§ 4. Суб'єкти господарських правовідносин

Згідно із ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, ор­гани державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновника­ми суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них орга­нізаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

- безпосереднє здійснення господарської діяльності (ви­робництво продукції, виконання робіт, надання послуг), що є предметом діяльності індивідуальних підприємців, підпри­ємств різних організаційно-правових форм, виробничих ко­оперативів, інших господарських організацій основної лан­ки економіки, або керівництво господарською діяльністю, що притаманно власникам майна підприємств, господарсь­ким об'єднанням, промислово-фінансовим групам, а також господарським міністерствам;

- створення (набуття статусу суб'єкта господарських від­носин) у встановленому законом порядку, хоча порядок ство­рення для різних суб'єктів господарських відносин різний - залежно від виду (суб'єкт господарювання чи орган/організа- ція господарського керівництва), організаційно-правової форми (унітарне підприємство, господарське товариство, виробни­чий кооператив), основного або виключного виду діяльності (комерційний банк, страхова компанія, фондова біржа, промислово-фінансова група та ін.); набуття статусу суб'єк­та господарських відносин (що зазвичай є завершальною стадією процесу створення господарської організації), як правило, пов'язується з їх державною реєстрацією; держав­на реєстрація може здійснюватися в загальному порядку (передбачений ст.

підприємців») та/або в спеціальному порядку (передбача­ється Законом «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» та ін.);

- наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб'єктом або покладеної на нього господарської діяльності чи керівництва такою діяльністю; таке майно може закріп­люватися за суб'єктами господарського права на різних правових титулах: праві власності (господарські товариства, виробничі кооперативи), праві повного господарського ві­дання (державне та комунальне комерційні підприємства), праві оперативного управління (казенне підприємство, ко­мунальне некомерційне підприємство), праві користування (може застосовуватися з будь-яким із названих правових титулів; є характерною ознакою орендного підприємства); для філій, представництв та інших відокремлених підрозді­лів нормами ГК України передбачається закріплення майна на праві оперативно-господарського використання, зміст якого визначає господарська організація, до структури якої належить такий підрозділ;

- наявність господарської правосуб'єктності, тобто ви­знаної державою за певним суб'єктом господарювання мож­ливості бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень); обсяг господарської пра- восуб'єктності учасників господарських правовідносин фік­сується в законі та в їх установчих документах і залежить від низки чинників (зокрема від правового титулу майна, виду та характеру діяльності).

Суб'єкти господарського права (господарських право­відносин) - це учасники господарських відносин, що безпо­середньо здійснюють господарську діяльність або управля­ють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб'єктністю.

Суб'єкти господарського права надзвичайно різноманіт­ні і тому їх класифікують, тобто поділяють на групи, за пев­ними критеріями (ознаками). За критерієм характеру здійс­нюваної діяльності розрізняють:

- суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарсь­кого права, які безпосередньо здійснюють господарську дія­льність (до них належать індивідуальні підприємці, підпри­ємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки);

- суб'єкти господарського права, які здійснюють керівни­цтво господарською діяльністю, в тому числі організацію такої діяльності (до них належать господарські міністерства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, власники майна під­приємств, фондові біржі, Національний депозитарій України).

Залежно від форм власності, на базі якої вони функціо­нують, розрізняють державні, комунальні, колективні, при­ватні та змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності) суб'єкти господарського права. До перших (дер­жавних) належать державні та казенні підприємства, дер­жавні господарські об'єднання, господарські міністерства. До других (комунальних) належать комунальні підприємст­ва, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі орга­ни. До третіх (колективних) - господарські товариства, ви­робничі кооперативи, добровільні господарські об'єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господар­ськими товариствами, громадськими та релігійними органі­заціями. До четвертих (приватних) - індивідуальні підпри­ємці, приватні підприємства. До п'ятих (змішаних) - орендні підприємства, спільні підприємства, а також промислово- фінансові групи, до складу яких можуть входити господар­ські організації різних форм власності.

Частина 2 ст. 55 ГК України розрізняє такі категорії суб'єктів: господарські організації - юридичні особи, ство­рені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та ін­ші підприємства, створені відповідно до ГК України, а та­кож інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом поряд­ку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Проте в цій статті не враховані суб'єкти господарюван­ня, які важко віднести до зазначених категорій, зокрема: пайові інвестиційні фонди, які створюються на договірних засадах і не мають статусу юридичної особи (Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпорати­вні інвестиційні фонди)»; особисте селянське господарство, яке може реалізовувати надлишки сільськогосподарської продукції та надавати послуги зеленого туризму на платних засадах, проте не визнається юридичною особою і суб'єктом підприємництва та відповідно не підлягає державній реєст­рації, а лише обліку, що здійснюється сільськими, селищни­ми, міськими радами народних депутатів за місцем розташу­вання земельної ділянки (правове становище визначається Законом України «Про особисте селянське господарство»).

Суб'єкт господарювання створюється і діє на підставі установчих документів (документа), які мають відповідати встановленим вимогам. Загальні вимоги до установчих до­кументів визначаються ст. 57 ГК України, а спеціальні - в законах, які визначають особливості правового статусу суб'єк­тів господарювання з виключними видами діяльності («Про банки і банківську діяльність»; «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»; «Про страхування» та ін.).

Загальні вимоги щодо установчих документів стосуються: видів установчих документів; змісту установчих документів (у них мають бути зазначені найменування та місцезнахо­дження суб'єкта господарювання, мета і предмет господар­ської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування май­на, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом, спеціальні вимоги до засновницького договору, статуту, положення).

Обсяг правосуб'єктності (прав та обов'язків) у суб'єктів господарювання залежить від низки чинників, зокрема від правового титулу майна (право власності, право господар­ського відання, право оперативного управління, право опе­ративно-господарського використання), від основного виду діяльності та відповідно - можливості чи неможливості здій­снювати інші види господарської діяльності (спеціальна правосуб'єктність і відповідно - можливість здійснювати лише окремі види діяльності характерна, наприклад, для інститутів спільного інвестування, комерційних банків, страхових компаній, фондових бірж).

Права та обов'язки суб'єктів господарювання можна по­ділити на дві категорії: загальні права та обов'язки, які при­таманні всім суб'єктам господарювання, і спеціальні - хара­ктерні лише для певних видів суб'єктів господарювання.

Обсяг загальних прав залежить від правового титулу майна суб'єкта господарювання. Право власності забезпечує суб'єктові господарювання максимальний обсяг прав, серед яких: право вибору видів господарської діяльності (з дотри­манням вимог закону); право вибору контрагентів та укла­дення з ними господарських договорів; право розпорядження отриманим прибутком та іншим майном, що належить суб'єктові господарювання на праві власності; право на ви­значення внутрішньої структури господарської організації та створення філій, представництв, інших відокремлених під­розділів та ін.

Спеціальні права необхідні суб'єктам господарювання з виключними видами діяльності (банківські операції, страху­вання, спільне інвестування, біржові операції) і передбачаються у відповідних законах, наприклад «Про банки і банківську діяльність» (ст. 9 - право комерційних банків створювати та брати участь у банківському об'єднанні; ст. 47 - право здій­снювати на підставі банківської ліцензії банківські операції та ін.).

Загальні обов'язки суб'єктів господарювання досить чи­сленні, а саме: отримати дозволи ліцензії для здійснення тих видів господарської діяльності, щодо яких закон передбачає необхідність отримання спеціальних дозволів (ліцензій) у по­рядку, визначеному Законом України «Про ліцензування пе­вних видів господарської діяльності»; отримати в передба­чених законом випадках патент; дотримуватися вимог антимонопольного-конкурентного законодавства; вести бух­галтерський облік і звітність; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі; забезпечувати безпеку виробництва (екологічну, пожежну, радіаційну, санітарно-епідеміологічну, щодо охорони праці тощо); не порушувати права та законні інтереси інших осіб; виконувати інші вимоги, передбачені законодавством.

Спеціальні обов'язки притаманні суб'єктам господарсь­ких правовідносин зі спеціальним (виключним) предметом діяльності.

Отже, суб'єкти господарських правовідносин - це учас­ники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господар­ською правосуб'єктністю. У контексті розгляду питання суб'єктів господарювання було розглянуто їх легальний та до- ктринальний поділ залежно від широкого кола критеріїв. Важливу роль щодо питання суб'єктів вищезазначених від­носин відіграє правосуб'єктність останніх, яка має відповід­ний поділ на загальну та спеціальну, що визначає коло їх прав та обов'язків. Було встановлено специфічні ознаки, притаманні як суб'єктам загалом, так і окремим елементам суб'єктного складу (щодо видів, правосуб'єктності та юри­дичної належності).

У сфері господарювання беруть участь особи, які мають спеціальний правовий статус. Згідно із ЦК України та ГК України цей статус - це статус підприємця для фізичних осіб та статус юридичної особи для організацій.

Згідно із ЦК України суб'єктами господарських правовід­носин виступають: 1) фізичні особи - підприємці та 2) юри­дичні особи. Натомість за ст. 55 ГК України суб'єктами гос­подарювання є: 1) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані як підприємці, та 2) госпо­дарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, підприємства, створені відповідно до ГК Украї­ни, а також інші юридичні особи, які здійснюють господар­ську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Можна критично поставитись до спроби віднесення до суб'єктів господарювання відокремлених підрозділів юриди­чної особи. Це пов'язано з тим, що такі підрозділи не мають самостійних прав та обов'язків. Відповідні права та обов'язки виникають у юридичних осіб, що їх створили. Дія­льність відокремлених підрозділів умовно можна віднести до їх господарської діяльності, оскільки вона не буде самостій­ною (юридична особа визначає предмет їх діяльності, вста­новлює повноваження їх керівників), ініціативною (вони діють не на свій розсуд, а відповідно до встановлених за­вдань, не мають можливості приймати рішення щодо вступу в правовідносини та виходу з них), не має ризикового хара­ктеру (майно, яким вони володіють, належить відповідній юридичній особі).

Стаття 2 ГК України виділяє категорію «учасники відно­син у сфері господарювання». Окрім, власне, суб'єктів гос­подарювання, до таких учасників відносяться споживачі, органи державної влади та місцевого самоврядування, наді­лені господарською компетенцією, а також особи, які є за­сновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Засновниками традиційно прийнято називати осіб, які беруть участь у створенні господарського товариства та йо­го діяльності (ст. 3 Закону України «Про господарські това­риства»). Для приватних та інших підприємств замість по­няття «засновник» використовується поняття «власник майна підприємства». І в першому, й у другому випадках особа пе­редає належне їй майно іншій особі та набуває відповідних прав щодо неї. Відмінність буде полягати у тому, що в пер­шому випадку право власності на майно переходить до то­вариства, у другому - ні, підприємство володіє майном на праві господарського відання чи оперативного управління, особа залишається власником майна.

Споживач згідно із Законом України «Про захист прав споживачів» - це громадянин, який придбає, замовляє чи має намір придбати або замовити товари (роботи, послуги) для особистих побутових потреб. Споживачем може висту­пати фізична особа та фізична особа - підприємець (при цьому важливо, щоб він придбав (замовив) товар (роботу, послугу) для задоволення власних побутових потреб. Про це може свідчити кількість придбаного товару, відповідність придбаного товару тому, яким торгує такий продавець, мо­жливість використання придбаного товару у власному ви­робництві та інші обставини.

Органи державної влади та місцевого самоврядування забезпечують дотримання умов та меж здійснення госпо­дарської діяльності (органи державної реєстрації, ліцензійні органи, АМК України, інші контролюючі органи тощо). Такі органи повинні діяти відповідно до своєї компетенції.

Питання для самоконтролю

1. Господарські правовідносини.

2. Характерні ознаки господарських правовідносин.

3. Класифікація господарських правовідносин.

4. Елементи господарських правовідносин.

5. Підстави виникнення господарських правовідносин.

6. Правовий режим об'єктів господарських правовідносин.

7. Загальні положення про суб’єктів господарських правовідносин.