Зміст криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування кримінальних правопорушень проти довкілля

Аналізуючи сучасний етап розвитку науки, можна відмітити одну закономірну тенденцію - процес інтеграції та диференціації сучасного наукового знання охоплює як науку в цілому, так і окремі її галузі.

Так, одним із перших вітчизняних науковців ще у 1984 році

А. В. Іщенко у своїй кандидатській дисертації обґрунтовує необхідність розгляду питань розробки і впровадження криміналістичних засобів як єдиного процесу - діяльності із забезпечення слідчої практики досягненнями науки і техніки¹. Він не використовує термін «криміналістичне забезпечення», проте аналізуючи згаданий вище вид діяльності, можливо припустити, що саме він мають на увазі.

Досить вміло, на наш погляд, показав генезис проблематики криміналістичного забезпечення І. О. Ієрусалимов у своїй статті, в якій зазначив, що одне з перших відомих нам згадувань цього терміна зустрічається ще у 1981 році у тезах виступів на теоретичному семінарі з проблем доказування в радянському кримінальному процесі, який відбувся в НДІ МВС СРСР у Москві^{[192] [193].}

За іншими даними, вперше термін «криміналістичне забезпечення» був використаний у назві збірки наукових праць Академії МВС колишнього СРСР - «Криминалистическое обеспечение работы органов внутренних дел по укреплению законности и правопорядка, усилению охраны прав граждан», у 1990 році, в якій була опублікована стаття науковця з тоді ще Київської вищої школи МВС СРСР В.В.

У 1991 році В. О. Волинський захищає дисертацію на тему, яка присвячена техніко-криміналістичному забезпеченню розкриття та розслідування злочинів, котре, на його думку,

включає в себе організаційне, правове, науково-методичне, техніко-криміналістичне та кадрове забезпечення¹, а в 1992 році виходить книга «Криминалистическое обеспечение

расследования преступлений» за редакцією В. О. Образцова^{[195] [196].}

У 1993 році О. О. Ексархопуло в докторській дисертації серед криміналістичних принципів практичної діяльності висуває принцип орієнтування на передовий досвід криміналістичного забезпечення розслідування, зосереджуючи при цьому увагу на необхідності використання матеріальних стимулів для впровадження передового досвіду в роботу правоохоронних органів^[197]. Пізніше Г. І. Грамович відокремлює техніко-криміналістичне забезпечення кримінального судочинства^[198], а Г. А. Голубенко розглядає його особливості на першочерговому етапі розкриття квартирних крадіжок та як діяльність, що характеризується комплексним вирішенням взаємопов’язаних правових, організаційних, науково-технічних та методичних проблем^[199].

У наступному році В. О. Волинський, навпаки, узагальнює проблеми техніко-криміналістичного забезпечення стосовно розкриття та розслідування злочинів¹, а В. К. Єгоров уперше пов'язує криміналістичне забезпечення з іншими видами кримінально-процесуальної діяльності, а саме з державним обвинуваченням^{[200] [201].}

Також необхідно зазначити, що у 1996 році, вперше, криміналістичне забезпечення, як термін, поняття та напрям роботи використовується у назві структурного підрозділу навчального закладу.

У 1996 році В. О. Образцовим підготовлено та опубліковано видання «Криминалистика: Курс лекцій», в якому другий розділ особливої частини названо «Методико-криминалистическое обеспечение предварительного расследования»^[203]. Він зазначав, що суть криміналістичного забезпечення кримінального судочинства полягає у наданні посадовим особам правоохоронних органів, котрі професійно ведуть боротьбу зі злочинністю, наукової продукції, що розробляється у криміналістиці, освоєння та використання якої сприяє підвищенню ефективності вирішення правових завдань, що стоять перед споживачами такої продукції. Поняттям криміналістична наукова продукція об'єднуються найрізноманітніші результати криміналістичних досліджень теоретичного та практичного характеру: теорії, вчення, поняття, характеристики, класифікації, типології, принципи, методи, прийоми, методики, матеріали та технічні засоби, рекомендації по їх використанню в кримінальному судочинстві^[204].

У 1997 році виходить книга під редакцією Т. В. Авер'янової та Р. С. Бєлкіна «Криминалистическое обеспечение деятельности

криминальной милиции и органов предварительного расследования», в якій автори одними з перших висловили думку про існування криміналістичного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ як самостійної специфічної діяльності, що є системою криміналістичних знань і заснованих на них навичок та вмінь співробітників правоохоронних органів використовувати наукові криміналістичні рекомендації, застосовувати

криміналістичні засоби, методи і технології їх використання з метою запобігання, виявлення, розкриття та розслідування злочинів¹. Аналізуючи наведене вище визначення, можна зробити однозначний висновок, що у зміст криміналістичного забезпечення вони включають: криміналістичні знання, криміналістичну освіту і криміналістичну техніку.

Відмітимо, що В. О. Образцов, на відміну від Т. В. Авер'янової та Р. С. Бєлкіна, не включав до змісту поняття розробку та впровадження у практичну діяльність криміналістичних рекомендацій з метою полегшення діяльності щодо розкриття та розслідування злочинів практичними працівниками. Суть криміналістичного забезпечення зводиться ним лише до надання наукової продукції споживачам з метою підвищення ефективності виконання завдань кримінального судочинства. Споживачами вказаної продукції він вважає осіб, уповноважених законом проводити розслідування у справі^{[205] [206]. Проте, не зважаючи на певну відмінність у формулюванні поняття, така думка також заслуговує на існування та висвітлює суттєві сторони криміналістичного забезпечення.}

У 1997 році також підготовлено довідник дисертацій, захищених у спеціалізованих вчених радах України “Криминалистическое обеспечение борьбы с преступностью”, метою видання якого була оптимізація вибору тем наукових досліджень за відповідною спеціалізацією, насамперед, молодими вченими-юристами^[207].

У 1998 році А. В. Іщенко та В. В. Матвієнко в плані постановки проблеми криміналістичного забезпечення практики розслідування злочинів визначили його, як іманентно суттєву ознаку криміналістики, що полягає у виявленні потреб слідчої практики та всебічному «озброєнні» працівників правоохоронних органів дієвими криміналістичними рекомендаціями, які забезпечують оптимізацію розслідування злочинів¹.

В. Ю. Сокол звернув увагу на методологічні та організаційні аспекти тактико-криміналістичного забезпечення розслідування злочинів^{[208] [209], а І. О. Батаєв - на взаємозв’язок оперативно- розшукового і криміналістичного забезпечення процесу розслідування крадіжок із квартир громадян[210] [211].}

І. П. Касперський також розглядав питання криміналістичного забезпечення оперативно-розшукової діяльності, визначивши його як систему розробки та впровадження у діяльність оперативних підрозділів правоохоронних органів

криміналістичних засобів, прийомів та методів, необхідних для попередження, виявлення, припинення, розкриття та • 4

розслідування злочинів.

У 1999 році А. В. Іщенко та В. В. Матвієнко в навчально- довідковому посібнику узагальнили напрями криміналістичного

забезпечення методики розслідування окремих видів злочинів¹. У тому ж році професор П. Т. Скорченко видає посібник для вищих навчальних закладів «Криминалистика. Технико­

криминалистическое обеспечение расследования преступлений», в якому вперше викладено правові, організаційні та наукові основи техніко-криміналістичного забезпечення, розкрито можливості експертно-криміналістичних підрозділів з техніко- криміналістичного забезпечення розслідування^{[212] [213].}

У наступні два роки публікується ряд різнопланових наукових робіт з вказаної тематики. В них розкриваються як проблеми техніко-криміналістичного забезпечення проведення окремих слідчих дій, так і правові й організаційні аспекти техніко- криміналістичного забезпечення розслідування злочинів зокрема. Крім того, розглядаються особливості техніко-криміналістичного забезпечення авторознавчої експертизи, криміналістичного забезпечення операцій по боротьбі з тероризмом, діяльності митних органів, розслідування серійних вбивств, розкриття та розслідування злочинів минулих років. Як окремий різновид криміналістичного забезпечення виділяється експертне забезпечення процесу розкриття та розслідування злочинів^[214].

Ж. В. Удовенко у своїй кандидатській дисертації, присвяченій проблемам криміналістичного забезпечення процесу доказування, вказане поняття визначила як самостійну, специфічну діяльність відповідних суб'єктів за створення необхідних умов оптимізації процесу доказування на досудовому слідстві^[215]. Загалом нею було проведено комплексне ґрунтовне дослідження проблем криміналістичного забезпечення, а саме: розкрито питання цілей та завдань згаданого виду діяльності; визначено критерії та шляхи підвищення ефективності криміналістичного забезпечення процесу доказування на досудовому слідстві. Зроблені висновки заслуговують на увагу та у подальшому можуть бути використані у наукових дослідженнях.

У свою чергу, В. В. Лисенко визначає криміналістичне забезпечення розслідування злочинів як систему обробки та впровадження у практику розслідування злочинів криміналістичних рекомендацій, техніко-криміналістичних засобів та інформаційних технологій з метою оптимізації та підвищення ефективності процесу виявлення, розслідування та попередження злочинів. За змістом криміналістичне забезпечення характеризується ним сукупністю взаємопов’язаних дій: розробка криміналістичних рекомендацій; доведення до відома співробітників правоохоронних органів результатів аналізу діяльності щодо виявлення та розслідування злочинів, змісту злочинної діяльності та даних про ефективні методи і засоби протидії злочинності; безпосереднє використання

співробітниками правоохоронних органів криміналістичних рекомендацій у практиці виявлення та розслідування злочинів^[216]. Автор не погоджується із думкою Ж. В. Удовенко, вважаючи, що криміналістичне забезпечення нею було розглянуто досить вузько, лише як створення необхідних умов для реалізації криміналістичних знань. Також ним заперечується думка О. І. Чучукало з приводу того, що до переліку суб’єктів криміналістичного забезпечення нею було включено всіх учасників розгляду кримінальних справ у суді. Вона ж розглядає криміналістичне забезпечення доказування на судовому слідстві як діяльність зі створення належних умов для застосування у процесі доказування при судовому розгляді кримінальної справи системи кримінально-процесуальних положень та криміналістичних знань і відповідне отримання судом, суддею та учасниками розгляду вмінь і навичок з використання науково-методичних рекомендацій, із застосуванням методів та засобів криміналістики з метою всебічного, повного і об’єктивного розгляду справ у суді¹.

Автори монографії «Проблеми криміналістичного забезпечення розслідування злочинів» А. В. Іщенко, І. П. Красюк,

B. В. Матвієнко криміналістичне забезпечення розглядають як складне багатопланове, комплексне поняття, головним змістом якого є самостійна специфічна діяльність вчених-криміналістів та практиків з розробки нових, пристосуванні відомих науково- технічних досягнень, а також їх впровадження в практику розслідування злочинів з метою оптимального вирішення її завдань. Або ж полягає у виявленні потреб слідчої практики й всебічному озброєнні працівників правоохоронних органів дієвими криміналістичними рекомендаціями, які забезпечують оптимізацію розслідування злочинів^{[217] [218]. У вказаній роботі співавторами було відмічено, що «...оскільки засоби, методи, прийоми роботи з доказами - прерогатива криміналістики, то є підстави говорити про забезпечення саме криміналістикою розслідування злочинів»[219].}

В. Я. Сас, досліджуючи проблематику криміналістичного забезпечення провадження дізнання в установах виконання покарань, визначає його як створення для виконання завдань розслідування належних організаційних, техніко- і тактико- криміналістичних умов, вибір ефективних криміналістичних методик, методів і засобів, з урахуванням особливостей розслідуваних ситуацій. Він розглядає криміналістичне забезпечення на двох основних рівнях, а саме як типове, що формулюється у певних криміналістичних методиках відносно розслідування тих чи інших родових груп злочинів; або ж як конкретне, яке ґрунтується на типовому, але враховує особливості конкретного злочину і дану ситуацію його розслідування, набуваючи предметного виразу завдяки плану розслідування та планам підготовки та проведення слідчих дій. Структурно криміналістичне забезпечення він представляє у такому вигляді: 1) організаційно-методичне; 2) техніко- криміналістичне; 3) тактико-криміналістичне^[220].

Аналізуючи все викладене вище, можна дійти висновку, що наразі важливість теоретичної та практичної розробки проблем криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування кримінальних правопорушень не повинна бути залишена поза увагою вчених-криміналістів та практиків, оскільки, перш за все, «криміналістичне забезпечення» як наукова категорія, й досі не має єдиного трактування, окремі питання з вказаного приводу залишаються невирішеними, або й досі не розглянуті.

Було б недоречно коротко не зупинитися на проблематиці розробки теорії криміналістичного забезпечення, що наразі є досить актуальним. Дослідженням цього питання займався безпосередньо І. О. Ієрусалимов, котрий відмітив, що теорія криміналістичного забезпечення слідчої діяльності, як і будь-яка інша, не виникає на порожньому місці, не створюється, починаючи з нуля. Вона спирається на своїх попередниць, які мають визначальне значення для розвитку науки та вдосконалення слідчої практики і поза їх впливом формуватися не може. Це такі теорії: боротьба зі злочинністю, ідентифікація, прогностика, систематика, експертологія, ситуалогія,

використання науково-технічних засобів у кримінальному судочинстві. Передумови теорії криміналістичного забезпечення слідчої діяльності є за своїм характером базисними, в силу чого вони у своїй єдності виступають як її основи. Тобто теорія криміналістичного забезпечення слідчої діяльності базується на філософських методологічних основах, без чого жодне дослідження не відповідає вимогам науковості, на системі галузей діючого права, на здобутих тільки нею емпіричних даних і, нарешті, на результатах дослідження спеціальних (або окремих) криміналістичних та інших теорій боротьби зі злочинністю¹.

Варто також зазначити, що положення теорії криміналістичного забезпечення слідчої діяльності мають досить істотне пізнавальне значення як у процесі безпосередньо практичної діяльності слідчих органів, що здійснюють розкриття, розслідування кримінальних правопорушень та запобігання їм, так і у процесі криміналістичних теоретичних досліджень з проблем слідчої діяльності. При цьому теорія покликана не тільки дати точне відображення досліджуваної діяльності слідчого, а й на основі опису конкретного об'єкта виявити його природу та умови існування, виходячи на рівень практичної діяльності суб'єкта, що пізнає, і сприяючи тим самим зміні світу, або ж, іншими словами, сприяє розв'язанню конкретних завдань, що виникають під час здійснення практичної діяльності^{[221] [222].}

В Україні, як зазначає в дисертації В. В.Матвієнко, забезпечення слідчої та експертної практики трактується переважно з інформаційної, наукової та науково-методичної точок зору^[223]. Що стосується проблем інформаційного забезпечення, то вирішенню вказаного питання були присвячені роботи К. І. Бєлякова^[224], В. І. Галагана¹, Н. С. Карпова²,

Є. Д. Лук’янчикова³, Ю. В. Попова⁴, П. В. Цимбала⁵,

Д. І. Сулейманова⁶, а також кандидатська дисертація

І. О. Ієрусалимова на тему: «Інформаційне забезпечення

використання науково-технічних досягнень у розслідуванні 7 злочинів».

соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Уголовный процесс и криминалистика ; судебная экспертиза” / К. И. Беляков. - К., 1993. - С. 11.

¹ Галаган В. И. Использование следователем информации на первоначальном этапе расследования : дисс. канд. юрид. наук : 12.00.09 / Галаган Владимир Иванович. - К., 1992. - С. 121-122.

² Карпов Н. С. Использование передового опыта органов внутренних дел по раскрытию и расследованию преступлений в целях совершенствования криминалистической тактики и методики : дисс.... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Карпов Никифор Семенович. - К., 1989. - С. 55.

³ Лук’янчиков Є. Д. Інформаційне забезпечення розслідування злочинів : дис..доктора юрид. наук : 12.00.09 / Лук’янчиков Євген Дмитрович. - Київ, 2005. - С. 237-238.

⁴ Попов Ю. В. Совершенствование информационного обеспечения следственной деятельности органов внутренних дел на основе использования методов информатики : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Уголовный процесс ; судоустройство ; прокурорский надзор ; криминалистика” / Ю. В. Попов. - К., 1989. - С. 11.

⁵ Цымбал П. В. Совершенствование использования научно-технических достижений в расследовании преступлений : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Уголовный процесс и криминалистика ; судебная экспертиза”/ П. В. Цимбал. - К., 1992. - С. 13-14.

⁶ Сулейманов Д. И. Концептуальные основы использования информации при раскрытии преступлений : автореф. дисс. на соискание ученой степени д-ра юрид. наук : спец. 12.00.09 “Уголовный процесс и криминалистика ; судебная экспертиза” / Д. И. Сулейманов. - К., 1997. - С. 22.

⁷ Ієрусалимов І. О. Інформаційне забезпечення використання науково- технічних досягнень у розслідуванні злочинів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 “Кримінальний процес та криміналістика ; судова експертиза” / І. О. Ієрусалимов. - К., 1998. - С. 16.

Слід наголосити, що рівень інформаційного забезпечення практичної діяльності є одним із важливих факторів забезпечення її успіху та ефективності. Власне кажучи, інформаційне забезпечення полягає у наданні певної інформації про події, які досліджуються, відповідним посадовим особам, уповноваженим законом здійснювати діяльність щодо розслідування кримінальної справи по суті. Є. Д. Лук'янчиков розуміє його як систему виявлення, дослідження, фіксації і вилучення інформації передбаченими законом засобами з метою формування на її основі судових доказів і використання для встановлення істини у кримінальній справі¹.

На думку М. В. Салтевського, інформаційне забезпечення - це подання досудовим слідством суду доказового матеріалу, сутність якого допустимо інтерпретувати як компонент інтелектуальної слідчої діяльності або як функцію суб'єкта збирання доказів і надання джерелу та відображуваній ним інформації наочності й очевидності. Він дотримується тієї точки зору, що не слід ототожнювати криміналістичне та інформаційне забезпечення, оскільки останнє має ряд специфічних особливостей, якими відрізняється від криміналістичного:

- інформаційне забезпечення - це компонент дослідницької пізнавальної процедури одержання інформації, відсутньої у адресата;

- інформаційне забезпечення - це попередня процедура одержання необхідної інформації суб'єктом досудового слідства перед провадженням слідчої дії або оцінкою її результатів, перед прийняттям процесуального рішення почати діяти;

- інформаційне забезпечення - це створення умов реалізації принципів інформації: відкритості, доступності, об'єктивності, повноти, точності і вільного обміну;

- інформаційне забезпечення - це діяльність із здійснення принципу наочності, що забезпечує єдність сприйняття і абстрактного мислення^{[225] [226].}

Є. П. Іщенко та П. П. Іщенко у визначенні інформаційного забезпечення поділяють думку О. М. Воронова, котрий визначив його як спеціально організовану в межах органу управління діяльність, спрямовану на створення, функціонування та удосконалення інформаційних систем, які слугують виконанню завдань управління¹. Вони вважають, що саме вказане визначення відображає ряд головних, найбільш важливих рис інформаційного забезпечення. По-перше, воно відображає перманентний характер цієї роботи. По-друге, ця діяльність неодмінно повинна бути спеціально організованою вже в силу своєї складності та необхідності використання важливих технічних, програмних, а, головне, людських ресурсів^{[227] [228].}

Питанням наукового забезпечення були присвячені роботи А. В. Іщенка та Н. С. Карпова, в яких вони звертають увагу на необхідність наукового забезпечення практики, аналізують його стан, недоліки та здобутки, вказують на необхідність подальших наукових досліджень, які торкатимуться проблем практичної діяльності, а власне зміст та визначення не розглядають^[229].

У подальшому А. В. Іщенко зазначає, що якісні зміни в галузі боротьби з правопорушеннями та злочинністю неможливі без активного залучення досягнень науки, яка повинна забезпечити якісно новий рівень організації боротьби зі злочинністю, оптимальну світоглядну, юридичну та професійну підготовку кадрів правоохоронних органів. Наукове забезпечення успішного вирішення цих завдань передбачає знання того, що вже досягнуто у тому чи іншому напрямі^[230]. Проте, як не прикро про це говорити, вивчення та узагальнення результатів наукових досліджень проводяться епізодично та фрагментарно, більшою частиною в результаті дослідження лише окремих проблем.

О. Н. Ярмиш висловив деякі свої припущення з приводу організації наукового забезпечення діяльності ОВС, відзначивши, що попередньо повинні бути вирішені наступні питання: визначення стратегічних завдань і пріоритетних напрямів відомчої наукової політики; нарощення обсягів державного фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт; оптимізація мережі науково-дослідних підрозділів, удосконалення нормативно-правових засад їх діяльності; забезпечення відомчих наукових інституцій

висококваліфікованими кадрами з відповідною спеціалізацією; удосконалення механізму впровадження результатів науково- дослідних робіт у практичну діяльність ОВС¹. Наважимось висловити думку, що наразі говорити про належне наукове забезпечення діяльності практичних підрозділів дуже важко, а то і зовсім недоречно, перш за все, це пов'язано з політичною та економічною нестабільністю нашої держави та, як наслідок, занадто мало уваги приділяється нашими високопосадовцями питанням належного фінансування наукових проектів, розробок, які б сприяли оптимізації процесу розслідування та їх подальшого впровадження.

Ще одним не менш важливим напрямом криміналістичного забезпечення є науково-методичне його спрямування, що знайшло своє відображення у роботах В. П. Бахіна, В. І. Галагана, І. В. Гори, В. К. Лисиченка^{[231] [232] [233]. Варто зазначити, що основним недоліком названого виду забезпечення є те, що нині наукою розроблена значна кількість тактичних прийомів і рекомендацій щодо проведення окремих слідчих дій і здійснення розслідування взагалі, проте лише в окремих випадках зазначені розробки доводяться до безпосередніх споживачів - практичних працівників.}

Вивчаючи погляди вчених, котрі займалися дослідженням питання науково-методичного забезпечення, його можна визначити як створення умов для запровадження досягнень науки і техніки в практику, що охоплює апробацію, уточнення умов і порядку застосування, розробку методичних рекомендацій чи інструкцій, підготовку користувачів тощо¹.

В. П. Бахін та В. К. Лисиченко визначають основні напрями взаємодії науки з практикою, з яких випливають функціональні завдання науково-методичного забезпечення як зв’язуючої ланки між ними: 1) аналіз результатів науково-дослідних розробок, присвячених пристосуванню досліджень природничих, технічних та інших галузей науки до цілей розкриття, розслідування й попередження злочинів, перевірки їх новизни та ефективності у процесі провадження слідчих дій і судових експертиз; 2) розробки рекомендацій з питань застосування конкретних наукових прийомів, методів і технічних засобів, а також окремих різновидностей криміналістичних та інших спеціальних знань, що розширюють пошуково-пізнавальні можливості слідчих органів і сприяють підвищенню якості їх діяльності; 3) створення умов для оперативного надходження повноцінної інформації про науково-технічні досягнення до практичних органів і забезпечення оптимізації їх застосування¹. Також необхідно відмітити, що, на їхню думку, науково-методичне забезпечення включає в себе два напрями: а) розробку засобів, прийомів і методів виявлення, фіксації, дослідження і використання доказової інформації і створення необхідних умов для відтворення і застосування практикою наукових рекомендацій; б) цілеспрямовану діяльність відповідних структур і органів щодо більш активного й оптимального використання таких рекомендацій^{[234] [235].}

В. І. Галаган визначає науково-методичне забезпечення як систему науково визначених напрямів діяльності, на кожному з яких здійснюється відповідний комплекс заходів, що сприяють оптимізації здійснення кримінально-процесуальної діяльності. На його думку, ці напрями можуть бути об'єднані у дві великі групи: наукове і методичне забезпечення. До наукового забезпечення належать: а) визначення проблем, які мають місце в практичній діяльності і вимагають наукового дослідження та розробки; б) апробація розробки, визначення рівня її наукової корисності; в) встановлення значущості розробки, можливості її використання для пошуку, збирання, фіксації, оцінки доказів, їх використання в процесі доказування; г) впровадження розробки у практичну діяльність, визначення форми її реалізації.

Методичне забезпечення прямо залежить від наукового і полягає у реалізації отриманого наукового результату шляхом: а) розгляду результатів наукової розробки в компетентному відомстві, розробки, апробації і затвердження інструкції про порядок впровадження її результатів у практичну діяльність; б) надсилання у придатній формі (інструкція, інформаційний лист, огляд тощо) рекомендацій у практичні підрозділи щодо впровадження розробки в розслідування злочинів, встановлення термінів її реалізації та контролю виконання; в) доведення сутності наукової розробки до широкого кола практичних працівників завдяки опублікуванню її результатів у збірниках наукових статей, методичних посібниках, підручниках, монографіях тощо¹.

Відповідно до результатів опитування, проведеного А. Б. Марченком, 15,2% слідчих вважає, що неналежно організоване науково-методичне забезпечення розслідування є однією із обставин, які сприяють виникненню слідчих помилок^{[236] [237]. Наслідком допущення останніх є втрата доказів, нерозкриття кримінального правопорушення, складнощі у проведенні слідчих дій, закриття кримінального провадження, зупинення провадження у кримінальній справі тощо. У цьому випадку, на думку А. В. Іщенка та А. Б. Марченка, для того, щоб діяльність слідчих була результативною, їх необхідно забезпечити не тільки відповідною матеріально-технічною базою, але й науково- методичними рекомендаціями. Це особливо важливо на сучасному етапі функціонування слідчих підрозділів, оскільки змінилося кримінальне законодавство, у стадії докорінної зміни й процесуальне[238].}

Отже, підводячи підсумок, можна зазначити, що наразі розробка проблем криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування кримінальних правопорушень має важливе як теоретичне, так і практичне значення, оскільки більшість із зазначених проблем й досі залишаються недостатньо вивченими або нерозглянутими взагалі, а визначення його тлумачення залишається дискусійним та у вітчизняній криміналістичній науці остаточно невизначеним. Низка авторів, які займалися дослідженням вказаної проблематики, визначали його по-різному у відповідності до своїх наукових поглядів. Відсутність однозначності у трактуванні згаданого поняття створювало певні перешкоди у процесі його вивчення та реалізації його завдань на практиці. Тому розробка концептуальних положень категорії криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування кримінальних правопорушень як окремого наукового напрямку наразі є необхідним, відображає потреби практики і у результаті збагачує її науковими та дієвими положеннями, практичними рекомендаціями, які уможливлюють удосконалення практичної діяльності.

Відповідно, зміст криміналістичного забезпечення можна розкрити через цілеспрямовану діяльність вчених-криміналістів та практиків по розробці нових, пристосуванні наявних криміналістичних засобів, їх подальше впровадження у практику розслідування злочинів з метою найбільш оптимального вирішення її завдань, а також підготовка кадрів для практичних підрозділів правоохоронних органів з урахуванням особливостей змісту злочинної діяльності та сучасних напрямів у виявленні та розслідуванні злочинів.