Стаття 40. Політична нейтральність

1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов’язані при виконанні своїх службових повноважень дотримуватися політичної нейтральності, уникати демонстрації у будь-якому вигляді власних політичних переконань або поглядів, не використовувати службові повноваження в інтересах політичних партій чи їх осередків або окремих політиків.

2. Положення частини першої цієї статті не поширюється на виборних осіб та осіб, які обіймають політичні посади.

1. Стаття 40 покликана запобігти негативному впливу політичної кон’юнк­тури на належне виконання службових повноважень особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Законодавство не може вимагати повного відсторонення таких осіб від політичного життя в країні, а тому обмежується покладанням на них обов’язку дотримуватись політичної нейтральності при виконанні своїх службових повноважень^{[347] [348].}

Політична нейтральність (неупередженість) - це нейтральна позиція щодо політичних партій і рухів, позиція усвідомленої лояльності та сумлінного служіння суспільству, державі і територіальній громаді без урахування політичних мотивів, поглядів і переконань. Це - громадянська чеснота, яка налаштовує відповідних суб’єктів на суспільне служіння на основі неупередженого ставлення до будь-якої політичної сили, яка діє правомірно.

Принцип політичної нейтральності не забороняє членство в політичних пар­тіях, проте вимагає, щоб політичні уподобання осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не впливали на виконання ними своїх службових повноважень, щоб ці особи:

- виконували свої функції в будь-яких політичних умовах, незважаючи на зміни політичного характеру, які відбуваються в країні;

- не обстоювали інтереси певної політичної партії (у т. ч. тієї, членами якої вони є), використовуючи службове становище;

- не демонстрували свою партійну приналежність під час здійснення службових повноважень;

- турбувались про те, щоб кожна їхня дія чи причетність до політичних партій чи виборчих блоків не зашкодила впевненості громадян у їх здатності неупереджено виконувати свої службові обов'язки тощо.

Принцип політичної нейтральності тісно пов'язаний з принципом неупере­дженості (див. ст. 41 цього Закону і коментар до неї).

Законодавство закріплює диференційований підхід до регулювання політичної активності різних категорій осіб, перерахованих у п. 1, підпункті «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону «Про запобігання корупції». Така диференціація проявляється, зокрема, в неототожненні принципів політичної нейтральності і позапартійності, а також у непоширенні принципу політичної нейтральності на певні категорії осіб.

Як вже зазначалось, політична нейтральність не виключає право особи бути членом політичної партії. Політична партія - це зареєстроване згідно із законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах (ст. 2 Закону «Про політичні партії» від 5 квітня 2001 р.).

Стосовно окремих категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави, законодавством встановлені обмеження щодо членства в політичних партіях. Членами політичних партій не можуть бути: судді; прокурори; поліцей­ські; співробітники СБ¹; військовослужбовці; працівники органів доходів і зборів; персонал ДКВС; працівники НАБ^{[349] [350]; державні службовці у випадках, передбачених Законом «Про державну службу»; члени НКРЕ (ч. 3 ст. 6 Закону «Про політичні партії»). Військовослужбовці та працівники ДПС на період військової служби та роботи зупиняють членство в політичних партіях (ст. 15 Закону «Про Державну прикордонну службу України» від 3 квітня 2003 р.). Про це саме говориться в ст. 12 Закону «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України» від 23 лютого 2006 р.}

Частина 3 ст. 10 Закону «Про державну службу» встановлює, що державний службовець не має права бути членом політичної партії, якщо він займає посаду державної служби категорії «А». До цієї категорії належать посади: Державного секретаря КМ та його заступників, державних секретарів міністерств; керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами КМ, та їх заступників; керівників апаратів КС, ВС, вищих спеціалізованих судів та їх заступників, ке­рівників секретаріатів ВРП, ВККС та їх заступників, Голови ДСА та його за­ступників; керівників державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України (ч.

Отже, частина осіб, уповноважених на виконання функцій держави, повинна дотримуватись у своїй службовій діяльності вимог як позапартійності, так і полі­тичної нейтральності в той час, як інша частина таких осіб (наприклад, службовці місцевих державних адміністрацій) - лише вимог політичної нейтральності^{[351] [352].}

З іншого боку, особа може й не бути членом політичної партії, але захищати та реалізовувати її інтереси під час виконання посадових обов’язків, тобто принцип позапартійності не забезпечує політичну неупередженість державного службовця^[353].

Професійна державна служба має бути аполітичною, оскільки її функцією є на­дання послуг населенню на професійній незалежній основі незалежно від ставлення до політичної еліти, яка перебуває при владі^[354]. Дотримання принципу політичної нейтральності на державній службі забезпечує високий рівень професійної підго­товки державних службовців, їхню незмінність на службі одночасно із проведенням захисту від спроб змусити їх провадити будь-яку політичну діяльність в інтересах окремих партій або груп.

Необхідність у політичній неупередженості державної служби зумовлена тим, що: така служба - це служба на благо всього народу, а тому державні службовці не можуть відображати та реалізовувати інтереси лише певної політичної групи; політична боротьба всередині державної служби призводить до неузгодженості в державному управлінні, втрати контролю над ситуацією, безладдя^[355]. Принцип політичної неупередженості, серед іншого, має на меті захищати державних служ­бовців від впливу і контролю з боку політичних партій, щоб вони могли ефективно працювати незалежно від того, яка партія приходить до влади. Водночас вказаний принцип захищає державних службовців від втрати ними своїх посад за політич­ними мотивами у разі, коли одна партія змінює іншу при владі, тобто все, що пов’язує державного службовця з політичною партією, є його особистою справою і не стосується державно-службової діяльності^[356].

Реалізація положень Закону «Про державну службу», з поміж іншого, покли­кана подолати існуючу практику, коли зміна керівника органу, який є політиком, має наслідком прихід на посади в апараті органу його «команди».

З урахуванням того, що політизація державної служби перешкоджає створенню високопрофесійного управлінського кадрового потенціалу, не дає можливості державним службовцям тривалий час перебувати на посадах, реалізуючи набутий професійний досвід, ст. 10 Закону «Про державну службу» (назва статті - «По­літична неупередженість») встановлює, що державний службовець повинен не- упереджено виконувати законні накази (розпорядження), доручення керівників незалежно від їхньої партійної приналежності та політичних переконань. Державний службовець не має права:

- демонструвати свої політичні погляди та вчиняти інші дії або бездіяльність, що у будь-який спосіб можуть засвідчити його особливе ставлення до політичних партій і негативно вплинути на імідж державного органу та довіру до влади або становити загрозу для конституційного ладу, територіальної цілісності і націо­нальної безпеки, для здоров'я та прав і свобод інших людей;

- обіймати посади в керівних органах політичної партії;

- суміщати державну службу зі статусом депутата місцевої ради, якщо такий державний службовець займає посаду державної служби категорії «А»;

- залучати, використовуючи своє службове становище, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, працівників бюджетної сфери, інших осіб до участі у передвиборній агітації, акціях та заходах, що організовуються політичними партіями;

- організовувати і брати участь у страйках та агітації (крім випадку перебування у відпустці для участі у виборах);

- у будь-який інший спосіб використовувати своє службове становище в полі­тичних цілях.

У разі реєстрації державного службовця кандидатом у депутати ЦВК, вибор­чими комісіями, сформованими (утвореними) в установленому порядку, він зо­бов'язаний в одноденний строк письмово повідомити про це керівника державної служби. Державному службовцю за його заявою надається відпустка без збереження заробітної плати на час участі у виборчому процесі. Зазначена відпустка надається за рішенням керівника державної служби з дня його повідомлення про участь у ви­борчому процесі і до дня його завершення відповідно до виборчого законодавства. ^[357]

2. Принцип політичної нейтральності закріплюється і в інших законодавчих актах. Наприклад, політична нейтральність визнається однією із засад діяльності

прокуратури (ч. 1 ст. 3 Закону «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 р.).

Ст. 10 Закону «Про Національну поліцію» передбачає, що поліція забезпечує захист прав та свобод людини незалежно від політичних переконань і партійної належності. Поліція у своїй діяльності є незалежною від рішень, заяв чи позицій політичних партій та громадських об'єднань. В органах і підрозділах поліції заборо­нено використовувати будь-які предмети, на яких зображена символіка політичних партій, та провадити політичну діяльність. Поліцейським заборонено висловлювати особисте ставлення до діяльності політичних партій під час виконання службових повноважень, а також використовувати службові повноваження у політичних цілях.

Принцип політичної нейтральності може знаходити відображення і в локальних нормативно-правових актах.

Наприклад, згідно з п. 4.16 Кодексу етичної поведінки депутатів та посадових осіб органів місцевого самоврядування Харківської області, схв. рішенням Загальних зборів уповноважених представників - членів Асоціації органів місцевого самоврядування Харківської області 17 серпня 2012 р., посадові особи органів місцевого самовряду­вання мають право брати участь у політичній чи іншій громадській діяльності лише поза межами їх службових обов’язків та в позаробочий час відповідно до законів таким чином, щоб не підірвати віру громадськості в неупереджене виконання ними своїх функцій і обов’язків.

- використовувати своє посадове положення в інтересах політичних партій, інших громадських організацій, а також висловлювати ставлення до політичних партій, інших громадських організацій, якщо це не входить до їхніх посадових обов’язків;

- примушувати інших осіб до участі в діяльності політичних партій, інших гро­мадських організацій;

- використовувати своє посадове положення для передвиборної агітації на свою користь або на користь інших кандидатів, політичних партій, виборчих блоків.

3. Принцип політичної нейтральності не поширюється на виборних осіб та осіб, які обіймають політичні посади (ч. 2 ст. 40 Закону «Про запобігання корупції»).

Про поняття «виборні особи» див. ст. 1 цього Закону і коментар до неї.

Політичною визнається посада, яка заміщується представниками партії, що перемогла на виборах, або особою, яка перемогла на виборах, чи призначення на яку здійснюється вибраними особами або представницькими органами. Політичні посади обіймаються політичними діячами, які забезпечують визначення та виро­блення державної політики.

Особливості статусу політичної посади виявляються в:

а) особливому порядку призначення (чи обрання) на посаду, який регламен­тується, насамперед, Конституцією України;

б) специфічному порядку звільнення та припинення повноважень;

в) особливій відповідальності за наслідки діяльності, яка має ознаки публічної, - перед населенням, главою держави, парламентом (усунення з посади, висловлення недовіри, відставка тощо)¹.

З урахуванням сказаного і положень законодавства^{[358] [359] до осіб, які займають політичні посади, можуть бути віднесені, зокрема, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, їхні заступники, керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу КМ, Глава Адміністрації Президента України, його заступники, Постійний Представник Президента України в АРК, Секретар РНБО та його заступники.}