Поняття лісового фонду та лісових ресурсів
Ліс є одним із найважливіших компонентів рослинного світу, це могутній природний чинник, який впливає на всю природу, клімат, ґрунти, умови формування поверхневого стоку води1.
Лісами зайнято 30 % земельної площі світу, або 3,8 млрд га. Щорічно лісова рослинність поглинає 2000 млрд т двоокису вуглецю, а виділяє І50 млрд т кисню. За даними ООН, у світі щорічно вирубають до 30 млрд м[82] лісу, зменшується також рослинність океанів і морів. Зменшується споживання вуглецю рослинністю, збільшується наявність його в атмосфері, нині кількість його становить близько 0,03 %, до кінця ХХ століття вона може збільшитися до 0,04 %, а у 2020 році, за деякими підрахунками, становитиме 0,065 %, що може призвести до виникнення «парникового ефекту» — підвищення температури, особливо в полярних областях, отже, до танення криги.
В Україні ліси вкривають 15,6 % території, що становить
10 млн га. За даними державного обліку, площа лісового фонду країни становить 10782,2 тис. га (лісистість 15,6 %), у тому числі земель, покритих лісом, — 9400 тис. га. У віковій структурі лісів переважають молодняки і середньовікові та пристигаючі насадження (понад 90 % усіх лісовкритих площ). Із загального запасу насаджень, що становить 1319,9 млн м3, на стиглі насадження припадало 122,8 млн м3, з яких неможливі для експлуатації ліси
11 групи — лише 45,7 млн м3.[83] [84] Хвойні ліси обіймають 42 % загальної площі, зокрема сосна — 33 %, твердолистні — 43,3 %, у тому числі дуб — 32 %, м’яко- листні — 13,6 %, інші деревні породи — 0,5 %, чагарники — 0,4 %[85]. Як просторове розміщення, так і стан лісів пов’язані переважно із кліматичними чинниками. Назагал клімат України помірно континентальний, за винятком Південного берегу Криму, де він субтропічний. Континентальність зростає із заходу на схід, а лі- систість зменшується, становлячи 42 % у Карпатах, 26,8 % — на Поліссі, 13 % — у Лісостепу, 10,4 % — у Криму, 5,3 % — у степовій зоні. Загальна площа земель лісового фонду 4 областей Карпатського регіону становить 2,3 млн гектарів, з яких 2,1 млн вкрито лісовою рослинністю. Середня лісистість території досягає 36,7 % (Закарпатська область — 50,8 %, Івано-Франківська — 40,9 %, Чернівецька — 29,2 %, Львівська область — 28,5 %). Загальний запас деревостанів оцінюється у 0,5 млрд м3. Середній приріст на 1 гектар вкритих лісовою рослинністю земель становить 4,4 м3. Лісистість Карпат становить 40,2 %, що втричі більше, ніж у цілому в Україні. Тут зростає 70 видів деревинних і 110 видів чагарникових порід. Найбільшу площу в лісах Карпат займають смереки — 41 %, бук — 35 %, дуб — 9 %, ялиця — 4 %. Інші листяні й хвоїні породи (сосна, береза, вільха тощо) становлять близько 6 % площі всіх лісів. Основними напрямами ведення лісового господарства в гірських умовах є: заміна похідних ялинників у поясі букових та дубових лісів на корінні типи деревостанів; створення та відновлення захисних деревно-чагарникових угруповань на верхній межі лісового поясу; створення захисних лісових насаджень уздовж малих річок; розроблення високоефективних способів заліснення еродованих ділянок на стрімких схилах, кам’янистих розсипах; реконструкція порушених стихією та біотичними чинниками лісостанів, спрямована на формування змішаних багатоярусних лісів; удосконалення системи проведення рубок за рахунок збільшення частки поступових та вибіркових рубок, природозбе- режувальних технологій лісозаготівель; розвиток мережі лісових доріг (до 2010 року планується розширити мережу лісовозних доріг із твердим покриттям до 10 кілометрів на 1000 гектарів лісового фонду регіону). Відповідно до ч. І Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реформування та розвитку лісового господарства» від 18 квітня 2006 року № 208-р сучасний стан лісового господарства можна схарактеризувати так: загальна площа земель лісового фонду становить 10,8 млн гектарів, із яких вкрито лісовою рослинністю 9,5 млн гектарів, що становить 15,7 % території України. Порівняно з іншими європейськими країнами Україна відзначається: низьким середнім рівнем лісистості; істотними відмінностями лісорослинних умов, методів ведення лісового господарства, використання лісових ресурсів і корисних властивостей лісу в різних природних зонах (Полісся, Лісостеп, Степ, Українські Карпати та гірський Крим); переважно екологічним значенням лісів, половина з яких має обмежений режим використання; великою часткою лісів, включених до складу територій природо- заповідного фонду (13,7 %), що має сталу тенденцію до збільшення; багатовідомчою структурою використання лісів (для ведення лісового господарства ліси надано в постійне користування підприємствам, установам та організаціям, що належать до сфери управління різних міністерств, інших органів виконавчої влади); наявністю значної площі лісів, що зростають на радіоактивно забруднених землях. Половина лісів України належить до штучно створених і потребує посиленого догляду. Близько 0,5 млн гектарів лісів, що належали колишнім колективним господарствам, розташовані на землях запасу й перебувають у незадовільному стані (самовільно вирубуються, гинуть від пожеж, хвороб, шкідників тощо). Понад 0,4 млн гектарів полезахисних лісових смуг, які сприяють збереженню та підвищенню родючості близько 13 млн гектарів ріллі, не закріплені за землекористувачами. Згідно із Постановою Кабінету Міністрів України «Ліси України» на 2002—2015 роки» від 29 квітня 2002 року № 581 загалом стан лісів країни є задовільним. За останні 40 років площа вкритих лісовою рослинністю земель збільшилася на 31,8 %. Фактична лісистість території країни (15,6 %) є недостатньою. Для досягнення оптимальних її показників (у межах 19—20 %) слід збільшити площу лісів щонайменше на 2—2,5 млн гектарів. Це сприятиме підтриманню екологічної рівноваги практично на всій території країни, збільшенню ресурсного потенціалу лісів. За віковими групами лісові насадження становлять: молодняки — 32 %, середньовікові — 44 %, пристигаючі — 13 %, стиглі — 11 %. Запаси деревини перевищують 1,7 млрд м3. У лісах переважають хвойні й твердолистяні породи (сосна, ялина, дуб, явір, клен, ясен). Хвойні насадження займають 42 % загальної площі, зокрема соснові — 33 %, твердолистяні — 43 %. У постійному користуванні підприємств, що належать до сфери управління Держкомлісгоспу, перебуває 66 % земель лісового фонду, Мінагрополітики відповідно — 26,4 %, Міноборони — 2,2 %, МНС — 1,6 %, Мінекоресурсів — 0,8 % та ще 3 % — в інших лісокористувачів. На заповідники, національні природні парки, заказники та інші заповідні об’єкти припадає 13,9 відсотка загальної площі лісового фонду підприємств, що належать до сфери управління Держкомлісгоспу. Ліс — глобальний акумулятор живої речовини, який регулює рівень кисневого й вуглецевого балансу. Найбільші лісисті регіони світу «виробляють» близько 50 % кисню, який надходить в атмосферу. Ліси відіграють важливу роль у підтриманні підгрунтового, інфільтраційного стоку на певному рівні. Зі збільшенням лісистості в басейнах річок лише на 10 % водний сток підвищується на 10—15 мм на рік, що значно поліпшує енергетичний потенціал річок. Ліси регулюють розподіл атмосферної вологи, місцеве випаровування, стік і його характер. Для людства конче важливими є незамінні водоохоронні, водорегулювальні, протиерозійні, санітарно-гігієнічні та інші корисні функції лісів. Ліс послаблює процеси водної ерозії ґрунту й запобігає забрудненню річок та інших водойм. Завдяки фільтраційній здатності лісової підстилки і лісового ґрунту каламутність води зменшується на 60—90 %. Лісосмуги завширшки 10 м поглинають 45— 55 % розчиненого у воді аміачного азоту, 73—93 % фосфору, 2,8—4,7 % нітріту азоту. Лісосмуга значно поліпшує бактеріологічні властивості у воді більш як у 20 разів. Ліси виконують важливу функцію закріплення й охорони ґрунтів. Вони запобігають змиванню і розмиванню ґрунтів, зберігають і поліпшують їхні властивості, закріплюють рухомі піски, зупиняють утворення ярів. Розвинені кореневі системи дерев виносять на поверхню з глибоких шарів ґрунту мінеральні поживні речовини, які сприяють підтриманню і підвищенню родючості земель. У гірських районах ліси виконують протизсувальну функцію. У степовій місцевості ліси затримують поверхневий стік, зменшують швидкість вітру в приземному шарі, затримують випаровування ґрунтової вологи, оберігають поля від посухи і пилових бур. . Ліси виконують також санітарно-гігієнічні й оздоровчі функції. Радянський біолог Б. П. Токін у 1928 році відкрив властивість рослин виділяти в повітря захисні речовини — фітонциди. Серед рослин у міських насадженнях важливі види тополі, фітонциди яких вбивають збудники дизентерії. Есперементально встановлено, що в парках у повітрі міститься у 200 разів менше бактерій, ніж у повітрі міських вулиць. Один гектар хвойного лісу виділяє до 5 кг, а листяного — до 3 кг фітонцидів. Рослини лісу абсорбують забруднюючі повітря шкідливі гази, уловлюють пил, сажу, радіоактивні й інші частки, що здіймаються в повітря під час вітру, з викидами промислових об’єктів, під час руху транспорту. Лісонасадженнями з повітря уловлюється до 70 % часток пилу, які потім із дощем осідають на землю. Завдяки величезній площі листя (5—15 га на одному гектарі лісу) запиленість повітря знижується в середньому на 42 %; 1 га тополиних насаджень із 400 дерев збирає за сезон до 340 кг пилу, хвойні породи фільтрують повітря цілорічно. За останні 450—500 років площа лісів України зменшилася втричі і є найнижчою у Європі (після Молдови). Із 1880 до 1932 року площа лісів у східних областях України зменшилася з 4,8 млн га, або на 1,3 млн га, а залісення території — з 10 до 7 %. За ступенем розораності (56,9 % проти 25—30 %, як того вимагає наукова екологічна теорія) Україна в кілька разів перевищує показник європейських країн, а розораність Степу і Лісостепу в нашій державі сягає 75—85 %. Результати обчислення рівня антропогенізації лісів України вченими Інституту географії НАН України показали, що він перевищує більше 50 %. Найвищим цей показник (понад 80 %) є у степових областях, незадовільним — у лісостеповій частині України. Науковці звертають увагу на такі чинники: 1) фактична лісистість областей України на 5—9 % нижча від оптимальної, для досягнення якої за наявних темпів зростання (0,05 на рік потрібно 120 років; 2) частка лісів, що охороняються, становить лише 1—2 % від лісової площі; 3) власними лісовими ресурсами Україна забезпечує свої потреби лише на третину; 4) інтенсивність лісокористування в деяких регіонах набагато перевищує гранично допустимі норми. Згубні наслідки вирубування лісів — виникнення селевих потоків, ерозія ґрунтів і зміни клімату. Змив родючого шару ґрунту і яроутворення під впливом поверхневих і, особливо, зливових вод поширені практично по всій території України. 80 % орних земель пошкоджено ерозією, половина з них — середньо- і силь- ноеродовані землі. Це означає, що на таких землях змито від третини до половини родючого шару ґрунту; змив лише одного сантиметра його зменшує врожай зернових на 2 ц/га. Основними причинами виникнення проблем лісового господарства є: недосконалість фінансово-економічного механізму розвитку лісового господарства та податкової бази, яка не враховує довгостроковості у вирощуванні лісу; багатовідомча система управління лісами; недоцільне поєднання лісогосподарськими підприємствами функцій з ведення лісового господарства та переробки деревини; відсутність економічного механізму стимулювання запровадження природозбережувальних технологій або їх елементів; значний обсяг незаконних рубок, недосконалий перерозподіл земель лісового фонду; зростання техногенного навантаження на лісові екосистеми (ч. ІІ Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реформування та розвитку лісового господарства» від 18 квітня 2006 року № 208-р). Шляхи та способи розв’язання проблем лісового господарства полягають у проведенні його реформування із використанням позитивного вітчизняного та міжнародного досвіду, у поєднанні заходів державної підтримки та впровадження ринкового механізму, у збереженні лісів переважно у державній власності. Удосконалення системи ведення лісового господарства передбачає: забезпечення екологічно зорієнтованого та комплексного використання лісових ресурсів з урахуванням їх ландшафтного і водорегуляційного значення, перегляд принципів розподілу лісів за екологічним і господарським значенням залежно від виконуваних ними функцій, розроблення методики кадастрової оцінки лісів, зменшення обсягів суцільних рубок, заміна їх на поступові й вибіркові, зокрема в зелених зонах населених пунктів; збереження біологічного розмаїття лісів; інвентаризацію й оптиміза- цію територій і об’єктів природо-заповідного фонду на землях лісового фонду; забезпечення захисного лісорозведення на державному рівні шляхом інвентаризації полезахисних лісових смуг, закріплення їх за землекористувачами, відновлення роботи агролісомеліоративних служб; законодавче врегулювання питань цільового виділення земель під захисне лісорозведення; забезпечення державної підтримки створення захисних насаджень та полезахисних лісових смуг на еродованих землях, що перебувають у приватній і комунальній власності; вдосконалення системи лісокористування (вік, види, способи рубок та планування їх) у розрізі природних зон; здійснення лісогосподарських заходів з урахуванням регіональних еколого-економічних та соціальних особливостей, зокрема запровадження технології гірських лісозаготівель на основі використання природозбережувальних систем машин і механізмів, заміна похідних ялинників на корінні дере- востани, проведення робіт на радіоактивно забруднених територіях, спрямованих на реабілітацію лісів, постійний радіологічний моніторинг, створення та вирощування стійких до екстремальних природних умов Степу лісових біогеоценозів з урахуванням необхідності переведення господарювання на ландшафтно- екологічні принципи; поліпшення наукового та кадрового забезпечення; впровадження інформаційних технологій і вдосконалення системи інформаційного забезпечення; удосконалення системи лісовпорядкування, інвентаризації і моніторингу стану лісів на основі геоінформаційних технологій; посилення функцій і ролі державної лісової охорони, затвердження Положення про державну лісову охорону з урахуванням норм Лісового кодексу України у новій редакції; розвиток лісової інфраструктури (дороги, мости, підпірні стінки, гідротехнічні споруди тощо). Ефективне використання лісових ресурсів передбачає: запровадження порядку реалізації заготовленої деревини на конкурсних засадах через аукціони і торги для формування прозорого ринку деревини; визначення заготівлі деревини як кінцевої фази ведення лісового господарства; поступову реструктуризацію неефективних лісогосподарських підприємств шляхом їх відокремлення і створення деревообробних державних підприємств (філіалів) та реалізація їм деревини на ринкових умовах з урахуванням особливостей природних зон; запровадження системи контролю (сертифікатів) походження лісопродукції для забезпечення захисту ринку від незаконно отриманої деревини; гармонізацію національних стандартів у сфері лісового господарства з відповідними міжнародними стандартами. На основі Концепції передбачається здійснити коригування Державної програми «Ліси України» на 2002—2015 роки, в результаті чого до 2010 року буде забезпечено лісовідновлення на площі 0,37 млн гектарів, лісорозведення (створення нових лісів) — 0,3 млн, лісозахисні заходи — 1,9 млн, лісовпорядні роботи — 7,6 млн гектарів. Загальна площа лісів зросте на 3 %, а запас де- ревостанів — на 13 %. До 2015 року площа лісів збільшиться на 1 млн гектарів і становитиме 10,5 млн гектарів. Лісистість території становитиме 17,4 %, запас деревини зросте на 170 млн м3 і становитиме близько 2 млрд м3. Правовідносини, пов’язані з використанням земель лісового фонду, регулюються Лісовим Кодексом (у новій редакції від 8.02.2006 року), Земельним Кодексом, Законами України «Про природо-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року, «Про плату за землю» від 27 лютого 1991 року, «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 року, Указом Президента України «Про Положення про Державний Комітет Лісового господарства України» від 14 серпня 2000 року №969, Постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Державної програми "Ліси України" на 2002—2015 роки» від 29 квітня 2002 року № 581, Постановою Кабінету Міністрів «Питання удосконалення управління лісовим та мисливським господарством» від 26 квітня 2007 року № 678, Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реформування та розвитку лісового господарства» від 18 квітня 2006 року № 208-р, Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про утворення міжвідомчої робочої групи з питань реформування лісового господарства» від 12 січня 2007 року № 6-р та іншими документами, зокрема, Листом Державної податкової Адміністрації України «Про особливості адміністрування збору за спеціальне використання лісових ресурсів у 2007 році» від 26.01.2007 року № 1367/7/15-0817. Згідно зі ст. 1 ЛК, ліс — тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність із відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’ язані у своєму розвитку, впливають одне на одне і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Лісовий фонд України становлять всі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, всі ліси перебувають під охороною держави. Ст. 4 встановлює, що до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менша як 0,1 гектар. До лісового фонду України не належать: зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках. Їхній режим регулюється Правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затвердженими Наказом Мінбуду України від 10.04.2006 року. Ліси України залежно від їхнього екологічного і соціально- економічного значення та від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії (ст. 39 ЛК): 1) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції); 2) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції); 3) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо); 4) експлуатаційні ліси. Поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій проводиться в порядку, що встановлюється Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду». Під час поділу лісів на відповідні категорії встановлюються межі лісових ділянок кожної категорії. Межі лісових ділянок, визначених для віднесення до однієї з категорій, проводять за природними межами, квартальними просіками, лініями зв’язку й електромереж та іншими чітко визначеними на місцевості розмежувальними лініями. У лісах можуть бути виділені особливо захисні лісові ділянки з режимом обмеженого лісокористування. Особливо захисні лісові ділянки виділяються органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за поданням лісовпорядних організацій і погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Крім поняття «ліс» слід вирізняти поняття «лісові ресурси», якими є деревні, технічні, лікарські й інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються в процесі формування лісових природних комплексів. До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів (здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ, захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо), що використовуються для задоволення суспільних потреб. Із поняттям лісу пов’язане суміжне поняття — рослинний світ[86] як сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворень на певній території. При цьому законодавство України про рослинний світ, як зазначено у ст. 2 Закону «Про рослинний світ», регулює суспільні відносини у сфері охорони, використання та відтворення дикорослих та інших судинних рослин несільсько- господарського призначення. У навчальній літературі останніх років обґрунтовується необхідність розмежування понять та природних об’ єктів — «ліс» і «рослинний світ». Зокрема зазначається, що до основних видів рослинного світу з позиції його правового регулювання слід віднести: природні лісові ресурси; природну рослинність, що не належить до лісових ресурсів; рослинність сільськогосподарського призначення. У Законі України «Про рослинний світ» дається визначення поняття «об’єкти рослинного світу» — це дикорослі та інші судинні рослини несільськогосподарського призначення, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угруповання. Своєю чергою, природні рослинні ресурси за своєю екологічною, господарською, науковою, оздоровчою, рекреаційною цінністю та іншими ознаками поділяють на природні рослинні ресурси загальнодержавного та місцевого значення (ст. 4 Закону). До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать: а) об’єкти рослинного світу у межах: внутрішніх морських вод і територіального моря, континентального шельфу та виняткової (морської) економічної зони України; поверхневих вод (озер, водосховищ, річок, каналів), що розташовані і використовуються на території більш як однієї області, а також їхніх приток усіх порядків; природних та біосферних заповідників, національних природних парків, а також заказників, пам’яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам’ яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення; б) лісові ресурси державного значення; в) рідкісні й такі, що перебувають під загрозою зникнення, судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також гриби, види яких занесені до Червоної книги України; г) рідкісні й такі, що перебувають під загрозою зникнення, та типові природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Аналіз цієї та інших норм Закону України «Про рослинний світ» дає підстави вважати, що ліс є складовим об’єктом рослинного світу. 7.2.