Кредит: необхідність, сутність, теорії, форми та види
Необхідність кредиту.
Внаслідок розвитку процесів обміну товарами, виникає кредит. Кредитні відносини з\'являються і розвиваються на підставі кругообігу капіталу, який є безперервним, але при цьому не виключаються коливання, приливи і відпливи грошових коштів, коливання потреб у ресурсах і джерелах їх покриття.
За допомогою кредиту як невід\'ємного атрибуту товарного виробництва усувається невідповідність між часом виробництва і часом обігу, вирішується відносне протиріччя між тимчасовим накопиченням коштів та необхідністю їх використання в народному господарстві.
Необхідність кредиту в умовах ринкової економіки тісно пов\'язана з особливостями кругообігу індивідуальних капіталів. Також кредит необхідний для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, впровадження нової техніки та технологій.
Завдяки кредиту зменшується час на задоволення господарських та особистих потреб; кредитори мають можливість отримати додаткові грошові кошти при передачі певної суми вільних ресурсів позичальнику.
Отже, необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність вільних коштів у суб\'єктів економічних відносин та наявність поточних або майбутніх доходів у позичальників. Конкретні причини, що зумовлюють необхідність кредиту, - коливання потреби в обігових коштах суб\'єктів ринку, а також виникнення потреби у створенні та відтворенні основного капіталу.
Кредит - це економічні відносини між суб\'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах поверненості, строковості і платності. Характерними ознаками кредиту в ринковій економіці є:
- позичальниками виступають суб\'єкти господарювання, а кредиторами - банківські установи;
- гроші, надані в позику, використовуються позичальником як капітал (на виробничі потреби);
- джерелом позикового відсотка є прибуток на позичені кошти;
- кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання норми прибутку.
Об\'єктом кредитних відносин виступають грошові чи матеріальні цінності, щодо яких укладається кредитна угода.
Суб\'єктами кредитних відносин є:
1. кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі іншому суб\'єкту ринку на засадах поверненості, строковості і платності;
2. позичальник - сторона, що одержує позику.
До засновників натуралістичної теорії кредиту можна віднести англійських економістів А. Сміта (1723-1790 рр.) і Д. Рікардо (1772-1823 рр.). Основні постулати цієї теорії:
1. об\'єктом кредиту є натуральні, тобто негрошові, матеріальні цінності,
2. позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом,
3. кредит виконує пасивну роль, а банки - це прості посередники.
Отже, кредит трактувався як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення. Водночас представники натуралістичної теорії обґрунтували такі положення щодо кредиту:
- кредит не створює реального капіталу;
- кредит залежить від виробництва;
- кредит залежить від позикового відсотка, від коливань і динаміки прибутку.
Основні концепції капіталотворчої теорії були сформульовані англійським економістом Дж. Ло (1671-1729 рр.).
Згідно з його поглядами кредит займає становище, що незалежне від процесу відтворення і йому належить вирішальна роль у розвитку економіки. Кредит ототожнювався з грішми і багатством. Кредит може створювати багатство і капітал, а банки є творцями капіталу, а не простими посередниками. Головні положення цієї теорії були використані Дж. Кейнсом і його послідовниками, які обґрунтували принципи кредитного регулювання економіки через зниження норми позикового відсотка та відповідне розширення інвестицій, що призводить до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак-до зменшення безробіття.
Послідовниками Кейнса виступили представники неокейнсіанської школи грошово-кредитного регулювання (П. Самуельсон, Л. Лернер, Дж. Гелбрейт). В основі їх поглядів - ідея Кейнса про активне втручання держави в господарські процеси, зокрема і за допомогою кредиту.
Капіталотворча теорія згодом отримує розвиток у теорії монетаризму (М. Фрідмен, А. Берне, О. Файт), згідно з якою основними інструментами регулювання економіки є зміни грошової маси і процентних ставок, що дає змогу застосовувати кредитну рестрикцію чи експансію.