§ 1. Споживання та заощадження
Для поступального розвитку економіки, вироблена за повної зайнятості ресурсів продукція має бути продана. Інакше кажучи, сукупні видатки — загальна сума видатків усіх покупців на кінцеві товари і послуги, вироблені національною економікою, — мають бути достатніми для реалізації усього створеного продукту.
До початку 1930-х років більшість економістів заперечували можливість ситуації, за якої рівень сукупних видатків буде недостатнім для закупівлі продукції, виготовленої за повної зайнятості ресурсів. Згідно з цим поглядом, якщо така ситуація і виникає, то ціни, заробітна плата і процентні ставки швидко знижуються, щоб ліквідувати відносний надлишок товарів, який утворився, і подолати незначний спад виробництва, зумовлений недостатніми видатками. У результаті відновлюється рівень виробництва за повної зайнятості ресурсів. Деякі економісти дотримуються цього погляду і сьогодні. На підставі досвіду Великої депресії Дж. М. Кейнс показав, що в національній економіці можуть виникати недостатні сукупні видатки, менші за ті, які потрібні для купівлі товарів і послуг, вироблених за повної зайнятості. У цьому разі фактичний рівень безробіття буде вищий за його природну норму. Економіка переживатиме спад, зростатиме вимушене безробіття. І навпаки, можлива ситуація, коли сукупні видатки перевищують ті, які достатні для купівлі ВВП, виробленого за повної зайнятості. Тоді загальний рівень цін в економіці зростатиме.Споживання є найважливішим компонентом ВВП, який у більшості країн світу впродовж останніх десятиліть у середньому становив 2/3 сукупних видатків на купівлю товарів і послуг.
Споживання — це видатки на придбання товарів і послуг для задоволення потреб людей. Заощадження (збереження) є тією частиною використовуваного доходу, що не використовується на споживання (відкладене на майбутнє споживання):
Y = C + S,
де: Y — безподатковий доход;
C — споживчі витрати;
S — заощадження.
На основі гіпотези абсолютного доходу, яку висунув Дж. М. Кейнс, споживання домашніх господарств залежить від абсолютної величини поточного доходу і зростає з його збільшенням, але не так швидко, як дохід («основний психологічний закон»). Відповідно до «основного психологічного закону» функція споживання має вигляд:
C = C0 + c’Y,
де: С0 — автономне споживання, яке не залежить від поточного доходу («споживчий кошик» відповідної групи населення: малозабезпечених, з середнім рівнем доходу, високозабезпечених);
с\' — гранична схильність до споживання.
Гранична схильність до споживання ( с\' ) — це частка приросту споживання (АС) у додатковій одиниці доходу (AY):
c\' = AC/ AY .
Середня схильність до споживання (с) — це частка споживання (С) у доході ( Y):
с = C/Y.
Гранична схильність до заощаджень ( s\' ) — це частка приросту заощадження (AS) у додатковій одиниці доходу (AY):
s\' = AS / AY .
Середня схильність до заощадження (s) — це частка заощадження (S) у доході ( Y):
s = S/Y.
Разом із зростанням доходу зростає середня схильність до заощадження і зменшується середня схильність до споживання
Із зростанням доходу (Y) середня норма споживання (c) знижується і наближається до граничної схильності (норми) до споживання ( c ).
Таким чином, розширення виробництва потенційно містить у собі можливість перевиробництва, бо зменшення середньої норми споживання (c) свідчить про те, що у зростаючому ВВП зменшується частка продукції, яку готові придбати домашні господарства.
За класичною теорією процес формування заощаджень залежить від двох основних факторів: 1) відсоткової ставки; 2) величини доходу домашніх господарств.
За кейнсіанською теорією величина заощаджень істотно не змінюється під впливом зміни відсоткової ставки. Основним фактором, який істотно впливає на величину заощаджень, є рівень реального доходу домашніх господарств.