Криміналістичне забезпечення як наукова категорія та практична діяльність

Вивчаючи потреби сучасної практики як одного із найбільш предметних і чітких показників необхідності удосконалення повсякденної діяльності, ми маємо змогу виявляти відповідні прогалини у роботі працівників практичних підрозділів щодо розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, що, перш за все, виявляються у відсутності практичних навичок використання технічних засобів, невмілому застосуванні тактичних прийомів, недостатньому рівні отриманої теоретичної підготовки під час навчання тощо та визначати шляхи усунення конкретних недоліків, аби забезпечити реалізацію завдань кримінального судочинства. З цього приводу А. В. Іщенко цілком правомірно зазначає, що у цих випадках наука криміналістика має займатися не тільки теоретичним обґрунтуванням практичної діяльності, а й реалізовуватись у створенні необхідних умов для використання досягнень науки і техніки, методів та методик на практиці. Тобто, на його думку, криміналістика, окрім інших завдань, має виконувати й функцію криміналістичного забезпечення практичної діяльності, вирішуючи також комплексні завдання, притаманні для декількох різних видів діяльності. Криміналістичне забезпечення розглядається ним не просто як результат розвитку науки, а як цільова діяльність, котра полягає у вивченні потреб практики, розробці засобів їх вирішення і здійсненні заходів з їх впровадження у практику^[163].

Більшість вчених зазначають, що відсутність єдності точок зору з приводу поняття та змісту криміналістичного забезпечення пояснюється новизною вказаної проблематики і

консервативністю поглядів на неї деяких вчених, які не враховують або вузько предметно трактують соціальні функції і завдання криміналістики в сучасних умовах боротьби зі злочинністю. Однак, В. В. Матвієнко вважає не зовсім коректним стверджувати, що проблема криміналістичного забезпечення, у тому числі слідчої практики, є для криміналістики новою. Він зазначає, що практично всі дослідники криміналістичних проблем протягом багатьох років в тій чи іншій мірі займалися криміналістичним забезпеченням практики. Адже вивчення переважної більшості проблем, які стосуються використання криміналістичних знань у боротьбі зі злочинністю, мають безпосереднє відношення до теми, що розглядається. Це стосується, наприклад, можливостей використання функціональних ознак зовнішності людини в розслідуванні злочинів чи застосування передового досвіду в слідчій практиці, окреслення потреб слідчої практики, встановлення ролі принципу раптовості в розслідуванні, висвітлення специфіки наукового криміналістичного забезпечення слідчої тактики чи особливостей організації та проведення досліджень проблем судово-експертної діяльності, спрямованих на забезпечення практики бороть би зі злочинністю науково обґрунтованими, перевіреними, ефективними техніко- криміналістичними прийомами, засобами та методами¹.

Важко не погодитись із висловленою думкою В. В. Матвієнка, проте все ж таки більшість проблем криміналістичного забезпечення розкриття та розслідування кримінальних правопорушень наразі залишаються не в достатній мірі вивченими, що, у свою чергу, іноді не дає можливості вирішити поставлене питання без використання комплексу розроблених криміналістичних засобів та методів^{[164] [165].}

Підтвердженням цьому слугує достатньо велика кількість розмов, що велися та й ведуться донині навколо проблематики криміналістичного забезпечення процесу розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, проте лише одиниці мають чітке уявлення про зміст вказаного поняття, що саме воно в себе включає, а також даними вивчення слідчої практики.

Також та обставина, що й досі у криміналістичних словниках відсутнє єдине визначення криміналістичного забезпечення, значно ускладнює процес його вивчення і дослідження, а також не сприяє розробці ефективних рекомендацій по боротьбі з протиправними діяннями. З цього приводу Ю. В. Гаврилін, О. Ю. Головін та І. В. Тішутіна зазначають, що відсутність єдиного підходу до визначення основних криміналістичних понять і термінів ускладнює сприйняття навчального матеріалу, використання розроблених криміналістикою рекомендацій у правоохоронній практиці¹.

Звичайно, появі нового терміну у тій чи іншій галузі знання передує значна робота щодо його обґрунтування, окресленню змісту, визначенню поняття, оскільки, як зазначають А. В. Іщенко та С. В. Павлов, криміналістика, виконуючи комунікативну функцію, повинна не просто обмежуватися «ін’єкціями» у практичну сферу певних порцій нової інформації. Вона повинна відповідати за те, щоб ця інформація була зрозумілою практику, ефективно засвоювалася^{[166] [167]. Саме для реалізації вказаної функції криміналістичної науки, з метою подальшого обґрунтування категорії криміналістичного забезпечення, визначення його змісту та власне самого поняття, ми визнали за доцільне звернутися до окремих методичних підходів, розроблених В. Я. Радецькою, відповідно до яких необхідно здійснювати введення нових термінологічних одиниць у наукових дослідженнях[168]. На їх основі ми, власне, й зробимо спробу довести необхідність та право на існування криміналістичного забезпечення як окремої наукової категорії.}

«Забезпечення» являє собою загальне широке наукове поняття, яке стимулює діяльність і є її структурним компонентом, що передує іншим структурним елементам предметно-перетворюючої діяльності, наприклад, слідчої, господарської, політичної, коли перед ухваленням рішення суб'єкт обов'язково одержує якусь порцію інформації ззовні¹. «Забезпечення» може трактуватися й як надання достатніх матеріальних ресурсів, необхідних для життя, або ж забезпечити чимось у достатній кількості, зробити цілком можливим, дієвим, реально виконуваним^{[169] [170] [171].}

З логічної точки зору, слово «забезпечення» у філософії, теорії пізнання та інших галузях знань не визначено і при використанні сутність його змісту не розкривається. Між тим, згідно з правилами логіки використання загальних (збірних понять) потребує конкретизації функціональної значущості відносно мети застосування або визначення конкретно охоплюваних ним об'єктів при визначенні напрямків використання^[172].

Так, забезпечення в інформатиці - це сукупність методів, засобів і заходів, направлених на автоматичну обробку даних за допомогою обчислювальної техніки^[173]; соціальним забезпеченням

визначається система заходів, пов’язаних із задоволенням специфічних потреб немолодих людей та інвалідів, і спрямованих на відновлення і збереження їх соціальних зв’язків і відносин, активне сприяння в здійсненні, захисті прав цих категорій населення¹; забезпечення суб’єктивних прав громадян

визначається як гарантування правомірного використання індивідом своїх прав і свобод, на відміну від їх охорони, спрямоване на створення ефективних умов їх реалізації^{[174] [175].}

У правознавстві термін «забезпечення» як і сам процес, що визначається ним, розглядається, в основному, двояко. По-перше, правова діяльність виступає як суб’єкт забезпечення суспільних відносин. Так, наприклад, у цивільному праві важливе значення надається забезпеченню позову та забезпеченню виконання зобов’язань^[176]. В адміністративному праві певне значення мають заходи адміністративно-процесуального забезпечення

громадської безпеки^[177]. У кримінально-виконавчому праві згадуються засоби кримінально-правового забезпечення належної роботи виправно-трудових установ^[178]. Кримінологія спеціально досліджує питання інформаційного забезпечення профілактики злочинів¹. По-друге, правова діяльність представляється сама як об'єкт всебічного забезпечення. Найбільш характерною, з цієї точки зору, виступає слідча діяльність як різновид правової діяльності.

Термін «забезпечення» у юридичному значенні можна розглядати в двох аспектах, а саме унормування певного порядку діяльності суб'єктів суспільних відносин, по-перше, і передбачені законом чи вироблені практикою сукупності заходів, спрямованих на удосконалення або покращення функціонування будь-чогось за певних умов.

Семантичні аспекти і тлумачення «забезпечення» з лінгвістичних позицій дозволяє розглядати його як вид діяльності, як систему напрямків чи певні заходи, цілеспрямовані на покращення чи удосконалення чогось конкретного.

Таким чином, термін «забезпечення» як номінативну одиницю мови припустимо розглядати в теоретичному значенні як сукупність засобів, інструментів, застосованих для вирішення певних завдань, а також умов, які сприяють процесу їх вирішення, і в практично-функціональному значенні - як сукупність напрямків створення зазначених вище засобів та умов, визначення порядку і правил їх апробації, впровадження і застосування у практичних сферах діяльності.

Під забезпеченням у широкому розумінні щодо розслідування кримінальних правопорушень, виходячи з наведеного його тлумачення, належить розуміти систему відповідно наукових і практичних напрямків його оптимізації, а також розробки і прийняття певних рішень і заходів у процесі діяльності органів досудового розслідування при провадженні в конкретних кримінальних справах^{[179] [180].}

В юридичній літературі досить пильна увага приділяється розрізненим аспектам забезпечення діяльності щодо розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, а саме процесуальному, оперативному та іншим видам забезпечення, хоча по суті їх зміст у повній мірі ще й досі залишається невизначеним. Проте, однозначним є те, що криміналістичне забезпечення необхідно відрізняти від процесуального, під яким в основному вбачається вимога слідчого надати необхідну інформацію, якою він не володіє, процесуальними засобами (виносить постанову, направляє окрему вимогу). Криміналістичне ж забезпечення визначається як непроцесуальна форма використання знань, якими адресат не володіє¹.

Отож, як видно з наведеного вище, поняття «забезпечення» досить широко використовується не лише в юридичній науці, але й в інших галузях наукового знання. Якщо розглядати забезпечення крізь призму діяльності, спрямованої на розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, то тут мова йтиметься, власне, про криміналістичне забезпечення, оскільки, як нами вже попередньо було визначено, засоби, методи, прийоми роботи з доказами, необхідні для здійснення вказаного виду діяльності, розробляються криміналістичною наукою. Необхідність введення нової моделі терміна, криміналістичного забезпечення, досить очевидна, а факт відсутності іншої номінальної норми, яка б розкривала сутність поняття, не викликає сумнівів.

Виникнення та розвиток криміналістичного забезпечення, як зазначає Е. К. Горячев, було визначено, перш за все, потребами практики розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, різкою негативною зміною криміногенної обстановки в країні. Труднощі адаптації правоохоронних органів до нових умов діяльності наполегливо потребували удосконалення форм та методів їх роботи, розробки та реалізації адекватних організаційних, правових, науково-технічних заходів боротьби зі злочинністю. Не випадково розробка цієї проблеми помітно активізувалася в кінці 80-х - на початку 90-х років минулого століття. Цьому, в основному, сприяли і рівень розвитку теоретичних основ криміналістики^{[181] [182].}

Аналіз наведеної проблематики в історичному аспекті та сучасного стану її розробки дає можливість визначити не лише її генезис, але й вплив певних факторів на її розвиток, що має важливе значення для її подальшого дослідження.

Початок наукової розробки та включення у науковий обіг поняття «криміналістичне забезпечення», на думку деяких вчених-криміналістів, було покладено В. Г. Коломацьким, котрий ще у 1979 році підготував та видав у Академії МВС СРСР відповідну лекцію. В ній він вперше наводить визначення криміналістичного забезпечення, яке пізніше, з певними корективами, було відображено у підручнику з криміналістики. На його думку, криміналістичне забезпечення являє собою систему: «внедрения в практическую деятельность должностных лиц, подразделений, служб и органов внутренних дел по охране общественного порядка и борьбе с преступностью криминалистических знаний, воплощенных в умении работников использовать научные, методические и тактические криминалистические рекомендации, технико­

криминалистические средства и технологии их применения в целях предотвращения, раскрытия и расследования преступлений»^[183].

Аналізуючи визначення криміналістичного забезпечення, запропоноване В. Г. Коломацьким, можна стверджувати, що це, перш за все, система, що має у своїй структурі взаємопов’язані елементи, кожний із яких може бути розглянутий окремо, при цьому їх сукупність буде утворювати криміналістичне забезпечення як дієвий та цілісний механізм розкриття, розслідування та попередження кримінальних правопорушень.

Продовжуючи розробку цієї проблематики,

B. Г. Коломацький прийшов до висновку, що система криміналістичного забезпечення включає в себе три елементи: криміналістичну науку, криміналістичну освіту, криміналістичну техніку. При цьому криміналістичне забезпечення він розглядає у якості одного із елементів системи управління діяльністю органів, що здійснюють боротьбу зі злочинністю¹. Таким чином, він піддав сумнівам приналежність криміналістичного забезпечення до предмету криміналістики. З цього приводу, як зазначає Е. К. Горячев, В. Г. Коломацький висловлює думку, що криміналістичне забезпечення розслідування злочинів не є органічною частиною науки криміналістики у традиційному тлумаченні її предмету та структури. Він вважає, що її предметом є не закономірності вчинення злочину і утворення інформації про злочин та злочинця, а закономірності змісту діяльності з розслідування злочинів^{[184] [185].}

На нашу думку, є нелогічним розглядати криміналістичну науку в якості складового елемента криміналістичного забезпечення, оскільки, як, нами попередньо встановлено, останнє є однією із її категорій. Тобто, окреме не може поглинати загальне. Проте, продовжуючи розвивати ідею В. Г. Коломацького, Р. С. Бєлкін замінив елемент «криміналістична наука» на «криміналістичні знання», що, як зазначається Р. Г. Аксеновим і С.Р. Акімовим, цілком виправдано, так як інші елементи системи вже ґрунтуються на досягненнях науки, саме криміналістичне забезпечення є частиною криміналістичної науки і, як наслідок, співвідноситься з останньою як частина та ціле^[186].

Розглядаючи «криміналістичне забезпечення» як наукову категорію, та дотримуючись визначених методичних підходів для удосконалення рівня моделювання термінів, вважаємо за доцільне зробити акцент власне на певних відмінностях між терміном, поняттям та категорією, що внесе певну ясність у процес дослідження.

Так, наукова філософія розуміє категорії як загальні форми пізнавально-світоглядного ставлення людини до природи, суспільства і свого власного буття. Категорії (від грецьк. «kategoria» - висловлювання, ознака) - це універсальні форми мислення, які відображають загальні властивості і відношення об’єктивної дійсності та пізнання¹; найбільш загальні та фундаментальні поняття, що відображають суттєві, всезагальні властивості і відношення явищ дійсності і пізнання, утворились як результат узагальнення історичного розвитку пізнання та суспільної практики^{[187] [188]. Іншими словами - це результат реально- практичної взаємодії людини і світу, відображення об’єктивного в суб’єктивному. Тому вони об’єктивні за змістом і суб’єктивні (ідеальні) за формою. Вони універсальні й необхідні. Це абстракції, наповнені живим, конкретним змістом[189]. Кожна наука через свої категорії, у нашому випадку криміналістика, через криміналістичне забезпечення здійснює пізнання. Разом у сукупності вони утворюють науковий апарат (систему знань) певної науки, в якій відображаються істотні сторони предметів, процесів, явищ.}

Виражаючи суттєві зв’язки дійсності, категорії повинні бути так само рухливими, гнучкими, взаємопов’язаними, як і предмети та процеси матеріального світу. Не можна розглядати категорії науки як нерухомі, раз і назавжди дані. Кожна із категорій відображає окрему сторону об’єктивного світу.

На відміну від категорії, поняття у філософії - це форма мислення, що відображає суттєві властивості, зв’язки і відношення предметів та явищ¹. Варто відзначити, що будь-яке визначення повинно характеризувати головні сторони поняття, забезпечувати концентроване вираження його сутності. Необхідно проаналізувати поняття, виявити його головні, визначальні моменти. Кінцевим результатом повинна стати саме дефініція - точне логічне визначення, що встановлює суттєві відмінні риси предмета. Недоцільно включати у визначення другорядні характеристики та перетворювати його у просторовий опис, оскільки виникає ризик загромадження визначення дрібними деталями і зведення його до висвітлення змістовної бази.

Відповідно, термін (від лат. «terminus» - межа, кордон) - це слово або словосполучення, котре вживається з відтінком спеціального призначення; слово або словосполучення, що є назвою певного поняття якої-небудь спеціальної галузі науки, техніки, мистецтва^{[190] [191].}

Фундамент будь-якої науки становить система чітких однозначних понять і категорій. Як нами вже попередньо встановлено, поняття — це форма (спосіб) узагальнення предметів і явищ. Поняття має тим більше наукове значення, чим істотніші, змістовніші ознаки, за якими узагальнюються предмети. Категорія — це поняття, що відображає найзагальніші властивості, істотні відношення і зв'язки явищ матеріального світу (час, простір, рух, форма і зміст тощо).

Кожне поняття є певним узагальненням предмета, явища, процесу реальності, а відповідна сфера дійсності може бути відображена тільки системою понять, категорій, законів. Можливість існування однорідних понять, визначень, термінів, відсутність їхніх фіксованих значень призводять до багатозначного тлумачення одних явищ, процесів і не сприяють пізнанню об'єктивної дійсності.

Розглядаючи «криміналістичне забезпечення» як наукову категорію, слід зауважити, що межі її використання визначаються

мовою науки криміналістики, її категоріальним апаратом. Тобто, ми не пропонуємо вносити його до норм кримінального або кримінально-процесуального права, а наголошуємо на

необхідності оперування ним у межах криміналістичної науки, оскільки вказана категорія входить, як нами встановлено попередньо, саме до її предмету.

Отже, на нашу думку, провівши аналіз розрізнених наукових поглядів щодо визначення поняття криміналістичного забезпечення, останнє вважаємо за доцільне визначити як результат розвитку криміналістичної науки, цільову діяльність уповноважених згідно із законом на її здійснення органів та посадових осіб, котра полягає у всебічному вивченні потреб практики і розробці на основі одержаних результатів ефективних та допустимих засобів, методів їх вирішення та реалізації заходів з їх впровадження у практику розслідування злочинів. Вважаємо за можливе внесення наведеного вище визначення категорії «криміналістичне забезпечення» до сучасних юридичних і криміналістичних словників як усталеного та доцільного у науковому використанні.

3.3.