<<
>>

18. Теорії споживання. Функції споживання та заощадження. Інвестиції, їх види, чинники інвестування.

Дослідження моделей споживання базується на припущенні про незмінність ринкових цін (реальна економіка), а основним об’єктивним чинником, що впливає на рівень споживання, є використовуваний доход – особистий доход після сплати податків .

Прості моделі споживання розглядаються в умовах приватної економіки без втручання держави, коли вироблений і використовуваний доход співпадають .

Рання теорія споживання була розроблена Дж. М. Кейнсом і його послідовниками. Споживчий попит розглядається як видатки на споживчі товари і послуги для задоволення індивідуальних потреб. Та частина використовуваного доходу, яка не споживається, спрямовується на заощадження:

Дж. М. Кейнс відкрив тенденцію, яку назвав „основним психологічним законом”: люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання зі зростанням доходу, але в меншій мірі, ніж зростає доход. Щоб детально дослідити пропорції розподілу доходу на споживання та заощадження, а також їх зміну з врахуванням психологічного чинника, Кейнс увів поняття „схильність до споживання” і „схильність до заощадження”.

Частка використовуваного доходу, яка спрямовується на купівлю споживчих товарів за кожного його рівня, визначає середню схильність до споживання (average propensity to consume):

         або              

Прагнення людей заощадити певну частку отриманого доходу вимірюється показником середньої схильності до заощадження (average propensity to save):

      або               .

Приріст споживання на кожну одиницю приросту використовуваного доходу визначає граничну схильність до споживання (marginal propensity to consume):

       або      

Відповідно зі зміною доходу змінюється і частка приросту заощадження. Її характеризує показник  граничної схильності до заощадження (marginal propensity to save):

    або    

Між граничною схильністю до споживання і граничною схильністю до заощадження існує зв’язок – в сумі вони дають одиницю:  .   Те саме стосується і середніх схильностей.

Дж. М. Кейнс увів в економічну науку поняття функції споживання.

Функція споживання ґрунтується на припущенні, що між споживанням і використовуваним доходом існує стабільний емпіричний зв’язок: . З врахуванням психологічного чинника (граничної схильності до споживання) загальна функція споживання модифікується, вона набуває вигляду: .

Графік функції споживання має вигляд опуклої кривої (рис. 3.1), кут нахилу якої у кожній точці визначає гранична схильність до споживання .

Якби сім’я споживала весь використовуваний доход, то функція мала б вигляд променя, що виходить з початку координат під кутом 450. Але, як показує досвід, кожна сім’я має певний мінімальний рівень споживання навіть в умовах, коли її доходи дорівнюють нулю.

Цей рівень називають автономним споживанням . З врахуванням автономного споживання функція набуває вигляду:  .              Точки, розташовані вище бісектриси, показують, що сім’я споживає більше, ніж заробляє. Точки, розташовані нижче бісектриси означають, що сім’я споживає менше, ніж отриманий доход. Функція споживання дозволяє визначити і динаміку заощаджень. За низького рівня доходу вони від’ємні (до точки ), у точці заощадження нульові, а праворуч від точки сім’я починає заощаджувати. Відрізок  показує величину заощаджень сім’ї за рівня доходу.

Функція заощадження є дзеркальним відображенням функції споживання:              .              Вона має вигляд увігнутої кривої. Її нахил визначає гранична схильність до заощадження .

У короткострокових моделях для спрощення роблять припущення, що прирости доходу діляться на споживання і заощадження у постійних пропорціях, тобто приймають, що граничні схильності до споживання і заощадження – постійні величини. Тоді графіки функцій споживання і заощадження і доходу мають вигляд прямих ліній.

Функція споживання в теорії Кейнса була першою спробою створити модель споживання.

Подальші дослідження виявили недоліки цієї функції, оскільки Кейнс не враховував впливу ставки проценту і майбутнього доходу на рішення домогосподарств про поточне споживання. Однак кейнсіанська модель не втратила свого значення і донині. Як показують сучасні спостереження та статистичні розрахунки за досить тривалий період, основним чинником, що визначає обсяг споживання населення, залишається поточний використовуваний доход.

Крім доходу на споживання і заощадження впливає ряд чинників, які називають недоходними. Вони змінюють величину автономного споживання та заощаджень, що графічно відповідає зміщенню кривих споживання і заощадження вгору або вниз паралельно до початкових. Деякі чинники, зокрема, пропорційні податки, змінюють кут нахилу кривих.

Недоходні чинники споживання і заощадження:

  • багатство – чим більше нагромаджене багатство у вигляді фінансових активів (акцій, облігацій) чи майна, тим менші стимули до заощадження – відповідно графік споживання зрушиться вгору, а графік заощадження –  вниз (ефект багатства або майна);
  • рівень цін  – зміна рівня цін змінює купівельну спроможність як поточного доходу, так і багатства, нагромадженого в грошових засобах; підвищення рівня цін скорочує як споживання, так і заощадження;
  • споживча заборгованість – якщо домогосподарство має значну заборгованість з минулих років, то в поточному році воно змушене значно зменшити і споживання, і заощадження, щоб ліквідувати заборгованість;
  • очікування – якщо домогосподарство очікує підвищення цін, дефіциту товарів або скорочення доходу, то вже у поточному році воно зменшить заощадження і збільшить споживання, тому що буде купувати у запас. У разі оптимістичних очікувань підвищення доходу рівень споживання може зрости, а заощаджень – зменшитись;
  • процентна ставка – чинник, який викликає багато ефектів. Його вплив неоднозначно оцінюється економістами різних напрямків. Прихильники класиків вважають, що заощадження прямо залежать від зміни ставки проценту; Дж.
    М. Кейнс і його прихильники не пов’язували заощадження з рівнем ставки проценту, а вважали, що люди мають багато мотивів до заощаджень, які не залежать від зміни ставки проценту, наприклад, купівля у майбутньому будинку, землі або автомобіля, оплата навчання дітей, подорожі і т.п. Новітні дослідження виявили дуже складний вплив ставки проценту на споживання і заощадження;
  • політичні чинники: соціальне страхування – скорочує поточне споживання і заощадження, соціальне забезпечення збільшує споживання і скорочує стимули до заощадження; податки  – фіксовані податки зменшують використовуваний доход, тому скорочується і споживання, і заощадження; пропорційні податки не лише скорочують споживання і заощадження, але й змінюють кути нахилу функцій споживання і заощадження.

Потік готової продукції за певний період, який використовується для підтримки і нарощування обсягів виробництва, називають інвестиціями або нагромадженням капіталу. Інвестиції – це довгострокові вкладення коштів у різні галузі економіки, як всередині країни, так і за кордоном, з метою одержання прибутків.

За сферами вкладення у системі національних рахунків розрізняють три типи інвестиційних видатків: інвестиції в основний капітал; інвестиції у житлове будівництво; інвестиції у створення запасів.

За структурою і напрямками використання всі різновиди інвестицій поділяють на: валові та чисті інвестиції. Частина інвестицій, яка використовується для заміни зношеного основного капіталу, представляє собою амортизаційні відрахування . Інша частина – чисті інвестиції – використовується для збільшення наявного капіталу: Валові інвестиції – це сума чистих інвестицій і амортизації: .  З врахуванням цього базове співвідношення для визначення рівня нагромадження капіталу має вигляд:.

За зв’язком з динамікою національного виробництва та за головними чинниками, що впливають на обсяги інвестицій, вони поділяються на: автономні та індуковані інвестиції. Автономні інвестиції – це ті, які не залежать від обсягу національного доходу. Підвищення рівня автономних інвестицій само обумовлює зростання національного доходу. Індуковані інвестиції, навпаки, залежать від динаміки національного доходу і є його функцією.

У будь-якому випадку джерелом інвестицій є сукупні заощадження. У закритій економіці найкращі умови для інвестування складаються, коли існує рівновага між заощадженнями та інвестиціями, тобто виконується тотожність . Але величина заощаджень може не співпадати з обсягом інвестицій, перш за все тому, що ці процеси здійснюються різними суб’єктами – заощаджують домогосподарства, а використовують заощадження переважно фірми. Крім того, інвестори і власники заощаджень керуються різними мотивами, а одні й ті самі чинники по-різному впливають на них.

Класична теорія вважала, що і заощадження, і інвестиції залежать головним чином від реальної ставки проценту . При цьому заощадження представляють собою зростаючу функцію від проценту, а інвестиції – спадну. За умови, що інші чинники незмінні, можна побудувати криві заощаджень та інвестицій на одному графіку. Тоді точка перетину кривих покаже рівноважний обсяг інвестицій і заощаджень, а також величину ринкової ставки проценту (рис. 4.1.а).

Кейнсіанський підхід розглядав заощадження як взагалі незалежні від ставки проценту, тому що люди зберігають надлишкові кошти в банку не з метою одержання додаткового доходу, а з багатьох інших причин – назбирати кошти на купівлю будинку, на навчання дітей, на старість і т.п., тому крива заощаджень є вертикальною (рис. 4.1.б).

В обох випадках рівновага встановлюється за умови .

З точки зору класичної теорії механізмом вирівнювання заощаджень та інвестицій виступає коливання реальної ставки проценту. Будь-яке відхилення процентної ставки від рівноважної порушує рівновагу між інвестиціями і заощадженнями. Рівновага може порушитись і під впливом інших непроцентних чинників.  Коли, наприклад, внаслідок доброго врожаю домогосподарства отримають більші доходи, вони можуть за будь-якої ставки проценту збільшити свої заощадження. Крива інвестицій залишиться незмінною, а крива заощаджень зміститься праворуч–вниз. Нова рівновага встановиться за нижчої ставки проценту, при цьому обсяги інвестицій зростуть. Так в результаті коливань процентної ставки на ринку фінансів встановлюється рівність внутрішніх заощаджень  та інвестицій.

Базова теорія автономних інвестицій в основний капітал

Класична теорія інвестицій виходить з того, що інвестиційні рішення приймаються фірмами, а власниками фірм є домогосподарства. З точки зору домогосподарств інвестиції у матеріальні активи є альтернативою їх фінансових заощаджень. Вони усвідомлюють, що існує вибір: віддати свої заощадження у позику (наприклад, купити облігації) і отримувати доход у вигляді проценту, або вкласти їх у виробниче устаткування власної фірми і в майбутньому мати більше багатства в результаті нагромадження капіталу.

Потрібно порівняти вигоду від різних рішень. Приріст виробництва визначають за допомогою виробничої функції, яка відображає зв’язок між використовуваними ресурсами і обсягом випуску: . Додаткове залучення у виробництво будь-якого фактора веде до приросту обсягу випуску.

Класичний підхід до аналізу інвестицій базується на фундаментальному припущенні, що економіка завжди функціонує в умовах повної зайнятості трудових ресурсів. Для спрощення також приймають, що рівень цін, технологія та сукупний попит залишаються незмінними, а всі різновиди капіталу об’єднуються в змінну .

В умовах повної зайнятості праця є незмінним фактором, тому виробнича функція приймає вигляд: . Оскільки капітал – єдиний змінний фактор, то залучення у виробництво додаткових одиниць капіталу після певної межі стає все менш ефективним, тому що починає діяти закон спадної граничної продуктивності. Якщо завантаження виробничих потужностей наближається до певної межі, капітал стає обмежувачем для подальшого економічного зростання.

За даного стану технології в умовах дії закону спадної віддачі капіталу перед фірмами постає проблема вибору оптимального обсягу основного капіталу , тобто такого, який максимізує багатство. Вирішення проблеми можна проілюструвати графічно за допомогою двох підходів (рис. 4.2):

  • порівняння сукупних показників обсягу продукції і витрат на інвестиції;
  • порівняння граничної продуктивності капіталу і граничної вартості інвестицій , де – процент за кредит.

На рис. 4.2.а) обсяг продукції, що може вироблятись типовою фірмою, описує виробнича функція . Альтернативну вартість інвестицій представляє промінь від початку координат з кутом нахилу . До точки сумарна вартість продукції перевищує альтернативну вартість інвестицій, залучення додаткових одиниць капіталу є прибутковим. У точці прибутки відсутні, тут, а далі – праворуч від точки – залучення додаткових інвестицій стає збитковим.

Оптимальний обсяг капіталу відповідає точці , де крива обсягу випуску найбільш віддалена від лінії альтернативної вартості капіталу . У точці кути нахилу кривої обсягу випуску і променя альтернативної вартості рівні.

Ця рівність є умовою оптимізації обсягу капіталу: обсяг основного капіталу є оптимальним, коли гранична продуктивність капіталу дорівнює його граничній вартості: .

Рис. 4.2.б) ілюструє умову оптимального розміру основного капіталу в граничних величинах. Точка оптимуму тут відповідає перетину кривої і кривої граничної вартості інвестицій .

Інвестиції є різницею між бажаним обсягом основного капіталу і попередньо нагромадженим капіталом . Якщо кожна фірма приймає оптимальне рішення, то, підсумувавши значення всіх інвестицій за даної ставки проценту, отримаємо агреговану інвестиційну  функцію для економіки в цілому.

Інвестиції представляють собою довгострокові вкладення капіталу, тому більш реалістичною буде не двоперіодна, а багатоперіодна модель оптимального вибору. В ній потрібно враховувати процес зносу і вибуття капіталу за нормою амортизації (у двоперіодній моделі припускалось, що в майбутньому періоді капітал повністю зношується). Тут витрати на капітал дорівнюють сумі ставки проценту і норми амортизації.

У багатоперіодній моделі умовою оптимального вибору є такий рівень інвестицій, за якого гранична продуктивність капіталу дорівнює багатоперіодному обмеженню граничних витрат капіталу :

.

Щоб досягти оптимального рівня капіталу , який максимізує багатство у наступному періоді, потрібно у поточному періоді вибрати такий рівень валових інвестицій , за якого: .

Основним чинником інвестицій є ставка проценту. Якщо ставка проценту зростає, то промінь витрат на капітал переміщується вгору (рис. 4.3.а), точка переміщується ліворуч до , звужуючи обсяги прибуткових і оптимальних інвестицій  , при зниженні ставки проценту процес піде у зворотному напрямку. Звідси висновок, що обсяг попиту на інвестиції є оберненою функцією від ставки проценту: Графік інвестиційної функції, представлений на рис. 4.3.б), показує, що зміна ставки проценту викликає зміни в обсязі інвестиційного попиту.

Крім ставки проценту на інвестиції впливають інші, непроцентні чинники, які зміщують криву попиту на інвестиції вгору або вниз. Найважливішими з них є технічний прогрес, очікування і політичні чинники (податки і субсидії).

Наприклад, поліпшення технології в результаті науково-технічного прогресу означає, що з однаковим основним капіталом можна виробити більше продукції. Тому виробнича функція і крива граничної продуктивності капіталу (рис. 4.2) переміщуватимуться вгору. За незмінної ставки проценту оптимальний обсяг капіталу стає більшім, ніж початковий. Це означає, що крива інвестиційного попиту під впливом нових технологій також буде зміщуватись зміщується праворуч–вгору.

Дж. М. Кейнс вважав, що надзвичайно важливим чинником, який викликає коливання інвестиційного попиту, є очікування – зміна оптимістичних і песимістичних настроїв інвесторів.

Розвиток базової теорії інвестицій. Теорія індукованих інвестицій

З врахуванням всієї множини чинників дуже важко пояснити, а тим більше спрогнозувати динаміку інвестицій. Вченими було запропоновано кілька моделей, які пояснюють окремі сторони складного інвестиційного процесу в приватній економіці: модель акселератора інвестицій, модель витрат облаштування і модель раціонування кредитів.

Модель акселератора інвестиційного процесу відображає зв’язок між зміною обсягу сукупного продукту і приростом індукованих інвестицій. Було помічено, що кожний приріст сукупного доходу, попиту або продукту викликає більший приріст інвестицій у процентному виразі – цю тенденцію назвали „принципом акселерації”.

Акселератор (від лат. ассеlеrо – прискорюю) виводять з припущення, що оптимальний обсяг капіталу пропорційний очікуваному обсягу виробництва: . Звідси акселератор обчислюється як відношення приросту інвестицій до приросту доходу, що викликав ці інвестиції:  .

Відношення „капітал – обсяг продукції” або представляє собою капіталомісткість ВВП. На практиці значення цього показника перебуває у проміжку . Це означає, що приріст ВВП на одиницю вимагає в 3 чи 4 рази більшого приросту капіталу. Отже, динаміка ВВП пов’язана зі значно більшими змінами в інвестиціях. Принцип акселератора діє в обох напрямках – не лише за зростання, але й за скорочення обсягів ВВП, тому він застосовується також для пояснення економічних циклів.

Більші коливання інвестицій у порівнянні з коливаннями ВВП пояснюють тривалістю строків використання устаткування, внаслідок чого попит на інвестиції включає інвестиції на відновлення капіталу і на його розширення. Наприклад, наявний капітал дорівнює 500 млн. грн., щорічний його знос становить 10%. Отже, щорічні інвестиції на відновлення складуть 50 млн. грн. Якщо ВВП зросте, в результаті чого сукупний попит на товари і послуги також зросте на 10%, то валові інвестиції подвояться, тому що 50 млн. грн., як і раніше, підуть на відновлення зношеного капіталу, а ще 50 млн. грн. (10%) потрібно вкласти додатково на розширення капіталу, щоб задовольнити збільшений сукупний попит. Таким чином, попит на товари і послуги зріс на 10%, а попит на валові інвестиції  – у 2 рази.

Модель витрат на облаштування (витрат регулювання) виходить з того, що фірми не відразу доводять величину основного капіталу до бажаного оптимального рівня, тому що потрібно чимало часу для того, щоб вивчити проект, провести переговори про його фінансування, а після прийняття рішення –побудувати новий цех, встановити нове обладнання, навчити робітників правильно його експлуатувати. Всі ці обставини вимагають додаткових витрат на облаштування, тому загальні витрати на інвестиції зростають. Це змушує фірми регулювати зміну основного капіталу, поступово наближаючи його обсяг до оптимального.

У модель акселератора був введений коефіцієнт часткового регулювання з діапазоном значень . Коефіцієнт визначає швидкість наближення фактичного обсягу капіталу до його оптимального розміру . З врахуванням коефіцієнта чисті інвестиції становитимуть:

.

Чим менший коефіцієнт , тим повільніше чисті інвестиції наближаються до бажаного рівня. Якщо , то інвестиційний процес йде за моделлю акселератора

У розвиток ідеї витрат облаштування Дж. Тобін запропонував модель, яка отримала назву – теорія інвестицій Тобіна. Тобін звернув увагу на те, що виміряти розрив між фактичним і оптимальним можна за допомогою відношення ринкової оцінки капіталу фірми на фондовому ринку до відновної вартості капіталу фірми. „Відновна вартість капіталу” – це витрати, на які прийшлось би піти, щоб придбати все устаткування і будівлі фірми на ринку продукції. Якщо, наприклад, на фондовій біржі фірма коштує 200 млн. грн., а щоб купити весь основний капітал і відновити всю фірму з ринку готової продукції треба витратити 100 млн. грн., то = 200/100 = 2.

Якщо , то оптимальній розмір капіталу більший за наявний, тобто , отже, інвестиції будуть прибутковими, вигідно нагромаджувати капітал. Коли , тобто фондовий ринок оцінює фірму нижче відновної вартості, отже, , фондовий ринок сигналізує, що фірмі необхідно повернутись до нижчого рівня основного капіталу . По суті означає, що ціна акцій на фондовій біржі вища за наявну вартість капіталу. Тоді фірма може випустити нові акції, продавши які, отримає кошти для фінансування нового інвестиційного проекту, здатного забезпечити їй прибуток. Ці рішення впливають на загальний інвестиційний попит.

Модель раціонування кредитів  виходить з того факту, що фірми і домогосподарства можуть і не отримати кредитів для фінансування своїх інвестиційних проектів. Тоді темпи зростання інвестицій будуть залежати не лише від ринкової ставки проценту і віддачі від інвестицій, а й від потоку готівкових коштів фірм.

Причиною раціонування кредитів може бути державне регулювання ставки проценту, коли вона встановлюється нижче за рівноважну. Тоді попит на кредити з боку інвесторів перевищує пропонування, а банки можуть вибирати, яким інвесторам надати кредит. Іншою причиною може бути невизначеність ризику. На практиці банкам досить важко оцінити ризик, пов’язаний з неповерненням кредиту. Тому кредити в першу чергу надаються великим фірмам, а малі мають менші шанси на їх одержання.

Наслідком раціонування кредитів є те, що інвестиційний попит залежатиме від власних ресурсів фірми, від величини її нерозподіленого прибутку. В таких умовах основний капітал не буде наближатись до оптимального рівня, що визначається ринковою ставкою проценту і граничною продуктивністю капіталу.

Отже, на норму інвестування впливають численні чинники – очікувані прибутки, ВВП, процентні ставки, витрати на облаштування. Кінцевий вигляд інвестиційної функції, можна представити як: .

Зв’язок заощаджень, інвестицій та рахунку поточних операцій у відкритій економіці

У закритій економіці рівність заощаджень та інвестицій є обов’язковою умовою макроекономічної рівноваги. У відкритій економіці обсяги заощаджень і інвестицій не обов’язково повинні урівноважуватись всередині національної економіки.

Рівноважний стан відновлюється за рахунок зовнішньоекономічних зв’язків, зокрема в результаті коливання величини чистого експорту. Продукція, вироблена в країні, але не спожита і не використана на інвестиції, експортується в інші країни. За умови додатного чистого експорту в країні можуть нагромаджуватись заощадження, які перевищують інвестиції. Надлишкові заощадження надають в борг інвесторам інших країн. Тоді виникає активне сальдо рахунку поточних операцій, яке показує, що резиденти країни позичають іноземцям більше, ніж беруть у них в борг.

У протилежному випадку, коли інвестиції перевищують заощадження, виникає пасивне сальдо (дефіцит) рахунку поточних операцій, це означає, що вітчизняні інвестори позичають за кордоном, у країни нагромаджується зовнішня заборгованість.

У закритій економіці, де , баланс поточного рахунку завжди буде нульовим . Але у відкритій економіці, де суб’єкти країни можуть позичати іноземцям або брати позики у них, баланс рахунку поточних операцій буде дорівнювати різниці між заощадженнями та інвестиціями: .  Отже, можна записати вираз для : , де – чисті активи країни за кордоном. Це співвідношення можна переписати як: , тоді воно покаже, що заощадження можна використати як для внутрішніх інвестицій, так і для чистих інвестицій за кордоном. Отже, зміни сальдо рахунку поточних операцій у платіжному балансі країни виступають балансуючим елементом заощаджень і інвестицій у відкритій економіці.

<< | >>
Источник: Булгаков А.А.. Лекції з економічної теорії. 2010. 2010

Еще по теме 18. Теорії споживання. Функції споживання та заощадження. Інвестиції, їх види, чинники інвестування.:

  1. 18. Теорії споживання. Функції споживання та заощадження. Інвестиції, їх види, чинники інвестування.
  2. 23. Економічний цикл, його види, фази та чинники. Причини циклічного розвитку економіки.
  3. § 3. Моделі економічного зростання
  4. ГЛОСАРІЙ
  5. ГРОШІ І ДІЛОВА АКТИВНІСТЬ: ЕМПІРИЧНІ ДОКАЗИ
  6. Терміни по економічної теорі
  7. Розвиток будівельної галузі як напрям економічної політики держави
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -