Стаття 42. Порядок обчислення строків

1. Адміністративне провадження здійснюється з дотриманням строків, що обчислюються днями та місяцями. Строк може визначатися також вказівкою на подію, яка неодмінно повинна настати.

2. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календар­ної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

3. Строк не вважається пропущеним, якщо необхідні для розгляду справи документи були відправлені поштою чи передані іншими засобами телекомуні­каційного зв'язку до його закінчення.

4. Днем закінчення строку вважається день, на який припадає останній день визначеного строку. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихід­ний або неробочий день, днем закінчення строку вважається перший робочий день, що настає за святковим, вихідним або неробочим днем.

Строк, який обчислюється місяцями, закінчується у відповідне число ос­таннього місяця строку. Якщо кінець строку, який обчислюється місяцями, при­падає на місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день такого місяця.

Строк, який становить менше десяти днів, обчислюється робочими днями, а десять і більше днів — календарними, якщо інше не встановлено законом.

5. Пропущений із поважних причин строк, встановлений законом, може бути поновлений, а строк, встановлений адміністративним органом, — продовжений адміністративним органом за клопотанням особи.

Предмет регулювання

1. Положення статті встановлюють правила, якими слід керу­ватися, щоб правильно розрахувати тривалість строків, які засто­совуються під час адміністративного провадження, і момент їх закінчення.

Правила коментованої статті застосовуються для обчислення як строків адміністративного провадження, так і процедурних строків.

Цілі статті (мета норми)

2. Інститут строків має дуже важливе значення, оскільки він сприяє досягненню юридичної визначеності в адміністративній про­цедурі (якби не було строків, стан юридичної невизначеності збері­гався би протягом необмеженого часу), а також стимулює учасників адміністративного провадження добросовісно ставитися до виконання своїх обов’язків (пропущення строку може мати негативні наслідки для того, хто його пропустив).

Правова основа коментованого положення

3. Правову основу коментованого положення становить насампе­ред принцип своєчасності і розумного строку (стаття 14 ЗАП).

Визначення термінів

4. Строки адміністративного провадження — це встановлені зако­нодавством строки, протягом яких має бути розглянуто і вирішено адміністративну справу.

Процедурні строки — це встановлені законом або адміністратив­ним органом строки, у межах яких вчиняються процедурні дії.

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

5. Види строків в адміністративному провадженні.

З частини першої коментованої статті випливає, що за способом обчислення є такі строки адміністративного провадження:

1) ті, що обчислюються місяцями;

2) ті, що обчислюються днями;

3) ті, що обчислюються вказівкою на подію, яка має неодмінно настати.

Така класифікація має важливе значення для визначення моменту закінчення перебігу строку.

Водночас деякі процедурні строки можуть визначатися також годинами або навіть роками.

6. Визначення початку перебігу строку.

Щоб визначити, коли закінчується певний строк, слід відповісти на питання, коли він починає свій перебіг.

Частина друга коментованої статті визначає початок перебігу строку. Перебіг строку починають відраховувати з нуля годин наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок, незалежно від того, який день наступатиме після визначеної дати або настання події — робочий, вихідний, святковий чи інший неробочий день.

Наприклад, якщо адміністративний акт був доведений до відома особи 1 березня, то перебіг тридцятиденного строку на подання скарги починається з 2 березня. Водночас зауважимо, що це правило не перешкоджає подати скаргу і в сам день доведення до відома — тобто 1 березня.

Якби ми вели розрахунок початку перебігу строку з самого дня, з яким пов’язано його початок, то такий день був би неповним, а отже, фактично строк був би коротшим, від того, що визначений законом.

7. Визначення закінчення перебігу строку.

Визначення часу закінчення строку залежить від того, у яких часових одиницях його визначено — у днях, місяцях, роках чи вка­зівкою на подію, що неодмінно повинна настати.

Якщо перебіг строку визначено днями, то він закінчується в останній день цього строку. Наприклад, якщо адміністративний акт було доведено до відома особи 1 березня, перебіг строку на подання скарги почався з 2 березня (включно), то тридцятиденний строк на подання такої скарги закінчиться 31 березня (включно).

Якщо строк визначений вказівкою на певний день, тоді він закін­чується у цей день. Наприклад, якщо орган встановив строк для подання доказу до 31 червня, то особа може зробити це до 31 червня включно.

При цьому для визначення часу закінчення строку треба брати до уваги також правило про перенесення закінчення строку зі святкового, вихідного, неробочого дня на наступний робочий день (частина четверта коментованої статті). Так, наприклад, якщо строк на подання скарги закінчується 31 березня, а це неділя, тоді таку заяву можна подати у понеділок — 1 квітня.

Якщо перебіг строку визначено місяцями, то він закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку. Наприклад, адміні­стративному органу стало відомо про факт, що може бути підставою для визнання адміністративного акта недійсним, 1 вересня. Строк для визнання такого акта недійсним становить три місяці (частина шоста статті 91 ЗАП). Його перебіг починається 2 вересня. Отже, останнім днем, коли акт можна визнати недійсним, є 2 грудня.

Якщо закінчення строку, що визначається місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Наприклад, особі стало відомо про ново- виявлені обставини 30 жовтня. Строк для подання заяви про перег­ляд адміністративного акта у зв’язку з нововиявленими обставинами становить один місяць (частина друга статті 92 ЗАП), його перебіг починається 31 жовтня і мав би закінчитися 31 листопада, але у листопаді такого дня нема, тому строк подання заяви про перегляд адміністративного акта у цьому випадку закінчиться 30 листопада.

При цьому для визначення останнього моменту строку треба брати до уваги також правило про перенесення закінчення строку зі святкового, вихідного, неробочого дня на наступний робочий день. Наприклад, якщо у попередньому прикладі 30 листопада виявиться неділею, тоді подання заяви про перегляд адміністративного акта закінчиться 1 грудня.

Якщо перебіг строку визначено роками, то він закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку. Попри те, що коментована стаття не регулює це питання, це правило процесуаль­ного законодавства за аналогією застосовне і для адміністративної процедури. Адже ЗАП, зокрема, встановлює присікальний строк у три роки для визнання адміністративного акта недійсним, у п’ять років з дня прийняття акта для подання заяви про перегляд адміні­стративного акта за нововиявленими обставинами.

Наприклад, адміністративний акт було прийнято 1 вересня 2015 року, особа дізналася про нові істотні докази в справі 10 серпня 2020 року. Строк звернення із заявою про перегляд адміністратив­ного акта за нововиявленими обставинами становить один місяць з моменту, коли стало відомо про такі докази, але не пізніше п’яти років з моменту його прийняття (частина друга статті 92 цього Закону). Один місяць з моменту, коли особі стало відомо про такі докази, закінчується 11 вересня 2020 року. Але строк звернення із заявою про перегляд обмежений п’ятьма роками з моменту при­йняття — а це 2 вересня 2020 року. Оскільки п’ятирічний присікаль- ний строк закінчується швидше, ніж один місяць на подання заяви, то особа може подати її не пізніше 2 вересня 2020 року.

При цьому для визначення останнього моменту строку треба брати до уваги також правила абзаців частини четвертої коментова­ної статті. Наприклад, якби кінець цього строку мав би припасти на 29 лютого, але той рік не є високосним, тоді кінець строку припаде на 28 лютого, а якщо це неділя — тоді на 1 березня.

Якщо закінчення строку пов’язане з певною подією, що повинна неодмінно настати, то він залежно від контексту закінчується у момент настання цієї події або в останній день, що передує цій події.

Правило про неробочий день (абзац перший частини четвертої коментованої статті) є загальним і стосується усіх строків. Воно пов’язане із графіком роботи адміністративного органу, а отже, реальною можливістю вчинити певні дії в органі. Для визначення вихідних, святкових та неробочих днів необхідно звертатися до положень Кодексу законів про працю України (далі — КзпПУ).

Стаття 67 КЗпПУ передбачає два вихідні дні на тиждень при п’ятиденному робочому тижні або один вихідний день на тиждень при шестиденному робочому тижні, при цьому загальним вихідним визначено неділю.

Святковими днями, згідно з частиною першою статті 73 КЗпПУ, є:

1 січня — Новий рік;

7 січня і 25 грудня — Різдво Христове;

8 березня — Міжнародний жіночий день;

1 травня — День праці;

9 травня — День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги);

28 червня — День Конституції України;

24 серпня — День незалежності України;

14 жовтня — День захисника України.

Неробочими днями також є дні таких релігійних свят:

7 січня і 25 грудня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця.

Необхідно пам’ятати, що у випадках збігу святкових або неро­бочих днів з вихідним днем вихідний день переноситься на наступ­ний після святкового або неробочого дня (частина третя статті 67 КЗпПУ).

Останній день строку триває до двадцять четвертої години, але якщо певну дію слід було вчинити безпосередньо в органі, де робо­чий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закін­чення цього часу. Але в будь-якому випадку строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи були відправлені поштою чи передані іншими засобами телекому­нікаційного зв’язку до його закінчення (частина третя коментованої статті).

Потрібно зважати також на новелу частини 4 коментованої статті, яка відсутня в інших законодавчих актах: строк, який ста­новить менше десяти днів, обчислюється робочими днями, а десять і більше днів — календарними, якщо інше не встановлено законом. Традиційно робочими днями вважаються дні з понеділка по п’ят­ницю. Тому субота і неділя не беруться до уваги при розрахунку строку від одного до дев’яти днів. Також не беруться до уваги й святкові та інші неробочі дні. Однак якщо строк встановлений для адміністративного органу, і він згідно з графіком роботи здійснює свою діяльність щодо розгляду адміністративних справ у дні, які для широкого загалу є неробочими, тоді в обчислення такого строку включаються і такі дні.

8. Неперервність перебігу строку.

При обчисленні строків слід мати на увазі, що під час перебігу строків вони є неперервними від початку і до його закінчення, неза­лежно від наявності вихідних, святкових або неробочих днів.

Потрібно мати на увазі, що тимчасове зупинення адміністра­тивного провадження (стаття 66 ЗАП) зупиняє перебіг строку адміністративного провадження. Перебіг строку адміністратив­ного провадження продовжується з дня припинення обставин, що були підставою для тимчасового зупинення адміністративного провадження.

Інші винятки з принципу неперервності строків можуть бути встановлені законами. Наприклад, перебіг строку давності притяг­нення до відповідальності за недобросовісну конкуренцію чи інші порушення законодавства про захист економічної конкуренції зупи­няється на час розгляду органами Антимонопольного комітету Укра­їни справи про такі порушення (частина третя статті 28-1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», частина друга статті 42 Закону України «Про захист економічної конкуренції»).

9. Поновлення і продовження строку.

Пропущення строку учасником адміністративного провадження, зазвичай позбавляє адміністративний орган обов’язку прийняти і розглянути по суті заяву, доказ чи інший документ тощо.

Однак якщо строк було пропущено з поважних причин (напри­клад, перебування на стаціонарному лікуванні, несвоєчасне дове­дення органом адміністративного акта до відома особи), тоді орган може поновити або продовжити строк (частина п’ята коментованої статті). Поважність причин кожного разу має бути доведена і це є предметом оцінювання адміністративного органу.

Адміністративний орган поновлює строк, якщо він встановлений законом, продовжує строк, якщо він встановлений адміністратив­ним органом. Для поновлення чи продовження строку особа має заявити клопотання — з власної ініціативи адміністративний орган ці питання не розглядає.

Для поновлення строку, крім подання клопотання, особа має вчи­нити відповідну процедурну дію. Адміністративний орган визнає її юридичну значимість, якщо встановить поважність причин пропуску строку і поновить такий строк.

Клопотання про продовження строку може бути заявлене завчасно — тобто до вчинення відповідної дії. Наприклад, орган встановив строк для подання доказів у 10 днів, а учасник адміні­стративного провадження згодом побачив, що для отримання доказу йому потрібен ще додатковий час, тоді учасник адміністративного провадження може попросити продовжити строк, — наприклад, надавши додаткові 7 днів.

Потрібно звернути увагу, що закон може встановлювати так зва­ний «присікальний» строк, який не може бути поновлений у разі пропущення, — навіть з поважних причин. Зазвичай він виража­ється у такій формулі: «протягом такого-то строку, але не більше... [присікальний строк]». Див. як приклади присікальних строків частину шосту статті 91, частину другу статті 92 ЗАП.