектуальної власності, грошові засоби.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє вести мову про те, що інтереси інвесторів полягають у потребі отримати у майбутньому певні матеріальні блага: проценти за обліга­ціями і проценти за вкладами у банках, дивіденди за акція­ми, пенсійні виплати на підставі договору пенсійного вкладу тощо. Це означає, що об'єктом інтересу для інвесторів, на думку А. В. Майфата, виступає, перш за все, майно у вигля­ді речей^[145]. У зв'язку з цим очевидно, продовжує вчений, що не визнаються предметом інвестиційного інтересу цінні па­пери, оскільки останні лише посвідчують права інвестора, що виникли у результаті відповідного правочину, і при­дбання цінного папера як такого не є метою інвестора.

Діяльність, пов'язана із розміщенням інвестором коштів у підприємницьку діяльність іншої особи, буде визнаватися частиною господарської діяльності за умови відсутності фа­ктора систематичності. У решті випадків інвестиційну дія­льність необхідно визнавати частиною підприємницької. Об'єктом же інвестування завжди буде об'єкт підприємни­цької діяльності^[146].

Не завжди точно вказані об'єкти інтересу і в норматив­них актах. Так, Закон України «Про інвестиційну діяльність» як мету інвестування вказує, поруч із соціальним ефектом, прибуток. Останнє твердження видається не зовсім точним, оскільки лише у деяких випадках інвестор, будучи акціоне­ром, може претендувати на отримання саме частини прибу­тку. Більш того, наявність прибутку - це лише одна з умов реалізації інтересу, оскільки АТ може прийняти рішення про виплату дивідендів лише за наявності прибутку. Стосовно ж соціального ефекту в юридичній літературі^[147] зазначено, що він не може бути метою інвестування, оскільки вказана ка­тегорія не вписується у традиційні види об'єктів цивільного права.

Було б, мабуть, недостатнім обмежувати об'єкт інтересу інвестора лише отриманням матеріальної (майнової) вигоди. Зокрема, Г. А. Свердликом було доведено, що інтереси учас­ників цивільних правовідносин можуть бути не лише май­новими, але також і немайновими та організаційними^[148]. Це означає, що об'єкт інтересу для інвестора може виявлятися у факті участі, членства у господарському товаристві^[149]. При цьому організаційний інтерес інвестора, який бажає стати учасником господарського товариства, розпадається на дві складові. По-перше, це намір отримати можливість участі у прийнятті рішень через участь у діяльності загальних зборів учасників та інших органів управління юридичної особи, причому цей інтерес може реалізовуватись як у прийнятті необхідних рішень, так і в блокуванні рішень інших учасників. По-друге, інтерес полягає у створенні передумов для виник­нення зобов'язальних правовідносин, а саме зобов'язань з виплати дивідендів.

Форми інвестиційної діяльності - законодавчо закріпле­ні правові шляхи, за допомогою яких опосередковується ін­вестиційна діяльність, тобто встановлюється певний право­вий режим здійснення того чи іншого виду інвестування. В наш час найбільш характерними формами, які опосередко­вують інвестування підприємницької діяльності, є:

1. Надання прав на підставі договорів інвестиційного характеру. Необхідно зазначити, що інвестиційне законо­давство не встановлює легального визначення поняття «ін­вестиційний договір», проте у ст. 9 Закону України «Про ін­вестиційну діяльність» зазначається, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір. Виходячи з викладеного, ми вважаємо, що якщо об'єктом договору є інвестиція (у нашому випадку - надання прав на використання чого- небудь), то договір має інвестиційний характер. До останніх необхідно відносити:

- концесійний договір. Згідно з цим договором уповно­важений орган виконавчої влади чи орган місцевого само­врядування (концесієдавець) надає на оплатній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуата­цію) відповідно до цього Закону з метою задоволення гро­мадських потреб. Порядок укладення та виконання такого договору регулюється Законом України «Про концесії»;

- договір про розподіл продукції. Згідно з угодою про розподіл продукції одна сторона - Україна доручає іншій стороні - інвестору на визначений строк проведення пошу­ку, розвідки та видобування корисних копалин на визначе­ній ділянці (ділянках) надр та ведення пов'язаних з угодою робіт, а інвестор зобов'язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією ви­трат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції. Порядок укладення і виконання такого договору регулюється Законом України «Про угоди про розподіл продукції»^[150];

- договір фінансового лізингу. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингода- вцем у продавця (постачальника) відповідно до встановле­них лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Порядок укладення і виконання договору фінансо­вого лізингу регулюється ЦК України (статті 806-809).

2. Створення комерційних структур шляхом інвестуван­ня до статутного фонду майнових та інтелектуальних цінно­стей. За інвестиційним законодавством України інвестори мають право розміщувати інвестиції у будь-яких об'єктах, а також самостійно визначати цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучати для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності. Так, серед джерел формування майна підприємства називають грошо­ві і матеріальні внески засновників. Якщо взяти до уваги ст. 13 Закону України «Про господарські товариства», то в даному випадку звернуто увагу на види внесків учасників товариства, якими є майно, майнові права, в тому числі права інтелектуальної власності, грошові засоби. При цьому необхідно враховувати, що згідно із Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» купівля цінних паперів має інвестиційний характер. Платежі під час проведення вказаних операцій здійснюються відповідно до валютного законодавства України.

Проте особливу увагу в такому контексті привертає іно­земне інвестування. Так, за Законом України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестори мають право дольової участі в підприємствах, які створені спільно з україн­ськими юридичними або фізичними особами, або набувати частину у вже діючих підприємствах; створювати підпри­ємства, що повністю належать іноземним інвесторам, а та­кож філії та інші структурні одиниці або набувати у влас­ність діючі підприємства повністю (ст. 3). На практиці іноземне інвестування має найбільший прояв у створенні підприємств з іноземними інвестиціями, якими визнаються підприємства (організації) будь-якої організаційно-правової форми, створені відповідно до законодавства України, іно­земна інвестиція в статутному фонді яких, за його наявнос­ті, становить не менше 10 % (ст. 1 Закону України «Про ре­жим іноземного інвестування»).

3. Створення спеціальних (вільних) економічних зон. За­гальний порядок створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України встановлю­ється та регулюється Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економі­чних зон»^[151]. Згідно з цим Законом установлюються загальні засади створення спеціальних (вільних) економічних зон, управління ними, митні, податкові і валютно-фінансові умови їх функціонування, система державних гарантій ін­весторам, регулювання економічних відносин із суб'єктами за межами спеціальних (вільних) економічних зон і органа­ми державної виконавчої влади, порядок діяльності юриди­чних і фізичних осіб на їх території, порядок ліквідації спе­ціальних (вільних) економічних зон. Проте основу створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон ста­новить спеціальне законодавство (наприклад, закони України «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на терито­рії міста Харкова»^[152], «Про спеціальну економічну зону Яво­рів»^[153], «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області»^[154] та інші). Такими нормативними актами закладено базис здійснення інвестиційної діяльності у кожній окремо взятій спеціальній (вільній) економічній зо­ні. При цьому необхідно враховувати наявність специфіч­них вимог, що ставляться до інвесторів під час реалізації інвестиційних проектів на їх території.

4. Інноваційна діяльність. Враховуючи загальні засади правового регулювання інноваційної діяльності, необхідно звернути увагу на віднесення останньої до однієї з форм ін­вестиційної діяльності (ст. 3 Закону України «Про інвести­ційну діяльність»). Однак чинне законодавство не встанови­ло одноманітного тлумачення такого правового поняття. Так, за Законом України «Про інвестиційну діяльність» під інноваційною слід розуміти діяльність, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу, що може зумовлювати:

а) випуск та розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

б) прогресивні міжгалузеві зрушення;

в) реалізацію довгострокових науково-технічних про­грам з великими строками повернення затрат;

г) фінансування фундаментальних досліджень для здій­снення якісних змін у стані виробничих сил;

ґ) розробку та впровадження нової ресурсозберігаючої технології, яка призначається для покращення соціального та екологічного стану.

При цьому в ст. 1 Закону України «Про інноваційну дія­льність» зазначено, що інноваційна діяльність - це діяль­ність, пов'язана з розробкою і впровадженням інновацій, процес створення нового товару від формування ідей до освоєння виробництва, випуску, реалізації та отримання комерційного ефекту (прибутку).