19. Поняття мультиплікатора та акселератора. Неокейнсіанська модель рівноваги „видатки – випуск“ та „інвестиції – заощадження“. Рецесійний та інфляційний розриви.

Класики економічної теорії відводили попиту підпорядковану роль, вважали, що величина реального обсягу виробництва і доходу залежить лише від величини пропонування основних факторів виробництва і наявної технології, а економіка завжди перебуває у стані повної зайнятості і економічного зростання.

Дж. М. Кейнс зауважив, що у короткостроковому періоді ціни негнучкі і тому обсяги виробництва цілком залежать від величини сукупного попиту. Недостатність сукупних видатків породжує депресію у виробництві.

Послідовники Кейнса розробили модель, яка пояснює взаємозв’язок сукупного попиту (видатків) і реального обсягу виробництва в умовах стабільності цін у короткостроковому періоді. Ця модель отримала назву „кейнсіанського хреста“ і є найпростішою інтерпретацією циклічних коливань реального доходу.

В основу моделі покладено зв’язок між сукупними видатками та поточними доходами макроекономічних суб’єктів. Вона побудована на ряді припущень:

• незмінність загального рівня цін; обсяги виробництва залежать від попиту, номінальні процентні ставки ідентичні реальним;
• інструменти макроекономічної політики є екзогенними змінними, урядові закупівлі, податки, номінальна грошова маса, реальний валютний курс  стабільні і не впливають на зміну рівноваги;
• норма амортизації дорівнює нулю, непрямі податки відсутні, нерозподілений прибуток також дорівнює нулю, тому весь вироблений реальний ВВП дорівнює чистому продукту і одночасно національному і особистому доходу;
• рівень запланованого інвестиційного попиту початково є незмінним і представляє собою автономну величину.

Основна макроекономічна тотожність розглядається в моделі як умова рівноваги на товарному ринку.

У моделі вводяться поняття фактичних і запланованих видатків. Ці видатки можуть як відрізнятись, так і співпадати.

Фактичні видатки представляють собою витрати всіх макроекономічних суб’єктів на купівлю вітчизняних товарів і послуг, вони дорівнюють реальному обсягу виробництва (реальному ВВП).

Заплановані видатки – це сума, яку всі суб’єкти хотіли б витратити на вітчизняні товари і послуги. Сума запланованих видатків для кожного рівня сукупного доходу складає сукупний бажаний попит.

Позначивши фактичні видатки , а заплановані –, умову рівноваги можна записати у вигляді:  , тобто рівновага встановлюється, коли фактичні видатки стають рівними запланованим.

Основним компонентом сукупних видатків є сукупні споживчі видатки , які досить стабільно зростають разом зі зростанням доходу. Інвестиційні видатки, навпаки, відзначаються мінливістю. Реально інвестиційний попит фірм представляє собою їх наміри (плани) відносно збільшення свого фізичного капіталу і товарних запасів. Вони значною мірою залежать від очікуваного у майбутньому обсягу попиту. Якщо економіка перебуває у стані спаду, то найбільш вірогідно, що фірми не будуть будувати нові потужності. Також вони враховують і поточний попит. Реальний сукупний попит може значно відрізнятись від очікуваного, тому в поточному періоді фірмам часто доводиться робити незаплановані зміни у запасах, отже, їх фактичні видатки можуть бути меншими або більшими від запланованих.

У спрощеній кейнсіанській моделі враховуємо лише зміну приватних інвестиційних видатків. Кожному обсягу виробництва відповідає певний рівень запланованих або бажаних видатків.

Функція бажаного сукупного попиту включає функцію споживання, інвестиційну функцію, урядові видатки та функцію чистого експорту:

.

Графічна модель запланованих видатків (рис. 6.1.) будується на основі функції споживання з постійною граничною схильністю до споживання   . Функція запланованих видатків перевищує споживчі видатки за кожного рівня сукупного доходу на величину, що дорівнює сумі автономних видатків всіх інших суб’єктів. Ця функція є висхідною, тому що вищий рівень доходу зумовлює виший рівень споживання, через що зростає і рівень всіх запланованих видатків . Функція запланованих видатків є першим компонентом моделі.

Другим компонентом є функція фактичних видатків. Фактичні видатки відображають ситуацію, коли сукупний попит дорівнює виробленому обсягу реального ВВП, тобто сукупному пропонуванню. Така умова графічно відображається прямою, що виходить з початку координат під кутом 450. Кожна точка на „лінії 450“  показує, що видатки рівні доходу. Якщо на графік фактичних видатків нанести функцію запланованих видатків, то одержимо модель рівноваги на товарних ринках, яка отримала назву „кейнсіанський хрест“ або „видатки – випуск“.

Рівновага на товарних ринках досягається у точці , де функція запланованих видатків перетинається з лінією 450. Цій точці відповідає рівноважний обсяг сукупного доходу. Крива запланованих видатків більш похила, ніж крива фактичних видатків, тому що попит розширюється не пропорційно до збільшення ВВП.

Яким чином досягається рівновага на товарних ринках? Роль механізму вирівнювання фактичних і запланованих видатків виконує зміна товарних запасів, яка спонукає фірми змінювати рівні виробництва. Рис. 6.2 ілюструє дію цього механізму. Припустимо, що реальний ВВП відповідає рівню , нижчому за рівноважний . У цьому випадку заплановані видатки перевищують обсяг виробництва на величину відрізку . Поточне виробництво не в змозі задовольнити попит, тому фірми починають продавати товари із своїх запасів, що призводить до їх зменшення. Водночас фірми намагаються відновити запаси до планового рівня, тому наймають додаткових робітників, купують додаткові ресурси і розширюють виробництво. Економічна система рухається вгору по кривій запланованих видатків , доки не досягає точки , де попит повністю задовольняється, а запаси досягають нормативної величини. У точці економічна система перебуває в рівновазі.

У протилежному випадку, коли ВВП відповідає рівню , заплановані видатки менші за реальний обсяг виробництва на величину відрізку .

Коливання реального ВВП ілюструються також за допомогою іншої тотожності – „вилучення–ін’єкції“: , або (для приватної економіки) тотожності „заощадження – інвестиції“:

У графічній моделі „заощадження – інвестиції“ (рис. 6.3) заплановані інвестиції приймаються як незмінні автономні (горизонтальна лінія ). Натомість заощадження є функцією від доходу, їх динаміка визначається граничною схильністю до заощаджень . У стані рівноваги (точка ) заощадження збігаються з інвестиціями. Це означає, що плани домогосподарств стосовно споживання і заощаджень збігаються з планами фірм стосовно інвестицій, а незапланованих запасів у фірм немає.

На обсязі виробництва заощадження менші за інвестиції на величину відрізку  , отже, споживачі збільшили свої споживчі видатки, відповідно збільшиться сукупний попит, запаси фірм зменшаться, на що фірми відреагують розширенням виробництва з до , тобто незапланованими інвестиціями у запаси, і навпаки для обсягу .

Основне завдання кейнсіанських моделей – визначити змінні, які зміщують криві запланованих видатків (сукупного попиту), спричиняючи коливання рівнів виробництва, у тому числі визначити, як діють інструменти, що застосовує уряд для згладжування циклічних коливань в економічній системі.

Спочатку розглянемо спрощену модель, де змінюються лише приватні інвестиції, а на її основі проаналізуємо більш складні моделі коливань приватної відкритої економіки та впливу макроекономічної політики уряду.

Зміна рівноваги та мультиплікативний ефект. Рецесійний та інфляційний розриви

Досі ми приймали всі чинники сукупного попиту як екзогенні і незмінні.  Проте в реальному житті рівень планових видатків в економічній системі залежить від множини чинників: зміни очікувань споживачів відносно майбутнього доходу, зміни величини процентних ставок, песимістичного або оптимістичного настрою інвесторів, зміни податків та державних закупівель, стану на зарубіжних ринках та ін. Зміна будь-якого чинника, що впливає на будь-який з компонентів сукупних видатків, змінює сукупний попит і відповідно веде до зміни рівноважного ВВП.

Пристосування обсягів виробництва до запланованих видатків графічно виглядало як рух економічної системи вздовж заданої кривої планових видатків. Вплив інших чинників викликає переміщення самої кривої планових видатків.

Наприклад, якщо політична і економічна ситуація в країні складається сприятливо, серед інвесторів панує оптимістичний настрій, і вони вирішують збільшити автономні інвестиції на (рис. 6.4). За будь-якого обсягу виробництва крива бажаного попиту під впливом збільшення інвестицій на переміщується вгору у положення , в результаті чого рівноважний ВВП збільшується з до . Зауважимо, що рівноважний ВВП розширюється на величину, значно більшу, ніж приріст інвестицій . Аналогічно, якщо інвестиції зменшаться на деяку величину проти попереднього рівня , то ВВП зменшується на більшу величину.

Графік показує, як економічна система крок за кроком переміщується праворуч у точку рівноваги . Прямий вплив додаткових автономних інвестицій початково збільшує ВВП на таку ж саму величину: виробництво рухається з точки до точки , випуск збільшується на величину . Але на обсязі доходу сукупний попит перевищує пропонування на величину , – це штовхає виробництво до подальшого розширення. Графічно пристосувальна реакція виглядає як поступальний рух вздовж лінії 450, під час якого виробництво поступово наздоганяє сукупний попит в точці .

Багаторазове розширення або звуження обсягу випуску (реального доходу) під впливом зміни сукупного попиту отримало назву мультиплікативного ефекту (від лат. multiplico – помножую). Його можна представити як . Відношення зміни рівноважного випуску, викликаної зміною інвестиційного попиту, до зміни автономних інвестицій називається простим мультиплікатором видатків (попиту): .

Мультиплікатор виводиться через граничну схильність до заощадження: MPS = ?S / ?Y; та граничну схильність до споживання: MPC = ?C / ?Y. Крім того MPC + MPS = 1. Тому мультиплікатор К = 1 / (1 – МРС) = 1/ MPS

Мультиплікатор попиту – це коефіцієнт, який визначає, у скільки разів змінюється сукупний доход внаслідок збільшення або зменшення сукупного попиту на одиницю. Збурення у попиті передаються по всій економіці і не має значення, звідки вони походять. Мультиплікатор діє в обох напрямках – він пояснює циклічні коливання системи.

Виникають два запитання:

• чому при збільшенні інвестиційного попиту доход зростає на величину більшу, ніж величина збільшення автономних інвестицій?
• чому це розширення доходу не є нескінченним, а доходить лише до певної величини?

Відповідь на перше запитання випливає з кругопотоку доходів: видатки одного індивіда є доходами іншого. Це можна проілюструвати простим прикладом: коли інвестори вирішать побудувати нове підприємство, доходи додатково найнятих будівельних робітників, субпідрядників, постачальників зростають; вони витрачають їх на купівлю товарів і послуг, в результаті збільшуються доходи продавців, перукарів, юристів і т.д., які в свою чергу також підуть купувати товари і послуги, збільшуючи доходи кравців, пекарів і т.д. Реагуючи на зростання попиту, кожна ланка економіки починає нарощувати обсяги виробництва товарів і послуг, стимулюючи подальше збільшення видатків, у тому числі й індукованих інвестицій з ефектом акселератора. Діючи спільно, механізми мультиплікатора–акселератора викликають обвальне збільшення, а в протилежній ситуації (коли попит падає) – обвальне падіння сукупного доходу. Це – найпростіша інтерпретація циклічних коливань.

Відповідь на друге запитання випливає з того, що не весь додатковий доход цілком витрачається на споживання (в іншому разі процес мультиплікації був би нескінченним). Але домогосподарства збільшують видатки на споживання лише у відповідності з граничною схильністю до споживання. Інша частина додаткового доходу вилучається на заощадження. Вилучення заощаджень з потоку „доходи – видатки“ веде до затухання процесу розширення сукупного попиту і обмеження дії мультиплікатора.

Процес мультиплікації доходів є геометричною прогресією:  . Цей вираз алгебрично записується:. Отже, , а оскільки , а то альтернативний вираз мультиплікатора:   

Простий мультиплікатор, виражений формулою відображає вилучення з потоку „доходи – видатки“ лише заощаджень.

В реальному житті послідовність циклів отримання доходів і видатків може затухати ще і внаслідок інших вилучень – у вигляді податків та імпортних закупівель. Ці вилучення прискорюють процес затухання, тому величина мультиплікатора зменшується. Врахувавши ці зміни, можемо отримати формули складного мультиплікатора попиту.

Врахування граничної схильності до інвестування перетворює простий мультиплікатор попиту на так званий „супермультиплікатор“, величина якого є значно більшою:

.

Мультиплікативний ефект може викликатись не тільки додатковими інвестиціями (6.5.а), але й зміною обсягу заощаджень (6.5.б). При збільшенні інвестицій доход мультиплікативно зростає, при збільшенні заощаджень – скорочується.

Якщо ж домогосподарства вирішать зберігати менше, функція заощаджень зміститься вниз, а функція споживання – вгору, відповідно збільшиться сукупний попит, виробництво зросте, а отже, зростуть доходи. У кінцевому результаті фактична сума заощаджень може залишитись такою ж, як і була до того, як домогосподарства захотіли їх зменшити.

Це явище має назву „парадокс ощадливості“: прагнення домогосподарств збільшити заощадження зрештою призводить до їх зменшення. Для окремого індивіда збільшення власних заощаджень за рахунок зменшення споживання у майбутньому забезпечує приріст доходу. Однак на макрорівні зменшення споживання одних суб’єктів означає недоотримання доходів іншими, тому для суспільства в цілому збільшення заощаджень може обернутися скороченням обсягів виробництва і доходу.

Досі ми акцентували увагу на механізмі встановлення рівноваги і її змінах. Але чи завжди рівноважний стан економіки буде оптимальним? Чи забезпечує рівноважний обсяг національного виробництва повну зайнятість ресурсів, ефективність їх використання в економічній системі? Велика депресія 1929-33 рр. показала, що рівновага може встановлюватись за дуже несприятливих умов, коли фактичний рівноважний обсяг національного виробництва значно нижчий, ніж потенційний ВВП. У випадку, коли сукупних видатків не вистачає для досягнення потенційного ВВП, виникає рецесійний розрив.

Рецесійний розрив – це величина, на яку сукупні видатки менші за той рівень, який забезпечує досягнення повної зайнятості. Або рецесійний розрив – це величина, на яку повинні збільшитись сукупні видатки, щоб забезпечити досягнення потенційного ВВП.

На рис. 6.6.  потенційний ВВП відповідає рівню , а фактичний рівноважний обсяг виробництва – рівню Рівновага встановлюється у точці . Оскільки обсяг випуску зрівноважує сукупний попит, то фірми не мають стимулів збільшувати виробництво до потенційного рівня, оскільки не зможуть продати додатково вироблену продукцію. За умови стабільності цін недостатність сукупного попиту стримує розширення виробництва. У той же час  ВВП – розрив свідчить про те, що в країні існує безробіття. Однак фірми не будуть наймати додаткових робітників і випускати продукції більше, ніж зможуть продати.

Щоб зрушити економічну систему з точки рівноваги, необхідно підняти попит до ефективного рівня, тобто сукупні видатки повинні збільшиться на величину рецесійного розриву (відрізок). Тоді крива сукупних видатків зміститься в положення , а фактичний ВВП досягне рівня потенційного. Всі безробітні будуть втягнуті у виробництво.

В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, фірми не можуть швидко збільшити фізичні обсяги виробництва, оскільки в країні немає вільної робочої сили і матеріальних ресурсів. Тому фірми можуть швидко зрівноважити високий попит лише підвищенням цін. Тобто в економіці починається інфляція, в результаті якої номінальний ВВП перевищує реальний ВВП. Виникає інфляційний розрив (рис. 6.7).

Оскільки в кейнсіанських моделях прийнято припущення про незмінність цін, то ВВП – розрив графічно відображається як перевищення фактичним обсягом ВВП потенційного. Сукупні видатки перетинають лінію 450 праворуч від потенційного ВВП (). Фактичний ВВП (номінальний) досягає рівня ВВП – розрив .

Інфляційний розрив – це величина, на яку сукупні видатки перевищують рівень видатків, що забезпечує неінфляційний потенційний обсяг ВВП. Або інфляційний розрив – це величина, на яку сукупні видатки повинні бути зменшені, щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості (відрізок).

За допомогою розглянутих моделей мультиплікатора кейнсіанці підводять до думки, що в умовах незмінності цін у приватній економіці не завжди знаходяться економічні сили, здатні забезпечити потенційний рівень ВВП, тобто розвиток за умов повної зайнятості на безінфляційній основі.

Акселератор (прискорювач) – це коефіцієнт, який відображає залежність між інвестиційним та споживчим попитом (він гальмує затухання мультиплікаційного процесу).

A = It / (Dt +D(t-1));  де It – зростання нових інвестицій; Dt – дохід на певний період часу; D(t-1) – дохід (ВВП) на певний період часу. Мультиплікатор та акселератор у поєднанні можуть забезпечити постійне зростання.