Стаття 64. Розгляд та вирішення справи із заслуховуванням учасників адміністративного провадження

1. Учасник адміністративного провадження має право бути вислуханим адміністративним органом до прийняття рішення в справі, якщо таке рішення за своїм характером може негативно вплинути на права, свободи або інтереси учасника, крім випадків, передбачених цим Законом.

Право бути вислуханим реалізується шляхом надання особою адміністра­тивному органу своїх пояснень та заперечень у письмовій чи усній формі.

2. Заслуховування не проводиться, якщо:

1) необхідно вжити негайних заходів для запобігання заподіянню шкоди чи для захисту публічних інтересів;

2) відповідно до закону вимагається негайне прийняття рішення;

3) прохання заявника є очевидно безпідставним.

Предмет регулювання

1. Стаття регламентує загальне право учасників адміністра­тивного провадження бути вислуханим адміністративним органом до прийняття рішення, а також випадки, коли заслуховування не проводиться.

Цілі статті (мета норми)

2. Норми статті спрямовано на забезпечення реалізації ключового процедурного права учасників адміністративного провадження — бути вислуханим адміністративним органом для врахування їх пози­ції при вирішенні справи.

Правова основа коментованого положення

3. Правову основу коментованого положення складає насамперед принцип гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні (стаття 18 ЗАП).

І оскільки тут ідеться про реалізацію права особи бути вислуха­ною, то ці норми ґрунтуються на відповідних нормах м’якого права Ради Європи, зокрема, Резолюції (77) 31 Комітету Міністрів Ради Європи «Про захист особи відносно актів адміністративних органів», за яким право бути вислуханим стосується «будь-якого адміністра­тивного акта, який за своїм характером може несприятливо впли­вати на права, свободи або інтереси особи»^[69].

Визначення термінів

4. «Заслуховування» — правовий механізм, що полягає у наданні особою — учасником адміністративного провадження адміністратив­ному органу своїх пояснень та заперечень у справі, в письмовій чи усній формі, а також доказів у справі.

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

5. Сутність та суб’єкти права бути вислуханим.

Коментоване право учасників адміністративного провадження передбачає, що відповідній особі надається можливість бути вислу- ханою в ході адміністративного провадження: вона може надавати факти та аргументи і, там, де це прийнятно, пред’явити докази. Відповідна особа, таким чином, матиме змогу взяти участь у про­вадженні щодо прийняття адміністративного акта і належно реа­лізувати та при потребі захистити свої права, свободи та законні інтереси.

Термін «право бути вислуханим» не варто розуміти буквально. Відповідна особа може представити свою справу в письмовій або усній формі, залежно від того, що є більш прийнятним^[70]. Такий підхід знайшов своє закріплення у абзаці другому частини 1 коментованої статті. Отже, особа подає свої пояснення та заперечення у письмовій (включаючи засоби електронної комунікації) чи усній формі.

Це право «застосовується тільки до адміністративних актів, які за своїм характером несприятливо спливають на права, свободи або інтереси відповідної особи. Якщо рішення має бути прийняте за отриманою заявою особи і передбачається її повне задоволення, то немає необхідності у наданні права бути вислуханим»^[71].

6. Правом бути вислуханим володіють усі учасники адміністра­тивного провадження: як адресат, так і заінтересовані особи. Серед адресатів це право набуває особливої ваги у провадженнях, розпо­чатих ex officio адміністративним органом щодо осіб, проти яких або стосовно яких ініційовано таке провадження. Якщо ж провадження розпочате за заявою особи у сфері надання адміністративних послуг, то ним можуть користуватись як заявник для викладення додатко­вих аргументів та подання доказів, так і заінтересовані особи.

7. Розмежування заслуховування учасників від слухання в адмі­ністративній справі.

Учасники адміністративного провадження мають суб’єктивне право бути вислуханими адміністративним органом, і таке заслухо­вування треба чітко відмежувати від схожого за звучанням «слу­хання», яке врегульоване статтями 68-70 ЗАП.

По-перше, варто наголосити, що заслуховування учасників адміністративного провадження є їх правом, а слухання — однією з форм адміністративного провадження, або ще точніше — одним з можливих елементів (інструментів) у ході адміністративного прова­дження. Фактично у цій статті деталізовано передбачене пунктом 4 частини 1 статті 29 ЗАП право особи «бути вислуханою з питань, що є предметом адміністративного провадження до прийняття адмі­ністративного акта, який за своїм характером може негативно впли­нути на права, свободи або інтереси особи — надавати пояснення у будь-якій формі, а також подавати докази, заперечення проти пояс­нень, доводів, а також клопотань інших учасників адміністративного провадження».

По-друге, заслуховування учасників адміністративного про­вадження може проводитися не лише при проведенні слухання в адміністративній справі, а й при застосуванні двох інших форм: негайного (невідкладного) розгляду при особистому зверненні та розгляду у письмовому провадженні.

По-третє, якщо заслуховування учасників повинно проводитись у переважній більшості адміністративних проваджень, то слухання судового типу — як абсолютно виняткове, у разі необхідності за наявності підстав, передбачених законодавством.

8. Підстави, за яких заслуховування учасників не проводиться. Право бути вислуханим не є абсолютним і обмежується прин­ципом ефективності публічного адміністрування. «Якщо немає можливості відкласти прийняття адміністративного акта, не треба вислуховувати відповідну особу. Те саме стосується інших випадків та мотивів, які стосуються справи, щодо неможливості або нереаль­ності вислухати справу. Вислуховування відповідної особи може в деяких випадках надмірно затягувати адміністративну процедуру, і в публічних інтересах, щоб така діяльність адміністрації здійснюва­лася належно»^[72].

Базуючись на цитованій позиції, частина друга коментованої статті встановлює три підстави, за яких заслуховування учасників адміністративного провадження не проводиться:

1) у випадках, коли адміністративному органові необхідно вжити негайних дій для запобігання шкоді чи для захисту публічних інтересів.

2) відповідно до закону вимагається негайне прийняття рішення. Наприклад, згідно з пунктом 8 Постанови Кабінету Міні­стрів України від 24 вересня 2008 року «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини»^[74], якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров’ю дитини, орган опіки та піклування, якому стало відомо про це, приймає рішення про негайне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють;

3) прохання заявника є очевидно безпідставним. У певних випадках при ознайомленні з поданою заявою адміністративний орган може з’ясувати очевидну безпідставність заявлених вимог та неможливість їх задоволення. Наприклад, товариство з обмеженою відповідальності подає заяву на видачу ліцензії на ведення певного виду діяльності, яке за законом може здійснюватись лише повними товариствами. У цій ситуації заслуховування заявника не прово­диться з огляду на неможливість задоволення його вимог.

Ще чіткіше ця ж підстава може ілюструватися прикладами, які в законодавстві деяких зарубіжних країн називають «абсурдними заявами» тощо. Тобто коли з заяви видно очевидну неадекватність прохання.

7. Крім того, з норми коментованої статті прямо випливає, що адміністративний орган може не проводити заслуховування, якщо передбачається прийняття сприятливого (позитивного) адміністра­тивного акта, який не зачіпає прав та законних інтересів інших осіб. Така норма базується на раціональному положенні цитованої вище Резолюції (77) 31 Комітету Міністрів Ради Європи «Про захист особи відносно актів адміністративних органів», за яким право бути вислуханим стосується «будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи»^[75].

8. Також, оскільки право бути вислуханим є суб’єктивним дис­позитивним правом особи — учасника адміністративного прова­дження, така особа може з різних мотивів відмовитись від такого заслуховування.