§ 3. Суб'єкти інвестиційної діяльності

Перехід до ринкових відносин відніс до першочергових відносини, пов'язані з виникненням і функціонуванням ри­нку інвестиційних ресурсів, з урахуванням кон'юнктури, що визначається попитом і пропозиціями на них.

Особливе місце серед суб'єктів інвестиційної діяльності займає держава в особі уповноважених державних органів. Специфіка такого правового становища полягає у виконан­ні ряду функцій, які, залежно від виду правовідносин, мо­жуть мати різну правову спрямованість. Держава бере участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і побічно, через свої інституції: орга­ни виконавчої влади та місцевого самоврядування, НБ України, ФДМ України, АМК України. Зауважимо, що зага­лом суттєво знизилась роль держави як інвестора, однак во­на все більше виступає як суб'єкт, що регулює і стимулює інвестиційні потоки з метою впливу на їх кількість, якість, порядок розміщення та систематизацію. Слід підкреслити, що держава в інвестиційних відносинах виступає, з одного боку, як суб'єкт адміністративних власних відносин, а з ін­шого, може бути безпосереднім учасником інвестиційних цивільних відносин і виступати у ролі суб'єкта цивільних відносин.

З урахуванням як публічно-правового, так і приватно­правового аспектів прояву участі держави як учасника ін­вестиційних відносин зауважимо, що її функції можуть зво­дитись до таких:

1) як учасника міжнародних договорів про інвестиційну діяльність;

2) як регулятора внутрішніх інвестиційних відносин;

3) як гаранта виконання інвестиційних зобов'язань на­ціональним суб'єктом інвестиційної діяльності перед інозем­ним інвестором;

4) як сторони в договірних відносинах з інвестором;

5) безпосередньо як інвестора.

До форм побічного впливу держави на інвестиційну дія­льність можна віднести: державне кредитування, державні позики, роздержавлення і приватизацію, податкове регулю­вання, амортизаційну політику, державний лізинг, ліцензу­вання і квотування, антимонопольні заходи, стандартизацію та ін. Проте поряд із вказаними формами слід враховувати і форми державного регулювання ринку фінансових послуг. До основних із них згідно із Законом України «Про фінансо­ві послуги та державне регулювання ринків фінансових по­слуг» належать: нагляд за діяльністю фінансових установ; ведення Державних реєстрів фінансових установ; застосу­вання засобів примусового впливу внаслідок порушення вимог законодавства; ліцензування діяльності з надання фі­нансових послуг; нормативно-правове регулювання умов функціонування.

Прикладом інвестиційної діяльності держави є передача в оренду державного майна - майнових комплексів. Таким чином майно юридичних осіб, їх виробничих підрозділів за­лучається до підприємницького обороту реципієнтом інвес­тицій, який за рахунок доходів, отриманих від підприємни­цької діяльності, вирішує порядок проведення виплати за оренду. Якщо брати до уваги спільну інвестиційну діяльність держави й іноземних інвесторів, зауважимо, що більшою мірою це є характерним для сфери видобування корисних копалин (договори про розподіл продукції).

Традиційними формами інвестиційної діяльності місце­вих органів самоврядування є створення комунальних під­приємств і передача в оренду комунального майна, в тому числі майнових комплексів.

Згідно із ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяль­ність» до суб'єктів інвестиційної діяльності слід відносити громадян і юридичних осіб України та іноземних держав, а також самі держави. Звернемо увагу, що за наведеними поло­женнями до суб'єктів інвестиційної діяльності законодавцем не віднесено осіб, які не мають будь-якого громадянства. Фактично законодавець, не врахувавши таких обставин, обмежив указану категорію у праві на заняття інвестицій­ною діяльністю. У зв'язку з цим ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність» необхідно доповнити вказівкою, що до суб'єктного складу належать і особи без громадянства. Водночас у правовій науці запропоновано узагальнити всіх суб'єктів інвестиційної діяльності єдиним поняттям «суб'єкт інвестиційного права», під яким слід розуміти особу, яка здійснює інвестиційну діяльність і є носієм певного обсягу прав і обов'язків, правоздатність і дієздатність якої визна­чаються на основі норм інвестиційного законодавства, яка володіє юридичною здатністю реалізовувати права і вико­нувати юридичні обов'язки у певних сферах інвестування в об'єкти, що дозволені чинним законодавством^[155].

Загалом чинне законодавство встановлює існування двох категорій суб'єктів, які мають право займатись інвес­тиційною діяльністю: інвестор та учасник інвестиційної дія­льності. Стосовно того, який зміст необхідно вкладати в поняття «інвестор» і в чому відмінність інвесторів від інших суб'єктів цивільного обороту, в юридичній літературі^[156] поки що не існує єдності думок.

Інвестори згідно із ст. 6 Закону України «Про інвести­ційну діяльність» є суб'єктами інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових i залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Той факт, що суб'єкт, розміщуючи капітал у виробництво, набуває статус інвестора як засіб отримання ним доходу і тим самим очікує його отримання, як правило, визнається всіма фахівцями.

За загальним правилом інвестор позбавлений можливо­сті не лише участі у використанні інвестицій, але й, як пра­вило, у більшості випадків права контролю за діяльністю організатора інвестування. Наприклад, набуваючи статус акціонера, фізична або юридична особа не бере участі у підприємницькій діяльності, яку здійснює товариство, і тим самим «доручає» АТ використовувати розміщені ним кошти.

Суб'єкт, який інвестує кошти, може розраховувати на додатковий захист лише в тому випадку, якщо він не має можливості брати участь у процесі створення майбутнього продукту. Якщо суб'єкт має можливість брати участь в управлінні юридичною особою і здійснювати прямий конт­роль над нею, наприклад, володіючи контрольним пакетом акцій, то він у змозі сам захистити свої інвестиції^[157], а зна­чить, він не є інвестором, і у визнанні за ним особливого статусу, відмінного від інших суб'єктів, немає потреби^[158]. Ін­вестор же, навпаки, має потребу у спеціальних механізмах забезпечення реалізації свого інтересу, спеціальному статусі, нормативному його закріпленні.

Інвестори можуть виступати у ролі вкладників, креди­торів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Однак перш ніж визнати особу (фізичну чи юридичну) інвестором, необхідно встано­вити, чи відповідає вона вимогам правосуб'єктності, тобто чи є вона право- та дієздатною. Законодавство про інвести­ційну діяльність не встановлює обмеження віку для осіб, які здійснюють розміщення коштів з метою отримання прибут­ку. Не передбачена і реєстрація інвестора як суб'єкта під­приємницької діяльності. Виходячи з цього, О. Е. Сімсон ро­бить висновок, що для інвестора - фізичної особи достатньо загальної цивільної правосуб'єктності у повному обсязі^[159].

Серед широкого кола інвесторів окремо можна виділити професійних (інституційних) інвесторів, якими визнають суб'єктів підприємницької діяльності, котрі на професійних засадах від свого імені здійснюють інвестиційну діяльність з розміщення майна, майнових прав та інших цінностей, що передані їм індивідуальними інвесторами на договірних за­садах. Прикладами таких інвесторів є: корпоративний інве­стиційний фонд, компанія з управління активами, недер­жавний ПФ, інвестиційний банк і т.ін.

Інвестор, який виступає у ролі вкладника під час здійс­нення інвестування, є особою, яка безпосередньо за рахунок власних матеріальних ресурсів або інтелектуальних прав ре­алізує ті чи інші інвестиційні проекти. У ролі кредиторів можуть виступати особи, які надають кредити незалежно від форми (грошової чи товарної). Стосовно покупців, які постають інвесторами, можна визначити осіб, які набува­ють права власності на об'єкти інвестицій.

Зокрема, О. М. Вінник^[160] зауважує, що чинне законодав­ство України містить низку норм, за якими можна класифі­кувати інвесторів на окремі категорії, а саме:

1) за Законом України «Про режим іноземного інвесту­вання» - іноземний інвестор;

2) за Законом України «Про захист національного това­ровиробника від субсидованого імпорту» (п. 1 ст. 11) - не­державний інвестор;

У подальшому О. М. Вінник^[161] стверджує про необхід­ність, залежно від форми інвестування, виділення корпора­тивних інвесторів, інвесторів у капітальному будівництві, інвесторів у сфері інноваційної діяльності, інвесторів у про­цесі приватизації, інвесторів концесіонерів та ін. Ми вважа­ємо, що така думка є дещо поспішною, оскільки виділення окремих категорій інвесторів у різних сферах національної економіки України передбачає необхідність чіткого визна­чення їх правового становища у відповідних законах, що, як наслідок, зумовить необґрунтоване накопичення норматив­ного матеріалу. Тому більш раціональним буде удосконалення визначення категорії «інвестор» та його правового становища у Законі України «Про інвестиційну діяльність» з обмовкою про те, що особливості стосовно його правового статусу мо­жуть бути визначені спеціальним законодавством.

У правовій науці^[162] зауважено, що учасниками інвестицій­них відносин, крім інвесторів, можуть виступати: виконавці, банки та інші фінансові структури, інвестиційні інститути, органи державного, регіонального, галузевого, міжгалузевого господарського управління (господарські міністерства і ві­домства, виконкоми місцевих рад народних депутатів тощо), органи державного регулювання у сфері інвестиційної діяль­ності (НКЦПФР, АМК України). З цього приводу слушно ви­никає питання про необхідність виокремлення всіх цих су­б'єктів та смислового навантаження у правових категоріях їх значного масиву. Доречним було б визнання єдиного об'єдную­чого поняття, яким повинно оперувати чинне законодавство.

У літературі як узагальнююче поняття стосовно особи, яка приймає інвестиції, запропоновано використовувати категорію «реципієнт інвестицій»^[163]. Відповідною категорією оперує Закон України «Про захист національного товарови­робника від субсидованого імпорту» (п. 17 ст. 11), визнача­ючи його як суб'єкта господарсько-правових відносин, що отримує грошові суми або доход від руху товару, який суб­сидується у розумінні цього Закону.

Постає питання, хто такий реципієнт та яка характерис­тика його правового статусу. Реципієнтом^[164] визнають суб'єк­та, який приймає інвестиції. За правовою природою він є одним з учасників інвестиційної діяльності, власник або во­лоділець об'єкта інвестування, який одержав від інвестора майно, майнові права й інші цінності у власність чи в корис­тування і використовує їх у своїй підприємницькій діяльності або у спільній з інвестором підприємницькій діяльності.

Водночас в юридичній літературі висловлено підхід, за яким, виходячи із функцій, які виконують суб'єкти, що за­лучають інвестиції, можливим є використання поняття «ор­ганізатор інвестування» як загальної категорії для визна­чення суб'єктів інвестування^[165]. Свою думку А. В. Майфат аргументує тим, що категорія «реципієнт інвестицій» може бути використана як факультативна, оскільки буквально реципієнт - це той суб'єкт, який приймає, отримує що- небудь, у нашому випадку інвестиції, а функції організатора інвестування є дещо ширшими. Загальні риси правового становища організатора інвестування зводяться до таких:

- організатор намагається отримати у власність майно у вигляді інвестицій, тобто додаткові матеріальні ресурси, для здійснення своєї підприємницької діяльності або іншої дія­льності, що приносить дохід; при цьому організатор органі­зує не лише процес інвестування, але й здійснює ту діяль­ність, яка повинна принести дохід як для нього самого, так і для інвестора;

- організатор обіцяє, закріплюючи свої обіцянки у фор­му цивільно-правового зобов'язання, передати своїм інвес­торам майно у вигляді доходу (блага) в обсязі більшому, ніж було передано йому раніше у вигляді інвестицій;

- організатор не надає інвесторам юридичної і фактич­ної можливості участі у процесі використання інвестицій, у збільшенні майна.

Законом України «Про інвестиційну діяльність» передба­чаються й інші учасники інвестиційної діяльності, які є суб'єктами інвестиційної діяльності, що безпосередньо сприя­ють процесу вкладення інвестиції в об'єкт інвестування або процесу реалізації інвестицій, які виконують роботи чи нада­ють послуги, спрямовані на кінцевий результат інвестиційної діяльності - одержання прибутку. Така діяльність здійснюєть­ся на підставі додаткового до інвестиційного договірного зо­бов'язання (перш за все застави, гарантії, страхування тощо).

До осіб, які сприяють інвесторам, а в ряді випадків і ор­ганізаторам інвестування, належать, перш за все, професійні учасники ринку цінних паперів. Згідно із ст. 4 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» до професійної діяльності на ринку цінних паперів відно­ситься: торгівля цінними паперами, депозитарна діяльність, розрахунково-клірингова діяльність, діяльність з управління цінними паперами, діяльність з управління активами, діяль­ність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів, діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів.

Для позначення суб'єктів, які здійснюють інвестиційну діяльність, у літературі використовується категорія «колек­тивні» або «інституційні» інвестори^[166]. Під останніми зазвичай розуміють «фінансові інститути, які залучають кошти вели­кої кількості інвесторів для об'єднання їх в єдиний грошо­вий пул з подальшим розміщенням на ринку цінних паперів і (або) інвестуванням в об'єкти нерухомості»^[167].

Зокрема, А. В. Майфат^[168] до категорії колективних інвес­торів відносить: а) комерційні банки; б) управляючі компанії інвестиційних фондів (за законодавством України - компа­нії з управління активами інститутів спільного інвестуван­ня); в) акціонерні інвестиційні фонди (за законодавством України - корпоративні інвестиційні фонди); г) недержавні ПФ; ґ) довірчих управляючих. Крім цього, вчений, залежно від предмета діяльності, серед колективних інвесторів виок­ремлює дві групи:

1) колективні інвестори, які здійснюють, крім інвести­ційної, ще й інші види діяльності, - універсальні колективні інвестори. До категорії універсальних інвесторів необхідно віднести комерційні банки, професійних учасників ринку цінних паперів - брокерів і управляючих;

2) колективні інвестори, які не здійснюють інших, крім інвестиційної, видів діяльності, - спеціальні колективні інве­стори. До них відносяться корпоративні інвестиційні фон­ди, компанії з управління активами і недержавні ПФ^[169].

Зміст інвестиційних відносин - це взаємодія, поведінка (діяльність) учасників відносин, що ґрунтується на їх правах та обов'язках; права та обов'язки інвесторів та інших учас­ників інвестування визначаються законодавством, належ­ним чином затвердженим інвестиційним проектом, нада­ними дозволами (ліцензіями), установчими документами зазначених осіб та укладеними між ними договорами^[170].

Права та обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності можна встановлювати двома шляхами:

1) на рівні чинного законодавства;

2) на рівні укладених договорів в інвестиційній діяльності.

Проте як у першому, так і в другому випадку вони є обов'язковими для виконання всіма, без винятку, суб'єк­тами. Законом України «Про інвестиційну діяльність» перед­бачено розмежування прав та обов'язків інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності. Вони можуть бути ви­кладені таким чином:

Права суб’єктів інвестиційної діяльності:

Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передба­чено законодавчими актами України.

1. Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається не­від'ємним правом інвестора та охороняється законом (ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

2. Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній ос­нові будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

3. За рішенням інвестора права володіння, користуван­ня і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Вза­ємовідносини за такої передачі прав регулюються ними са­мостійно на основі договорів.

4. Для інвестування можуть бути залучені фінансові ко­шти у вигляді кредитів, випуску в установленому законо­давством порядку цінних паперів i позик. Майно інвестора може бути використане ним для забезпечення його зо­бов'язань. У заставу приймають тільки таке майно, яке пе­ребуває у власності позичальника або належить йому на праві повного господарського відання, якщо інше не перед­бачено законодавчими актами України. Заставлене майно у разі порушення заставних зобов'язань може бути реалізова­но відповідно до чинного законодавства.

5. Інвестор має право володіти, користуватися i розпо­ряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаю­чи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами Украї­ни та яким відкрито іпотечний кредит, установлюється га­рантія захисту цих інвестицій з боку держави.

6. Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян i юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами i на умовах, що визначені за домов­леністю сторін, якщо це не суперечить законодавству Укра­їни, без обмеження за обсягом i номенклатурою.

Обов’язки суб’єктів інвестиційної діяльності:

Інвестор у випадках i порядку, встановлених законодав­ством України, зобов'язаний:

- подати фінансовим органам декларацію про обсяги i джерела здійснюваних ним інвестицій;

- одержати необхідний дозвіл або узгодження відповід­них державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво;

- одержати позитивний комплексний висновок держа­вної експертизи щодо додержання в інвестиційних програ­мах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного й епідемічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міц­ності, надійності та необхідної довговічності будинків і спо­руд, а також архітектурних вимог, за винятком об'єктів ци­вільного та виробничого призначення, для затвердження проектів будівництва яких комплексний висновок державної експертизи не є обов'язковим. Перелік об'єктів, для затвер­дження проектів будівництва яких комплексний висновок державної експертизи не є обов'язковим, затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері будівництва та архітектури.

Крім того, суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані:

- додержуватись державних норм і стандартів, порядок установлення яких визначається законодавством України;

- виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їх компетенції;

- подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність;

- не допускати недобросовісної конкуренції і виконува­ти вимоги антимонопольного регулювання;

- сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами України.

Для виконання спеціальних видів робіт^[171], які потребують відповідної атестації виконавця, учасники інвестиційної ді­яльності зобов'язані одержати ліцензію.